Фітогенні фактори. Основні форми взаємодії між рослинами: прямі або контактні взаємодії, фізіологічні взаємодії, опосередковані взаємодії. 1 страница

Використання радіоактивних ізотопів у медицині

Радіоактивні ізотопи застосовують у медицині для встановлення діагнозу та лікування деяких хвороб. Для діагностики ракових пухлин використовують препарати, в молекулах яких знаходяться атоми радіоактивних елементів, що поглинаються тканиною пухлини. Потім за допомогою лічильника визначають місце знаходження радіоактивного елемента в організмі та локалізацію пухлини. Наприклад, для діагностики ракових пухлин застосовують розчин фосфату натрію, позначений фосфором-32. Йодид натрію, який містить радіоактивний йод ¹³¹₅₃І, використовують для діагностики захворювання щитоподібної залози.

У медичній практиці радіоактивні ізотопи використовують не тільки для діагностики, а також для лікування злоякісних пухлин. Так, нукліди цинку ⁶⁵Zn та золота ¹⁹⁸Аu, розчин фосфату натрію для ін'єкцій, позначений фосфором-32, застосовують для лікування хронічного лейкозу.

Експериментально встановлено, що радіоактивне випромінювання руйнує клітини ракових пухлин та пригнічує їх розвиток. Це дозволяє лікувати ракові захворювання за допомогою γ-променів, які випромінює радіоактивний ізотоп кобальту-60. Завдяки швидкому розпаду цього ізотопа, його безпосередньо вводять в організм.

За допомогою радіоактивних ізотопів досліджують обмін речовин в організмі. Радіоактивні нукліди міді ⁶⁴Cu, срібла ^ll0Ag та золота ¹⁹⁸Au використовують як радіоактивні індикатори у біологічних, біохімічних та медичних дослідженнях.

Біотичні фактори – це фактори, які відбивають взаємодію між різними організмами, що населяють дане середовище. Кож-ний організм постійно вступає у зв’язок з представниками свого виду або інших видів. Взаємні зв’язки організмів – це основа іс-нування біоценозів і популяцій.
Біотичні фактори поділяють на дві групи: внутрішньовидо-ві та міжвидові взаємодії. Під внутрішньовидовими або гомо-типічними реакціями розуміють взаємодію між особинами од-ного виду. До гомотипічних реакцій належать груповий ефект, масовий ефект та внутрішньовидова конкуренція.
Міжвидові, або гетеротипічні реакції – це взаємодії між осо-бинами різних видів. Ця взаємодія може бути сприятливою або несприятливою. Якщо вплив між двома популяціями несприят-ливий, то взаємовідносини між ними носять характер конкурен-ції. Якщо дві популяції не впливають одна на одну, то має місце нейтралізм. Відносини, які мають взаємну користь, називають мутуалізм. Якщо два організми не можуть існувати одне без одного говорять про симбіоз (рис. 7*. При співпраці обидві попу-ляції утворюють співтовариство. Воно не є обов’язковим, оскільки кожний вид може існувати ізольовано, проте життя у співтоваристві приносить користь обом.
При коменсалізмі (рис. 7* один вид співтовариства має ко-ристь зі співжиття, а інший вид (хазяїн* не має жодної вигоди. Аменсалізм – тип відносин, за яких одна популяція пригнічу-ється, а інша таких випробувань не зазнає. Аменсалізм спостері-гається тільки у бактерій, грибів і рослин. Хижацтвом назива-ють таку взаємодію між організмами, при якій один з них не-сприятливо впливає на інші, дістає вигоду від цієї взаємодії. Паразитизм (рис. 7* є, по суті, хижацтвом, проте хазяїн не гине відразу, а деякий час використовується паразитом.

