Прогнозування обсягу виробництва. 14 страница

6) часто майже так, як більшість конкурентів;

- гірше, ніж конкуренти:

7) звичайно дещо гірше, ніж більшість конкурентів;

8) звичайно гірше, ніж більшість конкурентів;

9) завжди гірше, ніж більшість конкурентів.

Процес проведення аналізу факторів конкурентоспроможності умовної фірми розглянемо на прикладі.

Для проведення аналізу наказом генерального директора фірми утворена робоча група з 7 менеджерів (відділ маркетингу – 3 чол., відділ проектування та розробки програмного забезпечення – 3 чол., відділ сервісного обслуговування – 1 чол.), з яких 5 - представляли головний офіс, а 2 – регіональні відділення.

У відповідності з планом роботи, дослідження проводиться в 7 етапів. Участь у роботі на кожному етапі повинні брати всі менеджери, включені до складу групи.

Етап 1: робоча група повинна визначити:

- основні принципи стратегічного підходу до управління фірмою;

- перелік критеріїв конкурентоспроможності;

- межу між визначальними та кваліфікаційними факторами;

- розглянути проблеми взаємодії відділу проектування і розробки програмного забезпечення та відділу маркетингу.

Етап 2: група обрала програмний продукт, який був найкраще відомий користувачам і давав найбільший обсяг виручки та прибутку.

Етап 3: група визначає перелік факторів конкурентоспроможності, які зумовлюють найбільший вплив на популярність програмного продукту на ринку.

До переліку факторів конкурентоспроможності група включила наступні фактори:

1) ціна програмних продуктів;

2) надійність програмних продуктів;

3) ергономічність програмних продуктів;

4) відповідність програмних продуктів стандарту;

5) реклама і дистрибуція програмних продуктів;

6) технічна документація;

7) професійний рівень консультантів;

8) контакти та підтримка зв'язку з клієнтами.

Етап 4: кожен менеджер визначає рейтинг для переліку факторів конкурентоспроможності: у перших рядках йтимуть найбільш важливі фактори, а менш важливі – в останніх рядках. Встановлення рейтингів здійснює кожен менеджер індивідуально, без обговорення з іншими членами групи.

Етап 5: за кожним фактором група визначає рівень результативності на основі порівняння з основними конкурентами.

Етап 6: на підставі встановлених значень важливості та результативності формують матрицю, після чого обговорюється позиція кожного фактора конкурентоспроможності, визначається їх пріоритетність.

Етап 7: процедура аналізу факторів конкурентоспроможності повторюється для інших, менш популярних програмних продуктів. Група аналізує наявні відмінності та відхилення у розрізі факторів конкурентноздатності, які стосувалися різних програмних продуктів і дійшла остаточного висновку щодо необхідності регулюючого впливу на такі фактори (перераховуються у порядку зменшення пріоритетності):

- професійний рівень консультантів;

- ергономічність;

- ціна програмних продуктів;

- надійність програмних продуктів;

- реклама і дистрибуція програмних продуктів.

Отже, на основі використання матриці “важливість / результативність” визначається перелік факторів конкурентоспроможності фірми, пріоритетність їх розвитку та вдосконалення. Інформація, отримана в ході такого аналізу, є корисною для прийняття рішень щодо розробки стратегії фірми чи її модернізації.

5.5. Методика дискримінантного аналізу

У процесі проведення бенчмаркінгу, при дослідженні ринків збуту, видів товарів, джерел ресурсів тощо необхідно правильно розподілити об'єкти, що вивчаються, на окремі групи (категорії, класи) відповідно до ключових стратегічних пріоритетів. При цьому, необхідно правильно окреслювати сферу першочергової уваги і не витрачати час на вирішення другорядних завдань.

Діагностика та прогнозування зовнішніх та внутрішніх процесів підприємства передбачає застосування різних методів одно- і багатовимірного групування об'єктів та виділення серед них тих груп (категорій, класів), які є стратегічно важливими. Серед цих методів можна виділити дискримінантний, кластерний, факторний, компонентний та регресійний аналіз.

