Північна Америка

АФРИКА

Африка майже повністю лежить в межах тропіч-
ного і екваторіального поясів. Невеликі території на півночі і півд-
ні континенту лежать в субтропічному поясі. Цей континент являє
собою єдину платформу, більша частина якої має рівнинно-плоско-
гірний рельєф.

Більша частина Африки є давньою сушею, яка не зазнавала
зледенінь. Значну частину континенту займають виходи щільних
гірських порід і давніх кір вивітрювання. В екваторіальній зоні
поширені алітні кори вивітрювання. Тому в Африці поширені в
основному давні грунти.

Величезну територію Африки (близько 30%) займають пусти-
ні (Сахара, Наміб, Калахарі) та інші ділянки суші без грунтового
покриву. Це піщані й кам’янисті пустині, латерітні кори і панци-
ри, виходи скельних порід.

У географії грунтів Африки чітко проявляється закон широтної
зональності. Основною особливістю грунтового покриву континен-
ту можна вважати дворазову повторність грунтових зон у захід-
ній частині континенту (на захід від 30° сx. д.) і симетричне роз-ташування їх на північ і на південь від екватора. Іншою особли-
вістю є чітко виражена широтна зональність грунтів на всій
території материка, крім східної частини і території на південь
від 18—20° пд. ш.

Центральне положення в системі широтних грунтових зон зай-
має зона червоно-жовтих фералітних грунтів постійно вологих
тропічних лісів. З півночі і півдня ця зона облямована зонами чер-
воних грунтів сезонно вологих лісів і високотравних саван. Далі
від екватора в міру зменшення вологості клімату послідовно роз-
ташовані зони червоно-бурих грунтів сухих саван, червонувато-
бурих опустинених саван і грунтів тропічних пустинь.

На південь від екватора ця послідовність порушується наяв-
ністю зони червоно-коричневих грунтів сухих тропічних лісів і
чагарників, яка розташована між паралелями 10° і 18° пд. ш. Це
зумовлено дещо більшим зволоженням цієї території порівняно
з аналогічною смугою сухих саван, яка розташована на північ
від екватора.

У межах зон червоних і червоно-бурих грунтів саван, розташо-
ваних на північ від екватора, поширені великі масиви чорних тро-
пічних грунтів (між меридіаном 10° сx. д. і Абіссінським нагір’ям),
які приурочені в основному до негативних форм рельєфу.

Східна частина континенту порівняно з центральною має знач-
но сухіший клімат. Тому тут переважають савани. У цьому регіо-
ні спостерігається наростання зволоження від сухого східного
узбережжя до більш вологої центральної частини континенту.
Тому грунтові зони на цій території розташовані меридіональне,
а на півночі і півдні з’єднуються з відповідними широтними зона-
ми західної частини континенту. В результаті утворились напів-
кільця, в центрі яких знаходиться масив червоно-жовтих грунтів.

На південь від паралелі 20° широтна зональність переходить
в меридіональну. Зміна грунтових зон з сходу на захід зумовлена
розподілом опадів, які надходять з теплої Мозамбіцької течії.
Драконові гори затримують вологу, яку несуть південно-східні
пасати з боку Індійського океану, і тому в напрямку до західного
узбережжя наростає сухість клімату. В зв’язку з цим з сходу на
захід послідовно розташовані зони червоно-коричневих, червоно-
бурих саван і пустинних грунтів.

На крайньому півдні Африки зони субтропічних грунтів роз-
ташовані субмеридіонально. В напрямку з південного сходу на пів-
нічний захід також наростає сухість клімату. Смугу узбережжя
займає зона коричневих грунтів, далі в горах і передгір’ях сіро-
коричневих степів і зона пустинних субтропічних грунтів.

Субтропічні грунти Північної Африки мають широтну зональ-
ність. В районі Атлаських гір поширені коричневі грунти сухих
субтропічних грунтів, уздовж всього північного узбережжя конти- ненту простягуються зона сіроземів субтропічних напівпус-
тинь, на південь від неї — широка зона субтропічних пустинних
грунтів.

На Мадагаскарі грунтові зони розташовані меридіонально.
Клімат східної частини острова — вологий тропічний. Тут поши-
рені червоно-жовті і червоні фералітні грунти. Західну частину
гірського масиву вкривають гірські червоні грунти сезонно воло-
гих лісів і високотравних саван.

