Державна установа “науково-методичний центр

У сучасних умовах світовий ринок позичкових капіталів характе­ризується, з одного боку, подальшою інтеграцією національних рин­ків у єдину систему світового ринку, а з другого — уніфікацією кре­дитних механізмів національних ринків відповідно до механізму функціонування світового ринку позичкових капіталів.

Значення світового ринку позичкового капіталу постійно зростає. Це пов'язано з тим, що в процесі розвитку тієї чи іншої країни виникає потреба у фінансових ресурсах, яку не завжди можна задовольнити за рахунок національних джерел. У цьому випадку країна може скористатись тими можливостями, які надає світовий ринок капіталів.

Позитивним моментом наявності і дії світового ринку позичкового капіталу є й те, що його ресурси, які надходять на націо­нальний ринок тієї чи іншої країни, головним чином, у вигляді капіталу, створюють конкуренцію на цьому ринку і, нарешті, дозволяють створити більш сприятливу ситуацію на ринку фінан­сових ресурсів окремої країни.

Світовий ринок позичкового капіталу має досить складну структуру. У цій структурі, виходячи з особливостей об'єкта, тобто конкретного фінансового ресурсу, можна виділити ринок валюти (ринок короткострокових позик), ринок капіталів (ринок середньо- і довгострокових позик), фінансовий ринок (ринок об­лігацій) і ринок золота. Ці структурні елементи тісно пов'язані між собою і різкого розмежування між ними немає. Але певна специфіка в організації їх діяльності і наявність у кожному з цих елементів своїх внутрішніх структурних ланок (сегментів) ро­бить необхідним виділення їх як відносно самостійних складових ринку позичкового капіталу.

У загальній структурі світового ринку позичкового капіталу виділяють такі сектори:

• Світовий валютний ринок, що характеризується коротко-
строковістю (угоди тут складаються на термін не більше одного
року). Його досить часто називають ринком синдиційованих, або
консорціальних кредитів, бо ці кредити надають переважно бан­
ківські синдикати та консорціуми. Об'єктом угод тут виступає
іноземна валюта, а формою організації кредитів найчастіше бу­
вають: міжбанківські депозити, депозитні сертифікати, векселі,
банківські акцепти тощо.

♦ Світовий ринок середньо- і довгострокових позик. Він

характеризується тим, що кредитор надає позику часто в інозем­ній для кредитора валюті. Особливістю цього ринку є також те, що довгострокові кредити дуже часто надаються під гарантії дер­жави, резиденти якої беруть позику.

♦ Світовий фінансовий ринок — це ринок облігаційних по­зик. Облігації випускаються на термін від 7 до 15 років, але є по­зики з терміном до ЗО років. Надання таких позик, як правило, передбачає залучення до кредитування великих банків, які най­частіше утворюють міжнародні консорціуми.

♦ Світовий ринок золота. По суті, це товарний ринок, але на цьому ринку продається й купується особливий товар, який хоч і втратив функції загального міжнародного еквівалента у зв'язку з демонетизацією золота, проте залишається важливим елементом у світовому русі валюти.

Валютні операції здійснюються на валютних ринках і являють собою угоди на купівлю, або продаж певної валюти. Ці операції супроводжуються визначенням курсу купівлі (продажу) і терміну поставки валюти.

Необхідність валютних операцій обумовлена широким розви­тком міжнародної торгівлі і пов'язаною з нею необхідністю роз­раховуватись за поставлені товари або послуги в тій чи іншій ва­люті. Операції з валютою здійснюються за допомогою сучасних засобів зв'язку. У кожній країні такий ринок має свій фізичний центр.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають банки. Вони здійснюють валютні операції переважно у вигляді:

— торговельних угод для небанківського замовника, для якого банк або купує, або продає валюту;

— торговельних угод, які здійснюються самим банком для власної вигоди.

Найбільшими у світі центрами торгівлі валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Вони працюють переважно з 8 години ранку до 16—17 годин вечора. Але оскільки між континентами, на яких знаходяться ці центри, є суттєва розбіжність у часі, то практично в будь-який час доби один із цих центрів відкритий, тому банк, зв'язаний з усіма трьома центрами, може купити (продати) валю­ту цілодобово.

Крім уже зазначених центрів, валютні операції здійснюються також у Парижі, Гонконгу, Франкфурті-на-Майні, Цюріху. Ва­лютні обмеження в усіх цих центрах мінімальні, а обсяги операцій можуть сягати 100 млрд дол. за день.

Валютні операції розрізняються за формою. Як правило, виді­ляють два види угод з валютою: угоду СПОТ і форвардну.

Угода СПОТ — це валютна операція з продажу (купівлі) ва­люти, що здійснюється в будь-який день і за курсом, який склав­ся на день укладення цієї угоди. Такий поточний курс носить назву СПОТ-курсу. Розрахунок за СПОТ-угодою здійснюється через два дні після її укладення. День розрахунку називають да­тою валютування. Ці два дні необхідні для того, щоб опрацювати документи за угодою, тобто перевірити їх, виконати вимоги ва­лютного контролю тієї країни, де вони складені, якщо такий контроль існує.

