Лекція 3.Поняття фінансової інфраструктури 3 страница

Нажслями впливу в системі державних інвестицій виступають крите­рії оцінки інвестиційних проектів, умови проведення тендерів та порядок фінансування. Змінюючи їх держава змінює напрями спрямування коштів, н відтак і свого впливу на соціально-економічний розвиток. При цьому, оскільки завдання і сфери державного інвестування відрізняються від при­нц ї ї и їх інвестицій, то вони й засновуються на дещо інших критеріях. Голо­шиїм п ссред них є вплив на економічну динаміку та вирішення окремих соціальних завдань, наприклад, створення додаткових робочих місць.

Інструментарій монетарної політики. В основі монетарної (гро­шово-кредитної) політики держави лежить дуже важливий і дієвий інструмент — регулювання грошової маси. Здійснюючи емісію (чи вилучення грошей з обігу) та використовуючи засоби монетарної політики, вона впливає на наповнення економіки та фінансової системи платіжними засо­бами, врівноважує попит і пропозицію на них й тим самим стимулює чи/ стримує виробництво в залежності від фази економічного циклу. Але на відміну від інструментів фіскальної політики, дія яких може спрямовува­тися на вирішення конкретних завдань, вплив інструментів монетарної по­літики має досить узагальнюючий характер. Однак натомість засоби моне­тарної політики є досить мобільними, що пов’язано з особливим статусом центрального банку, який, як правило, самостійно приймає потрібні рі­шення. Як відмічають П. Самуельсон та В. Нордгауз, «монетарну політику можна швидко змінити», тоді як «впровадження податкових пропозицій звичайно потребує тривалого часу». Монетарна політика піддається коор­динації з іншими фінансовими інструментами. При цьому може бути про­рахований кореляційний зв’язок дії інших інструментів залежно від гро­шової емісії, та вплив інших інструментів на стан грошового ринку. Досить надійно і своєчасно можуть бути оцінені наслідки певної грошово-кредитної політики держави, що забезпечує надійність інструменту.

Таким чином можна зазначити, іцо в регулюванні обсягів грошової маси домінує забезпечувальний аспект, тоді як регулювальні властивості цього інструменту несуттєві. Однак він проявляється по іншому, ніж у ін­струментів фіскальної політики, де переважає націленість на максимізацію доходів та обсягів фінансування. Грошей в обороті має бути рівно стільки, скільки необхідно. На функціонуванні економіки однаково негативно впливає як нестача платіжних засобів та фінансових ресурсів, так і їх над­лишок. Нестача грошей в обігу обумовлює дороговизну ресурсів, а їх над­лишок провокує інфляційні процеси, які теж негативно позначаються мак- роекономічній стабільності та діяльності економічних агентів.

Важелі монетарної політики, що використовуються державою з метою регулювання грошової маси, досить різняться за можливостями використан­ня та ефективністю впливу. В сучасних умовах в розвинених країнах найва­жливішим інструментом монетарної політики є операції на відкритому рин­ку — взаємовідносини центрального банку з комерційними з приводу торгівлі державними цінними паперами. Купуючи їх у комерційних банків, центральний банк по суті збільшує обсяги грошової маси і, відповідно, ресу­рсів, що можуть бути спрямовані у реальний сектор економіки, а продаючи, навпаки, скорочує грошову масу. Однак, очевидно, що можливості викорис­тання цього важеля залежать від розвиненості та стабільності ринку держав­них цінних паперів. В Україні поки що цей важіль не використовується, ін'м.іп.кн ринок державних цінних паперів фактично тільки формується. Дру- і им їм значенням важелем монетарної політики є вплив на обсяги грошової мін и через облікову ставку. За допомогою цього важеля можна заохочувати іпііочичеппя комерційних банків у центрального, знижуючи цю ставку, чи пітиаки. Але це важіль непрямої дії. Третім важелем впливу на грошову ма­су норми формування резервів, які встановлюються центральним банком дня комерційних. Цей засіб дозволяє досить швидко впливати на пропозицію грошей, але на практиці використовується досить рідко.

