Принципи навчання та дидактичні правила їх реалізації 2 страница

2. Історія реформування змісту шкільної освіти у XX столітті.

3. Основні принципи реформування змісту сучасної шкільної освіти.

5. Державні стандарти загальноосвітньої підготовки учнів.

6. Характеристика навчальних планів, програм, підручників національної школи.

7; Взаємозв'язок загальної, політехнічної і професійної освіти.

1. Наукові основи визначення змісту освіти та шляхи його вдосконалення відповідно до Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту"

У Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", у Національній доктрині розвитку освіти накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального, культурного потенціалу як вищої цінності нації. Найважливішими принципами реформ усієї системи є демократизація, гуманізація, національна спрямованість, неперервність та послідовність навчання і виховання. Найголовнішою ознакою часу у шкільній освіті є те, що загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна, тому особливо відповідальним завданням є визначення національного компоненту навчання й виховання.

Серед багатьох проблем, які розв'язує сучасна школа, реформуванню змісту освіти належить визначальна роль. Перед педагогічною наукою і практикою стоять питання:

1. Що повинно стати змістом базової освіти: традиційний набір шкільних дисциплін чи навчання універсальних способів пізнання і перетворення світу?

2. Яку мету переслідуємо, навчаючи дитину, — дати певну суму знань, умінь, навичок або розвинути в дітей інтерес і здібності до навчання?

3. Скільки років слід витратити на одержання базової середньої освіти? 9-10-11-12?

Формування позитивного ставлення до навчання, до пізнання — найголовніша мета шкільної роботи, головна умова неперервного саморозвитку людини. Зміст програм шкільних предметів такій меті відповідає, а отже, є керівництвом до дії вчителів, критерієм успішної роботи. Головне — усвідомити, що ми вчимо не читати 90 слів за хвилину чи писати з нахилом 60е, а заохочуємо дитину до читання, учимо любити книгу, висловлювати свої думки усно і письмово, дивуватися незвичайному, вчимо взаємодіяти з товаришами, повноцінному людському спілкуванню. Дуже багато залежить від учителя, тому йому надається право збагачувати, розвивати і змінювати зміст освіти, крім того, й учні завжди корегують те, що одержали від учителя.

Зміст освіти — не сукупність наук, а певна критична маса, яка дає імпульс саморуху, самоосвіті, саморозвитку і головне в ньому — універсальні способи засвоєння соціокультури.

Зміст освіти — засіб для розвитку позитивних потенцій індивідуума, здатний забезпечити динамізм, саморозвиток, самовдосконалення особистості.

Зміст освіти — це засіб розвитку нахилів і здібностей дитини, її задатків, які допомагають активно включатися в життєдіяльність суспільства.

У підручниках дається таке визначення змісту освіти: Зміст освіти — це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування наукового світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Зміст освіти покликаний забезпечити передачу і засвоєння підростаючими поколіннями досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури для дальшого розвитку засвоєного досвіду. Цей досвід, за І. Я. Лернером, включає в себе такі чотири елементи: а) знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; в) досвід творчої, пошукової діяльності щодо рішення нових проблем, які виникають перед суспільством; г) досвід ціннісного ставлення до об'єктів, засобів діяльності людини, його прояв у ставленні до навколишньго світу, до інших людей.

Ці провідні елементи освіти забезпечують три типи навчальних предметів:

1. Навчальні предмети з провідним компонентом "наукові знання", або основи наук (фізика, хімія, біологія, астрономія, географія та ін.).

2. Навчальні предмети з провідним компонентом "способи діяльності" (рідна та іноземна мови, креслення, фізкультура, комплекс дисциплін трудового навчання, інформатика).

3. Навчальні предмети з провідним компонентом "художня освіта і морально-естетичне виховання" (образотворче мистецтво, музика).

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства, тобто завданням всебічного розвитку людини, забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу, враховувати реальні можливості навчального процесу, забезпечувати єдність у конструюванні і реалізації змісту навчальних предметів.

Зміст освіти постійно вдосконалюється шляхом введення до навчального плану нових предметів, вдосконалення навчальних програм, розробки підручників нового типу, визначення єдиного рівня загальної освіти в різних типах навчальних закладів, диференціації освіти, розробки навчальних комплексів — набору основних дидактичних матеріалів з одного предмета.

2. Історія реформування змісту шкільної освіти (з 20-х років XX століття)

Зміни в змісті шкільної освіти, починаючи з 20-х років, відображають як загальні риси розвитку народної освіти в колишньому СРСР, так і специфічні для України.

