Контроль виконання лабораторної роботи. Дослід 5. Виявлення фенацетину в сечі

Дослід 5. Виявлення фенацетину в сечі.

Принцип методу. Ця проба полягає в тому, що в організмі фенацетин і його метаболіт парацетамол підлягають біотрансформації, в результаті чого утворюється – амінофенол. При його наявності в сечі роблять висновок про те, що людина прийняла фенацетин або парацетамол.

Матеріальне забезпечення: 10 % розчин хлоридної кислоти, 1 % розчин нітриту натрію, 1 % розчин свіжоприготовленого розчину α-нафтолу в 10 % розчині гідроксиду натрію.

Хід роботи: До 1 мл сечі додають 2-3 краплі 10 %-го розчину хлоридної кислоти і охолоджують. Потім до охолодженої суміші додають 2-3 краплі 1 %-го розчину нітриту натрію і 2-3 краплі 1 % свіжоприготовленого розчину α-нафтолу в 10 % розчині гідроксиду натрію. Поява червоного забарвлення вказує на наявність n -амінофенолу в сечі. Великий надлишок α-нафтолу заважає цій реакції.

Клініко-діагностичне значення. Причиною ускладнення фармакотерапії є досить часто неврахована взаємодія ліків у фармакокінетичній фазі, а саме під час їх метаболізму. Серед лікарських препаратів потрібно виділити речовини, які підвищують або пригнічують активність ферментів, які метаболізують ліки в печінці. Це необхідно враховувати при проведенні комплексної терапії в ході якої застосовується два-три і більше медикаментів.

З лікарських речовин інгібуючу дію мають аміназин, дисульфірам, ізоніазид, стероїдні контрацептиви, 5-фторурацил та ін. Поєднане застосування інгібіторів з іншими лікарськими засобами веде до зміни фармакокінетики і фармакодинаміки останніх. Інгібітори найчастіше впливають на цитохром Р-450: пригнічення метаболізму одних ксенобіотиків-субстратів проходить за рахунок їх конкуренції за місця зв’язування з цитохромом Р-450 (дифенілгідантоїн, наприклад, конкурує з гексобарбіталом), інші – при утворенні міцного зв’язку інгібітора з цитохромом Р-450 (наприклад, метапірон).

1. За методом М.Я. Малахової речовини низької та середньої молекулярних мас визначають методом:

А. Спектрофотометричним

В. Хроматографічним

С. Ультрацентрифугуванням

D. Гель-фільтрації

Е. Електрофоретичним

2. Концентрацію олігополіпептидів за методом Лоурі і співавт. визначають методом:

А. Спектрофотометричним

В. Хроматографічним

С. Ультрацентрифугуванням

D. Гель-фільтрафії

Е. Електрофоретичним

3. Визначення інтегрального індексу ендогенної інтоксикації рекомендують для:

А.Оцінки ступеня важкості захворювання

В. Призначення адекватної терапії

С. Контролю за ефективністю лікування

D. Розрахунку концентрації альбумінів

Е. Визначення білків гострої фази

4. Фенацетин метаболізується в організмі людини шляхом:

А. Дезалкілування і гідроксилювання

В. Дезалкілування

С. Гідроксилювання

D. Метилювання

Е. Декарбоксилювання

5. Субстрати мікросомальних гідроксилаз індукують синтез молекул цитохрому Р-450 в печінці. Висока індукуюча здатність властива фенобарбіталу (снодійному препарату). Як можна пояснити механізм звикання до снодійних засобів (барбітуратів) і до інших лікарських речовин, які окиснюються монооксигеназною системою ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів?

Приклади тестів “Крок-1”

1. Монооксигеназна система мембран ендоплазматичного ретикулуму печінки включає флавопротеїн НАДФН-цитохром Р-450-редуктазу і цитохром Р-450, яка каталізує метаболічні перетворення різноманітних сторонніх речовин і лікарських препаратів. У результаті:

А. гідроксилювання неполярних гідрофобних речовин підвищується їх гідрофільність, що сприяє інактивації біологічно активних речовин чи знешкодженню токсичних речовин і виведення із організму

В. гідроксилювання неполярних гідрофільних речовин підвищується їх гідрофобність, що сприяє інактивації біологічно активних речовин чи знешкодженню токсичних речовин і виведення із організму

С. гідроксилювання полярних гідрофобних речовин підвищується їх гідрофільність, що сприяє інактивації біологічно активних речовин чи знешкодженню токсичних речовин і виведення із організму

D. гідроксилювання полярних гідрофільних речовин підвищується їх гідрофобність, що сприяє інактивації біологічно активних речовин чи знешкодженню токсичних речовин і виведення із організму

Е. гідроксилювання неполярних гідрофобних речовин підвищується їх гідрофільність, що сприяє інактивації біологічно активних речовин чи знешкодженню токсичних речовин і неможливість їх виведення із організму

2. При біотрансформації лікарських засобів з класу барбітуратів (гексобарбіталу, фенобарбіталу, пентобарбіталу) реакції протікають за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання алкільних бічних ланцюгів циклічних сполук

B. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

C. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

D. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

3. Біотрансформація моноциклічних вуглеводнів (анілін, ацетанілід) відбувається за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

B. Окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

D. Окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

4. Біотрансформація хлорованих циклічних вуглеводнів (пестицидів гептахлору, альдрину) відбувається за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

B. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

D. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

5. Біотрансформація поліциклічних вуглеводнів, що мають канцерогенні властивості відбувається за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

B. Окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Реакції відновлення, зокрема відновлювального де галогенування

D. Окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

6. Біотрансформація тетрахлоретану відбувається за типом:

A. Реакції відновлення (без участі кисню), зокрема відновлювального дегалогенування

B. Окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

D. Окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

7. У клінічній практиці як індикатор активності гниття білків у кишечнику та функціонального стану печінки розглядається величина екскреції тваринного індикану, який утворюється в печінці в результаті реакції кон’югації:

А. Сульфування

В. Глюкурування

С. Метилювання

D. Ацетилювання

Е. З гліцином

8. Показником активності біотрансформації лікарських засобів в організмі людини є інтенсивність реакції:

А. Ацетилювання сульфаніламідів

В. Ацетилювання пеніциліну

С. Ацетилювання аспірину

D. Метилювання сульфаніламідів

Е. Метилювання пеніциліну

9. Визначення інтенсивності реакції (кількості екскретованої з сечею гіпурової кислоти після введення per os стандартної дози бензоату), яка лежить в основі дослідження антитоксичної функції печінки, є так звана:

А. Проба Квіка

В. Реакція Фоля

С. Реакція Мілона

D. Реакція Тромера

Е. Нінгідринова реакція

Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Реакції мікросомального окиснення та кон’югації в біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних токсинів.

Література

Основна:

1. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508 с.

3. Гонський Я.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 735 с.

4. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – 704 с.

5. Біохімічний склад рідин організму та їх клініко – діагностичне значення. Довідник / За ред. Склярова О.Я. – Київ: Здоров’я, 2003. – 192 c.

6. Практикум з біологічної хімії / Під ред. проф. О.Я. Склярова. – Київ: Здоров’я, 2002. – 298 с.

Додаткова:

1. Справочник по лабораторным методам исследования / Под ред. проф. Л.А. Даниловой. – М. – С.-Петербург – Ниж. Новгород – Воронеж – Ростов-на-Дону – Екатеринбург – Самара – Киев – Харьков – Минск: Питер, 2003. – 733 с.

2. Крамаренко В.Ф. Токсикологическая химия. – К.: Вища школа, 1989. – С. 225-234, 429.

Дата добавления: 2015-05-24