Молодь як об'єкт соціально-педагогічної роботи

Тема 7

1.

Соцїально-педагогічна робота з дітьми, які залишилися без опіки батьків

Тема 6

6.1. Традиційні форми опіки дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування

Пояснення

Сирітство - це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дігєй, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків в результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

Згідно з Конституцією України "утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу" (стаття 52).

Сирота - дитина, що тимчасово чи постійно перебуває лоза сімейним оточенням пиаслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку доржави.

Усиновлення (удочеріння) - є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 Кодексу України про шлюб та сім'ю). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний лромадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться.

Не можуть бути усиновителями дієздатні особи: позбавлені батьківських прав; які подали завїдомо неправдиві документи щодо усиновлення; бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди; вже були усиновителями і якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним; перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або лікуються в зазначених установах; на час усиновлення не мають постійного заробітку пбо інших установлених законом доходів. Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що лишилася без батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які онаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування - віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєдіяльності дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім'ї.

Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному. Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв'язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Завдання опіки над дитиною формулюються як право і обов'язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов'язки. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками).

6.2. Державні заклади опіки дітей в Украіні

Діти, які потрапляють до державних закладів опіки	Причини, які призводять до влаштування дитини в державні заклади опіки
Біологічні сироти	Смерть чи загибель батьків
ДІТИ, ВІД ЯКИХ ВІДМОВИ­ЛИСЯ батьки	Відмова матері від позашлюбної дитини чи дитини з важкими патологіями у пологовому будинку
Діти, які залишилися без піклування батьків	Позбавлення батьків батьківських прав внаслідок аморальної поведінки, жорсто­кого ставлення до дітей тощо
Діти, які тимчасово залишилися без піклування батьків	Важка хвороба батьків або їх тривала відсутність (поїздка на заробітки, позбавлення волі)
Діти з функціонально неспроможних родин	Нездатність родини утримувати дитину через малозабезпеченість, багатодітність, відсутність одного з батьків
Діти-інваліди,що потре­бують спеціального навчання	Відсутність можливості якісного надомного навчання чи навчання в загальноосвітніх школах
Діти-інваліди з малоза­безпечених сімей	Низька заробітня плата батьків, малі соці­альні виплати на дитину

Пояснення

І»удинок дитини -дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 ми ні ці до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх ііипріиполяще. Ці будинки знаходяться у відомстві Міністерства охорони здоров'я. ИішГіімі.ш поширеними причинами залишення дітей матерями є підлітковий вік митре пажкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківство, небажана ■йі і шість. Підставою для відмови від дитини с заява матері, завірена головним мімром пологового будинку, з визначенням того, що вона не проти того, що дитина (іуди усиновлена. Дітям, батьки яких невідомі, присвоюють прізвище, ім'я, по батькові і |іц< і ірують в органах РАГСу на підставі акту про прийом в будинок. Діти, добровільно віддііііі у будинок дитини, у будь-який час можуть бути повернуті батькам. Якщо (іипшу не всиновили, то по досягненні нею трьох років її переводять У дитячий Пудннок.

Дитячий будинок - державний виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, кшп.шпених батьківського піклування. Існує три типи дитячих будинків: дошкільні - і\п)\ дітей 3-7 років; шкільні - для дітей 7-17 років; змішаного типу для дітей (|иііікіпьного та шкільного віку. В будинку діти залучаються до різних видів діяльності: пі ні,шильної, трудової, спортивної, ігрової, побутової тощо. При кожному дитячому Лудимку діє опікунська рада, в яку входять представники місцевих органів народної ні мни, члени педагогічного колективу.

Школ а-інтернат для дітей-сиріт - державний навчально-виховний заклад для цін-и-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які потребують допомоги держави інін.ііідок хвороби батьків, втрати з ними зв'язків, позбавлення батьківських прав, в піп іму діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.

