Франсуа Рабле

Проти тілесних покарань

Необхідно знати природу дитини

Досвідчений наставник передусім повинен вивчити розум та природу дорученої йому дитини.

Треба з’ясувати собі, як слід поводитися з дитячою душею. Деякі діти, коли не бути з ними наполегливими, швидко стануть розбещені. Інші не терплять наказів. Одних страх збуджує, інших – знесилює. Одні виявляють успіхи в зв’зку з безперервною роботою, інші воліють поривчастої діяльності.

Небезпідставно вважають за перевагу вчителя, коли він намагається помічати відмінність розуму кожного і прагне дізнатися, до чого кожен здібніший від природи. І тут є різноманітність, і різниця між розумом кожного не менша, як між тілом.

Особливою ознакою розуму в дитячі роки є пам’ять; дія її подвійна: швидко розуміти і не забувати, що зрозуміли. До цього слід додати наслідування, яке також вказує на здібності дитини, проте треба наглядати, щоб вона спрямовувала цей дар на те, чому її вчать, а не на те, щоб копіювати людей, в яких є певні вади. Перейнятлива дитина повинна бути ще й доброю... Дитина, яку я собі уявляю, повинна легко розуміти навчання, звертатися інколи із запитаннями, але частіше йти за вчителем, ніж випереджати його. Скороспілі розуми, як передчасні плоди, майже ніколи цілком не визрівають. Їх можна пізнати по тій легкості, з якою вони виконують легку працю; вони сміливі й одразу проявляють те, до чого здатні. Проте сили їх невеликі... Вони роблять мало, але швидко; тут немає справжньої сили, немає міцних основ.

Я найменше бажав би, щоб учні зазнавали тілесних покарань, хоч вони загальноприйняті... Насамперед такі покарання ганебні й принизливі, і те, що властиве одному вікові, може бути образливим для іншого віку. Далі, якщо у кого-небудь душа настільки низька, що не виправляється доганами, – така людина звикне й до побоїв, як це спостерігається в найгірших рабів. Нарешті, зауважу, що й не було б потреби застосовувати таке покарання, коли б пильний наставник близько стояв до учнів. В наші часи це недбале ставлення педагогів, очевидно, силкуються виправити таким способом, що дітей не примушують робити те, що слід, проте карають їх, коли вони не зробили цього. Нарешті, якщо можна ударами чи різками примусити вчитись маленького учня, то що ж робити з юнаком, якого не можна залякати і який повинен навчитися більшого?

(1494 – 1553)

Ф.Рабле – французький письменник епохи Відродження, гуманіст. „Гаргантюа і Пантагрюель” – це чотири книги, які вийшли в різні роки. 1533 р. з’явилася перша частина – „Жахливі й страхітливі діяння і подвиги славнозвісного Пантагрюеля”. Поштовхом для написання твору стала поява незадовго до цього народної книги під заголовком „Великі й неоціненні хроніки про видатного й здоровезного велетня Гаргантюа”. Книга викликала великий інтерес і, за словами Рабле, її „за два місяці було продано стільки, скільки не куплять Біблії за дев’ять років”. Цікавість читачів пояснювалась, з одного боку, фольклорною основою твору, а з іншого – сатирою на фантастику й авантюрну героїку старих рицарських романів. Те й інше приваблювало і Рабле, який вирішив використати канву лубочного „Гаргантюа”. „Пантагрюель” був задуманий як продовження народної книги. Рабле використав той же сюжет, тих же велетнів, але інший зміст і настрій твору. В ньому він критикує католицизм, священників, дає низку сміливих пародій на Біблію, проголошуючи свободу віри, виступаючи, таким чином, одним із попередників протестантизму. У восьмому розділі міститься лист Гаргантюа сину, який став гімном новим знанням, новому просвітництву, гуманістичній науці.

1534 р. виходить друга частина під назвою „Повість про найжахливіше життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля”, яка стала фактично першою книгою романа, відсунувши „Пантагрюеля” на місце другої книги. Саме в цій частині змальоване виховання Гаргантюа на засадах епохи гуманізму. Чому знову звертається Рабле до проблем виховання? Він кілька разів побував в Італії – батьківщині Ренесансу. Тут він здобув ще більше знань, культурний рівень італійців був вищим. В працях Леонардо Бруні, Верджеріо, Гваріні була розроблена ціла система нової педагогіки, що впливала й на практику виховання. І Рабле у новій книзі виклав основні положення педагогіки, які розробили італійські гуманісти, а також згодом розвивалися й іншими представниками європейського гуманізму.

Король Грангузьє доручив виховання свого сина схоластикам і богословам сорбонського типу, людям старої культури й старої науки, для яких буквоїдство було головним змістом всякої освіти. Вони змушували Гаргантюа зубрити так, щоб він, починаючи з азбуки і завершуючи серйозним трактатом, міг говорити все без зупинки напам’ять, не цікавлячись змістом. Хлопчик нічого не навчився. Тоді королю порадили запросити людей іншого складу розуму, іншої науки. Навчання Гаргантюа доручається гуманістам. І в цих розділах, які присвячені навчанню Гаргантюа гуманістами, Рабле яскраво розкриває свої ідеали.

Уривки з твору Ф.Рабле „Гаргантюа і Пантагрюель” друкуються за виданнями: Коваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник/ Заг.ред. Є.І.Коваленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 64 – 71; Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение, 1971. – С. 72 – 78.

Дата добавления: 2015-05-24