Монети Стародавнього Риму 2 страница

38. Техніки декорування українських народних інструментів.

ü Випалювання – полягає у нанесенні різного роду орнаментів та малюнків на інструмент. Як правило, переважають побутові мотиви та декоративні зображення. В якості матеріалів використовується ялина, сосна, клен. Недоліки: тільки на дереві, обмежене коло зображень.

ü Різьблення – глибинний малюнок, що наноситься за допомогою різних за формою різців. Характер зображень: орнаменти у виді геометричних фігур. Переваги: малюнок має дещо об’ємний характер.

ü Інкрустація – має назву «деревинна мозаїка». Суть полягає у наборі або наклеюванні візерунків та малюнків. Використовуються шматочки деревини, перламутр, пластмаса.

ü Гравіювання – нанесення зображення за допомогою спеціальної фарби, що має здатність проникати в структуру матеріалу, досить довго зберігає усю палітру кольорів.

ü Розпис (петриківський)– виконується різними фарбами усієї кольорової гами за допомогою пензля. Розпис дає можливість більш повно, цілісно та яскраво отримати бажаний результат. В Україні найпопулярніша червоно-чорна фарба.

ü Позолота

ü Лакування

ü Аплікації

ü Інкорування перламутром та кісткою

ü Інкорування дерев’яним візерунком

Профілювання

39. Загальна класифікація ювелірних виробів.

За видами матеріалів:

-ювелірні вироби з дорогоцінних металів без вставок (каміння);

-ювелірні вироби з недорогоцінних металів (мельхіор, бронза, латунь, мідь, сталь, сплави) без вставок;

-ювелірні вироби без металевої складової – з каменів, черепахового панциря, слонов кістки, дерева;

-ювелірні вироби з дорогоцінних та недорогоцінних металів із вставками: діамантові; з природного ювелірного каменю; з синтетичного ювелірного каменю та штучних матеріалів.

Класифікація за функціями:

ü особисті прикраси (натільні обручки, персні);

ü предмети туалету (пудрениці, шкатулки, флакони для парфумів);

ü прилади для паління;

ü годинники і приладдя для них (корпуси);

ü предмети сервіровки столу;

ü сувеніри, пам’ятні знаки – значки, медалі, монети;

ü предмети релігійного культу (оклади ікон, хрести);

холодна і вогнепальна зброя.

40.Система клеймування ювелірних виробів у 17-19 столітті.

Система клеймування ювелірних виробів має захищати інтереси виробників і споживачів від підробок. Клеймо – це паспорт худ.виробу. Він підтверджує, що предмет виготовлено з металу зазначеної проби певним майстром в певній країні. Гарантом захисту є держава. В Росії система клеймування формувався протягом кінця 17-І пол.18ст. Вона склад-ся з проби, міського клейма, іменники пробірного майстра та іменника майстра-виготовлювача. Проба (лат пробую, оцінюю) – стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено ЮВ і засвідчує вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу у фіксованій кількості вагових одиниць сплаву. Історично склалися 3 системи проб: 1. каратна – за одиницю сплаву приймається 1/24 частина сплаву (1=24 карат); 2. золотникова – 1/96 від сплава; 3. метрична – 1/1000 сплаву. У 18ст.на території Росії була золотникова система, а в Україні і в Європі – каратна.

Міські клейма в 18ст зображали державний герб Росії з початк. буквами назви міста, могла бути вигравірована повна назва.

Іменник пробірника – знак власної відповідності державної посади особи (проюного майстра). У 18 ст. складався з початкових букв імені та прізвища проб.майстра з роком або без.

Іменник майстра складався з ініціалів майстра на щітках різної форми. Щіток – це заглиблення на поверхні ювелірного виробу, в якому проставлялася проба та іменники.

41. Сучасні ювелірні клейма.

Щиток – заглиблення в якому проставляється проба, іменник, пробірник.

Клеймо – знак, витеснений на тиловому боці виробу, що вказує місце виробництва, назву підприємства що виробляло виріб. К. є коротким паспортом виробу.

Форми (ескізи) та опис державних пробірних клейм

Ескіз знаку посвідчення літери "А".

Ескіз основного клейма літери "Б" для золотих виробів.

Ескіз основного клейма літери "Б" для срібних виробів.

Ескіз основного клейма літери "Б" для платинових ви­робів.

Ескіз основного клейма літери "Б" для паладієвих ви­робів.

Ескіз клейма літери "В" (пломба) для золотих, срібних, платинових, паладієвих виробів. Вид та проба сплаву дорогоцінного металу зазначаються на етикетці.

