Техніка виконання внутрішньовенних уливань

Внутрішньовенні інфузії зазвичай здійснюються крапельним шляхом, щоб не перевантажувати рідиною серцево-судинну систему та мати змогу забезпечити тривале або на деякий час постійне уведення ліків. Цю процедуру виконують дуже часто: при тяжких серцево-судинних захворюваннях (гостра серцева недостатність, інфаркт міокарда, інсульт, колапс, шок), тяжких нападах бронхіальної астми, тяжких захворюваннях нирок з нирковою недостатністю, захворюваннях печінки з печінковою недостатністю, при інтоксикаціях, септичних станах, значних втратах рідини, наприклад, нестримному блюванні, проносах, надмірних крововтратах, при порушенні водно-сольового балансу, у разі потреби парентерального живлення хворих.

Розчини, що вливають, повинні мати такий самий осмотичний тиск, що й кров, бути повністю стерильними та апірогенними, мати оптимальну температуру від 20 до 25 °С. Розчини, в яких розводяться лікарські речовини, повинні бути індиферентними. Такими є ізотонічний розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози.

Уливання інфузійних розчинів виконують за допомогою системи одноразового використання.

• Перед підключенням системи проводять психологічну підготовку хворого, пропонують йому спорожнити сечовий міхур, при потребі здійснити акт дефекації, поправляють постіль, надають пацієнтові зручного положення, тому що вливання може тривати протягом кількох годин.

• Підготовку рук, флаконів, заповнення системи здійснюють відповідно до вимог правил асептики та техніки заповнення систем.

• Доправляють у палату заповнену систему.

• Підготовлені, підписані флакони ставлять на продезінфіковану тумбочку біля ліжка хворого і накривають стерильною серветкою.

• Накладають джгут, визначають вену, обробляють ділянку шкіри та здійснюють пункцію вени голкою, що розміщена на канюлі системи.

• При потраплянні голки у вену в муфті голки або в канюлі системи з'являється кров, після чого знімають джгут, відкривають гвинтовий затискач і регулюють частоту крапель. Оптимальна частота крапель 40—60 за 1 хв, але в деяких випадках частота крапель може бути меншою. Іноді при погано вираженій вені доцільно спочатку ввести голку, утримуючи її за муфту стерильною серветкою, а потім підключити систему.

• Фіксують муфту голки на шкірі за допомогою лейкопластиру. Другою смужкою фіксують трубку системи.

• Обережно виймають джгут, подушечку, зручно кладуть руку.

• Місце венопункції та голку прикривають зверху стерильною серветкою.

• Попереджають хворого, щоб він у разі потреби за допомогою сигналізації викликав маніпуляційну медичну сестру.

• Час від часу навідуються до хворого і спостерігають за його станом та процесом інфузії. При появі скарг або погіршенні стану здоров’я хворого потрібно викликати лікаря.

• Доцільніше інфузію виконувати в маніпуляційному кабінеті, де є усі засоби для надання невідкладної допомоги в разі погіршання стану пацієнта.

• При тривалому введенні лікарських препаратів можливі ускладнення. Найчастіше спостерігаються вихід голки з вени і утворення тромбу в голці чи вені. При випаданні голки з просвіту вени розчин надходить у підшкірну основу, в місці ін’єкції з'являється припухлість. У таких випадках інфузію припиняють і пунктують іншу вену. При утворенні тромбу в голці чи вені, що проявляється припиненням надходження у вену рідини, забороняється проштовхувати тромб шприцом через небезпеку емболії. При цьому інфузію в дану вену теж припиняють.

Приєднання системи до катетера, уведеного в підключичну вену.

При неможливості провести пункцію периферійних вен з метою проведення тривалих інфузій концентрованих розчинів, інтенсивної внутрішньовенної антибіотикотерапії, систематичного вимірювання центрального венозного тиску проводять пункцію і катетеризацію підключичної вени. Катетеризацію здійснює лікар. Систему до катетера під’єднує медична сестра.

• Набирають у шприц ємністю 2 мл 1% розчин гепарину.

• Пропонують пацієнтові припинити дихання, коли відкритий катетер; у цей момент знімають заглушку від катетера, кладуть її на стерильну серветку, приєднують шприц і промивають катетер розчином гепарину 1 мл.

