Теорія національного самовизначення за М. Грушевським

Тема 8. Політичні концепції українських мислителів 20 ст.

Чи не центральною постаттю в українській політичній думці 20 ст. був М. Грушевський (1866—1934). Він — автор десятитомної "Історії України-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, яка увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини, вона є, образно кажучи, історичним посвідченням чи паспортом українського народу. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру.

Творча спадщина М. Грушевського налічує понад 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, який проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.

Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку.

Що з цього випливає?

1) прагнення до самостійності є об´єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення;

2) самостійність і незалежність народу пов´язана не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними нахилами народу;

3) незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності; незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу;

4) відсутність "політичної самостійності" можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. Оскільки такої "благоліпності" досягти неймовірно важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю;

5) багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику;

6) борючися за вихід із великих політико-територіальних об´єднань, прагнучи до славної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних "кермачів", які приведуть народ до процвітання;

7) тільки вільна спілка вільних народів є ефективною і з морального, й з економічного погляду.

Важливою рисою діяльності М.С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, що ґрунтуються лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого.

Будучи соціалістом за світоглядом, М.С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб´єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасовому урядові й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові.

Державницька ідея В. Винниченка

Яскраву сторінку в історії політичної думки України 20 ст. вписав В. Винниченко. Ядром його політичної концепції була державницька ідея, сутність якої він визначає так: "Поки що людство розбите на окремі національні колективи, які переважно звуться державними, то очевидно, що найкращим засобом збереження його життя і розвитку кожної нації є державність, себто комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національними колективами, які зв´язують його в компактну цілісність, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому. Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так звані "недержавні нації" прагнуть своєї держави, через те так само окремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому, себто, які тримають їхній колектив у покаліченому стані".

Будучи справжнім соціалістом, В. Винниченко цілком відкидає совєтсько-більшовицький соціалізм, називаючи його тупим, диким, повним терору, крові, насильства, неймовірного страждання, бо творці його не про соціалізм думали, а про виборчу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади. Доба справжнього соціалізму, соціалізму свободи, веселості, радості ще не настала.

В. Винниченко пропонує свій варіант творення соціалізму, який він назвав "колектократизацією". Його суть в об´єднанні, "себто: негайно, але без зброї, почати переводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця... Не націоналізація, а соціалізація. Краще сказати: колектократія, себто влада колективна. Ще простіше... організація кооператорів продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства...".

В. Винниченко закликає соціалістів, комуністів і радикалів погодитися на ідеї "інтенсивної кооперації господарства" й законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейти на колектократизацію. Які її переваги? Кожен робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного чи державного, а на самого себе.., а продуктивність праці в колектократії повинна бути настільки більша, наскільки більше є ціле за частини".

Як собі уявляє В. Винниченко цей мирний, законодавчий шлях? Він пропонує Асамблеї прийняти ряд законів, які сприяли б цьому заходові. Наприклад: "Закон про обкладання великих підприємств спеціальним податком на розвиток коопераційних майстерень і фабрик", "Закон про передачу в колектократичну власність деяких націоналізованих підприємств", "Закон про участь робітників у прибутках підприємств" і т.д. Його соціалізм бачився сонячним, радісним і щасливим, але, беручи безпосередньо участь у його побудові в Україні, він припустився низки фатальних для держави помилок.

Дата добавления: 2015-05-23