Розглянемо спочатку техніку дискримінантного аналізу. Останній, можна застосовувати лише тоді, коли є певне уявлення про характер тих груп об'єктів, які планується виділити з генеральної сукупності.

Наприклад, якщо аналітик повинен згрупувати конкурентів, він повинен знати, на які групи їх можна поділити. У разі, коли стратегічним пріоритетом компанії є боротьба за лідерство у галузі, то найпростішим варіантом поділу конкурентів буде виділення групи лідерів і групи інших фірм, які не претендують на лідерство. Деталізацією цього групування може бути виділення окремих груп “послідовників” і “фірм-новачків”.

Критичні процеси, визначені в процесі бенчмаркінгу, характеризуються низкою індикаторів, серед яких можна, наприклад визначити: обсяг продажу; рентабельність продажу; співвідношення ціна - якість (формується на основі експертних оцінок за шкалою від 0 до 10 балів).

Завдання полягає у тому, щоб визначити кількісну межу, яка б відділяла підприємства групи лідерів від усіх інших підприємств.

Для того, щоб розпочати процедуру визначення цієї межі, яка називається дискримінантною лінією, потрібно отримати дві вибірки (відповідно до кількості груп, які ми плануємо сформувати), причому у першу мають увійти представники лідерів, а у другу - представники інших фірм.

Кількість об'єктів у кожній з двох вибірок, які називаються зразковими, має бути не меншою, ніж кількість ознак об'єктів, обраних для дискримінантного аналізу. Тобто, якщо у нас ознаками об’єктів визначені: обсяг продажу; рентабельність продажу; співвідношення ціна – якість (тобто кількість ознак дорівнює трьом), то в обидві вибірки необхідно включити не менше, ніж по три підприємства.

В основі формування зразкових вибірок мають лежати евристичні прийоми оцінки об'єктів, враховуючи їх складність та багатовимірність.

Дискримінінтний аналіз проводиться в декілька етапів:

1. Визначаються середні значення ознак кожного підприємства спочатку по першій, потім по другій вибірці. При цьому використовують наступні формули:

де

, - елементи векторів-стовпців та при і=1,……,m;

n_1, n₂ – кількість об’єктів у першій і другій вибірках відповідно.

2. Визначаються коваріаційні матриці S₁ та S₂ розміром (m × m) для першої і другої зразкових вибірок відповідно.

Для розрахунку елементів матриць використовуються формули:

3. Оцінка сумарної внутрішньовибіркової дисперсії:

Матриця сумарної внутрішньовибіркової дисперсії S´ може бути використана лише в оберненому вигляді.

4. Знаходження оберненої матриці S´^-1.

5. Маючи значення оберненої матриці S´^-1, можна розрахувати значення вектора дискримінантних множників С = { С₁, С_2, …, С_m } за формулою:

6. Будують дискримінантну функцію:

За цією функцією визначаються від повідні значення Z для кожної з фірм, які підлягають групуванню.

7. Розраховується межа дискримінації. Визначаються середні значення дискримінантних функцій для першої і другої вибірок окремо, після цього знаходяться середні арифметичні цих значень:

де

Z – межа дискримінації;

Z⁽¹⁾, Z⁽²⁾ – середні значення.

Оскільки у першу зразкову вибірку включили великі підприємства, а у другу – всі інші, то до першої групи – групи лідерів – будуть належати підприємства, у яких значення дискримінантної функції перевищують межу дискримінації.

Цінність дискримінантного аналізу для стратегічного аналітика полягає у тому, що з його допомогою можна зосередитися на дослідженні тих об'єктів, які дійсно являються стратегічно важливими. Якщо підприємство намагається увійти до групи лідерів у своїй галузі, необхідно точно знати, хто з конкурентів реально може з нами змагатися і які необхідно запланувати заходи для боротьби з нами.

Таким чином, оволодіння методикою дискримінантного аналізу дає можливість правильно визначати першочергові завдання і не витрачати час на другорядні питання.

5.6. Методика кластерного аналізу

На відміну від дискримінантного аналізу, кластерне групування не передбачає використання зразкових вибірок. Аналітик може навіть точно не знати, скільки кластерів (груп) буде ним виділено. Така ситуація характерна при вивченні суб'єктів ринку (споживачів, постачальників, виробників), характеристик товарів, класифікації затрат тощо.

