Назвіть висотні пояси Українських Карпат та дайте їм характеристику

Назвіть висотні пояси гірського Криму та дайте їм характеристику.

У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. Цей набір висотних поясів рослинності, як і ґрунтів, залежить від абсолютної висоти гір, експозиції схилів, їх положення відносно природних зон. У передгір'ях панує степова рослинність з типчаком і ковилою, а трохи вище, (від 500 м) — лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного, пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені зарості чагарників. Схили гір на висоті 700—1 300 м охоплює гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з бука, граба, клена, ясена, липи з домішкою сосни. На вершинах-яйлах поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить чітко, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що переривається скелями й осипищами. На Південному березі Криму розвинута субтропічна рослинність, тут, в напівсухих субтропіках розвинулись ліси з дуба пухнастого, сосни Кримської і піцундської, дикої фісташки, деревного ялівцю, колючі чагарники шибляку. Природна рослинність вологих субтропіків представлена широколистими лісами (дуб, граб, бук, каштан, вільха) реліктами(дзелква,лапина,тис). На Південному березі півострова багато рослин акліматизуватися. Це - кипариси, п альми, цитрусові, чай, могилина, інжир, магнолія, евкаліпти, лавр, кедр. На видовий склад тваринного світу вирішальний вплив мають кліматичні умови, які відрізняються від клімату прилеглих з півночі степових регіонів. Тут поширені кримська і скельна ящірки, кримський гекон, леопардовий полоз, дикий кабан, гірський козел, козуля, білка, летючі миші, кам’яна куниця, морські чайки, сивий голуб, південний соловей, чорний гриф. У гірських лісах Криму поширений красень – благородний олень. У Кримських горах він представлений кримським видом, до 50-ти % поголів’я якого припадає на заповідники. Промисел їх строго лімітований: 1,5-2 тисячі голів на рік. У лісових ценових крім названих тварин багато полівок, мишей, землерийок, а також лісових птахів – глухарів, рябчиків, тетеревів.

Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається вертикальна зміна природних умов. За особливостями ґрунтово-рослинного покриву на передкарпатських схилах розрізняють п'ять висотних поясів: 1) передгірний пояс мішаних хвойно-широколистих лісів і лук (до висоти 600 м), де на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з дуба, граба, ялиці, які чергуються з луками, часто розораними; 2) нижній гірсько-лісовий пояс (приблизно до 1100 м), який складається з букових та мішаних ялицево-смереково-букових лісів; 3) верхній гірська-лісовий пояс (по 1 500м), представлений смерековими та ялицево-смерековими лісами. В обох гірських лісових поясах переважають бурі гірсько-лісові грунти, 4) субальпійський пояс (1500—1800 м), де поширені криволісся та рідколісся з низькорослих сосни (жерепа), вільхи, ялівцю, а також злаково-різнотравні луки; 5) альпійський пояс (вище 1800 м) з низьких чагарників і трав'яних лук. Субальпійські та альпійські луки вкривають полонини, де поширені гірсько-лучні ґрунти. Субальпійські луки багатші за видовим складом, більш високорослі й густі. Характеризуються широким поширенням злакових рослин (куничник, тонконіг альпійський, костриця карпатська, мітлиця біла) та квітучим різнотрав'ям (дельфініум, дягель, бугила, купальниця європейська, валеріана трикрила). Великі зарості на полонинах утворюють чагарники: брусниця, чорниця, верес, вічнозелений рододендрон карпатський. У тваринному світі Українських Карпат переважають лісові види — благородний олень, козуля, дикий кабан, вовк, лисиця, куниця, заєць, білка. Зрідка трапляються рись, дикий кіт. Багато птахів.

36. Назвіть особливості ґрунтознавчого покриву Українського степу.

