Які типи фінансової політики сформувалися історично?

Тип фінансової політики визначається особливостями по­точного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтереса­ми правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Історично виділяють три типи фінансової політики: класичний, регу­люючий, планово-директивний.

Класичний тип фінансової політики був характерним до 20-х років XX століття. Класичними представниками цього типу являлися класики політичної економії Адам Сміт і Давід Рікардо.

Основа класичної фінансової політики — невтручання дер­жави в економіку, збереження вільної конкуренції, викорис­тання ринкового механізму як головного регулятора господарсь­ких процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і вико­нання збалансованого бюджету. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за дер­жавним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі й прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі - Міністерстві фінансів (казна­чействі).

Перехід до регулюючої фінансової політики пов’язаний із за­гостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX століття. Вона дала змогу протягом 30-х—60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.

В основу регулюючої фінансової політики покладена еконо­мічна теорія Дж. М. Кейнса (1883-1946) про необхідність втру­чання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними важелями втручання держави в еконо­міку стають державні видатки, що формують додатковий по­пит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.

На відміну від класичної фінансової політики, головним ме­ханізмом податкового регулювання стає прибутковий податок. Він забезпечує вилучення через прогресивні ставки в суб’єктів господарювання доходів у вигляді заощаджень. Такий підхід дає змогу створити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капі­талів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасш­табна політика дефіцитного фінансування, коли держава ак­тивно використовує середньо- і довгострокові позики.

У сімдесяті роки XX століття на основі неокласичного на­пряму економічної теорії регулююча фінансова політика одер­жала подальший розвиток. У результаті цього регулювання еко­номіки стає багатоцільовим, тобто, крім економічного зрос­тання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову господарства.

Головною метою стає скорочення обсягу національного до­ходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заоща­джень; зниження податкового тиску.

У країнах з адміністративно-командною системою проводить­ся планово-директивна фінансова політика. Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР.

Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою ви­соку ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансу­вання надзвичайних витрат держави.

Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управ­ління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мета такої фінансової політики — досягнення максимальної кон­центрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповід­но до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету. Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей на­родного господарства, військові витрати. Мав місце залишко­вий принцип фінансування соціальної сфери. Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку.

Визначався граничний розмір усіх витрат, і надлишки при­бутку вилучалися в бюджет. Іноді в бюджет надходило до 80 % чистого доходу підприємства.

Бюджети місцевих органів влади перебували в залежності від обсягів, які виділялися їм із бюджетів вищого рівня у порядку бюджетного регулювання. Самостійні джерела наповнення місцевих бюджетів обмежувалися і, як правило, не перевищу­вали 10—15 % від загальної суми доходів.

Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх ко­лишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповіль­нення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансово­го становища держави.

Дата добавления: 2015-05-24