Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ 3. Етапи розвитку українського історичного краєзнавства




Зародження та становлення історичного краєзнавства в Україні. Українське краєзнавство має глибоке і давнє традиції, започатковані ще давньоруськими літописцями часів Киівської Русі та Галицько-Волинської держави, які, описуючи загальноісторичні події, значну увагу приділяли окремим регіонам. Значно збагатили скарбницю краєзнавчих знань козацько-старшинські та монастирські літописці ХVІІ ст., в яких знайшли відображення події Визвольної війни українського народу за утвердження власної держави. Життя різних куточків козацької України знайшли відображення також в описах зарубіжних авторів того часу.

Неоцінимий внесок у розвиток українського краєзнавства зробили визначні діячі науки і культури минулого – Т.Шевченко, Г.Сковорода, М.Драгоманов, М.Костомаров, П.Куліш, О.Левицький, М.Максимович, О.Лазаревський, М.Аркас, М.Грушевський, Д.Яворницький, М.Біляшівський, Л.Похилевич, Д.Багалій та багато інших.

Велике значення для становлення українського краєзнавства мала плідна діяльність історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті Святого Володимира, Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, Одеського товариства історії та старожитностей, Подільського церковного історико-археологічного товариства, Товариства дослідників Волині та інших регіональних об’єднань українських науковців.

Своєрідний злет краєзнавства відбувся в 20-х роках ХХ століття, коли на хвилі українського відродження в багатьох містах і селах було створено дієві осередки дослідників історико-культурних і природніх скарбів рідного краю. Комплексну наукову діяльність вели краєзнавчі комісії, перша з яких виникла в 1922 році при Всеукраїнській Академії наук, а згодом – в Одесі і Харкові. 28 січня 1923 року в тогочасній столиці України – Харкові відбулися установчі збори місцевого осередку, які прийняли рішення про об’єднання усіх українських краєзнавців. Це був першопочаток створення організаційного центру краєзнавства в Україні. 28 – 31 травня 1925 року в Харкові відбулася Перша всеукраїнська конференція з краєзнавства, на яку було запрошено представників Київщини, Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини, Поділля, Волині, Катеринославщини, Одещини, Миколаївщини, Запорожжя, Херсонщини, а також з Галичини, Кубані і Дону. В конференції брали участь відомі діячі української науки та культури Дмитро Яворницький, Дмитро Багалій, Олександр Яната, Матвій Яворський та інші. Конференція обрала Український комітет краєзнавства – УКК при Головнауці на чолі з відомим істориком Матвієм Яворським.

Значення першого всеукраїнського об’єднання у розгортанні масового краєзнавчого руху важко переоцінити. Якщо на початку 1925 року в Україні діяло 5 товариств і 11 гуртків у 5 округах, то у 1928 році – 37 товариств і 30 гуртків у 22 округах. А станом на 1 січня 1929 року у 32 округах вже працювало 51 товариство і 658 гуртків. Значною мірою цьому зростанню сприяв випуск щомісячного періодичного видання УКК – всеукраїнського журналу “Краєзнавство”, який почав виходити у 1927 році в Харкові. Є всі підстави вважати, що саме 20-ті роки були періодом становлення та розвитку українського краєзнавства не лише як наукового, а й громадського руху.

Але з початку 30-х років, в жорстоких умовах культу особи Сталіна, демократичне за своїм характером, формами і методами роботи краєзнавство вже не вписувалося в рамки командно-адміністративної системи. Тому, звинувачені в українському буржуазному націоналізмі, ідеалізації патріархальної минувшини та зв’язків з міфічними контрреволюційними організаціями багато краєзнавчих осередків були розпущені, закрито видання, а найактивніші діячі були репресовані.

Проблеми відродження українського краєзнавства постали на порядку денному після перемоги над фашизмом – в кінці 40-х – на початку 50-х років. У цей час в Україні почали формуватися громадські об’єднання краєзнавців. Одне з них було створене у Миколаєві ще в 1947 році, а в 50 – 60-х роках розгорнули свою діяльність краєзнавчі товариства на Житомирщині і Сумщині, історичне – у Севастополі, комісія краєзнавців у Києві.

Якісно новий етап у розвитку краєзнавства в Україні пов’язується з проведенням у 60 – 70-х роках широкомасштабної роботи по підготовці і виданню 26-томної унікальної праці “Історія міст і сіл УРСР”, яка не мала і досі не має аналогів у світі. До участі у збиранні і опрацюванні матеріалів для цього фундаментального видання було залучено понад 100 тисяч науковців і краєзнавців-аматорів, насамперед вчителів і працівників культурно-освітніх установ. Завдяки їх подвижницькій праці уперше усі міста, селища і села України отримали свої біографії, в яких зафіксовані основні історичні етапи їх розвитку.

Пожвавленню і координації краєзнавчих досліджень в Україні значною мірою сприяло започаткування і проведення впродовж 80-х років І – ІV Всеукраїнських конференцій у Полтаві, Вінниці, Чернігові та Миколаєві, а також Всесоюзної конференції з історичного краєзнавства у Полтаві. На основі обговорення актуальних проблем і практичних рекомендацій цих авторитетних форумів були розроблені комплексні плани розвитку краєзнавства, що, в свою чергу, вимагало об’єднання всіх наявних в Україні краєзнавчих сил і створення загальноукраїнської організації, яка б охоплювала усі напрямки краєзнавчих досліджень.

