Етнополітичні процеси в світі (інтеграційні та сепаратистські тенденції)

В цих країнах відбуваються різновекторні (об’єднавчі / інтеґраційні та розмежувальні / сепаратистські) етнополітичні процеси.

I. Об’єднавчі (інтеґраційні) етнополітичні процеси проявляються у зміцненні та зближенні етнічних спільнот. Виділяють окремі варіанти об'єднавчих процесів:

1. Етнічна консолідація (лат. consolidatio – зміцнення) – процес злиття близьких за мовою і культурою етнічних груп у більш великий етнос. Такий процес, ймовірно, можна зафіксувати в Швейцарії, де попри протиріччя германошвейцарців, франкошвейцарців, італошвейцарців та ретороманців, через державотрчий фактор відбуваються консолідаційні етнополітичні процеси.

2. Етнічна асиміляція (від лат. аssimilatio – уподібнення) – поглинання, розчинення самостійного етносу або його частин всередині іншого, більшого державотворчого. Етнічну асиміляцію можна зафіксувати в Нідерландах (асиміляція фризів); в Італії (автономний статус Фріулі-Венеції-Джулії (словеномовна меншина), Трентіно-Альто-Алідже (німецькомовна меншина), Валле Д’Аоста (франкомовна меншина); асиміляція етносу саамі в Норвегії, Швеції та Фінляндії; асиміляція лужицьких сербів в Німеччині.

3. Міжетнічна інтеґрація (лат. integratio – об’єднання частин в ціле) спостерігається під єгідою творення Єдиної Європи. Ряд країн ЄС формують єдині стандарти життя, що відображається на етнічній царині.

II. Розмежувальні (сепаратистські) етнополітичні процеси проявляються у відокремленні певної частини від етносу або ж розподолі етносу на кілька частин, які набувають власної етнічності.

Під сепаратистськими етнополітичними процесами слід розглядати і прагнення деяких політичних сил під націоналістичними лозунгами відокремити певну частину державної території і набути власної державності або ж елементів державності (національно-територіальної чи національно-культурної автономії).

Розрізняють наступні варіанти етнорозмежувальних процесів:

1. Етнічна парціація (лат. pars, paris – частина, окремий) – процес поділу одного етносу на кілька частин, кожна з яких набуває власної етнічності.

2. Етнічна сепарація (лат. separarus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу якоїсь його частини, що згодом розвивається в етнос.

3. Етнічна дисперсизація (лат. dispersus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набувають властивостей самостійних етносів, залишаючись субетносами або етнографічними групами.

Подібні процеси мали місце в давні, середньовічні та нові часи. На сучасному етапі розмежувальні процеси спостерігаємо в політичних націях Західної Європи. Так, в Іспанії діє організація ЕТА («Батьківщина і воля басків»), що заснована в 1959 р. з метою створення баскської державності. Суспільно-політичним центром басків є м.Більбао. У Великій Британії впродовж віків за возз’єднання з Ірландією ведуть боротьбу ірландці-католики. Шотландці та валлійці мають власні парламенти та політичні партії. В Бельгії істотним сепараційним аспектом є діяльність валлонських та фламандських політичних партій. В Нідерландах політичну активність проявляють фризи. В Норвегії, Швеції та Фінляндії суспільно-політичну активність проявляють саамі.

Дата добавления: 2015-05-23