Наркомос України в 1919 р. видав постанову про введення в усіх школах обов'язкового вивчення української мови, історії та географії України. Це були роки національного відродження, активної українізації не лише змісту освіти, а й усього соціально-культурного середовища. У цей час відбувався також бурхливий розвиток освіти національних меншин. На початку 30-х років українізація школи згорнулася, комплексне планування припинилося. ЦК Компартії поставив перед органами освіти завдання — виробити єдиний зміст освіти для міста і села, створити мережу десятирічок; було ліквідовано складання "місцевих" навчальних планів. Уряд доручив ученим-педагогам визначити основні принципи побудови нових навчальних програм з усіх предметів. Вони були дуже перевантаженими, украй політизованими, нечітко визначалися вимоги до знань, умінь і навичок, бракувало систематичності і наступності.

Перед війною утвердився курс на "академічний" розвиток школи, поступову відміну трудового і політехнічного навчання. До середини 50-х років основна мета загальноосвітньої школи була спрямована на підготовку до навчання у вузах і технікумах. Боротьба за якість знань, подолання другорічництва розглядалися як найважливіші завдання кожного вчителя. У 1959 році введено обов'язкову загальну восьмирічну освіту, початкова школа втратила свою функціональну самостійність і стала лише фундаментом для подальшого навчання.

У педагогічній теорії дедалі виразніше окреслювалася потреба вдосконалення змісту шкільної освіти. Практично це й було зроблено в 1965-70-х роках шляхом змін у навчальних планах та програмах, які, як правило, торкались уточнення годин, уведення нових тем або виключення матеріалу^ політичних мотивів. Школа дедалі більше перевантажувалась і політизувалася. Спроби політехнізувати її, зробити трудовою були успішними лише в поодиноких місцях.

З середини 70-х років (уперше після 30-х) розпочалися-наукові дослідження щодо зміни цілей, змісту та тривалості шкільного навчання. У ці роки працювали комісії АН СРСР і АПН СРСР зі створення нових навчальних планів і програм. Це був підготовчий період для переходу до загальної середньої освіти. Найбільші зміни відбулися в початковій школі: перехід від традиційного концентричного принципу побудови програм до лінійно-концентричного визначення змісту навчальних предметів; підвищення теоретичного рівня засвоєння знань; прискорення темпів навчання. Було доведено доцільність скорочення тривалості чотирирічної початкової школи до трьох років і підвищення її розвивальної ролі.

Підсумком цього етапу розвитку початкової школи став перехід на трирічне навчання за новими програмами і підручниками. Ці зміни відбулися майже одночасно на всій території СРСР без урахування реальної готовності до них шкіл, педагогів та батьків. Оновлений зміст був уніфікований для всіх республік, розподіл годин на предмети залишався традиційним.

Педагогічна наука в 70-х роках не впливала на визначення шкільного змісту освіти. Теоретичні аспекти цього питання тільки почали розроблятися в Інституті змісту і методів навчання АПН СРСР.

На початку 80-х років уперше побачили світ праці з теоретичних засад відбору і структурування шкільного змісту освіти. Відомі дидакти М. Скаткін, І. Лернер, В. Краєвський обґрунтували, що зміст освіти має включати знання, уміння, способи відтворювальної та досвід творчої діяльності, ціннісні орієнтири. Але праці цих авторів мало впливали на методичний рівень обробки змісту, який переважно був зорієнтований лише на знання, уміння, навички. Тоді ж були створені типові навчальні програми для всього СРСР, які включали 24-26 предметів. Кількість годин на українську і російську мову була однаковою. Взагалі, починаючи з 50-х і закінчуючи 1989 роком, відбувалося посилене русифікаторство змісту навчання в українській школі, навіть у початковій. У педагогічній науці 70-80-х років активно досліджувалися шляхи розвитку мислення, проблемне, програмоване навчання, запровадження кабінетної системи. Цілі і зміст шкільної освіти не зазнавали принципових змін.

У 1984 році було прийнято документ "Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи". Показово, що центральною у цьому документі знову була проблема оновлення змісту освіти. У 1988р. опубліковано Концепцію безперервної освіти, де ставилося завдання розвивати різні моделі шкіл, підкреслювалася роль демократичних цінностей, мотивації навчання, уміння самостійно вчитися. Наприкінці 80-х років з'явилися нові праці з теорії шкільного змісту (В. Ледньов, В. Беспалько). Змінилася структура навчальних планів, у них виділялися три компоненти змісту: союзно-республіканський, республіканський і шкільний. Тоді ж в Україні вперше за повоєнні роки розроблено власний навчальний план, варіанти шкільного компонента, збільшувалася кількість годин на предмети, які задовольняють культурно-національні потреби.