За ініціативою наукової громадськості, насамперед Інституту історії Академії наук України, і за підтримки Міністерства освіти і Міністерства культури, Українського фонду культури 27 березня 1990 року у Києві відбувся І Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який проголосив утворення Всеукраїнської спілки краєзнавців. Головою правління Спілки було обрано академіка П.Тронька. У грудні 1996 року у Києві відбувся ІІ з’їзд Всеукраїнської спілкм краєзнавців, який розглянув стан розвитку українського краєзнавства, визначив шляхи його подальшого розвитку. Делегати з’їзду сформували новий склад правління та ревізійної комісії спілки. Головою правління спілки знову був обраний П.Тронько. До складу правління від Черкаської області обрано М.Іщенка, І.Ліхового (Канів), В.Мельниченка, П.Сосу (Черкаси), М.Пономаренка (Золотоноша).

За час, що минув від утворення спілки, за її ініціативою і безпосередньою участю здійснено ряд важливих заходів, спрямованих на розвиток і підняття престижу краєзнавства в Україні. Зокрема, засновано Всеукраїнську краєзнавчу премію імені Дмитра Яворницького; започатковано і розпочато реалізацію довгострокових програм “Пам’ять втрачених сіл”, “Збережемо тую славу”, “Реабілітовані історією”; видано документальний збірник “Репресоване краєзнавство”; відновлено випуск журналу “Краєзнавство”. Активісти спілки брали безпосередню участь у відзначенні 500-річчя українського козацтва та 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького, заходах до 60-річчя голодомору. Загальновідома патріотична діяльність українських краєзнавців в рамках широкомасштабних державних заходів до визначних дат – 55-річчя визволення України від фашистських загарбників і 55-річчя Перемоги, складанні “Книги пам’яті”.

Важливе значення для підвищення наукового рівня регіональних досліджень мало проведення в роки незалежності Всеукраїнських наукових краєзнавчих конференцій, в тому числі і в Черкасах (1995). Дієвою формою активізації краєзнавчої роботи стало створення в цей чвс регіональних наукових центрів з дослідження історії рідного краю. Одним з них є Центр дослідження історії Середнього Подніпров’я, заснований в 1997 році Інститутом історії України НАН України і Черкаським державним університетом імені Б.Хмельницького в Черкасах. Плідно працює Центр шевченкознавства та науково-дослідний інститут історії селянства у Черкаському державному університеті імені Б.Хмельницького.

Враховуючи важливу роль краєзнавства у відродженні традицій та історичної пам’яті народу, національно-патріотичного виховання молоді 23 січня 2001 року видано Указ Президента України щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні, яким передбачено ряд конкретних заходів. Зокрема, розробку державної програми розвитку краєзнавчого руху в Україні на період до 2010 року. Цим самим засвідчено визнання і дієву державну підтримку краєзнавства як важливого засобу громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Краєзнавство на Черкащині. Знання про минувшину нашого краю (межі якого окреслюємо територією сучасної Черкаської області) зустрічаємо ще в таких відомих працях античної епохи як “Скіфія” Геродота, “Про походження і діяння гетів” Йордана, “Історії” Прокопія, “Стратегії” Маврикія, описах арабських авторів Ібн-Фадланда, Аль-Масуді, Ібн-Даста та ряду інших, Окрему сторінку історії краю становить період давньоруської держави – Київської Русі. Тут, на Середньому Подніпров’ї, на “богатирських заставах” південних окраїн Київського і Переяславського князівств, виник героїчний богатирський епос, який доносить до наших днів відгомін подій, що відбувалися на землях нашого краю. Зокрема, у билині про Тугарина Змійовича та Ідолища Поганого йдеться про загибель хана Тугоркана біля Зарубського броду (поблизу сучасного Канева). Легенди про Змія та Змійові вали, місцевий переказ про Рода – верховне божество неба і землі ряд дослідників пов’язує з давньоруським містом Роднем у гирлі Росі.

Чимало краєзнавчої інформації міститься в давньоруських літописах. “Повість временних літ” зберегла легенду про боротьбу роденців з печенігами. Зі “Слова про Ігорів похід” дізнаємося про ссплюндрування Посулля ордами хана Кончака, зокрема захоплення ними міста Римова в нижній течії Сули. На жаль, в подальшому монголо-татарська навала перервала традицію літописання в таких містах нашого краю як Воїнь, Желни, Заруб, Канів, Корсунь, Пісочен, яке, безумовно, було розвинуте в них, і тому цей період в історії краю залишився мало вивченим.

Місцеві події ХІV – першої половини ХVІІ ст. знаходять висвітлення в білорусько-литовських літописах, зокрема в “Списку руським городам дальним і ближнім”, а також в Густинському та інших літописах. Історія краю відображена в мемуарах М.Литвина і Е.Лясоти, хроніках М.Бєльського, М.Стрийковського та інших джерелах. Цінні відомості містяться в описах Черкаського і Канівського замків ХVІ ст.

Перебіг подій Визвольної війни українського напроду середини ХVІІ ст., в епіцентрі яких перебувала Черкащина, відбився в козацько-старшинських літописах С.Величка, Г.Граб’янки, Самовидця, у подорожніх нотатках Е.Челебі, П.Алепського, мемуарах Б.Окольського, Б.Машкевича, в “Описі України” Г.Боплана.

Наступний етап нагромадження краєзнавчої інформації позначений зародженням науково-системного підходу у висвітленні минулого Черкащини. Початок цьому поклали праці нашого земляка видатного вченого М.Максимовича, який, зокрема, започаткував історію міст і сіл краю. В ХІХ ст. з’являються грунтовні дослідницькі праці, в яких значне місце займають матеріали про наш край. Серед них “Сказання про населені місцевості Київської губернії” Л.Похилевича, “Записки про Полтавську губернію” М.Арандаренка, “Територія Полтавщини та її заселення” Л.Падалки.