І Іереважна більшість дітей, які знаходяться в інтернатних закладах, зазнають [іііних видів депривацм, тобто позбавлення чи обмеження життєво важливих потреб. Иір.иа батьків або їх відсутність, особливо в ранньому віці, впливає на психічний |ммііиток дитини, її характер, волю, фізичний стан та інтелект. Малята, які прибувають в будинку дитини, обмежені в руховій активності, повноцінних емоційних циш.іктах з дорослими, що в свою чергу призводить до зростання в них тривожності, рміщійної нестабільності, розвитку неадекватних реакцій, а в особлшво тяжких (іиіііідках, до такого сирітського феномену як "госпіталізм" - погіршення стану фііичиого та психічного здоров'я внаслідок тривалого перебування дитини в і її и и.ованому середовищі:

Результатом психологічної депривації є дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що виявляється в надмірній конфліктності, емоційній нмсіриманості, агресивних спалахах, підвищеному конформізм: вихованців іншрнатних закладів, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Постійне перебування дитини в обмеженому комунікаційному просторі, необхідність постійного дотримання чіткої регламентації часового розпорядку в шкїрнатному закладі, отримання дитиною необхідного для ЇЇ життєдіяльності мінімуму, знижують формування активного ставлення особистості до життя, пропонують схильність до пристосуванства, формування споживацької гозиції, не і іморюють умов для розвитку навичок прийняття самостійних відповідальних рішень у діпій.

Негативними наслідками соціалізації' дітей в закладах інтернатного типу дпспідники вважають закомплексованість, підвищене почуття тривожності, орієнтацію по ворожість соціуму, несформованість образу "Я", проблеми у статев<орольовому і ішовизначенні, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, звужене Гиічоння життєвих перспектив та обмежені можливості у професійному виборі.

6.3. Інноваційні форми опіки дітей-сиріт в Україні

Пояснення

Прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно взяла з закладів для дітей-сиріт те дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п'яти чоловік.

Створення прийомних сімей в Україні було започатковано постановою Кабінету^ Міністрів № 241 від 2 березня 1998 р. "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю".

До осіб, які є потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико-педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Як і у випадках оформлення інших форм сімейного утримання, тут також встановлено певні обмеження щодо кандидатів на виховання дітей. Однією з умов формування доброзичливого клімату в родині з приходом дитини-сироти, встановлення сімейних контактів з усіма її членами є надання письмової згоди усіх неповнолітніх членів сім'ї на влаштування прийомної дитини.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентаря та обладнання, на культур но-масову роботу, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Інститут прийомної сім'ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до двох-трьох років, доки батьки; перебувають в ув'язненні, на лікуванні тощо). Така форма опікування дає змогу] здійснювати соціальний захист інтересів І прав дитини, яка тимчасово позбавлена-батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття" дитини. Функціонування такого типу сімей потребує, безперечно, психологічної] підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації] інтересів саме дитини, а не вирішення якихось власних проблем.

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за '^Фінтим подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на йніміі.іння і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених Ми.кіисі.кого піклування.

Функціонування дитячих будинків сімейного типу визначається державними Имнумічиами, зокрема Положенням про дитячий будинок сімейного типу, ♦шмпрдженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564. Німіїїііидпо до Положення, "батьки-вихователі в обов'язковому порядку проходять»у|'і н.іпчання попередньої та періодичної {раз на п'ять років) підготовки, проведення ям и 11 убезпечують місцеві відділи у справах сім'ї та молоді".

Динімий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на йишіц.іння приймається не менше п'яти дітей, позбавлених батьківської опіки. і.мімр|к;чно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих мини Ллє, враховуючи перш за все психологічний і педагогічний аспекти, кількість мной у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, (НіШііючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного яикпцпмня та розвитку. У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо ііпіипішють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Але обстеження Функціонуючих дитячих будинків сімейного типу свідчать: порушення обмежень щодо мири, які перебувають на вихованні, трапляються досить часто. Це пояснюється тим,»цн місцеві органи влади прагнуть влаштувати якомога більше дітей-сиріт. Однак, ііінн практика негативно впливає на оптимальний розвиток вихованців, оскільки ^шинується навантаження на батьків-вихователів як у фізичному, так і психопого-іиїд.ііпіічному плані.

Киндидат на роль батька-вихователя має пройти експертну комісію, до якої входять і пиціііпісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі). Останні оцінюють особистісні якості ммиЬугнього вихователя, його здатність замінити батька не одній, а кільком дітям, як нрітипо, обтяжених вадами розвитку, педагогічно занедбаних, які пережили втрату лий ц.ких тощо. Перевага надається сім'ям або одиноким грамадянам, які мають діи під виховання дітей чи вже є на даний час опікунами або піклувальниками і і умпінно виконують свої обов'язки.