Методика кластерного аналізу базується на поняттях подібності об'єктів або їх ознак (залежно від того, що групується - об'єкти чи ознаки). З допомогою підбору найбільш подібних одиниць виконується розподіл сукупності на кластери (групи),

Наприклад, для прогнозування попиту на продукцію фірми досить часто потрібно проводити сегментацію цільових ринків або, точніше, сегментацію споживачів. При цьому потенційні споживачі розглядаються за сукупністю ознак, якими можуть бути: вік, стать, освіта, професія, місце проживання, схильності та пріоритети тощо. Кластерний аналіз дозволяє сегментувати споживачів (за принципом знизу вгору), об'єднуючи їх у групи з одночасним врахуванням вибраних для класифікації ознак, або групувати ознаки, тобто характеристики споживачів, в окремі кластери.

Методику кластерного аналізу можна також успішно застосовувати для групування інших об'єктів чи ознак. Припустимо, що необхідно згрупувати доступні для певної компанії канали розподілу, які характеризуються такими ознаками: 1) економічна доцільність; 2) керованість; 3) придатність.

Канали розподілу - маркетинговий термін, який означає сукупність незалежних організацій, які беруть участь у процесі просування товару чи послуги від виробника до споживача. У деяких випадках канали розподілу спрощено називають посередниками.

Під час визначення економічної доцільності каналу розподілу враховується співвідношення між обсягами продажу та витратами, пов'язаними з використанням цього каналу. Для визначення рівня керованості робиться оцінка системи контролю діяльності посередника (каналу розподілу). І, нарешті, придатність каналу розподілу можна оцінити за його гнучкістю у довгостроковому періоді (під гнучкістю розуміють здатність швидко адаптуватися до нових умов ринку).

Для того, щоб продемонструвати техніку кластерного аналізу, не будемо зосереджуватися на способах оцінки кожного з каналів розподілу. Припустимо, що в результаті було отримано певні значення для кожного каналу розподілу, виражені у формі натуральних чисел в діапазоні 0-30 (чим більше число, тим вища оцінка каналу розподілу).

Для проведення кластерного аналізу можна вибирати різні способи, наприклад, метод дендритів. Дендрит - це ламана лінія, якою з'єднані два будь-яких об'єкти з обраної нами множини (або дві будь-які ознаки об'єкта, якщо групуються ознаки об'єктів). Дендрит може розгалужуватися, але не може містити замкнених ламаних ліній.

Як міра подібності між об'єктами, тобто каналами розподілу, будуть використовуватися показники відстаней, які складають матрицю відстаней і розраховуються як абсолютне значення різниці між оцінками і -го та j -го об'єктів.

У кожному стовпці матриці відстаней вибирається мінімальне число, яке показує найменшу відмінність між певною парою об'єктів. Отже, ми можемо виписати декілька пар об'єктів, які мають мінімальні відстані між собою.

Якщо серед виписаних пар об’єктів зв'язки зустрічаються двічі, одна з пар викреслюється. Крім того, якщо у різних парах є спільні об'єкти, вони об'єднуються між собою. Однак, визначені сукупності об'єктів ще не можна вважати дендритом, оскільки вони не зв'язані між собою в єдине ціле. Тому потрібно вирахувати найменші відстані між кожною одиницею однієї сукупності та одиницями інших сукупностей. Серед цих відстаней вибираються найменші, які вважаються зв'язками, що з'єднують окремі сукупності об'єктів.

Після цього можна побудувати дендрит, у якому всі об'єкти зв'язані між собою. Над лініями, які зв'язують окремі об'єкти, у дужках вказуються відстані між ними.

Після того, як процес побудови дендрита можна вважати завершеним, його потрібно розбити на окремі кластери (групи). Припустимо, що ми точно не знаємо, на яку кількість кластерів доцільно розбити сукупність каналів розподілу. Тоді потрібно виконати такі дії.