Деякі рослини на дуже бідних, вилужених луках, на сфагнових торфових болотах потребують додаткового живлення. Ці рослини використовують не лише мінеральні, але й органічні речовини субстрату. Завдяки симбіозу з грибами або бактеріями симбіот-рофні рослини одержують додаткове азотне живлення. Зеленими мікоризними рослинами є більшість дерев, лучні та болотні трави, що зростають в наших широтах (зокрема дуб, сосна, орхідеї та інші*.
Серед мікоризних є не лише зелені фототрофи, але й безбарвні, рожеві або бурі рослини (рис. 53*, що втратили здатність до фотосинтезу і перейшли до живлення лише за рахунок гриба-симбіонта (орхідеї гніздівка та коральковець, під'ялин-ник звичайний*.
Ціла група рослин-паразитів пристосувалась до життя на інших квіткових рослинах-автотрофах і повністю живиться за їх рахунок. Такими повними паразитами є вовчки (Orobanche*- на коренях соняшника та інших рослин, петрів хрест (Lathraea squamaria*- на коренях ліщини, повитиця (Cuscuta*- на стеблах конюшини, люцерни, кропиви,: верби тощо, (хні пагони не мають хлорофілу, листки перетворюються на дрібні безбарвні луски, а корені -на присоски, що всмоктують потрібні паразитам речовини з тканин рослини-господаря. Рослини-напів-паразити теж мають корені-присоски, що проникають в тканини коренів або гілок рослин-господарів, але самі вони зелені і можуть здійснювати фотосинтез. До напівпаразитів відносяться численні представники родини ранникових (перстріч, дзвінець, очанка тощо* та омела (Viscum album*, що селиться на осокорах, кленах та інших деревах.

Рис. 53. Квіткові сапрофіти:
1 - орхідея гніздівка (Neottia nidus-avis*; 2 - під ялинник (Hypopitys monotropa* Рис. 54. Росичка: 1 - загальний вигляд; 2-4 - листки з розправленими і загнутими залозистими волосками; 5 - залозистий волосок на поздовжньому зрізі

Рослинами-гетеротрофами є комахоїдні рослини, або рослини-хижаки. Це близько 450 видів із родин росичкових, непентесових, сарраценієвих, цефалотових, пухирникових. У них формуються спеціальні ловчі утвори для захоплення комах з наступним їх перетравлюванням. Так, росичка (Drosera rotundifolia*, яка поширена на бідних грунтах, одержує за рахунок дрібних комах додаткове азотне живлення. Ловчим апаратом у неї є листки, вкриті червоними залозистими волосками (рис. 54*, що виділяють липкий секрет, схожий на краплі роси (до нього і приклеюються комахи, коли сідають на пластинку листка*, а також кислоти і протеолітичні ферменти, за допомогою яких "здобич" розщеплюється на легко засвоювані органічні сполуки.
У стоячих водоймах у нас зустрічається комахоїдна рослина пухирник (Utricularia vulgaris* з дуже розсіченими підводними листками. Частина листка у нього перетворена на маленькі пухирці, що містять клапани, які відкриваються лише всередину, тобто "працюють" тільки на вхід Пухирці заповнені рідиною з ферментами, завдяки чому й перетравлюються дафнії, котрі потрапили в цю своєрідну пастку

ЛЕКЦІЯ 8-9 "Вчення про життєві форми рослин"

Поняття про “життєва форма рослини” і його визначення у різних авторів.
Система життєвих форм Раунт¢єра.
Історія вчення про життєві форми рослин.
Огляд систем життєвих форм рослин.
Еколого-фізіологічний напрямок у вивченні класифікації життєвих форм. Морфолого-біологічний напрямок класифікації життєвих форм рослин.
Розвиток уявлень про еволюцію життєвих форм у рослин.
Еволюціїно-екологічна система життєвих форм покритонасінних та голонасінних рослин.
Життєві форми дерев.
Життєві форми кущів.
Життєві форми напівкущів.
Життєві форми сланких рослин, ліан та подушкоподібних рослин.

Життєві форми рослин в ботанічно-географічному аспекті.

Еволюція життєвих форм рослин.