Переважання лесових порід, відносна рівнинність рельєфу сприяли формуванню в степу більш однорідного покриву, ніж у лісостепу. У північній підзоні переважають чорноземи середньогумусні звичайні. Найбільший вміст гумусу мають чорноземи Приазовської височини (7.2 %). На південь її смуги середньогумусних чорноземів поширені малогумусні (вміст гумусу 5-5.8 %). На плакорах грунтовий покрив однорідний, на схилах поширені змиті відміни звичайних, чорноземів, на терасових рівнинах розвинуті чорноземи солонцюваті та лучно-чорноземні грунти. На півдні Причорноморської низовини сформувались чорноземи південні. Вони малогумусні, характеризуються глибоким заляганням гіпсового горизонту, лінія закипання на глибині 30— 40 см. На півдні степу в умовах різкого дефіциту вологи глибина промивання грунтів зменшується. Завдяки цьому гіпс підтягується вгору. У вбирному комплексі співвідношення кальцію і магнію стає вузьким, тому вздовж межі південних чорноземів формуються солонцюваті їх відміни. На крайньому півдні Причорноморської низовини. у Присивашші розвинені темно-каштанові й каштанові солонцюваті грунти, у комплексі з якими залягають солонці. Ареал їхнього поширення виділяють в окрему сухостепову зону. Ґрунтовий покрив степової зони характеризується строкатістю, мінливістю, особливо в її середній і південній підгонах. Це пов'язано з чутливістю в умовах степового клімату до впливу грунтоутворюючих чинників (покривних лесових порід, рівня грунтових вод. рельєфу) на формування вертикального профілю грунтів та їх ареалів. У степових породах в умовах періодичного промивного режиму сформувались осолоділі глейові грунти на півночі, солонці, солончаки і солоді — у середній частині та дерново-глейові солончакуваті грунти вздовж морського узбережжя. Ґрунтовий покрив Донецької височини характеризується строкатістю, вертикальною диференційованістю, щебенюватістю. Степові грунти (чорноземи звичайні та південні) мають високу природну родючість. Водночас у степовій зоні розвиваються наноси вторинного засолення грунтів, коли солонці знову перетворюються в солончаки. Причиною цього є епейрогенічні опускання узбережжя, підйом грунтових засолених вод на зрошуваних масивах. У зв'язку з нестачею вологи на орних землях основним заходом підвищення родючості земель степової зони є зрошення, яке здійснюється тепер на великих площах. Великими зрошувальними системами є Каховський, Інгулецький, Краснознам'янський, Північно-Кримський канал та ін.

37. Назвіть особливості зональних типів грунтів лісостепу.

Типовим для лісостепової зони є мозаїчний ґрунтовий покрив, утворений чорноземами опідзоленими типовими. темно-сірими. світло-сірими лісовими грунтами різного ступеня опідзоленості. карбонатності і засоленості, чорноземними і темно-сірими реградованими, лучно-чорноземними грунтами. Чорноземи сформувалися на відносно вирівняних вододілах центральної і південної частий Придніпровської височини лівобережної терасової низинної рівнини. Серед типових чорноземів переважають гумусні, поширені в північній частині зони. На південь залягають чорноземи цінові середньо гумусні. Чорноземи типові гумусні характеризуються великою потужністю гумусового профілю. який досягає 120—130 см, але вміст гумусу в їх верхніх шарах невеликих (4—5 %). На Придніпровській низовині найбільші площі займають чорноземи глибокі мало гумусні, а в її південні частиш — чорноземи середньо гумусні Чорноземи типові середньо гумусні містять 6,5 % гумусу. Вони також мають більш важкий хімічний склад; оскільки сформувались на більш важких суглинках, і у зв'язку з цим характеризуються добре вираженою зернистою структурою та коротшим гумусовим профілем (80—100 см). Чорноземи опідзолені й темно-сірі лісові грунти на Правобережжі знаходяться на периферії чорноземів типових. На Придніпровській низовині вони приурочені до розчленованих правих берегів річок. Ці грунти містять від 3,8— 6.0 % гумусу. Рухливість поживних елементів для рослин в опідзолених чорноземах досить велика, і вони мають значну природну родючість. Темно-сірі грунти залягають частіше всього з чорноземами опідзоленими. Чорноземи опідзолені й темно-сірі лісові грунти утворились внаслідок опідзолення чорноземних грунтів у процесі поширення лісової рослинності на степові простори. Сірі й світло-сірі лісові грунти дуже поширені на підвищених ділянках Придніпровської височини. Ці грунти приурочені до найбільш давніх лісових масивів. На лівобережжі вони зустрічаються на найбільш високих розчленозаних правобережжях річок Псел та Ворскла, в околицях Харкова. Сірі та світло-сірі грунти мають невисокий вміст гумусу і порівняно невеликої кислотність. У центральних і південних районах зони поширені реградовані чорноземи і гемно-сірі лісові грунти, характеризуються більшим вмістом гумусу. На давніх терасах Дніпра на фоні чорноземів типових маю гумусних у широких зниженнях сформувати лучно-чорноземні грунти, у північних районах засолені содою, у південних содою і сульфатами, північних і південних районах розвинені чорноземи солонцюваті, серед яких плямами трапляються содові содово-сульфатні солончаки. На півночі вони переважно кореневі; на півдні лісостепу — стовбчасті. Болотні грунти в лісостеповій зоні трапляються тільки в долинах рік і великих балок представлені: торф'яно-болотними грунтами, рідше торфовищами. На терасах Дніпра вони часто засолені содою, рідше сульфатами. У північній частині Дніпровської терасової рівнини вони представлені переважно мулувато-болотник різновидностями. У посушливі роки під ними можна розпізнавати потужний елювіальний горизонт солоди. У долинах рік поряд з болотними поширені дернові, глеюваті й глейові грунти На притерасних заплавах у зниженнях їх центральної частини поширені лучні, глейові грунти з вмістом гумусу 6—7 % і яскраво вираженою зернистою структурою.

Дата добавления: 2015-05-24