42.Ювелірне каміння та його класифікації.

Ювелірні вироби – вид декор.-приклад. мистецтва, виготовлення прикрас та предметів побуту із дорогоцінних металів, часто в поєднанні з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням, та художні вироби з інших металів, що виконані з майстерністю.

Дорогоцінні камені в ювелірних виробах можуть виступати в якості вставок та окремих ювелірних виробів, що цілком виконані з каменю. Каст – конструктивний елемент ювелірного виробу, що служить для кріплення каменів.

Класифікація ЮК:

-за кольоровою основою: білі і кольорові(самоцвіти). Алмаз –білий, червоний, жовтий, зел, коричн, чорн. Ізумруд – зелений, бурштин (янтарь) – жовтий. Природні камені з незадовільним кольоровими характерами для підвищення якості спец. обробляються: хімічним, фізичним зафарбовуваннями, нагріванням, опромінюванням.

-за походженням: природні, штучні, облагороджені (природні камені зі штучно поліпшеними хар-ми кольору та чистоти). Окрему групу складають імітації – природні або штучні камені, що замінюють найбільш популярні та коштовні ЮК. Імітацією алмазу найчастіше служить фіоніст та хруштальне скло або страз (свинцеве скло). Природні камені: органічні (біогені) і неорганічні. Органічні утворюються в живих організмах або стають продуктами мінеральних перетворень їх останків, продуктів життєдіяльності: перли, корали, кістка (слонова, можева, кашалотова), панцир черепахи, бурштин. Культивовані перли на відміну від природних вирощуються під наглядом людини Культ. перли бувають: ядерні – перли нарощують на затравках з скляних або перламутрових бусин; без’ядерні – не мають формоутворюючого ядра. Бурштин – копалена смола, що утримує бурштину кислоту віком не менше 3 млн. років. Неорганічні камені – різновиди мінералів та гірських порід, кристалічні та аморфні продукти природних та хім. процесів в надрах землі та на її поверхні. В ювелірній справі використовується до 300 видів таких каменів; з них найбільш популярних 20-30: агат, аквамарин, александрит, алмаз, бірюза, смарагд, сапфір, нефрит, опал та інші.

-за відношенням до засобів обробки: ограночні – прозорі камені, яким при обробці надають геометричну форму і використовують як вставки; виробничі – камені, з яких виготовляють об’ємно-різні вироби. Огранювання дорогоцінних каменів робиться з метою максування прояву їх природних якостей: колір, блиск, прозорість.

43.Основи оцінки ювелірних виробів із вставками.

Ціна ювелірного виробу складається за формулою: С=Ц*m*n*k*(ціна каменя), де C – ціна ЮВ, Ц – ціна 1 г металу, m – маса виробу, n – націнка виробника, k – коефіцієнт, залежать від наявності клейм (повний набір клейм дає k = 1.15. Клеймо майстра – виготовлювача k=1.1, клеймо фірма Європи k=1,15). Ціна каменя = вага, огранювання, яскравість кольору, прозорість.

44. Скрипкові клейма та етикетки як спосіб атрибуції музичних інструментів.

Клеймо – характерний авторський знак, що знаходиться на корпусі музичного інструмента, – свідоцтво належності виробу певному автору.

Етикетки – прикріплені у межах інструмента (у струнних – в середині корпуса) найчастіше паперові листочки, що містять відомості про автора або виробника інструмента.

45. Способи атрибуції бурштину.

Бурштин – групова назва тугоплавких викопних смол, що втратили велику частку своїх летючих компонентів, які добре піддаються механічній обробці і застосовується в ювелірній справі. Може містити включення органічного походження, наприклад комах, що збільшує ціну. За забарвленням буває від золотисто- і медово-жовтого до червоно-коричневого; зустрічається білий (кістяний), чорний, поділений смугами. Блиск бурштину скляний, жирний, іноді матовий. В ультрафіолетовому випромінені справжній бурштин має блідо-голубий, білий, жовтий, зеленуватий кольори. Штучний бурштин буває двох видів: пресований (використовується у біжутерії) і пластмасовий. Для виявлення підробки необхідно прикласти розпечену голку з усіх боків зразка, що спричинить утворення хімічного запаху, якщо це підробка, а природний бурштин буде пахнути смолою. Також можна потерти поверхню ваткою, змоченою в ефірі – на справжньому бурштині виступить пляма, а ось підробка стане липкою. Можна також опустити зразок в склянку з водою – справжній бурштин спливе.