Проявом пристосування до умов середовища можна вважати життєві форми рослин. Під життєвою формою (бюморфа, екобіо-морфа* розуміють своєрідний габітус рослин, якого вона набуває в результаті росту і який історично склався в процесі пристосування до певних грунтово-кліматичних і ценотичних умов. Отже, життєва форма - це зовнішній вигляд рослини, її структура, яка знаходиться в гармонії із зовнішнім середовищем впродовж її життя. В процесі адаптивної еволюції сформувались різноманітні життєві форми рослин. Розвиток тієї або іншої життєвої форми відбувається на засадах конвергенції та паралелізму, завдяки чому в рослин, що належать до різних родин і навіть класів, унаслідок їхнього пристосування до однакових умов існування виникають подібні життєві форми зі схожими характерними рисами.
Класифікація життєвих форм базується на структурі вегетативних органів і відображає паралельні та конвергентні шляхи екологічної еволюції рослин. Існують різні класифікації життєвих форм рослин, що пояснюється різними принципами виділення цих форм. Особливо широке застосування знайшла класифікація життєвих форм, розроблена на початку XX століття датським ботаніком К. Раункієром. Із всієї сукупності ознак життєвих форм він виділив одну, яка характеризує пристосування рослин до перенесення холодної або сухої пори року, - розміщення бруньок відновлення на рослині по І відношенню до рівня субстрату та снігового покриву. Згідно з цією класифікацією виділяють п'ять життєвих форм рослин: фа-нерофіти (Рп*, хамефіти (Ch*, гемікриптофіти (Нк*, криптофіти (К* і терофіти (ТИ* (рис. 55*. Фанерофіти (від грец. phaneros - явний, phyton - рослина* - порівняно великі рослини, у яких бруньки відновлення знаходяться високо над грунтом і захищені лусками (дерева, чагарники*. Поміж них К. Раункієр виділив по висоті: мега-, мезо-, мікро- і нанофанерофіти.
Хамефіти (від грец. hamai - на землі* - низькорослі рослини, у яких бруньки відновлення розташовані на відстані не більше 20-30 см від поверхні грунту, а тому часто зимують під снігом (чагаркички, напівчагармички, напівчагарники, рослини-подушки, багато сланких форм*. Такі життєві форми мають брусниця, барвінок, чорниця, журавлина тощо. В напівчагарничків і напівчагарників верхні частини пагонів щорічно відмирають, а нижні залишаються багаторічними.
Гемікриптофіти (від грец. hemi - HaniB, kryptos -таємний, прихований* -багаторічні трави, у яких надземні органи наприкінці вегетації відмирають, а бруньки відновлення розвиваються на живих підземних органах і розміщені на грунті або занурені в підстилку з листя та гілок (кульбаба, жовтець, вербозілля звичайне тощо*.
Криптофіти - багаторічні рослини, у яких бруньки відновлення знахо-! дяться у грунті (геофіти* або під водою (гідрофіти*. Такими є тюльпан, ряст, стрілолист, латаття та інші.
Терофіти - це однорічники, які не утворюють бруньок відновлення, бо відмирають повністю наприкінці вегетації. Несприятливий період переживають у вигляді плодів і насіння (наприклад, лобода біла, мак-самосійка, чорнобривці тощо*.

Рис. 55. Життєві форми за К. Раункієром (схема*:
1 - фанерофіти (1а - тополя, 16 - омела*; 2 - хамефіти (2а – брусниця 26 - чорниця, 2в - барвінок*; З - гемікриптофіти (За - кульбаба – розетковий стрижнекореневий гемікриптофіт, 36 - види жовтецю, Зв - кущовий злак, Зг - вербозілля лучне ~ довгопагоновий протогемікриатофіт*; 4 – геофіти (4а - анемона ~ кореневищний, 46 - тюльпан - цибулевий*; 5 – терофіти (5а - мак-свмосійка, 56 - насінина із зародком*. Зверху: чорним показано зимуючі бруньки (пунктиром - лінія їх розміщення* Рис. 56. Деревні та трав'янисті життєві форми, співвідношення багаторічних та відмираючих частин (схема*: 1 - дерево; 2 - чагарник; 3 - чагарничок; 4 - напівчагарничок; 5 - довгопагонова трава. Багаторічні частини показано чорним, ті, що відмерли раніше, ~ подвійним пунктиром, ті, що відмирають у цьому році, - пунктиром. Цифрами з індексом позначено приблизний вік окремих скелетних осей та їхніх систем