Після проголошення незалежності України розпочався активний процес переробки діючих навчальних планів і програм, передусім з мовно-літературної та історичної освіти. Так, з української літератури складено три варіанти програм; почала впроваджуватися українська мова в школах національних меншин, уведено курси "Історія України" і "Географія України". Протягом 1993-1994 років створювалися концепції базових дисциплін у контексті безперервної освіти, але Міністерство освіти, педагогічна наука, творчі спілки їх не аналізували. Нова мета — створення змісту національної школи — по суті, залишилась без наукового підґрунтя, хоча в програмі "Освіта (Україна XXI століття)" загальні ідеї його реформування були визначені — національний характер, демократичні цінності, гуманізація, інтеграція, але вони залишилися гаслом. Практично зміст шкільного навчання змінювався в 90-х роках вибірково і частково, без урахування його цілісності, усебічного відображення вимог.

Реально з 1994 р. в школах України діє кілька десятків навчальних планів для різних типів шкіл, у яких 17 обов'язкових предметів у державному компоненті і 20 — у шкільному, є інтегровані курси, указується гранично допустиме навантаження учнів. Школи одержали право вибирати, створювати альтернативні підручники, у різних регіонах з'явились авторські школи, де учні навчаються не лише за програмами, створеними на місцях, а й за саморобними підручниками. Але ці явища поки що не забезпечують глибокого реформування освіти, особливо якщо це розглядати з потреб уходження України в освітній простір високорозвинених країн світу.

3. Основні принципи реформування змісту сучасної шкільної освіти

Зміст шкільної освіти не може бути вузьким через те, що особистість, засвоюючи його, готується до збереження і розвитку культури. Тому зміст освіти повинен мати джерела; наука, виробничі технології, краєзнавство, педагогічні і психологічні знання, мистецтво тощо. Зміст освіти має бути позбавлений впливу будь-яких політичних партій і класового підходу в доборі навчального матеріалу, в оцінці тих чи інших явищ, подій тощо. Водночас він забезпечує соціалізацію дитини, тобто безболісне входження її у світ цінностей, які зафіксовані Конституцією, законами нашої країни та визначаються традиціями і звичаями народу.

Загальнолюдське і національне у змісті освіти співвідноситься як ціле і часткове, адже особистість індивідуально проходить через основні етапи духовного розвитку людства. Призначення системи освіти — "провести" особистість через усю різноманітність духовної скарбниці людства і насамперед — національної.

Вивчення рідної мови, природи, історії, розкриття найкращих досягнень духовної і матеріальної культури народу, його традицій, звичаїв, обрядів, народних ремесел має бути не лише джерелом знань, а й незамінним засобом формування національної самосвідомості. Національна самобутність школи має забезпечуватися не лише змістом навчання, а й дизайном навчального закладу, позакласною роботою, зв'язками з етнічним середовищем.

Основними принципами реформування змісту сучасної шкільної освіти України є гуманітаризація, диференціація, інтеграція.

Гуманітаризація змісту на всіх рівнях освіти як нове педагогічне мислення передбачає посилену увагу до особистості загалом, найбільше сприяння розвитку всіх її здібностей, фізичних і моральних якостей. Пріоритетна роль у гуманітаризації школи належить мовній, літературній, естетичній освіті, людинознавчим курсам, завдяки яким діти краще пізнають світ людей і себе, оволодівають уміннями самоорганізації і саморегуляції поведінки. Гуманітаризація визначає, що людина у взаєминах з природою є не володарем, а її часткою. Тому дитина змалку має розуміти відповідальність за свої дії у поводженні з природою.

Гуманітаризація змісту освіти — багато перспективне явище, яке здійснюється можливостями не лише гуманітарних, а й інших предметів. У змісті математики, фізики, трудового навчання, природознавства є компоненти, які сприяють гуманітарному ставленню до навколишньої дійсності. Гуманітарна спрямованість шкільної освіти відображає регіональні особливості, дає уявлення про побут, традиції і трудову діяльність населення краю, різноманітність жанрів народної творчості.