Значний масив матеріалів краєзнавчого значення вміщено у багатотомних збірках історичних документів, що видавалися в ХІХ – на початку ХХ ст. Зокрема, чимало документальних пам’яток, що стосуються Черкащини, увійшли до 35-томного видання “Архив Юго-Западной России”, 15-томника “Акты Южной и Западной России”. Пошук, опрацювання і публікація історичних документів в цих та інших виданнях зумовили зростання інтересу до історії і активізацію краєзнавчих досліджень. Цьому сприяли і праці українських вчених-істориків Б.Антоновича (“Останні часи козацтва на правому боці Дніпра”), М.Грушевського (“Нариси історії Київської землі”), В.Ляскоронського (“Історія Переяславської землі”), Д.Яворницького (“Історія запорозьких козаків”) та інших.

В 20-х роках ХХ ст. центрами краєзнавчого руху на Черкащині стають краєзнавчі музеї. Один із перших в Україні музеїв такого профілю було створено у травні 1918 року в Черкасах ініціативною групою, до якої увійшли представники вчительської громадськості і місцевого осередку “Просвіти”. Очолив музей невтомний краєзнавець Дмитро Панасович Бочков, пропрацювавши на посаді директора до 1935 року. Активну краєзнавчу роботу вели також музеї в Умані, Звенигородці, Золотоноші.

Організуючу роль у згуртуванні краєзнавчого активу в 20-х роках відігравав Черкаський окружний комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва та природи і особисто його голова Олександр Миколайович Олександров. Комітет 12 грудня 1923 року провів організаційні збори по створенню черкаського товариства краєзнавства, яке стало першим громадським об’єднанням такого спрямування на Черкащині.

В цей час у всеукраїнських виданнях з’являється ряд грунтовних наукових публікацій вчених з історії нашого краю – “Звенигородщина в ХV – XVII ст.” В.Юркевича, “Гуманщина в ХVI – XVII ст.” та “Канівецька сотня Переяславського полку за Рум’янцевською ревізією” М.Ткаченка, краєзнавчі розвідки “Черкаська старовина” та “Шевченко на Черкащині” О.Олександрова.

На рубежі 20 – 30-х років краєзнавчий рух на Черкащині, як і в цілому в Україні, почав згортатися. На адресу краєзнавців все частіше сипалися звинувачення у націоналізмі, участі у різноманітних “ухилах” і контрреволюційній діяльності, які нерідко закінчувалися переслідуваннями і репресіями. В 1938 році був заарештований і згодом розстріляний Ф.Мовчанівський – організатор в 1921 – 1925 рр. краєзнавчо-музейної справи на Уманщині, а пізніше – відомий археолог. Роком раніше було арештовано відомого українського історика В.Юркевича – автора наукових праць про минуле нашого краю (помер в ув’язненні в 1939р.).

Відроджуватись краєзнавство в краї почало в повоєнні роки. Ініціаторами краєзнавчих пошуків в більшості випадків виступали вчителі, які організовували екскурсії та туристичні подорожі рідним краєм. У школах створювалися гуртки, пошукові загони, оформлялися музеї і музейні кімнати.

Поштовхом для пожвавлення краєзнавства на Черкащині послужило написання тому “Черкаська область” до 26-томника “Історія міст і сіл УРСР”, що побачив світ у 1972 році і став першою узагальнюючою науковою працею з історії області, її населених пунктів. До роботи над нею було задучено майже 3 тисячі науковців і громадських краєзнавців. Том складався із 54 історико-документальних нарисів, 402 довідок, 358 ілюстрацій, 31 карти і картосхеми. За активну участь у підготовці матеріалів тому О.Тканку присвоєно звання заслуженого працівника вищої школи, М.Пономаренку – заслуженого вчителя Української УРСР, 15 дослідників нагороджено грамотами облвиконкому. У ході роботи над виданням авторитетними знавцями історії рідного краю зарекомендували себе Г.Храбан (Умань), М.Гупало (Корсунь-Шевченківський), О.Найда (Чигирин) та багато інших ентузіастів краєзнавчого руху.

В 60 – 70-х роках все більше з’являється невеликих за обсягом краєзнавчих видань, переважно путівникового характеру про міста і села краю та окремі колективи. Науковою глибиною відзначаються підготовлені Г.Храбаном та П.Заграничним путівники “Умань” (1968, 1975, 1985), “Звенигородщина” (1969) М.Іванченка та В.Хоменка, “Моринці” (1963) В.Костенка, “Стеблів” (1972) С.Хавруся, “Золотоноша” (1974) М.Пономаренка, “Сміла” (1976) В.Скоробогатова. Однак більшість подібних видань того часу хибували поверховістю викладу і відсутністю дослідницьких навиків у їх авторів. Це також стосується і небагатьох краєзнавчих розвідок про окремі виробничі колективи.

Важливим етапом в організаційному зміцненні краєзнавчого руху на Черкащині стало створення 9 грудня 1989 року обласного краєзнавчого товариства, яке згодом увійшло до утвореної у березні 1990 року Всеукраїнської спілки краєзнавців як обласна її організація. На установчій конференції товариства його головою було обрано Павла Петровича Сосу, який дуже багато зробив для подальшого розгортання краєзнавчого руху на Черкащині.

Головним завданням своєї практичної роботи спілчани визначили виховання у громадян глибокої поваги до історії, культури, мови і традицій українського народу на прикладі минувшини рідного краю. Особливої актуальності ця проблема набула в умовах проголошення і творення незалежної української держави, коли краєзнавчий рух на Черкащині став важливим чинником розгортання державотворчих процесів.