Кожен із названих типів життєвих форм Раункієр поділив на категорії за різними ознаками.
Досить близько до класифікації Раункієра є еколого-морфологічна класифікація життєвих форм рослин, згідно з якою рослини виділяють за формами і тривалістю життя вегетативних органів. За цією класифікацією розрізняють: деревні (дерева, чагарники, чагарнички*, трав'янисті (багаторічні, дворічні та однорічні трави*, напівдеревні (напівчагарники, напівчагарнички* рослини (рис. 56*. Кожну з цих груп далі можна поділити за напрямком і характером росту пагонів (прямостоячі, сланкі, повзучі дерева, чагарники, трави; деревні та трав'янисті ліани*, за характером підземних органів (каудек-сові, цибулинні, кореневищні, бульбові*, характером живлення (автотрофні, симбіотрофні, паразитні, напівпаразитні, комахоїдні* та іншими ознаками.
Деревні рослини мають багаторічні скелетні пагони, на яких розміщені бруньки відновлення. У типових дерев протягом усього життя є один стовбур, який живе стільки ж, як і все дерево - десятки і навіть тисячі років. Сплячі бруньки дають нові стебла (пневу порость* лише при загибелі головного стебла (стовбура*.
Дерева мають різноманітні життєві форми. Основна форма дерева -прямостояча. Однак є дерева зі сланким стовбуром - сланці (кедровий слан-ник, сосна-жереп*, а також з лазячими або виткими стовбурами -деревовидні ліани. Такої форми дерева набувають в крайніх (екстремальних* для них умовах - на верхній межі лісу в горах, на межі ареалу, де у дерев утворюються додаткові корені на стовбурах і гілках (як у сланців* або вусики, гачечки (як у ліан*. Прямостоячі дерева можуть мати пірамідальну, зонтиковидну, прапоро-видну, округлу форму крони або таку, що утворена лише великими листками (як у пальм і саговників*. В останньому випадку такі дерева називають розетковими. Стовбур дерева може набувати специфічних форм, як у пляшкових дерев, де паренхімні тканини запасають воду на період засухи (рис. 57*.

