Що таке інституційна структура фінансової системи країни?

Які основні особливості характерні для фінансово-кредитної системи Японії?

Як і в цілому світі, основу японської кредитно-фінансової системи створюють банки. Вони мають відмінні риси і в них своя специфіка діяльності.

Найголовнішим банком є Банк Японії, на який покладено регулювання:

грошового обороту;

курсу національної валюти (ієни);

кредитної системи, підтримуючи її стабільність.

З 01.04.98 р. вступив в силу новий закон про Банк Японії. 55 % його капіталу належить державі, а 45 % - приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та іншим приватним акціонерам. З 1957 р. в Японії діє система обов’язкового резервування, завдяки якої кредитні установи зобов’язані розміщувати в Банку Японії відповідну суму резервних депозитів. Підтримка ліквідності в національній банківській системі забезпечується рефінансуванням зі сторони Банка Японії.

На відміну від більшості центральних банків розвинутих країн Банк Японії довгий час перебував в майже повній залежності від Мінфіна Японії, але в 1997 р. група радників прем’єр-міністра країни під впливом загальносвітової тенденції наділення центрального банку більшої незалежності надала йому більшу свободу[5].

Так як Японія є світовим лідером, вона також має потужні комерційні банки, які мають вплив і авторитет по всьому світі. Вони займають перші місця по: об’єму активів, ринковій капіталізації, об’єму капіталу банків. Система комерційних банків складається з:

міських банків;

регіональних банків;

регіональних банків другого рівня;

банків довгострокового кредитування;

трастових банків.

На відміну від фінансових груп інших країн, в більшості яких контрольні пакети акцій тримають так звані управляючі холдінги, японські фінансові групи формуються навколо великих комерційних банків. Це поєднання з установленням довгострокових міжкорпораційних зв’язків в середині групи, їх чіткою координацією і організацією управління являється специфічною рисою японських банківських груп. Японські комерційні банки можуть виступати власниками частини акціонерного капіталу корпорацій (не вище 5 % загального капіталу) і бути представленими в радах компаній, можуть виконувати трастові операції, пов’язані з випуском цінних паперів, але не мають права самостійно емітувати чи розміщувати їх[6].

Сукупність організацій, які діють у фінансовому секторі країни, називається інституційною структурою фінансової системи.

Фінансовий сектор може розглядатися в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні до нього належать різні фінансові організації, наглядові і контролюючі органи та фінансові союзи. Основні завдання наглядових і контролюючих органів в межах фінансової системи зводяться до підтримки її стабільного функціонування та розвитку, реалізації державних нормативних актів та проведення безпосереднього контролю за діяльністю фінансових інститутів.

Так в Німеччині до групи наглядових і контролюючих органів відносяться: Федеральне відомство з кредитної справи (Bundesaufsichtsamt fuer das Kreditwesen), Федеральне відомство з страхової справи (Bundesaufsichtsamt fuer das Versicherungswesen) і Федеральне відомство по картелях (Bundesartellamt).

Основне призначення фінансових союзів – представлення, лобіювання та захист інтересів груп фінансових інститутів перед державою та суспільством.

Організація може бути віднесена до фінансового сектора у вузькому значенні, якщо вона в якості основних виконує функції формування і розподілу грошових коштів між різними економічними суб’єктами (фірмами, домашніми господарствами, державними підприємствами і ін.).

Дата добавления: 2015-05-24