У справі організаційного зміцнення краєзнавчого руху важливу роль відіграло започаткування у 1992 році випуску науково-популярного видання обласної організації ВСК “Краєзнавець Черкащини”, в якому публікуються матеріали, підготовлені за наслідками досліджень маловідомих сторінох історії краю. У Корсунь-Шевченківському зусиллями місцевих шанувадьників мииувшини видається журнал “Корсунський літопис”, у Лисянці районна спілка краєзнавців “Витоки” видає краєзнавчий літопис “Добридень”. Для відзначення кращих краєзнавців в 1994 році було засновано обласну літературно-краєзнавчу (з 2001 року – краєзнавча) премію імені М.Максимовича. Її лауреатами за цей час стали М.Пономаренко (Золотоноша), П.Соса, В.Поліщук (Черкаси), В.Мицик (Тальне), Ю.Мариновський, В.Страшевич, Ф.Непийвода (Черкаси), І.Волошенко (Монастирище).

Розуміючи значення краєзнавства як важливого засобу громадянсько-патріотичного виховання підростаючого покоління, краєзнавчі осередки значну увагу приділяють спільній роботі з педагогічною громадськістю, залучають до краєзнавчих студій учнівську молодь. Традиційними стали зустрічі краєзнавчого активу з вчителями загальноосвітніх шкіл, проведення бесід, лекцій, “круглих столів”, науково-практичних конференцій, екскурсій та інших пізнавально-виховних заходів. Члени правління обласної та місцевих організацій ВСК надають допомогу у підготовці юних дослідників для участі у конкурсах учнівських наукових робіт з історико-краєзнавчої тематики, які проводяться управлінням освіти і науки облдержадміністрації та регіональним відділенням Малої академії наук України.

За час, що минув після утворення обласної організації краєзнавців, значно активізувалася видавнича справа, яка не тільки дає змогу знайомити широку громадську аудиторію з результатами вивчення різних аспектів історії краю, а й є невичерпним джерелом цікавої, нерідко безцінної інформації для використання у навчально-виховному процесі в школах та інших навчальних закладах. В останнє десятиріччя в області видано близько 170 краєзнавчих видань (додаток 4), які умовно можна поділити на фундаментальні монографічні праці, історико-документальні та історичні нариси, путівники, навчальні посібники, збірники документів. Важливе значення для краєзнавчих досліджень і виховання учнівської молоді має серія хрестоматійних збірників “Наш рідний край” та “Духовна спадщина Черкащини” (всього 5 книг), які підготовлено і видано обласним інститутом післядипломної освіти педагогічних працівників.

В руслі розширення і удосконалення історико-краєзнавчої діяльності останнім часом налагодилася тісна співпраця краєзнавців з зацікавленими установами та закладами, зокрема, з історичними кафедрами Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького. Формуванню у студентів, насамперед істориків, навичок конкретних краєзнавчих досліджень сприяє проведення практичних занять у відділах обласного краєзнавчого музею, введення до навчальних програм таких дисциплін як “Історичне краєзнавство”, “Історія рідного краю”, “Історія Середнього Подніпров’я”, “Народознавство”, «Українська культура».

Важливе місце в науково-пошуковій роботі краєзнавців і, передусім вчителів, учнів і студентів, займає дослідження історичних документів в державному архіві області, краєзнавчому відділі обласної краєзнавчої бібліотеки імені Т. Шевченка. Ділова, творча співпраця краєзнавців області склалася й з іншими установами освіти, культури, туризму, громадськими об’єднаннями, засобами масової інформації.

* * *

Наведена вище інформація є лише фрагментарною ілюстрацією історії становлення та розвитку краєзнавчого руху в Україні і на Черкащині, багатогранної і кропіткої роботи сучасного покоління дослідників минувшини нашої багатої історією землі, усіх, для кого життєвим кредо стало гасло: “Щоб по-справжньому любити рідний край, його треба добре знати!”

 

Розділ 4. ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Особлива роль у формуванні громадянських якостей молоді, в тому числі й учнівської, відводиться вихованню історією, зокрема засобами історичного краєзнавства, яке виконує важливі науково-пізнавальні та виховні функції. З огляду на це особливої актуальності набуває уміле використання вчителями шкіл, викладачами інших навчальних закладів в своїй роботі краєзнавчого матеріалу, застосування різноманітних форм і методів організації навчально-виховного процесу. Пріорітетна роль при цьому має належати таким активним, грунтованим на демократичних засадах методам, які б спрямовували учнів на самостійний пошук істини, сприяли формуванню у них критичного мислення, ініціативи і творчості.

Краєзнавча підготовка вчителя є важливою умовою не тільки ефективного використання ним краєзнавчих матеріалів у навчально-виховному процесі і залучення учнів до краєзнавчих пошуків, а й особистої його участі в науково-дослідницькій роботі. Краєзнавча підготовка вчителя здійснюється в теоретичному і методичному плані.

Теоретична підготовка, як правило, розпочинається з вивчення джерел отримання краєзнавчої інформації – речових, писемних і усних. Писемні джерела складають основу джерельної бази вивчення історії рідного краю. Тому вчителю, в першу чергу, необхідно ознайомитися з усією наявною в шкільній, сільській, міській (районній), обласній бібліотеках і виданою в різний час краєзнавчою літературою. Вона підбирається для самостійної роботи учнів при підготовці до уроків, рефератів чи доповідей. Варто продумати можливість використання матеріалів експозицій, фондів місцевих та обласного краєзнавчих музеїв, а також архівів.