46. Види огранювання ювелірного каміння.

* огранювання у формі прав.багатокутників (фацетне) – для прозорих в т.ч.алмаз,самоцвіт.

* кабошон ування – форма каменю, що створ-ся двома сфер-ми поверхнями або комб-єю сфер-ї та плоск. поверхні – для непрозорих каменів- види: плоські таблички, плосько-випуклі, двояковипуклі, двояковігнуті;

*різбіння по каменю та виготовлення з нього, слонової кістки, скла ЮВ за доп-ю різблення і шліфування алмазним порошком – гліптика.

Малі скульптурні форми, вироби з високим або низьким рел”єфом зображення наз. геми. Геми бувають з випуклим рел”єфом – камеї – та з вогнутим врізаним – інталії.

При описі ЮВ: колір,, прозорість, фома огранування, ваги в каратах (1 карат=0,2г).

47. Проблема виявлення підробок ікон.

Існує безліч способів лабораторних досліджень, що дозволяють визначити підробку: макрофотографія яка полегшує вивчення барвистого мазка його напрямку і його характерних рис; ультрафіолетове випромінювання яке дозволяє виявити підроблені підписи й визначити складені елементи основи (наприклад цвяхи фабричного виробництва в «середньовічному» панно).

Деякі мальовничі роботи виконані на металевій основі викликають особливі підозри оскільки майже не піддаються рентгенографічному аналізу.

Хімічний аналіз пігментів дозволяє визначити складові частини барвистого шару досліджувати підпису на основі аналізу кракелюр (кракелюри на підроблених підписах інші ніж на справжній частині картини) а також провести графологічний аналіз.

Нарешті художники-фальсифікатори нерідко допускають помилки іконографічного характеру й анахронізми; так підроблена картина.

Серед технік використовуваних художниками-фальсифікаторами можна назвати наступні: повторне застосування стародавніх матеріалів (полотно дерево мідь) або будь-якої іншої основи очищеної від барвистого шару (а іноді й неочищеної) на якій пишеться новий твір; «приклеювання» підробленої картини до стародавнього полотна як би підтверджувальна її автентичність; використання старих матеріалів наприклад порохнявого дерева меблевої дошки; штучне зістарювання сучасних матеріалів.

До інших менш популярним прийомів відноситься штучне відшаровування барвистого шару яке також надання підробці стародавнього вигляду. Крім того в XIX ст. фальсифікатори почали спробу опанувати стародавніми техніками відомими по трактатах але подібного роду підробки легко розрізняються при науковому дослідженні. Явними ознаками підробки вважаються два прийоми: перший складається в нанесення голкою на лаковий шар штучних кракелюр другий - у накладанні двох шарів лаку з різними термінами висихання. Найбільш частим прийомом фальсифікації є підроблені написи й етикетки на звороті полотна картини, що свідчать про передачу, на виставку, салон або аукціон, а також печатки галерей або приватних колекцій.

Але особливо популярні підробки підпису художника: іноді художник зафарбовує або навпаки зчищає який-небудь підпис і пише на її місці іншу більш коштовну іноді ж він видозмінює наявний підпис. Тому підпис художника не є автоматичною гарантією автентичності твору.

Однак дослідження кракелюр у тій частині картини де знаходиться підпис дозволяє визначити чи є твір справжнім і коли поставлений сам підпис в один чи час із написанням картини або пізніше. Відзначимо також що в XIXст. часто використовувалися тональні лаки й смоли й обкурювання що дозволяло створити ілюзію шляхетної патини.

Ознакою підробки може бути й проклеювання основи свинцевим білилом практично що не піддається рентгенографічному аналізу й тому дозволяє замасковувати барвисті шари. Але самою серйозною технікою підробки є перекручування оригіналу або шляхом завершення незакінчених творів (жертвами цього стали Мане й Сезанн) або за допомогою фрагментування більших полотен у результаті чого виходить кілька маленьких картин.

48. Атрибуція дорогоцінного каміння за допомогою УФ-випромінювання.

УФ проміні мають велику енергію, що породжує люмінісценсію – світлення матерії в темряві під впливом фільтрів УФ променів.

Види світлення:

ü флуоресценсія (припиняється після закінчення дії джерела світла);

ü фосфоресценсія.

Світлення кожного матеріалу індивідуальне, це визначається його хімічним складом і відповідно кольором, що дозволяє ідентифікувати матеріал.

Техн. Зас: газорозрядні лампи, ліхтар комбін з УФ пристосув, люмінісц освітлювач, спец апарат для перев д-тів “Regula”.