Монетарна політика має на меті не тільки достатнє забезпечення економічної та фінансової системи платіжними засобами, але і забезпечення грошової одиниці. Водночас за певних умов і з метою досяг­нення відповідних результатів держава може бути зацікавлена чи у зни­женні курсу національної валюти (девальвація), чи, навпаки, у підвищенні Цн’іишьвація). Так, девальвація буде сприяти розвиткові виробництв, які працюють переважно на експорт, адже при цьому доходи відповідних під­приємств у національній валюті зростатимуть. Навпаки, за ревальвації ви­грають ті, хто використовує у виробництві імпортну сировину та комплек­туючі, чи узагалі спеціалізується на імпорті. Таким чином, даний фінансовий інструмент може досить ефективно використовуватись в регу- іікжпнні зовнішньоторговельних відносин.

Стабільність в економіці та зовнішній торгівлі забезпечується на ос- іюні стабільності та керованості валютного курсу. В основі стабільного ва- іжптюго курсу лежить динамічний розвиток економіки, адже курс націо- ншімюї грошової одиниці є віддзеркаленням стану економіки та фінансів дініої країни. В системі фінансових важелів, що дозволяють впливати на т,от нровідна роль належить валютним інтервенціям центрального банку. М системі валютного регулювання така участь центрального банку є надій­ним, ефективним та цілеспрямованим засобом впливу на валютний курс. Існує повна передбачуваність його дії та можливість точної і своєчасної оцінки наслідків. Більш того, тільки цей важіль забезпечує найвищу точність, та своєчасність оцінки результату впливу — щоденно встановлюєть­ся курс національної валюти. Водночас необхідно враховувати, що вплив іш иалкшшй курс може здійснюватись й іншими засобами, які відносяться до сфери регуляторної політики (валютні обмеження, обов’язковий продаж чистий чи повної суми валютної виручки тощо).

Можливості координації валютних інтервенцій з іншими фінансовими Інструментами обмежені, оскільки рішення про їх здійснення повинні прийматись у дуже стислі терміни. Використання даного інструменту об­межене наявними валютними резервами. Тому він повинен використовува­тись н разі крайньої потреби, інакше резерви будуть вичерпані, а відтак, і буде можливості у проведенні валютних інтервенцій (чи доведеться ин'ртапіеь за допомогою до Міжнародного Валютного Фонду).

Ринковий інструментарій. Ринкові інструменти фінансової інфра­структури пов’язані з функціонуванням фінансового ринку і діють через механізми ринкового ціноутворення на фінансові ресурси. Вони включа­ють кредитні та депозитні операції комерційних банків, лізинг і факторинг, вкладення в цінні папери, страхові внески та страхове відшкодування. Че­рез процентну і дивідендну політику, умови залучення депозитів та надан­ня кредитів, правила, тарифи та умови страхування фінансові інституції й емітенти впливають на економічні процеси і рух капіталів. При цьому во­ни, з одного боку, керуються власними інтересами й ситуацією, що склада­ється в економіці та на фінансовому ринку, а з іншого, знаходяться під пе­вним впливом засобів державної монетарної та фіскальної політики. Тобто у вказаних ринкових фінансових інструментах проявляється інтегрована дія як ринкового саморегулювання, так і державного впливу на грошовий ринок засобами монетарної політики.

Головним елементом в сукупності ринкового інструментарію фінан­сової інфраструктури є кредитування. Це одна з основних форм фінансо­вого забезпечення потреб суб’єктів господарювання, домогосподарств і держави, тобто забезпечувальна роль кредитів є досить чітко вираженою. У сучасному світі потужність економіки та фінансової системи кожної кра­їни вимірюється насамперед потенціалом її банківської системи. Надання кредитів засновується на обопільній узгодженості інтересів двох сторін — кредитної установи та позичальника. При цьому обидві сторони керуються необхідністю забезпечення високої ефективності використання наданих кредитів. У цьому контексті дієвість кредитування набагато вища ніж оха­рактеризованих вище форм державного фінансового забезпечення (кошто­рисного фінансування, субсидіювання, державних інвестицій). Державні структури теж можуть використовувати цей інструмент при наданні кре­дитів з бюджету та з державних банків. В основному ж держава може впливати на кредитний ринок за допомогою важелів монетарної політики центрального банку. При необхідності активізації кредитного ринку і зде­шевлення кредитів обсяги грошової маси збільшуються і навпаки.