Укмпдання угоди між місцевими органами влади і батьками-вихователями накладає ни представників обох сторін певні права і обов'язки. Так, орган виконавчої влади ніГіон'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу і ім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Водночас представники прищів виконавчої впади конролюють умови виховання, утримання дитини і, якщо ними не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями, якщо впий порушують норми угоди, Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони повинні особисто ннинпувати неповнолітнього, якому заміняють батьків.

Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному /іі'ржіївному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно та житлову іімпщу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть нідпооідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання ммиликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після дт:ягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою шипцею. За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для Ліюй-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

6.4. Соціальне сирітство в Україні

Приймальник розподільник

Пояснення

Соціальне сирітство - явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти - це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках.

На сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. В пресі, періодичних виданнях, психолого-ледагогічних працях, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як: бездоглядні; бездомні; безпритульні; діти вулиці; діти, позбавлені батьківського піклування; соціальні сироти; неповнолітні групи ризику.

Причинами соціального сирітства в Україні є: низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, безробіття обох чи одного з батьків; зайнятість батьків "човниковим бізнесом", що вимагає частої і довготривалої відсутності батьків; відсутність постійного житла (малозабезпечені сім'ї продають свої оселі, щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою); асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, як то різні пиди залежності (пияцтво, нарко- і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини; різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки.

Явище соціального сирітства спостерігається не лише в Україні. В різних формах воно існує в багатьох країнах світу. Як показує міжнародний досвід, його практично неможливо викорінити в силу багатьох об'єктивних та суб'єктивних причин. З метою локалізації явища соціального сирітства в Україні розвиваються інноваційні форми опіки, проводяться різні форми роботи з сім'єю, спрямовані на формування відповідального батьківства.

Сьогодні в Україні до "дітей вулиці" відносять такі групи неповнолітніх:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з
втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї та діти, яких
вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені
перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів {родичів,
Сіабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до
виховання дітей;

- діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного
та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному іп особистісному розвитку;

діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками ппжковиховуваності, діти з діагнозом дромоманія - схильність до бродяжництва їм подорожування.

Використана та рекомендована література

1. Бевз Г.М., Пєша!.Д. Дитина в прийомній сім'ї: нотатки психолога. -
К.,2001.

2. Вихованці інтернатів про себе і саоє життя / О.М.Балакирева та ін. -
К.,2000.

3. Вчимося жити самостійно: Навчально-методичний посібник для роботи
з учнями випуск, кл. інтернатних закладів /Ж.В.Петрочко,
О.В.Безпалько та ін. - К.,2002.

4. Діти вулиці. Методичні рекомендації. /Упоряд. А.Г.ЗІнченко. - К.,1999.

5. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми
соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного
навчання). - К.,2002.

6. Лактионова Ґ.М. и др. Инновационные формы опеки детей:
международный и национальный опыт / Ґ.М.Лактионова,
Г.М.Шипиленко, И.В.Братусь; Под общ.ред.Г.М.Лактионовой. - К., 2001.

7. Кондратьев М.Ю. Подросток в замкнутом круге общения. - М.,1997.

8. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального
супроводу прийомних сімей / Н.М.Комарова, Т.М.Бевз, Л.С.Волинець та
ін.-К.,1999.

9. Методичні рекомендації по проведенню тренінгу-курсу для соціальних
працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу
прийомних батьків / О.О. Яременко (керівник авт. кол.), Н.М.Комарова,
Г.М. Бевз, Л.С.Волинець та ін. - К., 2000.

Ю.Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

11. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. - К.,2000. 12.Притулки для неповнолітніх: статус та особливості роботи. - К.,2000.

13. Прийомна сім'я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для
соціальних працівників). - К., 2000.

14. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За
ред.І.М.Григи, Т.В.Семигіної. - К.,2002.

15. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в
Україні системи утримання та виховання / Авт. кол. Л.С.Волинець,
Н.М.Комарова, І.Б.Іванова. -К.,1998.

16. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред.
М.А.Галагузовой. - М.,2000.

17.Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб.

заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000. 18.Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю

- К.,2002. 19.Якубова Ю.М., Антонова-Турченко О.Г. Проблемні сім'ї: діти і батьки. -

К.,1998.

7.1. Особливості соціального становлення молоді в сучасних умовах

Пояснення

Молодь - це соціально-демографічна група, яка займає певне місце в соціальній структурі суспільства, характеризується процесом набуття соціального статусу в різних соціальних підструктурах (професійно-трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій).

