Філософія і педагогіка про людину, особистість та її розвиток

Тема 3. Розвиток та формування особистості

Завдання педагогіки на сучасному етапі

1. Удосконалення змісту освіти, стандартизація освіти, подальша її зовнішня диференціація.

2. Розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання.

3. Комп'ютеризація навчального процесу. Нові інформаційні технології.

4. Підготовка підручників відповідно до нового змісту освіти.

5. Розробка нових, модернізація наявних форм і методів навчання і контролю навчальних досягнень учнів.

6. Виявлення виховних можливостей кожного предмета — гуманітаризація освіти.

7. Виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку.

8. Удосконалення змісту і методики виховання.

9. Удосконалення політехнічної підготовки учнів, їхньої професійної орієнтації, підготовки до праці.

10. Гуманізація освіти, навчально-виховного процесу — створення необхідних умов для успішного навчання учнів.

11. Демократизація навчально-виховного процесу, співпраця вчителів і учнів, самоуправління в навчально-виховних закладах.

12. Внутрішня диференціація навчання та виховання учнів.

13. Підвищення компетентності вчителя та відповідальності за результати педагогічної діяльності.

14. Стимулювання, розвиток ініціативи і творчості вчителів та учнів.

15. Пропаганда та впровадження технологій особистісно-зорієнтованого навчання.

1. Філософія і педагогіка про людину, особистість та її розвиток.

2. Три умови формування особистості підростаючої людини.

3. Вікові етапи розвитку особистості школяра.

4. Роль діяльності, активності та спілкування в розвитку особистості.

5. Самовиховання — умова ефективності розвитку особистості. Превентивне виховання.

6. Перевиховання.

7. Диференційований та індивідуальний підходи в навчанні й вихованні учнів.

Література: 10, 12, 13, 17, 21, 23, 30, 32, 35, 36, 37.

Педагогіка пов'язана з багатьма суміжними науками, особливо з психологією і фізіологією дитини. Ці зв'язки здебільшого виявляються в закономірній єдності навчання, виховання і розвитку учня. Навчання і виховання передусім спрямовані на формування особистості дитини як індивідуальної позитивної істоти. Тут педагогіка разом з віковою психологією стикується із сучасною філософією, яка дедалі активніше набуває загальнолюдської спрямованості. Філософський понятійний апарат розглядає людину в чотирьох глобальних категоріях:

1. Людина як фізична істота, як організм, що складається з органів і систем. Цим поняттям оперують насамперед фізіологічні, анатомічні та медичні науки.

2. Індивід як типовий представник соціального типу ("один з..."). Цим поняттям оперує соціологія, інші суспільні науки, а також етнографія, демографія, економічна географія.

3. Особа (особистість) як член суспільства, "соціальна одиниця" взагалі. Цим поняттям широко послуговуються психологія, етика, естетика і педагогіка.

4. Індивідуальність як неповторна й унікальна риса особистості, властива єдиній особі, хоч може бути типовою для всіх.

Ці поняття спираються на положення про те, що в дитини, як і в дорослої людини, існують біологічні й соціальні засади.

Біологічна засада — усе те, що охоплюється поняттям "організм" і вивчається дитячою віковою фізіологією, яка виявляє причинні зв'язки між функціями організму в пору зростання.

До біологічного в людині можна віднести процес акселерації — випередження середньо-фізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка порівняно з оптимальними.

Приклади акселерації:

1. Засновнику кібернетики Норберту Вінеру в 14 років було присвоєно звання професора.

2. Саша Дворак з Макіївки у 12 років став студентом Київського університету.

3. Музичні здібності Моцарта почали виявлятися в три роки. На концертах у Європі, які він почав давати в 7 років, Моцарт грав на всіх інструментах, складав музику, ніколи не втомлювався. З п'яти років він творив музику, з шести здобув світової слави, у вісім років написав першу сонату і симфонію, а в одинадцять — оперу. У 14 років був обраний членом Філармонічної академії Болоньї. Діти вже на першому році життя випереджають своїх ровесників минулого століття на 5 см і 1-2кг, підлітки — на 15—20 см і 9—10 кг, дорослі на 8—10 см. Якщо на початку XX століття люди росли до 22—25 років, то тепер чоловіки ростуть до 18—19 років, а жінки —до 16—17 років. Статево сучасні діти дозрівають на 2—3 роки раніше. Існує декілька гіпотез щодо виникнення цього явища (за А. А. Маркосяном).

Геліогенна теорія (1936 рік) — акселерація зумовлена впливом сонячного випромінювання. Однак міські діти розвиваються швидше, ніж сільські, хоч останні набагато більше часу перебувають на сонці.