• Від'єднують шприц і швидко приєднують канюлю системи до катетера.

• Відкривають затискач і регулюють кількість крапель.

• До закінчення інфузії заглушку зберігають у стерильній серветці зверху на штативі в упаковці від системи.

• Якщо інфузію здійснюють тонкою голкою, то можна заглушку катетера не знімати, а протирають її спиртом зверху і проколюють обережно голкою, щоб не пошкодити цілість бічних стінок катетера.

Заміна флаконів під час інфузїі (коли для вливання використовують кілька флаконів).

• Заміну флакона здійснюють до того, як крапельниця спорожніє від розчину.

• У друге гніздо штатива розміщують підготовлений флакон з інфузійним розчином.

• Перекривають затискачем систему. Із попереднього флакона виймають верхню голку системи і уводять її у підготовлений флакон.

• Потім за допомогою стерильного ватного тампона уводять голку-повітровід.

• Регулюють частоту крапель.

Додаткове внутрішньовенне введення лікарського препарату під час інфузїі.

• Набирають у шприц необхідний для уведення лікарський препарат.

• Перекривають течію рідини за допомогою гвинтового затискача.

• Біля канюлі системи обробляють гумову трубку стерильним ватним тампоном, зволоженим 70 % етиловим спиртом.

• Проколюють голкою трубку і уводять за допомогою шприца лікарський препарат.

• Виймають голку з гумової трубки, відкривають гвинтовий затискач і регулюють течію рідини.

• Якщо під час інфузії потрібно періодично декілька разів увести додатково лікарський препарат, то в гумовій трубці системи залишають голку і як заглушку використовують шприц ємністю 2 мл.

• Якщо потрібно додатково ввести лікарський препарат у флакон, то можна це зробити або через голку-повітровід, або голкою від шприца проколюють корок флакона і уводять препарат безпосередньо у флакон із розчином. При введенні малої за об'ємом кількості препарату промивають розчином шприц, а потім видаляють голку.

• Поліетиленові трубки проколювати не можна, тому що одразу порушиться герметичність системи.

Заповнення звільненої від рідини крапельниці.

• Набирають у шприц ємністю 20 мл ізотонічний розчин натрію хлориду.

• Від'єднують систему вгорі від флакона з розчином і фіксують за допомогою розправленої стерильної серветки верхню голку системи до гачка штатива.

• Відкривають гвинтовий затискач системи.

• Гумову трубку ближче до системи обробляють спиртом, проколюють голкою від шприца.

• І і II пальцями лівої руки перекривають течію рідини у вену і уводять у систему під тиском ізотонічний розчин натрію хлориду із шприца, заповнюючи таким чином крапельницю розчином до потрібного рівня.

• Виймають голку шприца із системи, регулюють течію рідини у вену, вводять верхню голку системи у флакон з рідиною і регулюють частоту крапель.

Якщо подібний варіант з якоїсь причини неможливий, тоді під муфту голки, що знаходиться у вені, обережно підстеляють стерильну серветку, від'єднують систему від голки.

• Знову заповнюють систему розчином і приєднують її до голки.

• Регулюють течію рідини, обережно виймають з-під голки серветку.

• Фіксують систему до руки хворого.

• Потрібно завжди пам'ятати, що наявність повітря в нижній частині системи є небезпечною для життя хворого, тому що під тиском розчину повітря може потрапити в загальну течію крові та спричинити повітряну емболію.

Звільнення переповненої крапельниці.

• Витягують із флакона верхню голку системи і запускають необхідну кількість повітря у верхню частину системи.

• Потім голку системи знову вводять через корок у флакон.

Від'єднання системи.

• Перекривають течію рідини затискачем.

• Знімають зі шкіри смужки лейкопластиру.

• До місця пункції прикладають стерильний ватний тампон і швидким рухом витягують голку.

• Пропонують хворому фіксувати місце пункції протягом 5 хв.

• Після відключення системи від підключичного катетера промивають катетер 1% розчином гепарину в кількості 1—1,5 мл за допомогою шприца, від'єднують шприц і закривають заглушку.

• Все використане оснащення дезінфікують.

Дата добавления: 2015-05-23