Форвардні угоди. їх ще називають форвардними валютними контрактами. Суть форвар­дної угоди в тому, що банки або інші суб'єкти (наприклад, госпо­дарюючий суб'єкт і банк) домовляються про купівлю-продаж ва­люти за фіксованим на момент укладання угоди курсом з поставкою цієї валюти на певну дату.

Інструментом світового фінансового ринку є облігації. Серед найбільш типових слід назвати такі: звичайні, з плаваючим від­сотком і облігації з опціоном.

Звичайні облігації найбільш поширені і відрізняються тим, Цо за ними встановлюється фіксований відсоток річних. Облі

гаци з плаваючим відсотком характеризуються тим, що за ними ставка процента змінюється відповідно до ринкової ставки. За останню, як правило, беруть ставку лібор, тобто ставку процен­та за кредитами, що пропонуються на міжбанківському ринку в Лондоні.

Досить поширеними з 80-х років XX ст. стали облігації з опці-оном. Вони дають змогу кредитору вибрати найбільш привабли­вий для нього варіант позики. Так, наприклад, облігація з опціо-ном робить можливим за певних обставин поміняти її на акцію, або на відповідну кількість золота і тощо.

Чільне місце в структурі світового ринку позичкового капіта­лу належить і ринку золота, хоча він є досить специфічним еле­ментом.

Україна поступово залучається й до цього ринку, тим більше, що починаючи з 1997 р. наша держава видобуває власне золото. Проте на шляху до розвитку наших взаємовідносин із цим рин­ком існує ще багато перешкод. Перш за все для співпраці з цим ринком нашій державі необхідно вирішити низку питань. До них, зокрема, належить: необхідність розвитку співпраці зі всесвітньо відомими міжнародними фірмами, які ставлять на золотих зливках своє спеціальне клеймо. До таких належать, на­приклад, компанії Dequssa і Heraeus. Відсутність філій таких компаній в Україні стримує вільний вихід на світовий ринок на­шого банківського золота. Воно виготовляється в нашій державі переважно на двох великих афінажних підприємствах — Дніпро­петровському хімічному підприємстві і в колишньому Дніпропе­тровському інституті особливо чистих речовин і металів — і має високий (з погляду світового ринку золота) рівень якості.

Світовий ринок позичкових капіталів функціонує переважно через такі організаційні установи, як банки. Але останні не тільки надають кредити, а й частково беруть на себе операції з розраху­нку між державами та їх центральними банками. Серед цих уста­нов дуже важлива роль належить Банку Міжнародних розрахун­ків у Базелі (Швейцарія), який було створено в 1930 р. Цей банк акумулює внески (як правило, короткострокові) центральних ба­нків в іноземній валюті або в золоті. На основі свого статуту БМР здійснює розрахунки між країнами і забезпечує розвиток стосунків між центральними банками різних країн.

Важливими є функції цього банку щодо забезпечення сталості провідних валют. З цією метою БМР часто виступає ініціатором здійснення колективних інтервенцій на валютному ринку. Успі­шність цих операцій у чималому ступені забезпечується величез-

ною інформаційною й аналітичною діяльністю стосовно єврори-нку, яку здійснює Банк міжнародних розрахунків.

Що ж до поточних розрахунків між суб'єктами однієї держави з суб'єктами іншої, то це здійснюється за допомогою комерцій­них банків, які інколи мають на це спеціальний статус. В Україні це так звані уповноважені банки. Ці банки або відкривають за кордоном свою філію, або, що буває значно частіше, відкривають кореспондентський рахунок у банках інших держав. Проте й на цьому рівні діють певні правила, які мають міжнародний харак­тер. Стосовно цього слід назвати такі надзвичайно важливі доку­менти, як міжнародна Женевська конвенція про чеки та векселі (1930—1931 pp.), а також «Уніфіковані правила і звичаї для до­кументарних акредитивів» та «Уніфіковані правила по інкасу­ванню торговельних документів».

[1] Під поточною касою мається на увазі сума грошей у касах та на поточних рахунках фірм і сімейних господарств, що призначена для здійснення поточних платежів.

^[2] Потоки 15 і 16 формуються також унаслідок валютних інтервенцій центральним банком. При скупці іноземної валюти в централізовані резерви виникне потік 15, а при продажу валюти з централізованих резервів — потік 16.

[3] У цей перелік не входять комерційні банки, оскільки їх грошові запаси сформовані переважно із вкладів клієнтів, що вже враховані в масі грошей через їх власників.

[4] Знаки (+), (–), що стоять над літерами, показують залежність зміни попиту на гроші від зміни відповідного фактора: (+) означає пряму залежність, (–) — обернену.

Дата добавления: 2015-05-24