Форми власності у нашому суспільстві та їх вплив на політику

Форми державного правління та форми державного устрою.

Досить поширеною є класифікація держави за формою державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий статус та субординацію вищих органів, порядок їхньої діяльності. Основними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія. Основу концепції парламентської республіки становить ідея рівноваги влад (законодавчої, виконавчої, судової). На чолі республіки стоїть посадова особа (президент), яку обирає парламент. Уряд формується двопалатним парламентом, перед яким він несе політичну відповідальність. Президентська республіка — це також республіканська форма правління, що базується на ідеї поділу влад. На чолі такої держави стоїть президент, якого обирають загальним голосуванням. Уряд призначається особисто президентом і не відповідає перед парламентом. Парламент має всю повноту законодавчої влади і не залежить від президента. Конституційна монархія нині існує тільки у вигляді парламентської монархії — такої форми правління, коли посада глави держави (монарх) передається у спадок одночасно з наданням найвищого феодального титулу. Законодавча влада за цієї форми правління зо­середжена у двопалатному парламенті, виконавча — в уряді. Монарх у парламентській монархії не має конституційних повноважень вирішувати важливі державні.

Не менш поширена класифікація держави за формою державного устрою. Адміністративно-територіальний устрій є і формою державного устрою: унітарною чи федеративною. Унітарна форма — це така форма державного устрою, за якої в країні функціонують єдині вищі органи влади й управління, а держава поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці (Італія, Польща та ін.). Федеративна форма — це така форма устрою держави, за якої відбувається добровільне об'єднання державних утворень, що мають високу політико-правову самостійність і власний адміністративно-територіальний поділ.

З метою забезпечення економічної свободи в Україні прийнято Закон "Про власність". Громадяни нашої держави можуть мати приватній власності земельні ділянки, житлові будинки, цінні папери, підприємства у сфері виробництва, побутового обслуговування громадського харчування (магазини, їдальні тощо), в інших галузях господарської діяльності. Селяни — мати власне селянське господарство з господарськими будівлями, насадженнями на земельній ділянці, продуктивною та робочою худобою, домашньою птицею сільськогосподарською технікою, транспортними засобами. У тих секторах економіки, де дрібне й середнє виробництво є найефективнішим (наприклад, у сфері послуг), приватна власність може відіграти позитивну роль в розвитку економіки. Згідно з цим законом, група ми громадян можуть бути створені кооперативи, а також господарські товариства та об'єднання. Поряд зі створенням нових підприємств повинно відбуватися роздержавлення існуючих. Це не обов'язково перехід до індивідуальної власності, можлива передача або продаж державної власності трудовим колективам, кооперативам, акціонерам. У результаті створюється власність колективного підприємства, товариства, кооперативу акціонерного товариства. Колективи можуть не тільки купувати, а й орендувати державні підприємства і майно. Оренда зумовлює пере дачу орендодавцем орендарю права користуватися й розпоряджати ся його власністю на певний термін і за відповідну оплату. Можуть також створюватися підприємства, що є власністю громадських та релігійних організацій, іноземних громадян та фірм, а також змішані підприємства. Водночас у державній власності залишаються підприємства, які мають особливо важливе значення для життєзабезпечення населення країни або окремих регіонів. Перетворення державної власності в колективну, яка б управля­лася самими колективами, виникнення акціонерних, кооперативних, спільних і приватних підприємств створює різноманітні й рівноправні форми власності.

Дата добавления: 2015-05-24