Мотиви розлучень

*мотиви обумовлені дією соціально-економічних чинників (незадоволеність побутовими умовами, матеріальний розрахунок при заключенні шлюбу).

*мотиви обумовлені соціально-психологічними факторами (несхожість характерів, відмінності в потребах та інтересах). *мотиви соціально-біологічного характеру (пияцтво і алкоголізм подружжя, подружня зрада).

Проте, розлучення - це аж ніяк не відзеркалення нещастя. Воно є, можливо, невдалим але останім засобом подолання багаторічного конфлікту, неприязні між подружжям, емоційного напруження в сім'ї.

Лекція №8

ТЕМА: Соціологія особистості.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Поняття особистості.

2. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи.

3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості.

4. Соціальна структура і типи особистості.

1. Поняття особистості.

Особистість - інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників Ті розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.

Особистість -людина, як носій певних, неповторних якостей.

Індивід - один із представників роду людського, окрема людина.

Людина -узагальнюючий образ людського роду в цілому.

Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей. Якщо індивід повторює риси всіх інших людей, то особистість завжди оригінальна, оскільки тут маються на увазі тільки ті, якості, які притаманні даній людині. Звідси, кожна людина, з одного боку, - індивід (один із роду людей), а з іншого - особистість (людина, яка має свою індивідуальність). І якщо поняття "людина" та "індивід" об'єднують всіх людей, то особистість відрізняє їх один від одного.

У понятті особа розкриваються предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних об'єктів - груп, інститутів, організацій тощо, соціальна роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства, якщо поняття "особистість" вживається стосовно кожної людини, то поняття "особа" соціальну сутність людини конкретизує узагальнено.

Сучасні досягнення наук про людину, передусім - фізіології, психології, соціології, накопичені ними конкретні наукові результати дозволяють виділити у сукупності властивостей людини певні структурні компоненти, групи властивостей, котрі утворюють так звані рівні структури особистості:

• перший рівень - це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

• другий рівень - індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;

• третій рівень - соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, в процесі діяльності людини.

Наукові дослідження підтвердили гіпотезу про глибинний взаємний зв'язок, взаємну обумовленість зазначених компонентів структури особистості.

Спрощені уявлення про однозначну генетичну чи соціальну обумовленість формування особистості не підтверджуються сучасною наукою. Людина від народження має не тільки певні передумови для розвитку вищих психічних властивостей - інтелекту, мислення, мовлення, але й схильності до певних типів поведінки, видів діяльності. Однак без відповідного соціального середовища, навчання і виховання закладені природою потенції людини не трансформуються в реальні її властивості. Структуру особистості слід розуміти як складну єдність двох взаємо проникаючих структур - психофізіологічної та соціальної, ця єдність є відносно стійкою, забезпечує цілісність особистості, її самоусвідомлення.

Соціологія прагне виявити в особистості соціально-типове, з'ясувати зміст і особливості формування особистості і розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних груп та спільнот. Вона акцентує увагу на вивченні закономірностей зв'язків особистості і суспільства, особистості і групи, регуляції і саморегуляції соціальної поведінки.

2.Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання • норми, • цінності, • ідеї, • соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання, різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге - прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

Соціалізація - це складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв 'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві.

Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Агенти соціалізації - це люди та установи, діючі соціальні суб 'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують • дошкільні установи, • неформальні організації, • навчальні заклади, • армія, • трудовий колектив. Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя {засоби масової інформації, громадська думка). Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація - прогрес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.

Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого він інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.

Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:

Об'єктивну, в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

Функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

Нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;

Міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним;

3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості

Ми живемо у стратифікованому суспільстві, тобто у суспільстві, де має місце соціальна нерівність. Окремі члени суспільства і соціальні групи різняться між собою за • рівнем багатства й доходів, • обсягом владних повноважень і • доступом до політичної влади, • за рівнем освіченості і престижністю професії, і завдяки цьому - вони займають неоднакове місце у соціальній ієрархії. Розрізняють статуси соціальний і особистий.

Соціальний статус - це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов'язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються -* стать, * етнічна приналежність, * соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям - * освіта, * професія, *• доходи тощо. Відповідно до цього соціальний статус розрізняють як приписаний(стать, національність...) і здобутий(освіта кваліфікація).

Будь-яку людину можна охарактеризувати за допомогою певного статусного набору - це сукупність усіх статусів, що має дана людина. Але її положення у суспільстві визначає, так званий, головний статус. Якщо соціальний статус визначає місде індивіда в суспільстві, то - особистий його позицію в середовищі безпосередньо оточуючих його людей.

Особистий статус - це становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тіш, як ставляться до нього оточуючі.

У соціології використовуються також поняття соціальна позиція та соціальний престиж:. Поняття "соціальна позиція" відображає усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти, інтереси і цінності якої людина розцінює як свої власні та прагне реалізувати їх у своїй діяльності.

У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусними ознаками та вибудовує їх ієрархію. Співвідносна оцінка, яку дає суспільство статусу особи або соціальної групи, називається соціальним престижем. Соціальний престиж тісно зв'язаний у суспільній свідомості із престижем професії. В емпіричних соціологічних дослідженнях престижність позиції визначається за допомогою таких індикаторів, як • рівень освіти, * престиж професії та рівень доходів. Визначений на основі досліджень інтегральний показник називають соціально-економічним індексом позиції (узагальненим статусом).

Інтеграція особистості до соціального середовища забезпечується не лише шляхом обіймання статусної позиції, а й засвоєнням особистістю відповідних соціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі, людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соціальних груп. У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, • студента, • громадянина держави, • сина, • члена спортивної команди, • клієнта, • покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі -демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній тощо.

Соціальні ролі - це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються у залежності від соціального статусу.

Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль - функція, яка виконується нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.д.).

Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми (правило, взірець, керівне начало).

Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкцій - привести поведінку людини у відповідність до соціальної норми, застерегти людину від порушень.

4. Соціальна структура і типи особистості

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо)

Соціальна структура особистості:

• Інтегративність особистості у соціальне середовище (статус, ролі).

• Спрямованість особистості, як її домінуюче ставлення до соціальної дійсності (оточення).

• Соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки.

Джерелом активності людини є її потреби - внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб. Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американський соціальний психолог А.Маслоу вважається засновником ієрархічної теорії потреб. Він розділив потреби на:

1. потреби в їжі, воді, одежі, повітрі, теплі, сексі тощо;

2. потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки;

3. потреби відчувати причетність до подій (соціальні);

4. потреби поваги з боку оточення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;

5. потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження).

Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Потреби людини бувають неусвідомленими (потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості.

Інтерес - це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.

Цінності особистості - це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також: засоби їх досягнення.

Ціннісні орієнтації - соціальні цінності які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею.

Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації - орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони, закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб'єкту соціальної діяльності.

Соціальний тип особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці.

Як вже підкреслювалось, прояви індивідуального в людині опосередковується соціальним. Разом з тим, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійки, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, дозволяють виявити основу для типологізації особистостей.

Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не співпадають з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.

Лекція №9

Тема: Соціологія гуманітарної сфери.

Дата добавления: 2015-05-23