Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Види скульптури




Скульптура – (вирізаю, висікаю) – це вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’єм і тривимірну форму, що розміщена в реальному просторі. При описі фіксують найвищі, найширші показники скульптури.

Види скульптури:

ü станкова має самостійний характер вільний від архітектурного ансамблю;

ü монументальна є частиною архітектурного ансамблю або органічно входить в природний ансамбль. Розрахована на сприйняття з великих відстаней і довге існування, тому встановлюється на великих просторах і виготовляється з міцних матеріалів.

ü декоративна прикрашає фасади та інтер’єри будинків, мости, арки, фонтани, дитячі площадки та ін.

Види скульптури за формою:

ü кругла не має зв’язку з заднім блоком, існує незалежно від задньої площини і може бути розглянута з усіх боків,

рельєфна. Рельєф – пластична форма, що розміщується на площині. Може бути: барельєф (низький рельєф), в якому зображення менш ніж на половину виступає над площиною; гарельєф (високий рельєф) – зображення більш ніж на половину виступає над площиною.

 

21. Скульптурні техніки.

Матеріал, який обирає скульптор для своєї роботи, зумовлює і вибір скульптурної техніки.

Для твердих та м'яких матеріалів виділяють такі головні тех­ніки:

пластика, ліплення — техніка додавання, що використо­вується в роботі з м'якими матеріалами, коли скульптор починає роботу зсередини, доліплюючи матеріал до отримання необхідної форми чи образу;

скульптура — техніка віднімання, характерна для роботи з твердими матеріалами, коли скульптор, як говорив відомий італієць Мікеланджело, бере камінь та відсікає все зайве.

Для металів та сплавів як скульптурних матеріалів викорис­товуються свої види техніки:

— лиття;

— кування;

— карбування;

— гальванопластика.

Лиття, виливання — це спосіб гарячої обробки металів, який використовується для виготовлення скульптури та виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Щоб сформувати відливок, гарячу металеву масу виливають у ливарні форми, а коли вона застигає, отримують готовий витвір.

Кування — спосіб обробки металів, при якому заготовка (хо­лодна чи гаряча) під ударами молота чи преса деформується і по­ступово набуває необхідної форми, розмірів та механічних влас­тивостей. Кування може бути ручним або механічним. Ручне ку­вання здавна було одним із найважливіших способів художньої обробки металів, виготовлення різноманітних витворів скульп­тури та декоративно-прикладного мистецтва: жіночих прикрас, канделябрів, зброї, обладунку, брам. У Середні віки ковані виро­би прикрашалися рельєфами, просіченим візерунком, насічкою. У XIX ст. кування було витіснене штампуванням та литвом, але на початку XX ст., в епоху модернізму, поновився інтерес до руч­ного кування.

Карбування, чеканка — один з найдав­ніших способів обробки металів. Виділя­ють три види карбування:

художня техніка, створення рельєф­них зображень та візерунків на листовому металі ударами молотка по чеканах, що ви­гинають металевий лист, покладений лице­вим боком на еластичну підложку з особли­вої смоли. Ця техніка використовується для виготовлення дрібних, у тому числі ювелірних виробів, але нею можна створю­вати і монументальну скульптуру, яка складається з частин, що їх потім з'єдну­ють спайкою;

обробка лицевої поверхні вилитих скульптурних виробів: загладжування швів, нерівностей, обробка деталей чеканами.

Гальванопластика (від імені італійського вченого Луїджі Гальвані та гр. plastike —- ваяиня) —- спосіб отримання металевих копій з будь-якого оригіналу методом електролітичного оса­дження металу на знятій з оригіналу копії під час проходження електричного струму. Для отримання копії зняту з оригіналу гіпсову форму (матрицю) докривають струмопровідним шаром графіту й опускають у ванну з розчином, під дією струму на ній відновлюються заряджені частинки (іони) металу — міді, срібла тощо. Відбувається поступове нарощування металевого шару, потім він легко відділяється від матриці. Із середини XIX ст. цей спосіб застосовувався для виготовлення металевих скульптур і рельєфів за ліпленими оригіналами замість дорогих відливок. Аналогічна технологія використовується для нанесення тонких металевих покриттів (гальваностегія).

 

22. Європейська порцеляна: історія створення, центри, жанри.