рис. 57 пляшкове дерево рис.58 схема будови чагарничка і напівчагарничка

Чагарники відрізняються від дерев наявністю кількох або багатьох стовбурів, які змінюють один одного. Спочатку росте головний пагін (як невелике дерево*, але на третьому-десятому році життя із сплячих бруньок основи стовбура розвиваються нові пагони, котрі часто по висоті переганяють материнський пагін, а потім поступово змінюють один одного.
Кожен стовбур чагарнику жизе досить довго -20-40 років з відхиленням в той чи інший бік (наприклад, у малини він живе два роки, у бузку і акації - 60 років*, а в цілому тривалість життя чагарників може досягти кількох сотень років. Серед чагарників, як і дерев, є прямостоячі, сланкі, сукулентні, ліановидні форми.
Чагарнички - це чагарники в мініатюрі, заввишки в середньому 10-30 см (не більше 50 см*. Спосіб галуження, в них такий же, як в чагарників, але вони низькорослі, мають слабо виражене вторинне потовщення і меншу тривалість життя окремих скелетних осей (лише 5-10 років*, хоча загальний вік особини може досягати сотень років. Деякі з чагарничків мають довгі кореневища (журавлина, чорниця, брусниця та інші*. Більшість з них етиловими ксе-рофітними оліготрофами, які утворюють чагарничковий ярус на болотах, в лісах, тундрах, часто разом з травами та мохами (багно звичайне, журавлина, андромеда, чорниця, брусниця, буяхи*. В тундрах та на високогір'ях вони приймають сланку або подушковидну форму. У чагарничків щорічно відмирає невелика частина пагонової системи в зв'язку з цвітінням та плодоношенням.
Напівчагарники та напівчагарнички мають часткова дерев'янисті, частково трав'янисті наземні пагони. Верхня частина пагона в них відмирає щорічно, а нижня залишається і несе бруньки відновлення (рис.58*. Із цих бруньок щорічно розвиваються нові пагони з квітками, які формуються за типом чагарника, але тривалість життя скелетних осей 5-8 років.
Щороку напівчагарники втрачають після цвітіння до s загальної висоти пагонів. Вони розрізняються за загальними розмірами та за величиною багаторічних частин. В екстремальних умовах існування ці рослини утворюють подушковидні форми. Напівчагарники та напівчагарнички панують у рослинному покриві степів, напівпустель, високогір'їв (наприклад, численні види полинів і солянок, деякі види лаванди, щавлії, чебрецю тощо*.
Трав'янисті рослини відрізняються коротким (лише один вегетаційний сезон* періодом життя наземних прямостоячих пагонів. Здебільшого після цвітіння і плодоношення вони відмирають до основи. Скелетні багаторічні пагони або багаторічні частини цих пагонів з бруньками відновлення завжди підземні або приземні, тобто розташовані в грунті, підстилці або притиснуті до грунту.
Серед трав'янистих рослин переважають багаторічні трави, які мають ряд життєвих форм, що класифікуються за характером підземних багаторічних органів. Серед них виділяють:
стрижнекореневі (каудексові§* рослини, які мають добре розвинутий головний корінь, що проникає на різну глибину, часто запасає поживні речовини, у верхній частині звичайно переходить у каудекс. Якщо каудекс не розгалужений - це одноголові, якщо розгалужений - багатоголові стрижневі рослини (конюшина гірська, полин звичайний, волошка лучна та ін.
китицекореневі рослини, які характеризуються численними китицевидно зібраними на короткому вертикальному кореневищі додатковими коренями. Головний корінь у них відсутній. Прикладом таких рослин є подорожник великий, жовтець повзучий тощо;§
короткокореневищні рослини мають кореневища з дуже короткими міжвузлями, від яких відходять додаткові корені; головний корінь відсутній. Такі кореневища є у півників, купини, гравілату та інших. Вік живої частини кореневища може досягати 20 і більше років (купина§*. Кореневища найчастіше епіге-огенні, тобто формуються в процесі поступового перетворення осей надземних фотофільних пагонів у підземні внаслідок їх засипання та втягування в грунт;
довгокореневищні рослини утворюють кореневища з довгими міжвузлями, найчастіше гіпогеогенні, тобто у складі кореневища залишаються лише ті ділянки пагона, які ніколи не росли надземно. Тривалість життя окремих приростів кореневища 1,5-2 роки, у пирію повзучого -до 10 років; у веснівки дволистої корені, як і у двох попередніх груп, тільки додаткові;§
дернинні рослини мають короткі кореневища, але у результаті інтенсивного галуження і розвитку кореневої системи з додаткових коренів утворюється нещільна (тимофіївка, тонконіг лучний, костриця лучна, лисохвіст лучний§* або щільна (щучник, ковила, мичка, типчак* дернина;
цибулинні рослини мають підземні органи у вигляді цибулин з додатковими коренями (тюльпан, лілія, нарцис тощо§*. У деяких з них цибулина існує 1-2 роки і швидко руйнується, замінюючись молодими цибулинами. Такі рослини називають вегетативними мало- або однорічниками;
бульбові утворюють бульби різного походження: кореневі (зозулинець, морошка, любка§*, столонні (картопля*, стеблові (цикламен, кольрабі*. Корені у них лише додаткові. Серед них є малорічники (картопля;
наземно-повзучі та наземно столонні рослини мають плагіотропні повзучі пагони (розхідник, вебозілля лучне§* або столони (костриця, суниця*.
Рослини з різними життєвими формами пристосовані до життя в різних рослинних угрупованнях. Так, для лісових угруповань характерні кореневищні, столонні та повзучі трави, для степів - щільнодернинні та стрижнекореневі.
Розглядаючи багаторічні трави, відзначимо, що серед них розрізняють вегетативно нерухливі, або вегетативно малорухливі та вегетативно рухливі форми. До перших належать стрижнекореневі, китицекореневі, дернинні, цибулинні, частково короткокореневищні та бульбові трави, до других - довго-кореневищні, наземно-повзучі, наземно-столонні, частково короткокореневищні і бульбові. Вік кожного приросту кореневищ, бульб, цибулин, столонів у багаторічних трав коливається у широких межах - від одного сезону до кількох десятків років. Загальна ж тривалість життя вегетативно рухливої особини значно більша, зокрема у деяких стрижнекореневищних і щільнодер-нинних трав може досягати 200 і більше років.
Однорічні трави не мають багаторічних підземних органів і гинуть після утворення насіння. Деякі однорічники (грицики, фіалка польова* можуть прорости і у вигляді проростків перезимувати та продовжувати свій розвиток наступного року. Цілий ряд добре відомих культурних рослин (пшениця, жито* та супроводжуючі їх бур'яни мають такий же цикл розвитку, як грицики. Для ініціювання їхнього розвитку необхідна тимчасова дія низьких температур, тому їх називають озимими. А загалом всі однорічники переживають несприятливий період у вигляді насіння.
Особливе місце серед однорічників займають ефемери. Це рослини з дуже коротким періодом розвитку, весь життєвий цикл яких проходить весною за кілька тижнів (від двох до восьми*. Така життєва форма характерна для пустель та напівпустель.
В Україні зростають такі ефемери як веснянка весняна, мишачий хвіст малий, фіалка Лавренка. Близько до розглянутої є класифікація життєвих і форм, розроблена російським вченим І.Г. Серебряковим (рис. 59*.
В основу цієї класифікації покладено ознаку тривалості життя всієї рослини та її скелетних осей, котра найчіткіше відбиває вплив зовнішніх умов на морфогенез і ріст рослин. Всі рослини І.Г. Серебряков поділив на чотири відділи життєвих форм з наступним співвідношенням між ними та їх окремими типами. В ній він розглядає трави - наземні та водні, а серед наземних -полікарпіки та монокарпіки.
До полікарпічних відносять трави, які протягом життя неодноразово цвітуть і плодоносять, до монокарпічних -трави, які цвітуть і плодоносять на першому або другому (як озимі* році життя і одразу після плодоношення гинуть. Особливо коротка тривалість життя у монокарпіків-ефемерів. Полікарпіками є більшість наземних трав'янистих рослин, однак серед багаторічників є і монокарпіки, які кілька років живуть у вигляді розетки, зацвітають і після плодоношення гинуть (кмин, дягель, ферула*.
В основу цієї класифікації покладено ознаку тривалості життя всієї рослини та її скелетних осей, котра найчіткіше відбиває вплив зовнішніх умоп на морфогенез і ріст рослин. Всі рослини І.Г. Серебряков поділив на чотири відділи життєвих форм з наступним співвідношенням між ними та їх окремими типами. В ній він розглядає трави - наземні та водні, а сврвд наземних - полікарпіки та монокарпіки.
До полікарпічних відносять трави, які протягом життя неодноразово цвітуть і плодоносять, до монокарпічних - трави, які цвітуть і плодоносять на першому або другому (як озимі* році життя і одразу після плодоношення гинуть. Особливо коротка тривалість життя у монокарпіків-ефемерів. Полікарпіками є більшість наземних трав'янистих рослин, однак серед багаторічників є і монокарпіки, які кілька років живуть у вигляді розетки, зацвітають і після плодоношення ринуть (шпп-; дягель, ферула*.

