Ідея духовно-гуманістичного виховання в теорії і практиці В. О. Сухомлинського

Систему В.О. Сухомлинського без перебільшення можна назвати універсальною щодо широти охоплення системотворчих феноменів та глибини й переконливості інтерпретації їх причинно-наслідкових зв'язків.

Незважаючи на багато аспектність феноменів, що є предметом аналізу, вони підпорядковані найголовнішому — реалізації у вихованні гуманістичної ідеї, яка пронизує всю теорію й практику В. О. Сухомлинського як педагога. Можливо, саме завдяки цьому будь-який його твір, незважаючи на складність, глибинність порушених у ньому проблем, читається легко, як художньо довершена проза чи навіть поезія.

Звернення до серця і розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею, є найкращим психологічно довершеним інструментом, котрий завжди спрацьовує, викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращим. Таким чином відбувається не лише вплив учителя не вихованця, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію, виникає об'єднуючий мотив, який забезпечує гуманні стосунки вихователя і дитини, їх суб'єкт-суб'єктну педагогічну взаємодію.

Гуманізм педагогічної системи Сухомлинського ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її праві на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Він висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особи, її права на вибір на основі власної совісті.

Одне з найважливіших і водночас найскладніших завдань вихователя полягає у тому, щоб представити маленьку людину самій собі, допомогти розвиткові у ній внутрішнього бачення (ми б сказали — "себебачення") і на цій основі сприяти становленню її рефлексивних здатностей.

Визначним чинником, що зумовлює високу педагогічну культуру та ефективність системи Сухомлинського, є те, що вій не лише глибоко розумів роль феномена рефлексії, а й мав виняткову здатність до рефлексії у міжлюдських стосунках. Це можна безпомилково відчути, вдумуючись у поради, з якими вій неодноразово ввертався до вихователів та учнів. В одному з таких звернень до дітей читаємо: "Умій відчути поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ — радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини" (80, т. 2, 235).

Ідея служіння людям, турбота про їх благополуччя, щастя, потреба постійно оберігати їх, особливо в годину важких життєвих випробувань — одна з найголовніших у творах Сухомлинського. В умінні "відчувати душу" іншої людини, у здатності розуміти її душевний стан педагог вбачав найціннішу рису моральності дитини. У книзі "Як виховати справжню людину" автор, звертаючись до дітей, писав: "Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... Не будь байдужим" (80, т.2, 253).

Значний теоретичний і практичний інтерес для сучасної педагогіки становлять праці, ідеї В. О. Сухомлинського, в яких ч знаходимо глибоке й різнобічне обґрунтування суті педагогічних явищ, закономірностей, глобальних проблем. Спинимось лише на деяких із них і передусім на тих, що найтісніше пов'язані з гуманізацією виховного процесу. До таких, на наш погляд, належить проблема співробітництва. Незважаючи на те, що серед його праць ми не знаходимо спеціально присвячених темі співробітництва, однак сама ця ідея є однією з тих, що пронизують всю теоретичну і практичну спадщину видатного педагога.

Найбільш реально ідея співробітництва виступає.у винятковій увазі педагога до найчутливіших струн, настроїв, поривань, прагнень дитини. У цьому плані В. О. Сухомлинському найближчий за духом польський педагог-гуманіст Януш Корчак, котрий також беззастережно віддавав себе, своє серце і навіть життя дітям. Двох великих педагогів об'єднує глибоке проникнення в дитячий світ, любов і повага до них.

Повага до особистості вихованця незалежно від його віку, визнання складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до долі дитини — переконлива характеристика гуманістичної спрямованості педагогічної системи Сухомлинського.

Обґрунтовуючи практичну необхідність гуманних взаємин між вихователем та дитиною, між самими дітьми і взагалі всіма учасниками виховного процесу, павлиський педагог переконливо показав, що найцінніше у дитини — її індивідуальність, неповторність внутрішнього світу, своєрідність здібностей, потенційних можливостей, бо тільки через розмаїття індивідуальностей пролягає шлях до зростання та об'єднання особистостей — не стадного, а справді людського, цивілізованого.

Вирішальний вплив на розвиток учнів (зокрема на їх моральний розвиток) має така організація виховання, за якої належна увага приділяється стимулюванню внутрішньої і зовнішньої активності школярів, їхній оптимальній участі у вихованні як спільній з учителем діяльності. Організований таким чином виховний процес, подібно до навчального, має ґрунтуватися на принципі проблемності. Це дає змогу кожному учневі, всьому класу бути не лише об'єктом виховного процесу, а й активним його учасником, суб'єктом виховної діяльності. При цьому забезпечуються умови, за яких кожен учень і колектив загалом мають широкі можливості брати участь у діяльності, в якій керівна роль належить учителеві. Це — самостійне оцінювання дій, вчинків, одне одного, орієнтацій, поглядів, уподобань, обмірковування і розв'язання посильних моральних проблем, пов'язані з цим дискусії, відстоювання власного погляду, прийняття рішень тощо. Такій самоактивності учнів Сухомлинський надавав особливого значення.

У ранньому віці закладаються основні напрями розвитку дитини як особистості, вимальовуються головні контури становлення її моральності. Звідси глибока впевненість Сухомлинського у винятковій ролі, яку відіграють мати й батько в долі дитини. Чи стане вона Людиною гідною, щасливою і чи принесе своїм життям щастя іншим людям, залежить від того, які зерна посіють батьки в душі дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові, правди і справедливості. "Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я відразу бачу дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У такої дитини —. мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в красу людську".

Одна з найважливіших гуманістичних ідей, що пронизують педагогічну систему Сухомлинського, полягає в запереченні, неприпустимості будь-якого насильства над дитиною, вий знанні педагогом права учня бути суб'єктом виховного процесу, рівноправним, хоч і різнозобов'язаним (порівняно з вихователем) учасником, бути суб'єктом власної активності, носієм волі.