Теорія гетерозії (XX ст.) — руйнуються соціальні, релігійні, національні й кастові кордони, міжнаціональні шлюби стали звичайним явищем, а це призводить до акселерації.

Теорія урбанізації (XX ст.) — значно розвиваються міста, сільське населення переміщається до них, темп і насиченість міського життя прискорюють інтелектуальний та сексуальний розвиток, а це прискорює ріст і визрівання організму.

Нутрітивна теорія — акселерація є результатом поліпшення і вітамінізації харчування (зокрема вітамінів Вб, В12, фолієвої кислоти).

Теорія опромінювання — рентген, атомна енергетика, випробування ядерної зброї створюють фони опромінювання в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Кожна з цих теорій є гіпотетичною, тобто не підтвердженою експериментально.

Протилежним явищем є ретрадація — відставання дітей від нормального середнього вікового стандарту зростання і фізичного розвитку. Фізіологічні причини цього явища криються в організмі батьків: їхньому пияцтві чи алкоголізмі, народженні дітей у пізньому віці, спадковій хворобі одного з батьків. Ці діти є відсталими і в інтелектуальному відношенні, їхня біологія змушує педагогіку вживати відповідні заходи. Для них створюються "класи вирівнювання" в початковій школі, існують школи-інтернати для розумово відсталих дітей, які працюють на теоретичних основах олігофренопсихології та олігофренопедагогіки.

Соціальна засада — це процес формування в дитині її особистості як майбутнього члена суспільства. Цей процес відбувається паралельно з її біологічним розвитком. Наприклад, дітям 7—8 років властива рефлексія — самооцінювання вчинків та дій, у 13—14 років виникає почуття дорослості, а звідси і криза підліткового віку — неслухняність, "автономна" моральність, відрив від батьків, своя компанія. Різні комплекси виникають і у старшокласників, виховання їх є нелегким для педагогів і батьків.

Формування особистості школяра — це становлення людини як соціальної істоти, воно є змістом усього навчального процесу в школі. Розвиток та формування особистості — поняття близькі, і нерідко їх використовують як синоніми. Досить вдало визначив це поняття видатний український психолог, академік Г. С. Костюк (1899—1982 рр.): "Розвиток— безперервний процес, що виявляється в кількісних змінах людської істоти..., але не зводиться тільки до них, до зростання того, що вже є, а включає якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей... Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе".

Урахування розвитку — досить складне питання для історії педагогіки. З другої половини XVIII ст. триває дискусія про те, що повинно передувати: розвиток — вихованню чи виховання — розвитку. Пріоритет розвитку над вихованням обстоював Ж.-Ж. Руссо у своєму основному творі "Еміль, або Про виховання" (1762 р.). Він стояв на позиціях вільного виховання як головного шляху формування нової людини. "Людина народилася вільною, а тим часом вона повсякчас у лабетах", — виголошував Руссо. Він вважав, що тільки вільний розвиток може дати повноцінне виховання. Суспільство псує людину, виховувати потрібно в природних умовах. Завдання, як вважав Руссо, полягає в тому, щоб виховати людину, яка ні від кого не залежить, яка живе плодами своєї праці, цінує свою свободу і вміє її захищати.

Опонентом Руссо був інший французький просвітитель К. Гельвецій (1715—1771 рр.). У 1771 р. він написав книгу "Про людину, її розумові здібності та виховання", а в 1773 р. вийшла ще одна його книга "Про розум", у них він доводив, що людина народжується як "чиста дошка", а її головні вихователі — форма правління держави, побут, звичаї.

Л. М.Толстой в Яснополянській школі, де він учителював, підмітив у малописьменних селянських дітях творчий вогник і прийшов до надто серйозних висновків: виховання псує, а не виправляє людей — навчати і виховувати дитину не можна і безглуздо тому, що дитина стоїть ближче від кожного дорослого до того ідеалу гармонії, правди, краси і добра, до якого вчитель хоче піднести її. Висновок Л. М.Толстого про перевагу розвитку над вихованням підтверджує сучасна педагогіка, з'являється все більше шкіл, класів, установ для розвивального навчання й виховання.

У працях фахівців педагогічної психології Л. В. Занкова, М. В. Звєрєвої, В. В. Давидова, І. С. Якіманської ще в 60—70 роках зроблено ґрунтовні спроби показати, як може діяти закономірність єдності навчання, виховання і розвитку у вигляді розвивального навчання. Гнучкість і пластичність дитячої натури дає змогу сучасній, досить розвиненій дитині сприймати великий обсяг знань середньої школи, тренувати свій мозок над розв'язанням складних завдань, проблемних ситуацій і вправ, опановуючи бібліографічні першоджерела — словники, енциклопедії, твори видатних науковців.

Дата добавления: 2015-05-24