Регулювальні властивості кредитування теж досить високі. При цьому кредити, як фінансовий інструмент, мають високу надійність, ефективність та цілеспрямованість, звісна річ при дотриманні встановлених принципів кредитування (строковості, поворотності, платності, забезпеченості), які є основними важелями впливу. Необхідність дотримання цих принципів пе­редбачає селективний відбір кредитними установами суб’єктів та об’єктів кредитування, що і визначає його регулятивну дію: кредити видаються тим, хто може вчасно їх повернути, сплатити встановлені відсотки та має надійне забезпечення отриманих кредитів у вигляді застави, гарантій та поручительств. У свою чергу це можливе за умови високої ефективності діяльності позичальників.

Можливим важелем впливу в механізмах кредитування є процентна і пшкл Іі основі її встановлення лежить урівноваженість попиту та пропо­зиції на гроші. Позичальникам з хорошою кредитною історією банки мо­жуть кредити на пільгових умовах за зниженими процентними ставками. В деяких випадках держава для підтримки окремих галузей може запрова­джувати понижені процентні ставки з компенсацією банкам різниці між і цім и і ринковими ставками. Крім того з метою стимулювання розвитку економіки на основі розширення обсягів її кредитування держава засобами мине гарної політики, які розглядалися вище, може збільшувати обсяги і ротової маси.

Депозити виступають тим ринковим інструментом, який спрямований внесокресурсів у кредитну систему. За своєю спрямованістю вони подібні до податків та інших платежів, які надходять у бюджет держави чи фонди цільового призначення, але докорінно відрізняються від них за сво­єю сутністю. Якщо податки та подібні їм платежі мають обов’язковий, не­поворотний та безоплатний характер, то залучення депозитних вкладів в установи комерційних банків засновується на протилежних засадах. Від­ні нидію, кредитні установи мають зацікавити юридичних та фізичних осіб, шос шечуючи їм отримання доходів та надаючи належні гарантії Еіа основі ефектнішого використання залучених від них ресурсів. З цією метою вони використовують такі важелі як процентні ставки та відповідні умови за депозитами. При цьому між кредитними установами ведеться конкурентна Строп.ба за ресурси. Кожний банк чи кредитна спілка пропонують вигідні відсої ки та умови, все нові і нові продукти, але при цьому мають урівно- шіжуїтти депозитну політику з кредитною.

Депозити як фінансові інструменти мають значне забезпечувальне та реї у тональне значення. Забезпечувальне полягає у тому, що вони є одним і ключових методів формування ресурсів комерційних банків, а відтак і запозичення потреб економіки у кредитах. Це пояснює, чому в будь-якій крупній проблемі залучення ресурсів у кредитну систему приділяється така увага і формуються резервні фонди на повернення депозитів при виник­ненні проблем у окремих банків. Регулювальне значення полягає у тому, що кредитні установи та державні регуляторні органи завжди намагаються гі воріті такі умови, щоб заощадження знаходилися в банківській системі ції н інших інституціях фінансового ринку, а не залишалися на руках у населення, Кошти, які мобілізовані вказаними інституціями, працюють на розвиток країни та приносять дохід їх власникам, тоді як поза ними вони залишаються звичайними залишками грошей.