Порцеляна (фарфор) походить від італ. - морська раковина – вид кераміки, основою якої є біла глина (каолін). Спец. домішками до каоліну є: польовий шпат, кварц, пісок. Ця суміш опалюється при to =1400-15000С. Глазур складається з тих самих компонентів, що й черепок, але має зворотні пропорції. Хар-рною рисою. порцеляни є щільний, спечений черепок, що просвічується в тонкому слої; найбільш тонка П., яка є майже прозорою, є ціннішою. Неглазуровані вироби з порцеляни – бісквіт.

В Зах. Європі в 16-18 ст. виготовлявся м’який фарфор з силікатної маси, яка легко плавилася; ззовні був дуже схожий на справжній фарфор (Севрський фарфор); його різновидом є кістяний фарфор з перепаленою кісткою (Англія 18 ст.). Повноцінний (твердий) фарфор вперше отримав в Німеччині Іоганн Бьотгер в1709 р., в результаті під його керівництвом було засноване виробництво мейсенського фарфору в м. Мейсен. (потім заводи в Відні, Берліні, Копенгагені та ін.) і створені більшість шедеврів посуду та пластики (вази, скульптура в стилі рококо). Знак мейсенської мануфактури – дві перехрещені шпаги клинками доверху.

У Франції в 17-18 ст. мануфактури в Руані, Сен-Клу, Венсені … виготовляли предмети розкоші з м’якого фарфору, покриті легкоплавкою свинцевою глазуррю і яскравим розписом на білих полях кольорових фонів. Твердий фарфор тут почали виготовляти лише в останній третині 18 ст. Особливе місце зайняло виготовлення бісквітної скульптури на Севрській мануфактурі, заснованій в 1745 так звана Королівська мануфактура французької порцеляни. Виготовляли переважно посуд. Головна увага приділялась фону, на якому містилося зображення на медальйоні. Особливо розповсюдженим був синій колір. Медальйон розписували залежно від теми всього сервізу.

 

23.Українська кераміка: школи, стильові ознаки.

Укр. нар. кераміка – вироби з глини ужиткового та декоративного призначення, о становлять цінне надбання мистецької спадщини укр.-го народу. Керамічне мистецтво на території України зародилось ще в епоху неоліту.

Школи укр. нар кераміки:

ü Опішнянська (Полтавська обл). З поміж численних полтавських осередків гончарства, таких як Глинські, Зіньків, Миргород, Ромни найвизначнішим осередком була Опішня, де виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, декоративний посуд скульптурного характеру – баранці, леви, коники, півні…, оздоблені квітковим орнаментом. У минулому неполивяний (полива – вид глазурі) посуд розписували рудою, білою та червоною глиною. Мотиви розпису – геометричний орнаментальний у вигляді смуг, хвилястих ліній, рисок, крапок, дужок. Тепер виробляють поливяний посуд, декорований ангобами (ангоб – рід поливи; матове, біле чи кольорове покриття, що склад-ся зі сметано подібної глиняної маси, що наноситься переважно на лицьову поверхню виробу суцільним чи несуцільним шаром для одержання більш гладкої поверхні). Іграшки – коники, вершники, баранці. Відомі творці: Олександр Семоченко, Гаврило та Явдоха Позивайли, Іван Білик, Василь Омельяненко.

ü Подільська. Серед подільських гончарів особливої шани заслуговують Андрій Гончар (1828-1923) з с. Бубнівка, який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного посуду, мальованого технікою ріжкування; Яків Бацуца з с. Адамівка, який своїм неполиваним посудом кулетоподібних форм, розписаним силуетними фігурками тощо, славився на Всеросійських та міжнародних виставках.

ü Косівська (Івано-Франківськ, Косів, Пістин, Кути). Давня кераміка була сивого кольору прикрашена ямками, витісненими нігтем, а також червоний посуд розписаний рудою, іноді білою глиною. Виробляються кахлі, свічники, миски, горщики, прикрашені ярусними композиціями з зубців, квадратів, ромбів, кругів, характерних для гуцульського мистецтва. У композицію вводили зображення тварин. Використовувалася червона, зелена, жовта фарба.

ü Київська – виготовляли з білої глини глечики, дзбаники, вази, миски, рилки, барилка, кухлі, покриваючи їх соковитою зеленою пашвою або вимальовуючи по жовтому тлу черенка барвисті рослини і квіти. З 18 ст. у композиціях з’являються людські постаті. Посуд з червоної глини, неполивний зі споду і поливяний всередині, для зберігання напоїв та їжі, прикрашали геометричними орнаментами, вкривався коричневою поливою. Основні види зображень: сонце, молодий місяць, спіраль; іграшки розписували вапном, глазурували прозорою або зеленою поливою.