Камінь/нат/штучн

Діамант /блак, зелений/жовтий або інертний;

Бірюза /відсутній, білуватий, блакитнувати/молочно або блакитнувато-білий;

Перли чорн/блак, біл, червоний /інертний або плямистий;

Ізумруд /інерт/черв;

Сапфір безб і жовті/інертний слабко оранжевий/інертний;

Рубін / дуже кармінно- черв/ інертний;

Шпінель /ін/ін.

Корал /блідо фіолетовий, пурпурно червоний/ інертний

49. Специфіка митної експертизи та її форми.

Митник на кордоні контролює законність перевезення культ цінностей, ідентифікує подані до контролю об’єкти з тими, що дозволені до вивезення у свідоцтві. Митна експертиза попередня і вимагає особливих методик, які пов’язані з неруйнівними методами аналізу.

Неруйнівними методами аналізу є тестування в ультрафіолетовому, інфрачервоному випром, рентгенографія та детальний візуальний огляд.

1. Ультрафіол тестування.

Кожен камінь має своє світіння. В мистецтві у.ф. промені використ. для дослідження фарбового шару творів живопису, а саме для виявлення зображень, що знаход під верхнім шаром, для дослідження настінного живопису та для аналізу збереження фарбового шару.

Митник використ ультрафіолет у разі виникнення сумнівів щодо відповідності поданої культ цінності тій, для якої видано свідоцтво.

2. Тестування в інфрачервоному випром базується на властивості матеріалів пропускати, поглинати чи віддзеркалювати інфрач промені інакше ніж видимі промені. Тому на фото зробленому в інфрач-му світлі виявляють підробки, забруднення покривного шару, реставраційні записи.

За допом інфрач випром можна виявити зміни в фарбовому шарі, підписі, і надписи існуючі і ті, що зникли; можна побачити фактуру мазка в творах живопису. В митній експертизі використ у разі сумніву щодо оригінальності твору, а також для виявлення записів, що приховують оригінальне зображення, яке провозиться під виглядом іншого, нового.

3. Рентгенографія. Використовується для атрибуції невідомих чи тих. Що приписуються даному майстру робіт, тому що рентген надає інформацію про грунт і технологію фарбового шару.

Для експертизи ювел виробів використовують оптичні прилади: Мобільна лабораторія для ідентифікації золота, срібла, платини (назив «Демон») і фільтр для ізумрудів «Челсі» - прилад для визначення натуральних, синтетичних та штучних смарагдів (штучні – чорні, синтетичні – червоні).

До апаратного експертизного обладнання належать: «Лоза» - мобільний пристрій для виявлення, огляду об’єктів у важкодоступних місцях за допом телескопічної шланги. “Regula” –універсальний детектор для виявлення підробки док-ів, що має ультрафіол і інфрачерв діапазони і при дослідженні збільшує об’єкт в 435 разів.

50. Методики визначення оціночної вартості культурних цінностей.

Найбільш об'єктивними сучасними методиками атрибуції, класифікації та визначення прогнозної вартості культурних цінностей є:Методика Державного гемологічного центру України;Методика В.Д. Соловйова. Методика Державного гемологічного центру Укр.

Групою дослідників ДГЦУ на чолі з професором В.В. Індутним: забезпечення повного обґрунтування проміжних і оста­точних результатів експертиз;уніфікації застосованих методів дослідження;гарантії максим. відтворення отриманих експерт­них висновків.

Основою для укладання загальної класифікації культурних цінностей є інформаційний підхід, згідно з яким споживча цін­ність пам'ятки культури відповідає кількості позитивної інфор­мації про неї — інформаційного супроводження як фактора, що визначає загальну соціокультурну цінність пам'ятки культури.

Спочатку експерт повинен здійснити операцію атрибуції пам'ятки культури.

Для цього, використовуючи наявну інформацію про споживчі якості предмета експертизи, експерт послідовно визначає спо­живчу якість пам'ятки за критеріями, поданими у таблиці Про­токолу експертизи у пункті 6 відповідно до системи їх ранжування. При цьому кожна відповідь на критерій фіксується за до­помогою відповідного показника збільшення оцінки споживчої вартості якості N (поданого у лапках біля назви кожного кри­терію). У стовпчик 4 таблиці експерт уписує аргументи і свідчен­ня або посилання на супровідну документацію, які доводять пра­вильність його рішення щодо застосування відповідного коефі­цієнта N.

