Соціальній структурі сучасного суспільства

КЛАС НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ (ТРУДЯЩИХ) ТА ЙОГО РОЛЬ У

«Панівному» класу завжди більш-менш організовано протистоїть

«пригноблений» клас, найманих працівників – міських і сільських трудящих. Не кожен

соціальний клас є керівним і не кожен підпорядкований клас знаходиться в

організованому протистоянні.

Терміни «панівний» і «пригноблений» класи вказують на об’єктивне

соціальне розмежування і протистояння. Але воно не самоцінне і не всезагальне, а

включене у простір визначення соціальної єдності, стабільності, громадської

злагоди, законного представлення і розв’язання соціальних конфліктів, або навпаки.

Саме клас найманих працівників – міських і сільських трудящих був і є

найчисленнішим і, на жаль, пригнобленим класом будь-якого суспільства, а тому всі

інші класи повинні певним чином погоджувати свої дії з ним, досягати певної згоди.

А згода між суспільними класами досить відносна. Ця відносність виникає як у силу їх

об’єктивного розмежування, так і відмінного суб’єктивного визначення ситуації.

Нерідко, навіть, їх соціальна комунікація дуже нагадує діалог глухого з німим. Обидва

визначені класи прагнуть ввести у діалог різну проблематику, дають їй відмінні

інтерпретації, прагнуть вилучити з комунікації неприємну для себе тематику, знаки,

смисли, образи, контексти тощо. Прагнуть вони також до редукції значень або до

різної акцентації одних і тих же значень, звуження чи поширення їх змістовного

поля.

Якби ми визначили класи тільки економічно, а спосіб виробництва і виробничу

працю визнали єдиною рушійною силою історичного поступу, логічним було б

ставити питання про продуктивні та непродуктивні класи (експлуататори та

експлуатовані) та носіїв і не носіїв історичного прогресу (трудящі народні маси і

паразитарні прошарки). Тоді б у кінцевому результаті, як це мало місце в марксизмі,

історія звелася б до боротьби основних класів: плебеїв і патриціїв, кріпосних і

феодалів, пролетарів і буржуїв. І ця боротьба розумілась би як боротьба на взаємне

знищення, завдяки якому історія робила б черговий новий крок уперед.

Клас найманих працівників – клас трудящих – зацікавлений у позитивній

мотивації до праці. Економічна боротьба за свої права протікає під знаком досягнення

контролю над розподілом, використанням і, нерідко, незаконним присвоєнням

панівним класом соціальних надбань (передбачається, що економічна система

функціонує ефективно, тобто відбувається ріст суспільних багатств). Форми ж

боротьби класу трудящих є досить різноманітними – від бойкоту страйків до

соціальних революцій. У всі часи саме трудящі були головною рушійною силою

соціальних перетворень – і прогресу.

Сучасне протистояння панівного і трудящого класів дає класичну ситуацію

застою. Обидва класи цілком і повністю занурені в розподіл і споживання: перший – у

зв’язку з насолодами життя, другий – у зв’язку з необхідністю соціального виживання.

Історична ситуація нагадує «соціальний клінч», де обидва соціальні партнери зависли

один на одному і не в змозі далі триматися без взаємної підтримки. Проблема тут

полягає в тому, аби їх розвести, створивши конфліктну опозицію. Загострення

суспільної кризи, звичайно, сприяє цьому. Але вихід із ситуації поки що залишається

невизначеним.

33. ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ ТИПИ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ; ЇХ

ЗМІСТ І ОЦІНКА

Соціологія управління – це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає

закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні

відносини і процеси, які відбуваються в суспільстві (та його підсистемах) з метою

впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й

розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

Необхідність в управлінні виникає принаймні з двох обставин. По-перше, там,

де є проблема вибору. По-друге, коли є потреба в процесі нормування, що забезпечує

стійкість розвитку системи, її рівновагу, гарантію запобігання потрясінням і катаклізмам. Соціальне управління як специфічний вид діяльності людей виокремилось ще на ранніх ступенях розвитку суспільства, до появи приватної власності, класів,

держави і права. Воно є необхідним і в разі припинення державності. В умовах класового суспільства воно стає, як правило, державним (класовим, політичним)управлінням, але не зводиться до нього. Деяка частина організуючої діяльності людей і в класовому суспільстві не має політичного змісту. Як соціальне явище управління було пов’язане з удосконаленням розподілу праці людей в різних сферах життєдіяльності, але як наука зі своїми школами, теоріями і напрямками виникло лише на початку ХХ ст. Класифікуючи види управління, одні вчені, зокрема Г. X. Попов, виділяють управління у неживій природі, управління в біологічних організмах та управління за участю людини, тобто соціальне управління («технократизм», «біократизм», «соціократизм» відповідно). Однак

поняття влади не можна поєднувати ні з технічним, ні з біологічним управлінням, оскільки можливості людини у цих сферах не можуть бути ототожнені з її соціальною владою.