Гуманітаризація змісту шкільної освіти передбачає формування в дітей понять про здоровий спосіб життя, свої фізичні можливості, здатність до саморегуляції поведінки, оволодіння засобами відтворення працездатності та ін. Українську мову слід вивчати так, щоб діти вільно володіли нею, відчували через мову свою ментальність, свої витоки. Мета вивчення нерідних мов — це передусім опанування умінь та навичок спілкування. Сучасна школа має бути багатомовною.

Важливим джерелом гуманітаризації змісту шкільної освіти є використання української національної культури, а також культур інших етносів. Виняткове значення у загальнокультурному розвитку дитини має мистецтво. Воно постає як засіб передачі морального досвіду людства, джерело дитячої творчості і засіб спілкування.

Диференційований підхід до визначення змісту освіти має бути обов'язковим принципом функціонування школи. Він забезпечується різними шляхами залежно від типу школи (середня, загальноосвітня, ліцей, гімназія, колегіум, коледж) і рівнів готовності дітей до навчання.

Крім зовнішньої диференціації (на рівні змісту предметів і різних способів його засвоєння), у початковій ланці широко. застосовується і внутрішня диференціація, яка передбачає диференціювання змісту навчального матеріалу для учнів різної підготовки в межах теми чи окремого уроку. Гуманітаризація і диференціація змісту кінцевою метою мають створення умов для розвитку і самореалізації особистості. Існують такі види диференціації: а) диференційоване навчання за здібностями, коли учні розподіляються по навчальних групах за загальними здібностями чи за окремими здібностями; б) диференціація за відсутністю здібностей, коли учні, які не встигають з окремих предметів, групуються в класи, у яких ці предмети вивчаються за зниженим рівнем і в меншому обсязі; в) диференціація за майбутньою професією передбачає навчання дітей у музичних, художніх школах, школах з поглибленим вивченням іноземних мов; г) диференціація навчання за інтересами учнів — це навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, хімії, математики та інших предметів; д) диференціація за навчанням талановитих дітей, пошуки яких здійснюються шляхом різноманітних конкурсів, олімпіад, для таких дітей характерні уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої праці, працелюбність, швидкість мислення, висока продуктивність розумової праці, широке коло пізнавальних інтересів.

Диференціація на уроці здійснюється тоді, коли вчитель надає індивідуальну допомогу слабшим учням, а всі решта в класі одержують однакової трудності завдання, коли слабшим учням даються окремі завдання, спочатку легші, а потім ускладнюються. Загалом диференціація завдань за змістом може бути за кількістю завдань, за ступенем їх трудності, за ступенем самостійності їх виконання. Диференційована групова діяльність має тимчасовий характер на уроці, учні групуються по-різному (з однаковими і різними навчальними можливостями). Позитивним при цьому є можливість ставити навчальні завдання пошукового характеру, використання комплексних розумових дій, спілкування, виховання колективізму, комунікативності, застосування елементів менеджменту (розподіл праці між членами групи), опосередковане керівництво навчальним процесом. Процес групового навчання має свою структуру: підготовка і постановка вчителем завдань і прийняття його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдань; виконання дії, оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.

Особливістю сучасної науки є інтеграція знань для пояснення розвитку навколишнього світу і суспільства. Знання, які одержують діти, мало пов'язані між собою, міжпредметні зв'язки мають епізодичний характер. Якісно новий рівень синтезу знань — це інтегровані заняття, інтегровані курси, які об'єднують навколо певного поняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань дає змогу Досягти всебічного розгляду об'єкта, показати взаємозв'язок між явищами, інтенсивно формувати вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Особливо це важливо для розгляду світоглядних, людинознавчих, екологічних, комунікативних умінь, понять. Інтегровані курси можуть будуватися на основі об'єднання двох-трьох предметів в один або знань з окремих проблем в інтегровані блоки. Інтеграція змісту зменшує кількість обов'язкових предметів, дає можливість раціонально використовувати педагогічні кадри, особливо в малокомплектній і неповній середній школах. В Україні вже є успішний досвід запровадження інтегрованих курсів, наприклад: "Художня праця", "Ознайомлення з довкіллям", "Географія рідного краю", "Музика і рух". У стані апробування в масовому досвіді перебувають нові інтегровані курси "Художня культура", "Валеологія", "Довкілля", "Ми — громадяни України" та інше.