По-перше, зв'язки між об'єктами у дендриті впорядковуються за зменшенням їх величини, після чого розраховуються відношення величин сусідніх зв'язків за формулою:

i₂=d₁/d₂, i₃=d₂/d₃, … i_n-1=d_n-2/d_n-1.

Значення загальної кількості зв’язків позначаємо як k. Знаючи значення k знаходять значення i_k.

По-друге, визначається кількість кластерів k для розбивки каналів розподілу, за допомогою нерівності i_k < i_k+1 (за k = 2, 3,..., п-1) і знаходимо мінімальне значення серед i_k та i_k+1 : тіп {1,17; 1,00} = 1,00.

Для визначення складу кожного кластера у дендриті розривається (k-1) зв'язків, які характеризуються найбільшими відстанями між об'єктами.

На практиці можна застосовувати не тільки метод дендритів, але й інші прийоми кластерного аналізу. Ці питання детально розглядаються у спеціальній науковій літературі, тому зауважимо лише, що кластерний аналіз, незважаючи на формалізацію його процедур, значною мірою має евристичний характер, тобто вимагає від аналітика прийняття рішень на основі логічного осмислення конкретної ситуації.

Тема 6. Аналіз стратегії виробничої діяльності підприємства.

6.1. Виробнича діяльність та закон спадаючої віддачі.

Обсяг та структура товарів, що виробляються, залежать від фізичного обсягу та структури ресурсів (робоча сила, засоби та предмети праці), а також від ступеня використання нових технологій.

Виробництво можна розглядати як залежність та співвідношення між затратами та випуском продукції. Такі співвідношення та залежності є предметом дослідження інженерної та технологічної служб підприємства.

Економісти виходять із припущень існування певних універсальних законів виробництва, до яких належить і закон спадаючої віддачі. Цей закон стверджує, що починаючи з певного моменту послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, що зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Інше визначення закону спадаючої віддачі: при збільшенні однієї змінної за умови збереження незмінними обсягів усіх інших видів затрат у певний момент часу буде досягнута точка, за якою граничний фізичний продукт буде зменшуватись.

Розглянемо зв'язок закону спадаючої віддачі з виробничою діяльністю.

Для ілюстрації дії закону спадаючої віддачі з метою спрощення вивчення динаміки візьмемо лише один вид змінних затрат – праці (кількість зайнятих працівників) (табл. 29).

Таблиця 29.

Ілюстрація дії закону спадаючої віддачі.

Кількість одиниць щоденного випуску (сукупний фізичний продукт)	Затрати праці (кількість зайнятих працівників)	Граничний фізичний продукт змінних витрат
1	2	3
		4 – 0 = 4
		10 – 4 = 6
		22 – 10 = 12
		32 – 22 = 10
		38 – 32 = 6
		42 – 38 = 4

У таблиці 29 показано, що відбувається з рівнем щоденного випуску продукції у фізичних одиницях при зміні затрат праці (кількості зайнятих працівників) від нуля до семи. При цьому інші витрати залишаються стабільними.

Випуск продукції на одного робітника спочатку досить швидко зростає, а потім повільно зменшується (в міру того, як до праці залучається все більша кількість працюючих). Коли робітників більше семи, усе обладнання виявляється повністю використаним і тому додаткові робітники вже нічого не додають до випуску.

Додатковий обсяг продукції, що виробляється кожною додатковою одиницею праці, являє собою різницю між кількістю продукції попереднього випуску та наступного і називається граничним фізичним продуктом змінних витрат.

У розглянутому прикладі при збільшенні кількості робітників до двох граничний фізичний продукт становить 4 одиниці випуску продукції, від двох робітників до трьох – збільшується до шести одиниць випуску, від трьох робітників до чотирьох – збільшується до дванадцяти одиниць випуску. Із залученням кожного наступного додаткового робітника зростання випуску уповільнюється.

Початкове нарощування граничного продукту відображає переваги кооперації праці, групового виробництва та спеціалізації, проте після певного рівня збільшення кількості робітників супроводжується припиненням зростання, а потім і зменшенням граничного продукту. У випадку, коли мова йде про один вид змінних затрат, головною причиною кінцевого скорочення граничного фізичного продукту є “перенасичення додатковими змінними затратами”.

