У чому полягає відмінність між прямими і непрямими податками?

Що таке податковий потенціал і для чого він розраховується?

Як і для чого застосовується показник податкового навантаження?

Податкове навантаження (англ. tax burden) – це узагальнена характеристика діяльності податкової системи держави, яка показує як податки впливають на фінансовий стан платників податків або на народне господарство в цілому та вказує кількісну оцінку цього впливу (суму податків, їх питому вагу у ВВП або доходах окремих категорій платників).

Виділяють три форми застосування показника податкового навантаження:

ü співставлення податкового навантаження різних країн або для одної країни протягом певного періоду;

ü врегулювання фінансових відносин між регіонами та галузями народного господарства;

ü проведення фінансових і податкових реформ при визначенні рівня оподаткування.

Податкове навантаження розраховують для всього населення та окремих груп, для підприємств і галузей, для окремих територій і народного господарства в цілому. Податкове навантаження населення і його груп визначається співвідношенням всіх сплачуваних податків (прямих і непрямих) до загальних одержуваних доходів.

Частка податків (без соціальних платежів) у ВВП в деяких країнах різна і склала в 1996: у Данії -49,7 %, Швеції - 38,1, Канаді - 31,0, Італії - 27,4, Франції - 24,9, США - 22,7, Японії - 18,2 %. В Україні цей показник дорівнює 28,5 % (2003).

Податковий потенціал (англ. tax potential) - це умовна можливість держави зібрати до бюджету податки і збори за певний час. Податковий потенціал визначається станом народного господарства, зовнішньої торгівлі, податковим законодавством та податковою політикою. Податковий потенціал виражається всією сумою податків які підлягають сплаті або середньою сумою зібраних за декілька останніх років податків і зборів, а також індексом податкового потенціалу - величиною, що відображає відношення цих показників до чисельності населення, площі та ін. показникам.

Податковий потенціал застосовується для зіставлення податкової можливості різних країн, для формування економічної, соціальної, фінансової, бюджетної і податкової політики, а також для бюджетного планування.

Історично виділяють дві форми податків – прямі та непрямі. Прямі податки - це податки, стягнуті в результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники цих доходів або майна.

Непрямі податки — це податки на товари і послуги, встановлювані у вигляді надбавок до ціни або тарифу. Іноді їх називають тарифікаційними.

Зовнішня відмінність між вказаними податками полягає в безпосередньому або опосередкованому відношенні влади до об’єктів і суб’єктів оподаткування.

Непрямими податками обкладаються переважно різні предмети споживання. Платниками непрямих податків виступають покупці (споживачі) продукції, товарів, робіт, послуг. Вони входять в ціну і тим самим сплачуються безпосередньо населенням.

Прямими податками переважно оподатковується земля, капітал, доходи, прибуток. Тому іноді їх називають „прибутково-майнові”.

Основні переваги та недоліки прямих та непрямих податків зображено на рис. 10.6. – 10.7.

Дата добавления: 2015-05-24