Конструювання змісту освіти має здійснюватися системно, тобто у взаємозв'язку різних факторів, які впливають на якість навчання, пріоритет належить його добору і вдосконаленню. У доборі змісту необхідно враховувати його наступність і перспективність, потенційні можливості для взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку, достатність за тривалістю навчання, об'єктивні передумови для організації навчальної діяльності різних видів складності. Нині в школах України діє майже 40 варіантів навчальних планів, які враховують потреби різних типів навчальних закладів і особливості регіонів. Будь-який з цих варіантів зберігає певне співвідношення між циклами предметів: суспільно-гуманітарні — 40-46%, природничо-математичні — 31-35%, художньо-естетичні — 7-11%, оздоровчо-трудові — 16-21%. Навчальні плани створюють передумови для здобуття всіма учнями повноцінної освіти з урахуванням державних вимог, регіонально-національних особливостей школи. Цьому сприяє виділення у плані двох компонентів: державного і шкільного.

Державний компонент має забезпечити соціально необхідний для кожного школяра обсяг і рівень знань, умінь і навичок, потрібних для всебічного розвитку. Він включає: мовно-літературну освіту, математику (з основами інформатики), суспільні, природничі, естетичні й оздоровчо-трудові дисципліни. Державний компонент охоплює всі предмети, які складають базу освіти і викладаються за програмами, підручниками, навчальним планом.

Шкільний компонент складається з обов'язково-вибіркових предметів, курсів за вибором учнів і факультативів, додаткових занять і консультацій. Його мета — сприяння диференціації навчання, урахування регіональних умов та індивідуальних особливостей школярів., Цей навчальний час перебуває у розпорядженні школи і використовується для поглибленого вивчення окремих предметів, для індивідуальних занять. Відповідно до Закону "Про освіту" до шкільного компонента належить і мова населення — польська, чеська, угорська, грецька — у місцях компактного проживання цих національностей. Однак "Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад" містить принципову вимогу: "При цьому в усіх випадках має бути забезпечена якість освіти в обсязі державних вимог".

5. Державні стандарти загальноосвітньої підготовки учнів

Паралельно з удосконаленням діючого змісту освіти розробляються державні стандарти загальноосвітньої підготовки учнів. їх опрацювання і введення — не одномоментний захід, а еволюційна і постійна робота з модифікації змісту освіти для масової школи і обдарованих дітей. Від нескінченного вдосконалення змісту освіти школи мають перейти до вироблення механізму трансляції соціального замовлення на широку освітню практику. Вагомість цього посилюється закладеною в Законі "Про освіту" вимогою одержання загальної середньої освіти всією молоддю. Програмою Міністерства освіти, розробленою спільно з АПН і НАН України було передбачено таку послідовність роботи на 1996 — 2000 роки:

1. Створення концепцій державних освітніх стандартів загальноосвітньої підготовки і проекту базового навчального плану.

2. Розробка й експертиза проектів стандартів освітніх галузей.

3. Розробка варіантів примірних навчальних планів на основі базового.

4. Розробка системи вимірників якості засвоєння освітніх галузей.

5. Створення і перевірка експериментальних програм і підручників відповідно до предметів.

7. Поетапне запровадження державних стандартів загальноосвітньої підготовки.

Уже стандартизовано початкову школу, опрацьовано проекти концепції та державних стандартів загальної середньої освіти, в яких визначено:

б) базовий навчальний план, де вказуються освітні галузі, їх співвідношення за роками навчання, години вивчення, нормативи, виходячи з п'ятиденного тижня, кількість обов'язкових робочих днів;

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів

	Класи	Всього годин (відсотків)
Предмети та курси	І ІІ	ІІІ IV V VI VII	IX	X	XІ
Інваріантна частина
Суспільствознавство (історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, право, економіка, "Людина і світ")	1 1	1 1 2 2 3 3				27 (7,7)
Моземна мова, література і мова національних меншиви і літератури (українська мова, українська література, зарубіжна література, інон)	7 8	8 7 1 11 10 1 0 0				95 (27,0)
Культурознавство (мистецтво, художня культура, 1 основи етики і естетики)	2 2	2 2 2 2 2 1				18 (5,1)
Природознавство (природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія)	1 1	1 2 1 4 6 7				42 (12,0)
Математика. (математика, алгебра, геометрія)	4 4 4 4 4 4 4 4 4 3 3	42 (12,0)
Фізична культура і здоров'я (фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життєдіяльності людини, валеологія)	3 3 3 3 3 3 3 3 3 3 3	33 (9,3)
Технології (трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика)	2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 3	24 (6,8)
Варіативна частина,
Курси за вибором, факультативи, додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття	4 5 5 5 6 6 6 7 7 10 10	71 (20,1)
Усього	24 26 26 26 30 34 36 37 37 38 38
Гранично допустиме тижневе навантаження учнів
5-денний рабочий тиждень 6-денний рабочий тиждень	20 22 22 22 26 29 31 32 32 33 33 22 25 25 25 28 32 34 35 36 36 36