ü Буковинська (Чернівці, Хотин, Клинівці, Коболчин, с. Садгор). Посуд, кахлі, вази, глеки, свічники, характерні для народного мистецтва Сх. Карпат. Посуд з білою поливою з розписом в вигляді квіткових та лінійних композицій синіх та зелених тонів. Він виконується ангобами.

ü Закарпатська. На Закарпатті у II пол. 19 ст. поширився підполивяний розпис. Хустські гончарі Андрій Лех і його син Йосип Лех розписували вироби пензликом (характерний квітковий орнамент, нанесений широкими мазками по рожевому черепку глечиків, дзбанків, горщиків В осередках Гуді, Драгові та Мирчі виробляли сірий посуд з лискучими візерунками. Однак у Драгові найбільшою популярністю користувався неполивний посуд, оздоблений білим та коричневим ангобами, геометричним орнаментом (техніка ріжкування)

Хмельницька.

 

 

24.Клеймування виробів з порцеляни.

Клеймування порцелянової продукції: надглазурне, підглазурне та клеймо в тісті.

Клейма Мейсенської мануфактури дещо змінюючись зберігають цей базовий малюнок:

Марки мануфактури Гарднера:

Севрський завод мав клеймо у вигляді зображення стилізованого ромбу.

Клеймо Копенгагенської королівської мануфактури:

Ленінградський завод ім. Ломоносова використовував клеймо, основою зображення якого був серп і молот:

У Росії П мануф-ра зоснована у 1744 р. Дмитром Виноградовим, який налагодив вир-во палацових сервізів, ваз, портретних бустів з П.

У 1765 р. Невська ман-ра (Сп-б) була перейменована в імпер-ий фарфор. Завож, а в 1917 – в Держ. фарф.з-д. Головним конкурентом Невської ман-ра був англієць Френсіс Гарднер, який у 1758 р.під Москвою відкрив свою ман-ру Þстоловий посуд з росписом переважно сіро-зеленим та яскраво-зеленим у сполуч. З червоним та жовтим. На прикінці 19стцю м-ру викупив рос-й підприємець Микола Кузнєцов

 

25. Гліптика та її різновиди.

Гліптика - мистецтво різьблення по каменю, виготовлення з каменю та слонової кістки, за допомогою різьблення та шліфування алмазним порошком. твори гліптики називаються - гемами. (вирізані на камені рельєфи)

Гема буває двох видів: - інталія; - камея;

Інталія - різновид геми, вирізання на камені зворотний рельєф, що дає опуклий відбиток на пластичному матеріалами (воску, пластилінні, глині). Зародився ще на Стародавньому Сході, де виконував роль печаток. Використовувався як вставка в ювелірних виробах.

Камея - це гема з вирізаним опуклим рельєфом. Для камеї обирають двошаровий камінь так, що зображення, яке вирізають у верхньому шарі за кольором відрізняється від тла (нижнього шару каменя). Камеї відомі ще з античних часів. Зазвичай камеї мають невеликі розміри і виконують роль вставок у ювелірних виробах.

 

 

26. Характерні ознаки монет Стародавньої Греції та Риму, скіфських монет.

Одну з найвідоміших грецьких монет із совою почали чекани­ти в Афінах у VI ст. до н. є. На одній стороні монети (аверсі) було зображення Афіни в шоломі, а на іншій (реверсі) карбованим верхнім штемпелем викарбовано квадрат, у ньому — сова і поча­ток назви міста Афіни. Сова — атрибут богині мудрості — стала символом міста. Сова завжди зображувалась на гілці (збоку від неї показані листочки), мала могутній загрозливий дзьоб, іноді широко розкинуті крила.

На монетах інших грецьких міст-полісів зображувалися свої боги, атрибути, знаки. На аверсі, відтиснутому нижнім штемпе­лем, було зображення головного бога (богині) — покровителя поліса. На зворотному боці (реверсі), як правило, знаходився роз'яснювальний знак, що свідчив про належність монети саме до цього поліса (це були атрибути богів, значки і написи, моно­грами).

На острові. Крит, цивілізація якого справляла суттєвий вплив на культуру греків, розпочато монетні емісії ще у V ст. до н. є., і кількість критських монет поступово зростала. На цих монетах у різних варіантах зображувався славнозвісний лабіринт з Кнос ського палацу царя Міноса, де, за легендою, жило чудовисько Мінотавр, якого переміг Тезей і за допомогою ниті Аріадни ви­брався з лабіринту. Голова Аріадни іноді зображувалася на крит­ських монетах усередині лабіринту.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 2362; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.038 сек.