Західний Мадагаскар — широка прибережна рівнина з посуш-
ливим кліматом, яка вкрита сухою саваною і лісами міомбо. На
цій території сформувались коричнево-червоні грунти сухих тро-
пічних лісів і червоно-бурі грунти сухих саван. Уздовж західного
узбережжя простягається смуга засолених мангрових грунтів.

Північноамериканський континент перетинають
всі грунтово-біокліматичні пояси. На формування його грунтово-
го покриву впливали такі фактори, як значна протяжність конти-
ненту з півночі на південь, наявність уздовж всього західного узбе-
режжя гірської системи і наслідки четвертинного зледеніння, яке
досягало 40°пн. ш. На значній території Північної Америки грун-
ти формуються на гляціальних, перигляціальних, моренних і вод-
но-льодовикових відкладах. Північну частину континенту (до
55° пн. ш.) займають грунти, які формуються під впливом багато-
річної мерзлоти.

Основна частина континенту зайнята рівнинами. Гори займа-
ють лише 14% загальної площі материка, але значною мірою
впливають на розподіл вологи і, як наслідок, на географію грунтів.

На рівнинах Північної Америки широтні термічні пояси пере-
хрещуються з довготними зонами зволоження. В результаті на
континенті створились своєрідні умови, які зумовлюють процеси
вивітрювання і грунтоутворення.

Основною особливістю грунтового покриву Північної Амери-
ки є широтна зональність грунтів полярного і бореального поясів
і меридіональна — суббореального і субтропічного. Це зумовлено
тим, що від крайньої півночі до 50° пн.ш. термічні пояси і зони зво-
ложення збігаються. Тут простежується широтна протяжність арк-
тичних, тундрових, мерзлотно-тайгових, підзолистих і дерново-
підзолистих грунтів.

На південь від 50° пн. ш. в межах того самого термічного поя-
су простежується закономірна зміна грунтових зон в напрямку
від східного узбережжя материка до внутрішньоконтинентальних
областей.

У цілому західні і центральні райони Північної Америки вкри- ті грунтами аридних ландшафтів, а східні — грунтами гумідних
ландшафтів.

У гумідній частині континенту з півночі на південь, в зв’язку
із змінами термічних умов, змінюються зони арктичних, тундро-
вих, мерзлотно-тайгових, підзолистих, дерново-підзолистих, бурих
лісових і грунтів вологих субтропіків.

Внутрішня частина континенту відокремлена від океанів
гірськими масивами Аппалачів на сході і Кордильєр на заході.
Теплі вітри з Атлантичного океану не доносять до центральних і
західних областей вологу, а з Тихого океану вологі вітри не дола-
ють бар’єра Скелястих гір. Тому в цій частині материка склалися
умови недостатнього зволоження. Сухість клімату наростає як з
півночі на південь, так і з сходу на захід.

В аридній частині континенту з півночі на південь змінюються
зони чорноземовидних прерій, чорноземних, каштанових, бурих
напівпустинь, сіро-бурих пустинь, сіро-коричневих субтропічних
чагарникових степів і грунтів субтропічних пустинь.

Зони зволоження, які простягаються з півночі на південь, пере-
тинають бореальний, суббореальний, субтропічний, а деякі — і
тропічний пояси.

В межах суббореального поясу коефіцієнт зволоження на різ-
них довготах неоднаковий і тому з сходу на захід відбувається
меридіональна зміна зон бурих лісових, чорноземовидних прерій,
чорноземних, каштанових і бурих пустинних грунтів.

У субтропічному поясі в тому самому напрямі розташовані
зони червоноземів і жовтоземів, коричневих, сіро-коричневих,
сіроземів і пустинних грунтів.

Незначна частина Північної Америки розташована в межах
тропічного поясу. Залежно від зволоження тут виділяють зони
червоно-жовтих, червоних, коричнево-червоних і червонувато-бу-
рих грунтів.

На островах Карібського моря поширені в основному корич-
нево-червоні і червоні фералітні грунти. На Алеутських остро-
вах — тундрові і дерново-грубогумусні грунти трав’янистих лісів
і луків.

Дата добавления: 2015-05-24