Вихідними в аналізі думок педагога про проблему відповідальності дітей є сучасні уявлення. Тривале вивчення цієї проблеми дало можливість В. О. Сухомлинському так визначити цю якість: відповідальність — це цілісна моральна якість людини, в якій інтегровані її духовні, психічні та психофізіологічні функції. Відповідальність включає в себе когнітивний, мотиваційно-емоційний та поведінковий компоненти.

В. О. Сухомлинський говорить про психологічні умови розвитку відповідальності. Насамперед ідеться про емоційні переживання. Ласка, радість духовного спілкування з рідними, сердечність, близькість із матір'ю і батьком є джерелом повинності: "Свідомість обов'язку і вихованість дитини виявляються в тому, як вона бере до серця найтонші відтінки почуттів своїх рідних, як вона реагує на їхнє духовне життя".

Видатний педагог вважав, що найнеобхіднішою умовою виховання дитини є створення умов для її самоствердження, самовираження, самореалізації під час виконання обов'язку.

Найбільш сприятливим віком розвитку відповідальності є підлітковий та юнацький вік, коли підліток і юнак вступають у різноманітні стосунки в сім'ї, групах ровесників та дорослих, у шкільних класах.

Таким чином, В. О. Сухомлинський розглядав відповідальність як внутрішню ознаку особистості, у якій гармонійно поєднуються особисте і суспільне. Він широко розумів предмет та інстанцію відповідальності дитини як майбутнього громадянина. Крім того, видатний педагог виділив психолого-педагогічні умови цієї ознаки в дітей, і тепер його правильні погляди стали основою для перебудови в сім'ї та школі системи виховання відповідальності. Тільки створюючи відповідні умови для повноцінного морального самоствердження, самовираження і самореалізації школярів в обов'язках, можна забезпечити позитивні результати виховання у них цієї ознаки.

Глибокі знання природи людської психіки й побудова на засадах цих знань педагогічних "технологій" (того своєрідного педагогічного "ноу-хау" — "знаю як") забезпечували реальність і дієвість педагогічної системи Сухомлинського. Цю систему він моделював не за наперед складеними, надуманими схемами, а творив її, виходячи із знання сутності дитини як безмежно складної соціальної людської істоти: з безконечним розмаїттям і неповторністю її особливостей, властивостей, потенцій як уроджених, так і набутих, з її сильними і слабкими, гарними і не вельми привабливими, суперечливими властивостями.

В. О. Сухомлинський — педагог-реаліст, який розуміє і розкриває всю складність праці вихователя, що потребує повної самовідданості аж до самозречення, праці, що посильна лише людям талановитим, терплячим, наполегливим і вольовим. Вихователь — людина, якій, крім педагогічного таланту, великою мірою притаманна глибока і стійка потреба, вміння щиро любити дітей, шанувати їх і робити все для того, щоб виховати кожного з них справжньою Людиною.

Глибоко психологічна, гуманістична суть педагогічної системи Сухомлинського є її найвизначальнішою глобальною і глибинною характеристикою. Можливо, саме тому значна частина його творів сприймається як твори поетичні, найкращі місця з них хочеться перечитувати знову й знову, вдумуватися у їхній складний і невичерпно багатозначний зміст. У них поетика і строго наукова реальність зливаються воєдино, але ніколи не поглинаються одна одною, а лише взаємозбагачуються і взаємодоповнюють своє звучання.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте характеристику суті виховання як суспільного явища і педагогічного процесу.

2. Як втілювалися в життя ідеї демократизації і гуманізації виховання в різні історичні епохи?

3. У чому полягають особливості сучасного виховання?

4. Розкрити особливості, основних напрямів змісту виховання.

5. Яких закономірностей і принципів потрібно дотримуватися у виховній роботі з молоддю?

6. У чому полягає взаємозв'язок процесів виховання, самовиховання й перевиховання?

7. З яких взаємопов'язаних процесів складається самовиховання?

8. Назвіть категорії дітей і підлітків, які підлягають перевихованню, та в чому полягає специфіка виховної роботи з ними?

9. Які критерії низького, середнього та високого рівня вихованості?

10. Які шляхи підвищення ефективності процесу виховання пропонує педагогічна наука? У чому полягає суть нового педагогічного мислення?

11. Які нормативні документи визначають стратегічні завдання національного виховання?

12. Назвіть мету та провідні завдання національного виховання.

13. З яких компонентів складається духовний світ особистості українця?

14. Що входить в українознавство, чому воно є основою виховання?

15. Які основні завдання родинного виховання?

16. У чому полягає суть і структура світогляду, яке його суспільне призначення і функції?

17. Розкрийте напрями виховної роботи щодо формування в учнів несприйнятливості до алкоголю, нікотину, наркотиків?

18. 'Які основні шляхи реалізації концепції національного виховання?

19. Назвіть п'ять напрямів руху учнівської молоді за збереження і примноження традицій, звичаїв і обрядів українського народу.

20. Які основні функції класного керівника? Як називаються п'ять цільових програм діяльності класного керівника?

21. Якими якостями повинен володіти класний керівник?

22. Що належить до класу методів формування свідомості та класу методів організації діяльності і формування позитивної поведінки учнів?

23. Назвіть методи стимулювання позитивної діяльності і поведінки учнів.

24. Схарактеризуйте основні принципи ефективної організації позаурочної та позашкільної виховної роботи.

25. Які вимоги ставляться до сучасного класного керівника?

26. Вивчіть Конвенцію прав дитини, закони про виховання та дозвілля дітей, "Орієнтовну регіональну програму національного виховання учнівської молоді" (Рівне, 1994).

Дата добавления: 2015-05-24