Після виконання операції з атрибуції пам'ятки, згідно з Про­токолом, експерт перемножує коефіцієнти споживчої якості, а результат записує до графи 9 Протоколу. Результат цього розрахунку заноситься до графи 9.

Після цього експерт здійснює операцію класифікаційного ви­значення пам'ятки, враховуючи числове значення показника кількості позитивної інформації про пам'ятку, користуючись загальною класифікацією. При цьому до гра­фи 8 Протоколу експерт вносить остаточне формулювання. Методика В.Д. Соловйова.

В основу програми покладено залежність між вартістю одного квадратного сантиметра живопису та розміром полотна. Такий зв'язок чітко простежується для багатьох художників, а також для цілих груп. Зміна середньої вартості картини при зміні площі має однакову залежність для художників однієї групи.

Увесь діапазон вартості умовно розбито па 12 вартісних рів­нів, кожен наступний відрізняється від попереднього вартістю.Твори художника порівнюються за п'ятьма парамет­рами: якість живопису; історико-документальне та художнє значення твору, що оцінюється;попит на сюжет;стан збереження полотна;зміна попиту на місцевому ринку порівняно з попереднім сезоном.

Якщо якість середньої роботи прийняти за 1,0, будь-яку робо­ту за кожним з параметрів можна описати за допомогою число­вих коефіцієнтів, які завжди будуть константними, змінювати­меться лише рейтинг художника у світі та етан збереження по­лотна.

Перевагою цієї методики є те, що навіть некваліфікована лю­дина може визначити більш-менш точно вартість картини. Але так само, як у випадку з методикою Державного гемологічного центру, митник, перш за все через браку часу і необхідних нави­чок, не зможе скористатися цим методом.

59. Методи визначення дати створення ікони.

Час написання ікон можна визначати за особливостями ковчегу та полів. Наприклад, поля ікон ХІ-ХІІ століть, як правило, широкі, а ковчег глибокий. З ХІІІ ст. поля робили більш вузькими. Починаючи з ХІV ст. іконні дошки іноді робили без ковчегів. З ХІV по ХVІ ст. дошки під ікони з середником, обрамлені клеймами (сценами) житія, виготовлювали з подвійним ковчегом. У внутрішньому заглибленні розміщували головне зображення ікони; на оточуючій його більш високій площині писали сцени житія чи обраних святих, а на полях також іноді розміщували обраних святих і присвячені їм тексти. У ХVІ ст. ковчег звичайно був неглубокий і лузга плавно переходила в заглиблення ковчегу. У ХVІІ ст. перехід між полем і лузгою знову стає більш різьким. У ХVІІІ-ХХ ст.ст. існували усі перераховані види обробки лицьової сторони дошки. Також час написання можна визначати за характером наклеювання паволоки. В найбільш древніх іконах, як правило, паволокою заклеювали усю поверхню ікони, таку паволоку називають суцільною. І тільки з ХІV ст. з’являється часткова паволока, яку наклеювали на місця більш вразливі для розтріскування. У ХVІІІ- ХІХ ст.ст. виготовляли дешеві ікони, на які замість тканини часто наклеювали (тільки на края дошки, біля торців) тряпічний папір. У другій половині ХІХ ст. використовували порівняно дешеві тканини з хлопкового волокна на зразок ситцю. Тоді ж використовувалася тканина з пенькових і льняних ниток – серпянка. Що стосується шпонки, то з ХІV ст. накладні шпонки витісняються врізаними, які вставлялися у спеціально прорізані пази з тильної сторони ікони. У ХІV- ХV ст.ст. пази частіше за все прорізали від одного края до іншого. Паз і шпонку звичайно робили в розрізі не прямими, а клиновидно зрізаними. У ХV ст. пази для шпонок стали робити коротше ширини іконної дошки на 5-10 см. Шпонки, що злегка звужувалися по довжині, при цьому стали вставляти назустріч – одна під іншу. У ХVІ ст. шпонки виготовлялись більш тоненькими і менш виступаючими над поверхнею дошки, у ХVІІ ст. вони стали більш широкими.

60. Визначення культурних цінностей в Законі України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (21.09.1999).