ЛЕКЦІЯ 10 "Основні форми впливу діяльності людини на рослини та рослинний покрив"

Прямий вплив, опосередкований вплив.
Екологічнийі особливості рослин на урбанізованих територіях.
Інтродукція рослин.

Інтродукція рослин, введення (залучення* видів або сортів рослин в місця, області, де вони раніше не зустрічалися. Термін застосовується з 2-ої половини 19 ст Теорія І. р. вперше був обгрунтований в 1855 А. Декандолем, а потім розвинена і поглиблена Н. І. Вавіловим на основі створеної їм теорії центрів походження культурних рослин. У первинних центрах зосереджений основний генофонд диких родичів і прадавніх форм культурних рослин — носіїв генів, коштовних в селекційному відношенні. У вторинних географічних центрах багатьох культурних рослин (унаслідок мутацій і гібридизації* часто зосереджені носії нових ознак, перспективних для селекції (врожайність, висока якість продукції, скороспілість і ін.*. В результаті втручання людини рослини з цих центрів переселялися в нові області, розширювався ареал того або іншого вигляду. Таким чином від диких видів, які часто представляють цінність і самі по собі, сталися сучасні культурні пшениця, ячмінь, жито, овес, кукурудза, соя, бавовник, соняшник і ін. Географія найважливіших культурних рослин змінилася. Ареали їх значно розширилися. При цьому зв'язок з первинними центрами незрідка втрачався: наприклад, батьківщина кави — Ефіопія, а нині основне виробництво його зосереджено в Латинській Америці; основне виробництво арахісу, батьківщина якого Північна Аргентина, зосереджене в Екваторіальній Африці. По Н. І. Вавілову, джерелами для І. р. можуть бути: 1* генцентри, з яких можна черпати важливі домінантні гени, що визначають стійкість до хвороб і шкідників, високе якість продукції і др.; 2* околиці ареалів високорозвиненого землеробства, де зосереджені носії рецесивних генів, що визначають багаточисельні коштовні в селекційному відношенні ознаки. 2* околиці ареалів високорозвиненого землеробства, де зосереджені носії рецесивних генів, що визначають багаточисельні коштовні в селекційному відношенні ознаки.