Важливе місце в підборі краєзнавчого матеріалу для використання його на уроках (передусім історії) займає складання бібліографії до конкретних тем уроків і з істолрії краю взагалі. В процесі опрацювання літератури матеріали з історії краю можна відбирати за такими основними розділами: суспільно-політичне життя; національно-визвольні рухи; соціально-економічний розвиток; культура і освіта; відомі люди краю та за іншою визначеною вчителем тематикою.

Цінним джерелом знань про місцеву історію можуть бути краєзнавчі видання останніх років, які прсвячені містам та районам, селам, окремим колективам та знатним людям Черкащини. В багатьох з них дається опис історичних подій, що відбувалися на території краю, розкривається життєвий шлях відомих земляків, в тому числі й тих, чиї імена були несправедливо забуті, характеризуються галузі господарства, освіта, культура і побут населення краю (додаток 4). Крім місцевих видань, необхідно використовувати наукову літературу центральних видавництв, в якій міститься історична інформація про наш край.

Пошуки краєзнавчого матеріалу здійснються вчителем впродовж усієї роботи в школі. Суттєвою допомогою у цій справі є бібліографічні довідники та каталоги бібліотек, насамперед обласної універсальної імені Т.Шевченка і її краєзнавчого відділу, де в систематизованому порядку вказані книги, журнальні і газетні статті історико-краєзнавчого змісту.

Багато цікавого краєзнавчого матеріалу знайдуть вчителі в обласних, міських та районних газетах. Вирізки чи ксерокопії з них слід комплектувати за темами уроків, краєзнавчими об’єктами, актуальними темами місцевої історії.

Краєзнавчі матеріали необхідно збирати не лише за опублікованими джерелами, але й всіляко використовувати для цього архіви, передусім фонди державного архіву Черкаської області, де зосереджено значний масив документів кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. Робота з архівними документами допоможе не тільки зібрати цікавий фактичний матеріал з історії Черкащини, але й в переконливій формі викласти учням його зміст. Документальні матеріали підвищують інтерес школярів до історії краю і держави, спонукають їх до самостійних досліджень.

Постійне збирання краєзнавчих відомостей призводить до нагромадження багатого і цікавого матеріалу. Щоб полегшити роботу по його використанню складаються систематизовані зва темами бібліографічні картки. Для зручності їх можна заповнювати за темами уроків. Рубрики картотеки відповідають класам і темам уроків. На титульному боці картки записується бібліографічна довідка на краєзнавчу книгу, журнальну чи газетну статтю (прізвище, ініціали автора, назва, місце та рік видання та інші передбачені бібліографічними вимогами дані). На зворотному боці картки дається коротка анотація, виписуються необхідні дані, цитати і приклади. Кожен вчитель може мати власний підхід до збору та систематизації необхідного йому краєзнавчого матеріалу.

Створена таким чином інформаційно-довідкова база значно полегшить підготовку до уроків чи позакласних заходів. При можливості для цієї мети бажано використовувати комп’ютер.

Краєзнавча підготовка вчителя передбачає також збирання та виготовлення ілюстративно-демонстраційних матеріалів – фотографій, малюнків, схем, історико-краєзнавчих карт, діаграм, слайдів, відеофільмів тощо.

Виступаючи в ролі організатора шкільного краєзнавства, вчитель передусім сам повинен володіти дослідницьким методом і методикою навчання учнів елементам дослідницької роботи. Виходячи з цього, він має знати: основні джерела з історії краю, методи їх вивчення і використання в навчально-виховній роботі; основні проблеми сучасної історичної та інших соціально-гуманітарних наук; проблеми місцевої археології, етнографії, топоніміки та ін.; особливості учнівських досліджень з краєзнавчої тематики; зв’язок наукового і шкільного краєзнавства.

Учнівські краєзнавчі дослідження та їх особливості. Учнівські дослідження мають свою специфіку, оскільки більшість краєзнавчих проблем і конкретних об’єктів мало вивчені. Юний дослідник історії краю дуже рідко має текст, який розкриває минуле і сучасне рідного міста, села, підприємства, школи, вулиці. Він сам повинен взяти участь у його складанні, відвідавши з дослідницькою метою архів, музей, бібліотеку, конкретне підприємство, зустрітися з старожилами, грунтовно попрацювати з науковою літературою, газетою, документами, тобто включитися в спправжню наукову роботу.

Значення такої роботи полягає насамперед в тому, що вона вимагає самостійного пошуку, який підпорядковується досягненню двох головних завдань: педагогічного – залучення учнів до власне дослідницької діяльності з подальшим використанням матеріалів у навчальному процесі; наукового – всебічного вивчення краєзнавчої теми чи конкретного об’єкта. Щоб забезпечити виконання поставлених перед учнівськими дослідженнями завдань при їх організації варто дотримуватися певної послідовності і системності. Для цього доцільно скористатися таким примірним планом роботи учня під керівництвом вчителя:

1. Вибір краєнавчої теми, обгрунтування її актуальності; визначення мети дослідження.

2. Розробка, обговорення і прийняття плану роботи з постановкою конкретних дослідницьких завдань і орієнтовних термінів їх виконання.

3. Визначення форм, методів і прийомів роботи з науковою літературою, архівними документами. Крім цього звертається увага на методику записів спогадів, їх документальне оформлення, а також на методику можливого збору матеріалів за допомогою технічних засобів (фото-, аудіо-, відеоапаратури).

4. Підготовка програми збору краєзнавчих матеріалів в науково-освітніх установах (бібліотеках, музеях, архівах), а також розробка запитальників, пам’яток, карток, анкет для опитування під час екскурсій, експедицій, походів.

5. Робота в бібліотеках з науковою літературою, публікаціями в пресі. Виявлення матеріалів з теми дослідження.

6. Опанування навиками роботи в архівах, визначення та вивчення документальних джерел з теми дослідження.