в) форми контролю за дотриманням вимог стандарту, що можуть бути різними: тестування, твір, письмові або усні іспити, підсумкове оцінювання тощо. Завдання складаються на підставі вимог стандарту до основних результатів засвоєння обов'язкового мінімуму змісту загальної середньої освіти на кожному з освітніх рівнів. Стандарт загальноосвітньої підготовки включає базовий навчальний план, зміст освітніх галузей, варіанти типових навчальних планів, систему вимірників по якості їх засвоєння. У проекті базового навчального плану вказано сім освітніх галузей: мови і літератури, художня культура, суспільствознавство, природознавство, математика, фізична культура і здоров'я, технології. Подальше реформування змісту має відбутися на основі розробки і поетапного введення державних стандартів загальноосвітньої підготовки.

Введення державних стандартів в умовах різнорівневої середньої освіти має на меті:

1. Забезпечити еквівалентну середню освіту в різних типах навчальних закладів.

2. Зберегти єдиний освітній простір у державі, відіграти стабілізуючу і регламентуючу роль.

3. Визначити обов'язковий і достатній рівень загальноосвітньої підготовки і водночас не зменшувати можливості для поглибленого вивчення окремих предметів за рахунок годин із шкільного компонента.

4. Впорядкувати ліцензування і атестацію шкіл і вчителів.

5. Відійти від предметного центризму, побачити шкільний зміст цілісним.

6. Визначити, що є обов'язковим на державному рівні, а що є функцією регіону і школи.

7. Створити основу, ядро для розробки варіантів примірних програм.

Отже, стандарт повинен відображати оптимальний обов'язковий максимум змісту загальноосвітньої підготовки.

Успішне реформування шкільної освіти, включаючи розробку стандартів, багато в чому залежить від особистості вчителя, його компетентності, інтелігентності, духовності, бо вже сьогодні він здійснює стратегію антропологізації XXI століття.

Зміст освіти	Результати навчання
Речовина і поле	Засвоєння курсу фізики основної школи передбачає, що учні:
Будова речовини. Агрегатні стани речовини. Властивості речовини в різних агрегатних станах. Внутрішня енергія та способи її зміни. Будова атома. Електрон. Радіоактивність. Електризація тіл. Дискретність електричного заряду. Електричне поле. Електричний струм. Магнітне поле. Електромагнітна індукція.	— мають уявлення про різні види механічного руху, механічну та електромагнітну взаємодію, атомно-молекулярну будову речовини в різних агрегатних станах, ядерну модель атома, способи зміни внутрішньої енергії тіла, види теплопередачі, природу електричного струму в металах, електролітах і напівпровідниках, теплову і хімічну дії електричного струму, особливості поширення звуку і світла в різних середовищах;
Рух і взаємодія
Механічний рух. Рівномірний і прямолінійний рух. Інерція. Кінетична енергія. Рух по колу. Коливальний рух. Поширення механічних коливань у пружному середовищі..Звук. Механічна взаємодія тіл. Деформація. Земне тяжіння. Тертя ковзання. Тиск. Плавання тіл. Гідроенергетика. Умова рівноваги важеля. Механічна робота. Потужність. Потенціальна енергія. Прямолінійне поширення світла. Відбивання світла. Заломлення світла. Дисперсія світла.	— знають фізичні величини: довжина, час, швидкість, частота, період, маса, густина, сила, тиск, робота, потужність, енергія, оптична сила, температура,- кількість теплоти, теплота згоряння палива, теплота плавлення, теплота пароутворення, сила струму, напруга, опір провідника, довжина хвилі, активність радіонукліда; — засвоїли формули і рівняння: умова рівноваги важеля, ККД, формула лінзи, рівняння теплового балансу, робота електричного струму; — усвідомили закони: Архімеда, Гука, Паскаля, збереження енергії, відбивання світла, Ома для ділянки кола;
Тепловий рух Теплообмін. Види теплопередачі. Тепловий баланс. Електризація тіл. Взаємодія заряджених тіл. /Взаємодія магнітів. Постійний електричний струм. Теплова і хімічна дія струму. Робота електричного струму.	— вміють вимірювати: довжину, час, температуру, масу, об'єм, густину, силу, силу струму, напругу, оптичну силу лінзи; — вміють розв'язувати фізичні задачі аналітичним, графічним та експериментальним методами