Своєрідіним різновидом кредитних операцій є лізинг та факторинг. Лізінг це фінансовий інструмент, що поєднує у собі як відносини креди- іуииппм у грошовій та натуральній формах, так і оренди. Розрізняють фінансовий та оперативний лізинг. При фінансовому об’єкт лізингу, що належить до основних фондів, передається у плаше користування лізинго- одержувачу на термін, що на 1-2 роки менший за очікуваний строк його експлуатації. При цьому він зараховується на баларіс лізингоодержувача, а після закінчення строку угоди переходить у його власність, або викупову­ється ним за залишковою вартістю. Витрата на утримання об’єкта лізингу несе, як правило, лізингоодержувач. При оперативрюму лізингу відповід­ний об’єкт передається в оренду на термін, що не менший за строк його повної амортизації. Майно залишається на балансі лізингодавця, який несе всі витрати, що пов’язані з його експлуатацією (якщо інше не передбачерю угодою). Після закінчення терміну угоди вона може бути або подовжена, або об’єкт лізингу повертається лізингодавцю.

Факторинг являє собою насамперед операції з купівлі боргів, а також послуги з управління дебіторською заборгованістю. Широке розповсю­дження комерційного кредиту (купівля-продаж товарів і послуг з відстроч­кою платежу, що оформлюється векселем), а також утворення часового ла­гу між рухом товарів (робіт, послуг) та грошових потоків, обумовили зростання обсягів кредиторської та дебіторської заборгованості. Якщо під­приємство у певний період має потребу у коштах, але не отримало їх унас­лідок виникнення дебіторської заборгованості, воно може продати цю за­боргованість комерційному банку чи факторинговій компанії з певним дисконтом, чи отримати кредит під неї.

У лізингу та факторингу переважає забезпечувальне призначення — вони дозволяють вирішувати проблеми з нестачею коштів. Регулювальні властивості цих фінансових інструментів несуттєві. Важелями впливу ви­ступають умови здійснення лізингових та факторингових операцій та від­сотки (дисконт), що сплачуються за надані послуги.

Цінні папери в сучасних умовах є широко розповсюдженими та сучас­ними видами фінансових інструментів. В них досить тісно поєднуються як забезпечувальні, так і регулювальні властивості. Забезпечувальна роль по­лягає у тому, що за їх допомогою суб’єкти підприємництва (фінансового і нефінансового секторів) та держава можуть мобілізувати значні обсяги ре­сурсів для своєї діяльності. Регулювальна роль відображається як у взаєм­ному впливі один на одного двох основних суб’єктів — емітента, що випу­стив в обіг даний цінний папір, та інвестора, що його придбав, так і у впливі на них різноманітних посередників, які входять до інституційної та обслуговуючої фінансової інфраструктури, і органів державного регулю- варіня.

Водночас, поряд із вкрай важливими для економіки і фінансової сис­теми властивостями, цінним паперам притаманні і досить відчутні негатив­ні якості, які відсутні у інших фінансових інструментів, на які покладають­ся забезпечувальріі функції. Це пов’язано з тим, що у структурі ринку цінних паперів виділяється два сегменти — первинний та вторинний ринки. На первинному відбуваються процеси купівлі-продажу випущенних в обіг цінних паперів, а на вторинному їх перепродажі. Відповідно, первинний характеризує залучення ресурсів, тобто реалізацію основної забезпечувальної ролі фінансів, а вторинний торгівлю фінансовими активами. Призна­чення вторинного ринку полягає у забезпеченні ліквідності цінних папе­рі її можливості при виникненні потреби продати їх та отримати відповідні грошові кошти.

Однак на практиці вторинний ринок функціонує переважно у спекуля­нті юму режимі — купівлі цінних паперів з мстою їх перепродажі у майбу­тньому за більш високими цінами. У таких операціях відсутнє забезпечува­ні,не призначення фінансових інструментів, оскільки емітент не отримує від шіх додаткових ресурсів. При цьому реальні обсяги ресурсів залишаються незмінними — зростає, чи знижується тільки ринкова вартість активів. Са­ме тут відбувається відрив фінансів від реальної економіки, саме тут їх суспільне призначення, саме тут відбувається формування так званих «мильних бульбашок» — відрив ринкових цін на фінансові інстру­менти від їх реальної вартості, і саме на цій основі зароджуються загрози фінансовій стабільності і формується підґрунтя фінансових криз. І саме то­му ринок цінних паперів має знаходитися під надійним контролем як з боку органів державного регулювання, так і усього суспільства.