Таким чином, закон спадаючої віддачі необхідно враховувати при розробці стратегії виробничої діяльності підприємства.

Прогнозування є важливим елементом планування виробництва та основою для розробки необхідних стратегій. Тому фахівці повинні володіти існуючим інструментарієм прогнозування та вміти визначати чинники, що впливають на можливість виконання тих або інших методів. У прогнозуванні обсягів виробництва важливе місце належить розподілу та використанню ресурсів.

Основою для прогнозування обсягів виробництва є прогноз обсягів реалізації. Прогнозні дані відображено у табл. 30.

Таблиця 30.

Прогноз обсягів реалізації.

№ рядка	Види продукції	Ціна, грн.	1 – й рік	2 – й рік	3 – й рік	4 – й рік
кількість, тис. од.	сума, тис. грн.	кількість, тис. од.	сума, тис. грн.	кількість, тис. од	сума, тис. грн..	кількість, тис. од.	сума, тис. грн.
	“А”
	“Б”
	“В”
	Разом	¾	¾		¾		¾		¾

У таблиці 30 відображені прогнозовані обсяги реалізації трьох видів продукції – “А”, “Б”, “В”. Обсяги виробництва розраховані на чотири роки, а вартість продукції розрахована за цінами реалізації з урахуванням ПДВ.

Використовуючи дані прогнозів щодо обсягів реалізації продукції та норми прямих матеріальних і трудових затрат, можна розрахувати суму прямих матеріальних витрат та прямих витрат праці на кожен прогнозний рік.

Прямі прогнозні затрати на одиницю продукції наведені у табл. 31.

Загальновиробничі витрати оцінюють та прогнозують окремо від прямих. Вони розподіляються між видами продукції прямопропорційно до обраної бази розподілу.

Таблиця 31.

Прямі прогнозні затрати на одиницю продукції, грн.

№ з/п	Вид затрат	Продукція
На одиницю продукції “А”	На одиницю продукції “Б”	На одиницю продукції “В”
1.	Прямі матеріальні витрати у тому числі:
1.1.	Сировина			7,7
1.2.	Пакувальні матеріали	1,2	3,5
1.3.	Паливо	2,4	1,1	0,7
1.4.	Електроенергія	0,8	0,2	0,3
1.5.	Вода	0,2	0,1	0,2
1.6.	Втрати у межах норм природного убутку	0,4	0,1	0,1
2.	Прямі затрати праці (основна та додаткова заробітна плата з відрахуваннями на соціальні потреби)	2,0	1,7	1,2
Разом (р. 1 + р. 2)		16,7	13,2

Прогноз загальновиробничих витрат відображений у табл. 32.

Таблиця 32.

Прогноз загальновиробничих витрат щодо обсягу продукції на рік.

№ рядка	Види витрат	Сума, тис. грн.
	Амортизація основних засобів	179,8
	Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів	58,1
	Витрати на обслуговування виробничого процесу	44,8
	Витрати на охорону праці та техніку безпеки	33,2
	Інші витрати	7,8
Разом	323,7

Ґрунтуючись на прогнозних даних щодо обсягів реалізації та суми загальновиробничих витрат, визначають базу розподілу за видами продукції. Наприклад, якщо базою розподілу є сума основної та додаткової заробітної плати (без відрахувань), то потрібно прогнозні затрати на основну та додаткову заробітну плату, що припадають на одиницю продукції, помножити на обсяг продукції. Якщо прямі прогнозні затрати на одиницю продукції на основну та додаткову заробітну плату (без відрахувань) становитимуть по продукту “А” 1,5 грн., по продукту “Б” – 1,2 грн. та “В” – 0,9 грн., то загальна сума витрат на основну та додаткову заробітну плату (без відрахувань) на весь обсяг продукції складе: по продукту “А” – 375 тис. грн. (1,5 × 250000), “Б” – 240 тис. грн. (1,2 × 200000), “В” – 135 тис. грн. (0,9 × 150000). Розподіл прогнозної суми загальновиробничих витрат на перший рік наведений у табл. 33.