Інтродукціярослин (лат. іntroductio — уведення* — розділ ботаніки­, що вивчає закономірності переселення окремих видів, ценозів і видопопуляцій за межі природного чи культурного ареалу. за різними­ джерелами визначення і тлумачення, І.р. відрізняються, напр., переселення, перенесення окремих видів, сортів (порід* рослин в нові умови з метою їх вирощування, використання чи охорони; навмисне чи випадкове розселення особин будь-якого виду рослин за межі природного ареалу, де вони раніше не жили; збагачення полів, городів, ботанічних садів і парків цінними видами рослин; занесення на певну територію організмів, які служать для біологічної боротьби зі шкідниками. І.р. може бути цілеспрямованою і стихійною. Цілеспрямована І.р. здійснюється людиною з метою збагачення культурної флори певного природно-історичного району, ботаніко-географічної області новими, більш продуктивними видами, сортами, формами або для використання їх в селекційній справі, або для збереження для майбутніх поколінь. Способи­ інтродукційної роботи і засоби, якими вона виконується, залежать від екології рослин, умов району інтродукції, методів, рівня технічних засобів тощо. Стихійна, або спонтанна І.р. здійснюється людиною без дос­татнього наукового обґрунтування, нерід­ко призводить до ненавмисного заносу чужоземних рослин, які часто стають злісними бур’янами. У природних екосистемах І.р. сприяє відновленню складу і функції порушених фітоценозів, зменшує ризик вимирання видів. Ті види природної флори, які з’явилися і самостійно розповсюдились в певній флорі під час цілеспрямованої або випадкової діяльності людини (антропохори — аnthropochor*, називають адвентивними (від лат. adventhcius — зайшлий, випадковий*. До них належать інтродуковані види, що культивуються (kultivar*, види-пришельці природним шляхом, а також апофіти (apophyton* — види природної флори, які залишають свої природні місця зростання, переходять на створені культурні чи рудеральні території і зростають завдяки­ своєму пристосуванню та поширенню без допомоги людини. у флорі України нараховується близько 50 адвентивних видів декоративних, лікарських, технічних рослин та бур’янів (напр. Cаlendula officinalis L, Dianthus barbatus L, Silene pendula L, Chenopodium ambrosioides L, Mentha spicata L, Dracocephalum moldavicum L. та ін.*. Із самого початку землеробства І.р. мала прикладний і емпіричний характер. вперше І.р. була обґрунтована в 1855 р. А. Декандолем, а потім розвинена і поглиблена Н.І. Вавіловим на основі створеної ним тео­рії первинних і вторинних центрів походження культурних рослин. Джерелами матеріалу для І.р. можуть бути, по-перше, генцентри, з яких можна брати важливі домінантні­ гени, що визначають стійкість до хвороб і шкідників, високу якість продукції тощо; по-друге, околиці ареалів розвинутого землеробства, де внаслідок мутацій і гібридизації зосереджені носії рецесивних генів, що визначають врожайність, високу якість, швидку стиглість тощо. ареали найважливіших культур постійно розширюються­, зв’язки з первинними центрами нерідко втрачаються (так, основне виробництво арахісу, батьківщиною якого є Північна Аргентина, зосереджено нині в Екваторіальній Африці*. Вважається, що рослинність знач­ної частини нашої планети синантропна­, бо протягом тривалого історичного часу формувалась і тепер формується людиною. І.р. є одним з найважливіших видів людсь­кої діяльності і має надзвичайно важливе значення для науково-технічного прогресу­ людства. За своїм значенням для розвит­ку цивілізації і суспільних відносин уведення в культуру картоплі, кукурудзи, цук­рового буряка, кави, тютюну, гевеї бразильської, бобових, плодово-ягідних культур та ін. рівноцінні найбільшим технічним винаходам. На сучасному етапі розвитку сільське і лісове господарство, зелене будівництво, фармацевтичну промисловість і цілу низку інших галузей народного господарства неможливо уявити без постійного­ впровадження нових видів, форм і сортів. Недаремно введення в культуру високоврожайних короткостеблових сортів пшениць у деяких країнах Центральної Америки, Індії і Ближнього Сходу назвали «зеленою революцією». Більшість сучасних культурних лікарських, харчових, волокнистих, плодових, технічних рослин — інт­родуценти, тобто рослини, штучно переміщені за межі свого ареалу і успішно упроваджені в нові регіони. Найдавнішими групами культурних рослин є хлібні злаки, бобові, олійні, овочеві рослини (VІІ–IV тисячоліття до н.е.*, а також деякі ЛР (див. Лікарські рослини *: обліпиха, лимонник, евкаліпти, нагідки, лимон, шавлія лікарська та мускатна, рута запашна, цикорій дикий, пижмо звичайне, мак снотворний, алтея лікарська, коріандр посівний, кріп запашний, види роду м’ята та ін. Завдяки і.р. розширюється асортимент культурних рослин, стає більш повноцінним і різноманітним харчування та лікування населення, змінюються на краще умови життя в промислових містах тощо. В процесі І.р. нерідко відбувається поліпшення життєздатності видів (сортів*та цінних ознак, заради яких здійс­нюється інтродукція (підвищення фітомаси, кількісного вмісту біологічно активних сполук, врожайності плодів чи насіння, стійкості до усіляких чинників­ середовища, хвороб, шкідників тощо*. Разом з тим самовільне проведення інтродукції дикорослих рослин та їх акліматизації (див. Акліматизація рослин * забороняється, оскільки досліди з насінням, живцями чи саджанцями інтродуцентів можуть супроводжуватися перенесенням збудників хвороб, комах-шкідників, бур’янів, що викликає формування нових екологічних комплексів з різко збідненою флорою, підриває економіку сільського господарства і країни в цілому.