Культурні цінності — об'єкти матеріальної та духовної куль­тури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні від­повідно до законодавства України, а саме:

— оригінальні художні твори живопису, графіки та скульпту­ри, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;

— предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком су­спільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, по­літичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

— предмети музейного значення, знайдені під час археологіч­них розкопок;

— складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва;

— старовинні книги та інші видання, що становлять історич­ну художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в ко­лекції;

— манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні докумен­ти, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в ко­лекції;

— унікальні та рідкісні музичні інструменти;

— різноманітні види зброї, що мають художню, історичну, ет­нографічну та наукову цінність;

— рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, ок­ремо чи в колекції;

— рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

— зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-ос­вітню, навчально-виховну або естетичну цінність;

— рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, ана­томії та палеонтології;

— родинні цінності — культурні цінності, що мають характер особистих або родинних предметів;

— колекція культурних цінностей — однорідні або підібрані за певними ознаками різнорідні предмети, що, незалежно від культурної цінності кожного з них, зібрані разом, становлять ху­дожню, історичну, етнографічну чи наукову цінність.

61.Визначення культурних цінностей в Конвенції ЮНІДРУА "Про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності" (Рим, 7-24.06.1995).

За Конвенцією ЮНІДРУА Про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезе­них культурних цінностей: " ...культурними цінностями є такі цінності, що з релігійних або світських причин важливі для археології, вивчення доісторичної доби, історії, літератури, мистецтва чи науки та належать до однієї з категорій, пе­релічених у Додатку до цієї Конвенції"

ДОДАТОК

а) Рідкісні колекції та екземпляри фауни, флори, мінералів та анатомії, а також предмети палеонтологічного значення;

б) історичні цінності, в т. ч. історія науки і техніки, воєнна і соціальна історія, життя національних лідерів, мислителів, уче­них і митців, а також події національного значення;

в) археологічні знахідки (офіційні та нелегальні) або архео­логічні відкриття;

г) елементи художніх та історичних пам'яток чи архео­логічних місцевостей, що були демонтовані;

ґ) старожитності віком понад 100 років, такі як написи, моне­ти і гравюри;

д) предмети етнологічного значення; є) цінності художнього значення:

1) картини, малюнки та ескізи, повністю виконані вручну на будь-якій основі та будь-якими матеріалами (крім промислових креслень і заводських виробів, прикрашених вручну);

2) оригінальні твори станкового мистецтва і скульптури з будь-якого матеріалу;

3) оригінальні гравюри, естампи та літографії;

4) оригінальні художні колажі та конструкції з будь-якого ма­теріалу;

5) рідкісні манускрипти та інкунабули, старі книги, докумен­ти й публікації особливого значення (історичні, художні, на­укові, літературні і т. п.), окремо та в колекціях;

6) поштові марки, погашення та подібні відбитки, окремо чи в колекціях;

7) архіви, в т. ч. звукові, фото- й кінематографічні;

8) меблі віком понад сто років і старовинні музичні інструменти.

62. Перелік культурних цінностей, на вивезення (пересилання) з України яких дозвіл Державної служби контролю України не потрібен:

— зоологічні колекції, ввезення яких в Україну, пересилання та вивезення за її межі здійснюється за правилами, що встанов­люються Міністерством екології та природних ресурсів;

— сувенірні вироби, предмети культурного та ужиткового при­значення серійного і масового виробництва.

1. Культурні цінності, що тимчасово ввезені в Україну, за на­явності митної декларації.

2. Твори сучасного мистецтва, предмети народних художніх промислів, сувеніри.

3. Живопис, пластика малих форм, авторська графіка, гобеле­ни, вироби декоративно-ужиткового мистецтва з кераміки, фар­фору, фаянсу, скла, дерева, металу, текстилю та інших матері­алів, створені після 1950 року.

4. Вітчизняні та зарубіжні предмети побуту масового і серій­ного виробництва, створені після 1950 року, у т. ч.:меблі (окремі предмети та гарнітури);килими фабричного та ручного виготовлення;предмети костюма і деталі, що його доповнюють;посуд та ін.ужиткові предмети;ювелірні вироби — іграшки з каміння, соломки, металу, пластмаси.

5. Сучасні предмети релігійного призначення тиражного виробництва.

6. Предмети техніки:автомобілі, мотоцикли, велосипеди та інші транспортні за­соби, що не мають значної історичної цінності;годинники після 1950 року;сучасні моделі літаків,авто..; патефони та платівки після 1960 року.

7. Твори друку, видані після 1945 року:

8. Музичні інструменти за наявності одного з документів: фа­бричний паспорт, торгова квитанція, чек, ярлик на інструменті тощо, виготовлені після 1950 року, у т. ч.:

— фабричні серійні вітчизняного та зарубіжного виробниц­тва;

— механічні та електромузичні інструменти фабричного ви­робництва.

Дата добавления: 2015-05-24