Аналогічно розраховують прогнозні витрати на другий та послідуючі роки.

Прогноз обсягів виробництва, прямих та непрямих затрат щодо певного обсягу виробництва, а також цін продажу є необхідною передумовою прогнозування прибутку у розрізі видів продукції.

Таблиця 33.

Розподіл прогнозної суми загальновиробничих витрат на перший рік.

Види продукції	Заробітна плата, тис. грн.	Загальновиробничі витрати
%	сума, тис. грн.
“А”		¾	161,85
“Б”		¾	103,58
“В”		¾	58,27
Разом		43,16	323,7

При виробництві продукції підприємство несе певні витрати, розмір яких залежить від можливості зміни задіяних ресурсів. Кількісні значення обсягу деяких видів ресурсів, які використовуються підприємством, (затрати на оплату праці, сировина, паливо тощо) можуть швидко змінюватись, у той час як інші ресурси потребують більше часу на їх освоєння (наприклад, необоротні активи). Тому економічні ресурси класифікуються з урахуванням фактору часу на ресурси короткострокові та довгострокові.

У кожний з цих періодів застосовують відповідні методи визначення оптимального обсягу виробництва.

У короткостроковому періоді підприємство може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання ресурсів.

З розвитком технічного прогресу, впровадженням нових технологій відбуваються зміни не тільки у змінних витратах, а й постійні витрати стають змінними, змінюється масштаб виробництва. Період, у якому всі витрати змінюються, називається довгостроковим. Якщо довгострокові витрати зменшуються при зростанні виробництва, то підприємство отримує економію, а при зростанні середніх витрат воно несе втрати від нарощування масштабів виробництва. Якщо ж витрати не змінюються при зміні обсягів виробництва, то підприємство має постійний ефект від зміни масштабів виробництва.

Зміни масштабів виробництва зумовлюють втрати, більшість з яких пов'язана з організаційними проблемами. У міру зростання підвищується залежність підприємства від методів координації діяльності персоналу.

Співвідношення між факторами виробництва та максимально можливим обсягом виробництва описується виробничою функцією. Поліпшення технології виробництва сприяє збільшенню максимально можливого обсягу продукції за різних комбінацій факторів, що формує нову виробничу функцію. Цю функцію можна проілюструвати за допомогою виробничої сітки, яка відображена у табл. 34.

В таблиці 34 відображені дані про співвідношення між затратами праці та капіталу, необхідними для виробництва продукту “А” за даної технології. Затрати постійного капіталу визначаються часом роботи обладнання протягом місяця, а затрати праці вимірюються у людино – годинах праці за місяць. У графі “затрати праці на місяць” наведено 10 варіантів можливих трудових затрат, а в наступних графах зазначені можливі обсяги випуску продукції.

Якщо розглядати процес виробництва у короткостроковому плані, то щоб виробити на місяць 21 тис. одиниць продукції, можна використати три варіанта комбінації факторів:

1. 20 тис. машино–годин роботи обладнання та 50 тис. годин праці;

2. 30 тис. машино–годин роботи обладнання та 30 тис. годин праці;

3. 40 тис. машино–годин роботи обладнання та 20 тис. годин праці.

Таблиця 34.

Обсяги виробництва та комбінація факторів.

№ з/п	Затрати праці на місяць, тис. люд – год.	Кількість машино-годин на місяць (тис.)
Обсяг виробництва (тис. одиниць)
		2,0	3,0	3,4	3,8
		3,0	8,4
		5,4
		6,4			31,4
		7,2
		8,0		28,8	32,4
		8,4	24,4	30,4	32,8
		8,6	24,9	31,4	33,6
		9,0
		9,6	26,6	32,4

Для випуску прогнозованого обсягу виробництва підприємство може обрати один із трьох варіантів. Таким чином, виробнича функція характеризує зміни структури затрат виробництва.

При зміні прогнозованого обсягу виробництва за даними виробничої сітки можна визначити такі нові комбінації факторів. Це дає змогу, використовуючи дані виробничої сітки, обрати найбільш ефективний варіант.

Дата добавления: 2015-05-23