Основними історичними типами соціального управління називають: силовий – за правом сили; становий чи кастовий; харизматичний; демократично-бюрократичний. Силове соціальне управління історично виникло першим. Такий тип

управління пов'язаний із особливостями соціального ладу суспільства первісних часів.

Основними ланками або первинними складовими людської спільноти були такі групи, як рід і плем’я. Поступово у міру ускладнення соціальних зв’язків почали виокремлюватися ватажки, лідери, пізніше – вожді. Спочатку владу та авторитет вони

завойовували шляхом застосування сили, дії так званого «кулачного права» (принцип

влади сильнішого). З розвитком таких відносин у подальшому на перший план

виходить родове походження особи, право управління їй надається залежно від

приналежності до того чи іншого стану. Як правило, керування відносинами у

суспільстві здійснювалося окремою, привілейованою групою, яка мала замкнений

характер, тобто була кастою. За правом стану або походження формувались перші

еліти – вожді, господарі, аристократичні верхівки, царі, королі та, нарешті імператори.

Так історично формувався другий тип соціального управління під назвою становий,

кастовий (можна: кастово-становий).

Наступний - харизматичний тип соціального управління уперше досліджувався

відомим соціологом-політологом М. Вебером. Значну увагу він приділяв харизмі як

невід’ємній складовій харизматичного лідера. Цей термін має грецьке походження і

означає певну незвичайну, екстраординарну здатність, таку властивість індивіда, що виділяє його серед інших. Ці риси не стільки є набутими, скільки даровані людині від природи. На його думку, харизмою володіють герої, полководці, видатні політики,

засновники світових релігій та інші (наприклад, Будда, Македонський, Солон, Цезар), одним словом – лідери. Джерелом влади харизматичного лідера є його вибір на основі голосування; референдуму, рішення зборів, мітингу тощо. Тому лідер має постійно розвивати свою харизму, піклуватися про її зміцнення. Харизматичний тип управління у більшості випадків є авторитарним. І авторитет його базується на силі

внутрішнього дару лідера. Нарешті, четвертий за рахунком – демократично-бюрократичний тип соціального управління виникає і діє за правом рофесіонального, знання і компетентності за рахунок спеціального навчання (наприклад академії правління) посадових осіб та чиновників, які не обираються, а призначаються згори додолу. З погляду на те, ціх управлінців орієнтують на демократичний характер управління, тобто демократичний керівник мусить допускати та заохочувати підлеглих до процесу ийняття рішень, делегувати їм частину своїх повноважень, а самому займатись найбільш важкими та важливими питаннями. Демократичному типу правління мусять бути властиві дружелюбність та ерпимість лідера по відношенню до своїх підлеглих. Усі його вказівки мусять мати форму пропозицій, висловлюватись у дружелюбному тоні. За значенням М. Вебера, який спеціально досліджував це явище, демократичний тип управління спрямований не на пригнічення інших, а, навпаки, на виховання в них почуття гідності і розглядає його як бюрократію ідеального типу. Але слід підкреслити, що цей тип управління, можливо, найсуперечливіший з усіх передніх. У сучасному розумінні поняття демократична бюрократія» у більшості має егативний відтінок. Хоча насправді вона первинно представляє нині єдино можливу і достатньо ефективну форму управління. При бюрократичному управлінні офіційні посади, чиновники та управлінці стають ключовими фігурами в процесі управління, необхідним соціальним інститутом, який за визначенням Вебера і є бюрократією ідеального типу. Проте, це є справедливим до певного часу, та

рівню розвитку, а за певних умов при цьому типі соціального управління незапобіжно

виникають такі негативні риси: 1) відсутність або ігнорування людяності; 2)

неможливість поєднання з розвинутою діяльністю особистості; 3) пристосуванство; 4)

ігнорування неформальної організації та міжособистісних відносин; 5) зловживання

службовим положенням тощо. При перевазі цих рис бюрократія як соціальна

організація породжує негативне соціальне явище - бюрократизм.

Дата добавления: 2015-05-24