Національне відродження України та роль етносоціологн в розбудові українського суспільства

Проблема національного відродження виступає однією з центральних в етносоціології включно з соціологією нації. Це зумовлено тим, що нині український народ, будуючи свою державу, відроджує досвід минулого з метою перетворення національного організму в масово свідому націю. Цей процес здійснюється ступенево. Професор Празького університету М.Грох вважає, що він для низки центрально- і східноєвропейських країн (до яких належить й Україна) вкладається у тричленну модель, основні фази якої є наступними.

• На першій, академічній фазі дана нація стає предметом уваги дослідників, які збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів'я, досліджують звичаї і вірування, складають словники, досліджують історію.

• У другій фазі - культурницькій -мова, яка раніше була предметом вивчення, стає літературної і загальновживаною у науці, технічній літературі, політиці, громадському житті, побуті і взагалі в місті (бо па селі нею користувалися здавна).

• Завершенням національного відродження і одночасно його політичною фазою є усвідомлення потреб політичного самоврядування та суверенності, висунення вимог власної держави та досягнення або реалізація цієї мети.

Своєрідність ситуації в Україні полягає в тому, що досягнення мети національного відродження - проголошення української самостійної незалежної держави - ще не означає остаточного вирішення завдань всіх трьох попередніх фаз відродження нації. Дані сучасної науки мають стати основою державної національної політики в нашій країні.

Нині стоять і проблеми вирішення багатьох завдань культурницької фази: відродження культурних традицій, історичної свідомості, повернення в повному обсязі комунікативних функцій української мови в усіх регіонах України та на всіх щабляхсуспільного життя - від Верховної Ради до школи і дошкілля. досягнення структурної повноти української культури та виведення її на світовий щабель. Консолідація української нації ускладнюється наявністю багатьох проблем етнонаціонального розвитку.

Проблеми етнонаціонального розвитку української нації:

• Скорочення питомої ваги українців у складі населення

• Зростання числа росіян, як проживали і проживають в Україні

• Поділ населення на три лінгвоетнічні групи: україномовних українців(40 %, російськомовних українців (33 %), російськомовних росіян (20 %).

• Існування різного ставлення у регіонах України до державного суверенітету

• Наявність різних політичних симпатій у регіонах України

Водночас наведені проблеми, багато з яких зумовлені спадщиною радянських часів, не можуть перешкодити процесам поступової консолідації українського суспільства. Соціологи дедалі частіше фіксують факт поступового нівелювання різниць і відмінностей серед мешканців основних регіонів країни, тенденцію творення єдиної політичної нації, всі представники якої зможуть усвідомлювати себе українцями у сенсі громадянства, незалежно від своєї етносоціальної чи лінгвоетнічної приналежності. Цьому сприяє й виважена державна національна політика України, для вироблення якої великою мірою прислужилися й українські соціологи, досліджуючи проблеми етнонаціонального розвитку суспільства і постачаючи матеріал для прийняття законодавчих рішень і актів у цій сфері.

Державна національна політика базується насамперед на Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, Декларації прав національностей України а також на низці спеціальних законів. Зокрема, у Законі України "Про національні меншини" визначено статус, права та обов'язки осіб, що належать до титульної нації та інших етнонаціональних груп як колективних суб'єктів. Нині українське законодавство у цій галузі, і це визнано міжнародною громадськістю, є одним з найдосконаліших у Європі.

Завданням соціології нині є ґрунтовне дослідження проблем розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності етнонаціональних спільнот країни, вироблення науково обгрунтованих пропозицій Президентові, Верховній Раді, уряду України щодо формування і реалізації державної національної політики.

Дата добавления: 2015-05-23