Вікові межі молоді, пов'язані з ними соціальний статус та соціально-психологічні особливості молоді, мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури та притаманних даному суспільству особливостей соціалізації його членів. Сьогодні в Україні вікові межі молоді коливаються від 14 до 28 років.

Соціалізація молоді відбувається в нестабільний період соціально-економічних змін в суспільстві, що, в свою чергу, породжує дві групи проблем. Соціальні молодіжні проблеми; визначення ролі та місця молоді в сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтацій молодих людей та їх моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка молоді. Особистісні проблеми молодої людини: пошуки сенсу життя; професійне самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з дорослими та однолітками; стан здоров'я.

Основними соціалізуючими чинниками молоді в Україні є: сім'я; групи ровесників; навчальні заклади різного тилу; засоби масової інформації; трудова діяльність; громадські організації різного спрямування (спортивного, політичного, релігійного, культурного тощо).

Одним з провідних чинників соціалізації молоді більшість науковців виокремлює і рупу однолітків. її соціалізуючими функціями перш за все є: задоволення потреби молодих людей у нерегпаментованому спілкуванні; оволодіння навичками співжиття з іншими людьми; автономізація від дорослих; створення умов для самоствердження молодої людини; засвоєння певних статеворольових норм поведінки; залучення до окремих видів субкультури.

Поряд з групою однолітків, як провідний чинник соціалізації молоді, вчені також пиокремлюють засоби масової інформації (ЗМІ). До них відносять кіно, радіо, іслебачення, пресу, рекламу, комп'ютерну мережу. Вплив ЗМІ на поведінку молодих людей визначається такими обставинами: ЗМІ виконують рекреативну функцію, оскільки визначають зміст дозвілля як окремих груп людей, так І окремих особистостей; ЗМІ виступають як засіб релаксації для більшості молодих людей, юму що перегляд телепередач і відеопродукції, слухання аудіозаписів, робота в Імтернеті, а для деяких і читання періодичної преси, можуть бути певною компенсацією дефіциту міжособистісних контактів, засобом абстрагування від проблем з однолітками та дорослими; ЗМІ являють собою систему неформальної освіти, оскільки створюють своєрідний інформаційний світ, який впливає певним чином на людину, зокрема молоду, сприяє формуванню певного світогляду щодо способів і стилю життя, типів поведінки тощо. Подальший розвиток засобів зв'язку, підвищення ролі масової інформаційної індустрії, приводить до того, що молоді люди в усіх країнах світу є об'єктом для популяризації певних установок і цінностей, які можуть справляти руйнівний вплив на особистість.

Велике значення у формуванні способу життя юнацтва має молодіжна субкультура. |ї характерними ознаками є: специфічний набір ціннісних орієнтацій га норм поведінки; надання переваги певним джерелам інформації; своєрідні.іахоплення, смаки; специфічні способи проведення вільного часу; сленг; особливості одягу та зовнішності. Особливостями молодіжної субкультури сьогодні є: її розважально-рекреативна спрямованість (в організації дозвілля надається перевага слуханню музики, перегляду відеопродукції чи програм телебачення); надмірно-підкреслене слідування моді; передача Інформації та вираження почуттів за допомогою спенгових слів і виразів; надання переваги "легкій" літературі (детективи, фантастика, амурні романи); орієнтація на зразки масової західної культури; домінування культу сили; нехтування цінностями національної культури.

Процес соціального становлення молоді сьогодні досліджується у різноманітних сферах її життєдіяльності: сім'ї, навчанні, праці, неформальних та формальних організаціях, під час дозвілля. Результати цих досліджень дозволяють стверджувати, що процес соціалізації молоді характеризується загостренням молодіжних проблем, про що свідчать: втрата ідеалів, життєвого оптимізму; посилення стану тривожності серед молоді, що пов'язано з падінням рівня та якості життя в суспільстві; нерівні можливості в одержанні освіти; збільшення числа молоді серед безробітних; значна економічна залежність від батьків; кризові явища у шлюбно-сімейних стосунках {високий рівень розлучень, сімейних конфліктів, обмежені можливості для поліпшення житлових умов); низький рівень загальної культури молодих людей; незадовільний стан здоров'я; зростання рівня соціальних відхилень {злочинності, пиятцтва, наркоманії, проституції).

Дата добавления: 2015-05-23