Ринок цінних паперів охоплює досить широке коло фінансових ін- е ірументів. За їх змістовним наповненням розрізняють пайові (акції, інвес­тиційні сертифікати) та боргові (облігації, ощадні сертифікати, векселі) цінні напери. Пайові характеризують відносини співволодіння, надають права участі в управлінні та отриманні доходу у вигляді дивідендів, а бор­тні відображають відносини запозичення коштів одним суб’єктом (еміте­нтом) у іншого (інвестора) і надаючи право на отримання доходу у вигляді відсотків чи дисконту, не дають ні прав володіння власністю, пі прав в управлінні нею.

Важелями впливу при використанні цінних паперів виступають дивіде­ндна і процентна політика, умови випуску та погашення цінних паперів. За допомогою дивідендної політики можна впливати на поведінку як нинішніх, пік і потенційних інвесторів, заохочуючи або стримуючи їх активність. Рі­шення про виплату дивідендів та їх розмір, чи про капіталізацію прибутку приймають загальні збори акціонерів. Таким чином дивіденди не є гаранто- ішппм доходом інвестора, відповідно, він має обирати куди вкладати свої пініті, щоб мати належний рівень доходу, а акціонерне товариство має пра­цювати так, щоб забезпечувати доходи своїм акціонерам. Навпаки, боргові цінні папери дають фіксований та гарантований дохід, а процентна політика мит врівноважити баланс співвідношення між ризиком, пов’язаним, з інвес- і уиініпмм коштів у них, та їх дохідністю. Умови випуску і погашення порядок проведення емісії цінних паперів та їх обертання на ринку, права та зобов’язання сторін, можливості і порядок переходу прав власнос­ті, гарантії й порядок отримання доходів, терміни і порядок викупу чи по­гашення та інше. Ці умови створюють відповідну систему інтересів, на які орієнтуються емітент, інвестор та фінансові посередники. Страхові внески і страхове відшкодування є основними інструмента­ми у страхуванні. Страхові внески (премії) — це платежі, що надходять страховій компанії за відповідною угодою щодо страхового захисту май­нових чи інших інтересів, а страхове відшкодування — це виплати страхо­вої компанії застрахованій (чи постраждалій) особі на покриття збитків, що виникли унаслідок певного страхового випадку. У страхових відносинах переважає забезпечувальне призначення: страхові платежі мають забезпе­чити формування страхового фонду, достатнього для покриття потенцій­них збитків, а страхове відшкодування фінансово забезпечити заподіяні збитки. Відповідно, від налагодженості механізмів страхування та надійно­сті страхових компаній залежить нормальне безперебійне функціонування економіки та повноцінна життєдіяльність людини. Регулювальні властиво­сті у страхуванні виражені не настільки очевидно, як у деяких інших фі­нансових інструментів (наприклад, податків чи кредитів), але є досить ва­гомими і потенційно достатньо дієспроможними. Наприклад, в багатьох розвинених країнах тарифи автострахування побудовані таким чином, що вигідніше купити новий автомобіль, ніж сплачувати страхові внески за ав­томобіль, що перебуває в експлуатації більше 5-10 років. А це, у свою чер­гу, сприяння і безпеці руху, і розвитку автомобілебудівної та взає­мозв’язаних з нею галузей.

Важелями впливу в системі страхування є страхові тарифи, умови і порядок сплати страхових внесків та виплати страхового відшкодування. Законодавство регламентує їх, як і у кредитних відносинах, тільки у зага­льному вигляді, а конкретні параметри встановлюються страховими ком­паніями та узгоджуються з клієнтами у страховій угоді. При цьому кожна страхова компанія керується як власними інтересами, так і ситуацією на ринку страхових послуг. Конкуренція обумовлює боротьбу за клієнта за рахунок більш вигідних тарифів та умов, сприяючи розвитку даної ланки фінансової системи і посиленню страхового захисту.