7. Зустрічі з учасниками історичних подій на території краю, очевидців, ветеранів, старожилів та записи і документування їх спогадів та розповідей. При цьому слід враховувати суб’єктивний характер мемуарних джерел і те, що людська пам’ять не найнадійніше джерело знань.

8. Наукова оцінка і систематизація зібраних матеріалів, їх поетапне опрацювання відповідно до розробленого плану. Підсумки роботи над окремими розділами чи в цілому над обраною темою можуть скласти основу: однієї або кількох публікацій в науковому виданні чи пресі; реферату до теми навчальної програми; доповіді, повідомлення на конференції; видання рукописної книги; проведення тематичного вечора; створення стенда, вітрини, краєзнавчого куточка, розділу експозиції шкільного краєзнавчого музею. Найкращі учнівські наукові роботи можуть бути представлені на конкурс, що проводиться обласним відділенням Малої академії наук України по секції “Історичне краєзнавство”.

Форми краєзнавчої роботи в навчальних закладах. Як показує досвід, використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії, географії, літератури та інших предметів сприяє поглибленню знань і громадянському вихованню учнів у тому випадку, коли це сполучається з добре продуманою і системною позакласною і позашкільною роботою, яка ділиться на масову, групову та індивідуальну. Найбільш поширеними і доступними є масова і групова форми краєзнавчої роботи, які тісно пов’язані одна з одною і часто переплітаються.

Масова краєзнавча робота включає в себе: вечори, олімпіади, вікторини, конференції, клуби, створення шкільних краєзнавчих куточків, кімнат і музеїв, зустрічі з учасниками і очевидцями історичних подій, краєзнавчі ігри тощо.

Історико-краєзнавчий вечір ставить за мету різноманітними художніми засобами допомогти емоційному сприйняттю присутніми змісту і значення історичної події, факту, явища.

Тематика історично-краєзнавчих вечорів різноманітна: “Край, в якому ти живеш”, “Шляхами козацької слави”, “Про подвиги земляків на фронті і в тилу”, “Батьківська нива”, “Земля любить працьовитих”, “Що в імені твоїм…”, “Нашому роду нема переводу” та ін. Особливість вечора полягає в тому, що, поряд з різноманіттям жанру, в ньому витримується тематична спрямованість як доповіді (повідомлень), так і художньої частини.

За методом проведення історико-краєзнавчі вечори можна поділити на такі види: кіновечір, вечір доповідей(повідомлень), вечір-монтаж, вечір мандрівок, вечір ігор і загадок, вечір-звіт, вечір зустрічей тощо.

Кіновечер передбачає демонстрацію кінофільмів, відеофільмів, слайдів краєзнавчого змісту в супроводі коротких коментарів вчителя, учнів чи інших учасників вечора. Основні вимоги до коментарів – лаконічність, яскравість, насиченість цікавими матеріалами, образність та емоційність викладу.

Історико-краєзнавчі монтажі розкривають тему за допомогою коротких речівок, декламації, музики, пісні, показу ілюстрацій та ін. Цінність вечора-монтажу полягає в тому, що в його підготовці і проведенні бере участь велика кількість учнів.

Популярністю користуються вечори-мандрівки. Для них заздалегідь вибирається маршрут, визначаються об’єкти вивчення. Маршрутами мандрівок може бути маршрут майбутнього походу, експедиції, а об’єктами – міста, села, історико-культурні пам’ятки. Підбираються групи учнів (2-3 особи) для підготовки матеріалу про ці об’єкти. Їх виступи набувають форми розповіді людей, що нібито щойно повернулися з подорожі. Вечори мандрівок мають не тільки велике пізнавальне значення, а й вчать школярів доказово, літературно грамотно і логічно викладати свої думки.

Вечори ігор і загадок на місцевому матеріалі емоційно насичені і добре сприймаються присутніми. Важливо, щоб на цих вечорах використовувалися поряд з опублікованими іграми і загадками й придумані самими учнями. На таких вечорах широко використовуються вікторини, які допомагають створювати цілісне уявлення про конкретну тему з історії краю. Бажано кросворди, чайнворди заготовити заздалегідь на великих листах ватману і вивішувати їх в ході вечора.

Виняткове пізнавально-виховне значення мають вечори, присв’ячені ювілейним датам шкіл, установ, підприємств, сіл і міст краю. Цінність їх – в масовості краєзнавчої роботи, залученні до участі в них значної кількості учнів, вчителів, місцевих жителів.

Олімпіади проводяться з метою підведення підсумків історико-краєзнавчої роботи в школі, районі, області і є своєрідним змаганням щодо знань учнями історії краю, міста, села. Олімпіади допомагають узагальнити і поширити передовий досвід роботи по вивченню історії краю, збору і оформленню краєзнавчого матеріалу, створенню краєзнавчих музеїв, проведенню походів та експедицій.

Історико-краєзнавчі конференції можуть бути читацькими і науково-практичними. Останні мають чітко сформульовану актуальну тему і як правило, за підсумками певного періоду дослідницької роботи гуртка, товариства, за наслідками походу чи експедиції, або ж присвячуються важливій, історичній даті. В процесі підготовки до неї учні використовують широке коло джерел. Характерна риса конференції як форми навчання – підготовка і читання учнями доповідей, рефератів, повідомлень.

В шкільній практиці позитивно себе зарекомендували читацькі конференції і обговорення книг з історії краю. Обговорення відбувається за планом, який заздалегідь повідомляється учасникам: 1. Біографічні дані про автора книги. 2. Використані джерела при написанні книги. 3. Чим книга приваблює читача? Обговорення може проводитись у формі диспута, бесіди, коротких рецензій або повідомлень.

