Літосферні плити

Внутрішня будова Землі

ЛІТОСФЕРА

У будові Землі виділяють три основні шари: земну кору, мантію і ядро.

Земна кора має різну потужність, яка коливається в межах від 6 км (під океанами) до 70 км (під гірськими системами). На рівнинах вона становить близько 25—40 км. Розрізняють два основні типи земної кори: материкову та океанічну. Перша властива материкам, включаючи їхні підводні окраїни, друга — океанічним улоговинам. Материкова земна кора складається з трьох шарів: осадового, гранітного і базальтового. Океанічна земна кора має два шари. Зверху залягає малопотужний (близько 1 км) шар пухких морських відкладень. Під ним розташований шар із базальтових лав. На відміну від материкової кори, гранітного шару між осадовим і базальтовим шарами в океанічній земній корі немає. Таким чином, океанічна земна кора за складом і за потужністю, а також за віком (вона не старша за 160—190 млн. років) істотно відрізняється від материкової. Між континентальним і океанічним типами земної кори існує ще перехідний тип, характерний для окраїнних і внутрішніх морів та великих острівних дуг.

Мантія розташована під земною корою до глибини 2900 км. У середині мантії на глибині 100—250 км під материками та 50—100 км під океанами починається шар м’якої речовини, близької до плавлення, — астеносфера. Земну кору разом із верхнім твердим шаром мантії над астеносферою називають літосферою.

Ядро розташоване на глибинах від 2900 км до 6371 км. Уважають, що зовнішня частина ядра перебуває у розплавленому стані, а внутрішня — у твердому. Із глибиною зростають тиск та температура, яка ймовірно сягає 5000 °С.

Інформацію про внутрішню будову планети отримують за допомогою сейсмометричного методу, який ґрунтується на різній швидкості поширення, заломлення і відбивання сейсмічних хвиль під час їх проходження крізь тіла, що мають різний фізичний стан. Безпосередні спостереження земних надр є можливими лише на незначних глибинах за допомогою шахт і свердловин.

Літосфера, на відміну від астеносфери, є відносно крихкою оболонкою. Вона розбита глибинними розломами на великі блоки — літосферні плити. Межі між ними проходять по глибоких розломах у земній корі. У межах літосфери найбільшими літосферними плитами є Євразійська, Африканська, Північноамериканська, Південноамериканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Тихоокеанська.

Учені вважають, що причиною руху літосферних плит є переміщення у верхній мантії речовин, які накопичуються в глибинах Землі. На межах літосферних плит виникають серединно-океанічні хребти, глибоководні жолоби, тріщини, відбуваються процеси горотворення.

 Види рухів літосферних плит

Особливості будови земної кори та рухи літосферних плит вивчає наука тектоніка. До основних тектонічних структур належать платформи та пояси складчастості. Платформи — великі, відносно стійкі та вирівняні ділянки земної кори — є основою літосферних плит. Пояси складчастості (сейсмічні пояси) — рухомі ділянки земної кори, які розташовані на межі літосферних плит. Це найбільш неспокійні ділянки нашої планети — у їхніх межах відбуваються процеси активноговулканізму, землетруси.

Види рухів літосферних плит

Землетруси — підземні поштовхи й коливання земної кори, зумовлені раптовим звільненням накопиченої енергії земних надр під час тектонічних процесів. Щороку спеціальні прилади — сейсмографи реєструють на Землі понад мільйон порівняно слабких поштовхів і 15—20 сильних. Найвідчутнішого поштовху зазнає місце на поверхні Землі — епіцентр, що розташований над вогнищем землетрусу в глибині Землі — гіпоцентром. Сила землетрусів оцінюється в балах за ступенем руйнівної дії або за кількістю виділеної енергії (шкалою Ріхтера).

Першість за кількістю землетрусів поділяють Японія та Чилі, які розташовані в місцях активної взаємодії літосферних плит. В Україні підвищена сейсмічна активність спостерігається в районах активних тектонічних рухів земної кори на заході, південному заході та півдні.

Вулканізм — сукупність явищ, пов’язаних із переміщенням магми в земній корі та виливанням її на поверхню у вигляді лави. Магма — це речовина мантії, що складається з розплавлених гірських порід та мінералів. Розрізняють діючі та згаслі вулкани. До діючих належать такі, виверження яких відбувалося протягом історії людства. Їх кількість за різними оцінками коливається від 600 до 950. Найбільше діючих вулканів розташовано в районах, де проходять межі літосферних плит. На території України згаслі вулкани є в Карпатах (Вулканічний хребет) і Кримських горах. У багатьох районах вулканізму зустрічаються гарячі джерела й гейзери. Гейзери — фонтани гарячої води й водяної пари, які викидаються на поверхню Землі.

Рухи літосферних плит, землетруси, вулканізм належать до внутрішніх процесів, які є проявом дії внутрішніх сил Землі.

 Походження материків та океанів

Рухи літосферних плит змінюють обриси материків. У 1912 р. німецький геофізик А. Веґенер сформулював гіпотезу дрейфу материків, припустивши, що в глибоку давнину обриси материків були зовсім іншими, ніж зараз. У 1990-х рр. була висунута теорія літосферних плит, яка, спираючись на положення гіпотези Веґенера, стверджувала, що плити повільно (2—5 см на рік) переміщуються астеносферою.

Згідно із цією теорією, сотні мільйонів років тому на Землі існував єдиний велетенський материк — Пангея, який був оточений водами океану Панталасса. Рухи літосферних плит привели до розколу Пангеї на два материки — Лавразію та Гондвану. Із часом і вони розпалися на окремі частини, які продовжували рухатися та утворили материки в сучасних межах. Учені впевнені, що більшість материків продовжує рухатися і в наш час.

 Геохронологічна таблиця

Користуючись різними методами дослідження порід, учені склали спеціальну шкалу. Вона показує відтинки часу, на які ділять геологічний час. Кожному часовому відрізку відповідає певний етап формування земної кори і розвитку живих організмів. Така шкала називається геохронологічною таблицею (геохронологія — з грецької: гео — Земля, хроно — час і логія — знання). Отже, геохронологічна таблиця — це шкала, що відображає послідовність основних етапів геологічної історії Землі і розвитку життя на ній.

За геохронологічною таблицею історії Землі ділять на геологічні ери, виділяють 5 ер: архейську (з грецької — ера найдавнішого життя), протерозойську, палеозойську, мезозойську (ера середнього життя) і кайнозойську (ера нового життя). Ери в свою чергу поділяються на періоди.

Дата добавления: 2015-05-24