Інструментарій обслуговуючої фінансової інфраструктури являє собою сукупність засобів організаційного та інформаційного характеру, що використовуються її суб’єктами з метою забезпечення належного функціо­нування фінансових ринків. Регламентування діяльності суб’єктів інститу­ційної фінансової інфраструктури є одним із напрямів державного регулю­вання їх діяльності, а інформаційне забезпечення однією з головних передумов формування ефективного фінансового ринку, коли усім його суб’єктам доступна повна й достовірна інформація, що дає змогу приймати вірні рішення.

Головною складовою інструментарію обслуговуючої фінансової ін­фраструктури є інструменти організаційно оформленого ринку цінних па­пері и — фондових бірж та торговельно-інформаційних систем. Насампе­ред, це лістинг — сукупність процедур щодо включення цінних паперів до реестру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цих і піших паперів та їх емітентів умовам і вимогам, що встановлені правила­ми даного організатора торгівлі. Перебування цінного паперу у лістингу шенідчує його досить високі якісні характеристики. Інформація щодо ліс­пи нових цінних паперів подається у біржовому реєстрі. Правила торгівлі иепіновлюються з метою визначення стандартизованих процедур прове­дення торгівлі цінними паперами: визначення порядку подачі заявок на участь у торгівлі; порядку проведення торгів; технології торгівлі, зокрема приведення аукціонів; порядок укладання біржових угод та виконання бі­ржових контрактів тощо. Котирування являє собою установлення курсу цінних паперів та інших фінансових активів, що відбувається при прове­денні торгівлі ними. Узагальнюючим видом котирувань є фондові індекси, пні відображають середньозважені курси акцій групи провідних корпора­ції), акції яких котируються даним організатором торгівлі. Котирування цінних паперів та фондові індекси дозволяють виявити тенденції, які відо­бражають не тільки діяльність окремих емітентів, а й розвиток ситуації в енопоміці та фінансовій системі у цілому.

Інформаційна підтримка прийняття рішень на фінансових ринках за­безпечується через потужні інформаційні мережі. На даний час у світі ек лалася розвинена транснаціональна індустрія інформаційних та рейтин- і оиих послуг, що базується на усесвітньо інтегрованих інформаційних мережах, за допомогою яких в будь-якій країні світу можна проаналізувати етап фінансових ринків і розробити прогноз щодо майбутніх тенденцій динаміки ситуації на них та в економіці. Інформаційні збірники та огляди публікуються міжна­родними фінансовими інституціями — Міжнародним валютним фондом ти Світовим банком. В кожній країні є також власні джерела інформації.

На приклад, в Україні щомісячно видається «Бюлетень Національного бан­ку України», в якому представлені показники діяльності банківської сис­теми.

Важливою складовою інформаційної підтримки на фінансових ринках, що визначають надійність, прибутковість, ліквідність, платоспроможність тощо окремих фінансових інституцій та інструментів. Ви- икіченпя рейтингів проводиться спеціалізованими організаціями — рейти- нговими агенціями. Використовуються різні варіанти побудови рейтингів. Наприклад, найбільш надійним відносно виплати доходу та погашення цінним паперам присвоюється символ ААА чи А+, а ненадійні класифіку­ються символами С і В.

До системи інформаційної підтримки також належать аналітичні огляди, що публікуються у спеціалізованих та загальних виданнях. В них всебічно аналізується інформація, що характеризує стан, проблеми та пер­спективи розвитку фінансових ринків. Водночас, якщо інформаційні збір­ники та рейтинги носять офіційний характер, то аналітичні публікації зав­жди певною мірою є суб’єктивним баченням та прогнозом окремих осіб чи установ. Користуючись ними, завжди необхідно мати і власну інтерпрета­цію ситуації.

Дата добавления: 2015-05-23