Історико-краєзнавчий музей при закладі освіти є важливим освітньо-виховним осередком і будує свою роботу на основі Положення про музей при закладі освіти (додаток №).

Вивчення минувшини рідного краю немислиме без збору пам’яток, документів і матеріалів. Як з наукової, так і з педагогічної точки зору експедиція, похід чи робота краєзнавчих гуртків і об’єднань значно втрачає свою цінність, якщо вони не планують збору матеріалів для колекцій. А колекціонування, в свою чергу, потребує створення музею.

Сьогодні в багатьох навчальних закладах виникли куточки, музейні кімнати і музеї історії населених пунктів, історичних подій на території Черкащини, відомих людей краю, оновлюються кімнати бойової і трудової слави, обладнуються шевченківські світлиці.

Музеї при закладах освіти набули широкого педагогічного визнання. Даючи учням навики дослідницької роботи, активізуючи їх творчу діяльність, вони водночас сприяють патріотичному вихованню підростаючого покоління.

Найчастіше в навчальних закладах організовуються краєзнавчі музеї багатопрофільного або комплексного характеру, що дає широкі можливості для комплексного вивчення краєзнавчих об’єктів, історії краю і в зборі матеріалів. Комплексні музеї є навчально-матеріальною базою для викладання кількох навчальних дисциплін.

Основні етапи створення музею. Всю організаційну і пошуково-дослідницьку роботу по створенню музею у навчальному закладі умовно можна поділити на кілька етапів:

1. Підведення учнів до думки про необхідність організації шкільного музею. Щоб пробудити інтерес і бажання до створення музею, вчитель організує зустрічі з відомими людьми краю, проводить екскурсії і походи історичними місцями, читання мемуарної і краєзнавчої літератури, підборок місцевих газет.

2. Теоретична і методична підготовка юних краєзнавців до пошукової музейно-краєзнавчої роботи.

3. Підготовка допоміжного матеріалу для пошукової роботи: запитальників, анкет, таблиць та ін.; визначення термінів виконання завдань, організація пошукових груп, розподіл тем (завдвнь).

4. Організація практичної діяльності по збору речових пам’яток, друкованих, рукописних та інших документів і матеріалів. Комплектування основних і допоміжних фондів музею.

5. Науково-методичне опрацювання зібраного матеріалу, визначення його достовірності, історичної і педагогічної цінності.

6. Розробка плану експозиції, її побудова, організація архіву, обліку і зберігання предметів основного фонду. Складання плану роботи музею. Відкриття музею.

Щодо обліку і зберігання музейних фондів, то з цього питання доцільно проконсультуватися у фахівців – працівників державних музеїв.

Створюючи музей, не слід захоплюватися простим збиранням експонатів. Потрібно прагнути, щоб в основі створення музею і його роботи була грунтовна пошуково-дослідницька діяльність учнів по вивченню села, міста, регіону. Завжди можна знайти недосліджені проблеми, які зацікавлять учнів і будуть відображені в експозиції.

Музей організовує і проводить різноманітні внутрімузейні, внутрішкільні і позашкільні краєзнавчі заходи. З відкриттям музею розпочинається один із важливих напрямків його діяльності – проведення екскурсій. Музей можна відкривати лише тоді, коли не тільки оформлені експозиції, але й підготовлені екскурсоводи.

Групові форми позакласної краєзнавчої роботи – гуртки, товариства, екскурсії, експедиції, лекторії, випуск рукописних збірок.

Історико-краєзнавчий гурток. Його робота здійснюється в двох напрямках: 1) теоретичному (бесіди, лекції, доповіді, конференції, вікторини, самостійні роботи); 2) практичному (екскурсії, походи, експедиції, практикуми в музеї, архіві, бібліотеці). Особливо привабливою для гуртківців є самостійна робота по виявленню, пошуку і збору краєзнавчих матеріалів.

План роботи історико - краєзнавчого гуртка може складатися з врахуванням: а) найскладніших питань шкільної програми; б) питань програми, які не були всебічно розглянуті на уроках; в) проблеми програми, які не розглядались на уроках; г) проблеми, які не передбачені навчальною програмою.

Краще складати річний план роботи гуртка, обов’язково включаючи час літніх і зимових канікул. Крім власне гурткових завдань, в плані відображаються різні заходи (зустрічі, екскурсії, вечори, конференції, оформлення музеїв і музейних кімнат та ін.). Робота гуртків закінчується підсумковим заняттям, яке може проводитись у формі вечора – звіту або конференції.

Історико-краєзнавче товариство (клуб) нерідко утворюється на базі гуртків. Товариство і клуб є вищою формою позакласної краєзнавчої роботи в школі, яка будується на основі учнівського самоуправління. В багатьох випадках вони мають свій девіз, статут, членські квитки, значки, емблему, прапор і форму.

Керівним органом товариства є загальні збори (конференція), які обирають раду (правління), редакційну колегію, а при необхідності – скарбника і ревізійну комісію. Загальне зібрання затверджує план роботи товариства, заслуховує звіти секцій, вирішує питання про прийом нових членів. Рада (праління) зі свого складу обирає голову (президента), заступників (віце-президентів), які відповідають за роботу різних тематичних напрямків (секцій, комісій) товариства.

Товариство (клуб) найчастіше організується в тих навчальних закладах, де краєзнавством займаються вчителі суміжних предметів, а його зміст має комплексний характер. Тому в товаристві чи клубі знаходять собі заняття по душі учні з різними уподобаннями. Товариство може мати секції (комісії), які зосереджують свою увагу на конкретних проблемах історії краю, які визначаються за тематичними, хронологічними, територіальними та іншими критеріями.