інтродукція нових для флори України видів рослин здійснюється юридичними­ або фізичними персонами відповідно до статті 33 «Інтродукція та акліматизація рослин­» Закону України «Про рослинний світ» (вiд 09.04.1999 р. № 591-XIV* та положень, затверджених центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища за погод­женням із НАН України та Головною державною інспекцією з карантину рослин України. І.р. користується досягненнями­ багатьох суміжних, а іноді й віддалених наук, має свою термінологію, теорію і методи. До основних методів і.р. належать: еколого-історичний, філогенетичний, флорогенетичний, кліматичних і агрокліматичних аналогів, перетворення біоморф, родових комплексів, гео­ботанічних домінантів, біотехнологічний тощо. Велике значення в і.р. відіграють експедиційні дослідження методів і каналів мобілізації вихідного інтродукційного матеріалу. щоб отримати обґрунтовані висновки, використовують вихідний матеріал із точною геогра­фією походження (країна, республіка, край, область, гірська система, висота над рівнем моря, експозиція, тип рослинності, рослинне угруповання, дата збору тощо*. і.р. опікується охороною і збереженням генофонду природи, біорізноманіття рослинного світу в умовах культури (ех situ *. Створюються живі генетичні банки рослин (іn vivo *; гербарій — колекція засушених рослин; еталонні колекції пилку, плодів, насіння, деревини тощо; комп’ютерні банки, фото- і слайдотеки; банки тривалого зберігання насіння, спор, проростків, органів та частин рослин у замкнутому середовищі, а також калусних культур на штучних поживних середовищах (іn vitro *. Так, близько 5000 зразків плодів та насіння світової флори нараховує еталонна колекція інституту клітинної біології і генетичної інженерії НАН України (відділ генетичної інженерії*. Колекційний фонд Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України налічує близько 11 180 таксонів, має 8 ботаніко-географічних комплексів рідкісних та зникаючих видів рослин, експозицію «Система вищих рослин».

Дата добавления: 2015-05-24