Екскурсія (від лат. excursio – прогулянка, поїздка) – це організований вихід учнів за межі школи для відвідування музеїв, пам’ятних місць, виставок, підприємств, спостереження явищ природи тощо. Конкретними об’єктами для історико-краєзнавчих екскурсій можуть бути місця, де відбувалися знаменні події; вулиці і площі міста; окреиі приміщення і споруди, пов’язані з історичними подіями, в тому числі фортеці, вежі, мости; пам’ятники на честь визначних подій; експозиції державних і громадських музеїв, історико-культурні заповідники, картинні галереї, постійні і тимчасові виставки.

При виборі об’єктів для проведення екскурсій необхідно враховувати їх пізнавальну-виховну цінність, відомість, художній рівень, місце знаходження. Методика організації екскурсії передбачає: 1) оголошення вчителем мети екскурсії; 2) вступна бесіда екскурсовода; 3) пересування по маршруту екскурсії і ознайомлення з об’єктами в супроводі пояснень екскурсовода; 4) питання і і коментарі вчителя (якщо він сам не є екскурсоводом); 5) врахування вікових і психологічних особливостей учнів, їх підготовленості до засвоєння інформації і мождивого фізичного навантаження; 6) розробка загальних та індивідуальних завдань учасникам екскурсій; 7) ознайомлення з правилами поведінки і технікою безпеки при відвідуванні виробництва або природних об’єктів; 8) оформлення необхідної документації (наказ керівника навчального закладу, в якому вказується мета екскурсії, контрольні строки, поіменний список учасників і керівник екскурсії; 9) форми підведення підсумків (вкчір, конференція, організація виставки зібраних матеріалів, щоденників, творчих робіт учасників екскурсії, ваідкриття нових стендів чи експозиції в кабінеті історії або краєзнавчому музеї).

Експедиція (від лат.expditio – приведення в порядок, похід) – колектив, що здійснює подорож, похід, поїздку з метою дослідження історії, етнографії, природних умов різних територій. Експедиції є однією з найбільш ефективних форм збору краєзнавчого матеріалу.

Підготовка до них розпочинається з визначення мети і розробки маршруту, а також програми збору історико-краєзнавчого матеріалу. Важливе завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити учасників майбутньої експедиції правильно фіксувати всю набуту в поході інформацію. Особливої увагт вимагає запис спогадів і розповідей та їх паспортизація (місце запису, детальні дані про розповідача, дата, підписи). При таких записах все частіше використовуються магнітофони і відеокамери. Не менш важливим є оформлення виявлених речових джерел (порядковий номер, назва предмета, короткий опис, від кого отриманий, хто виявив).

Важливе значення має щоденник експедиції, який містить щоденний короткий перелік усієї не тільки пошукової, але й організаційно-господарської роботи. Ведення його вкрай необхідне. Використовуючи записи щоденника, наступна експедиція отримає цінний досвід, буде більш раціонально використовувати час, уникне ряду помилок і прорахунків. Щоденник експедиції заповнюють під контролем керівника. Крім цього, кожен краєзнавець веде особистий експедиційний щоденник.

Експедиція, як правило, передбачає значні пішохідні переходи, ночівлю під відкритим небом, самостійне приготування їжі тощо. Тому заздалегідь потрібно передбачити необхідне спорядження – намети, рюкзаки, спальні мішки, посуд. Особлива увага приділяється виробленню практичних навиків укладання рюкзака, установки намета, приготуванню їжі, умінню орієнтуватися на місцевості. В підготовчий період учасники експедиції опановують методику і навики дослідницько-пошукової роботи, вивчають –фото, -відео, -аудіо та іншу апаратуру, якою доведеться користуватися в експедиції. Слід передбачити повну взаємозамінність.

Умови похідного життя висувають підвищені вимоги до фізичної підготовки краєзнавців. Переходи з важкими рюкзаками, негода, ущільнений режим дня, можливі недосипання та інші обставини вимагають мінімум за місяць до початку експедиції організувати спеціальні тренувальні заняття з фізичної підготовки. У зв’язку з масовим розвитком туризму, як ніколи гостро стоїть питання охорони природи, виховання бережливого ставлення до неї. Тому, перед багатоденним походом доцільно розробити “Правила туристів-краєзнавців” з врахуванням конкретних умов роботи експедиції.

Лекторії. В навчальних закладах практикується проведення окремих лекцій, бесід або їх циклів (лекторіїв), вечорів питань і відповідей як із загальноісторичних, так і з конкретних, в тому числі і краєзнавчих, тем. Лекції, бесіди та інші форми лекційної роботи можуть проводити самі учні, вчителі, інші підготовлені люди. Можуть бути комплексними і тематичними, поєднуватися з переглядом кіно – та відеофільмів або окремих фрагментів, слайдів, фотографій тощо.

Індивідуальна робота з історичного краєзнавства передбачає читання літератури з місцевої історії, роботу з документальними матеріалами архіву, речовими пам’ятками музею, підготовку рефератів, запис спогадів, опис пам’яток історії і культури, спостереження за сучасним життям населеного пункту чи регіону, виконання різних дослідницько-пізнавальних завдань, виготовлення наочності тощо. Індивідуальна робота є необхідним елементом як масових, так і групових форм краєзнавчої роботи.

* * *

Отже, історико-краєзнавча робота в навчальних закладах відзначається багатогранністю форм та методів і тематичною різноманітністю. Історико-краєзнавчі матеріали суттєво доповнюють викладання усіх навчальних дисциплін, що, в свою чергу, вимагає відповідної підготовки вчителів і організаторів краєзнавчої роботи в навчальних закладах.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 1267; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.095 сек.