Природні унікоми урала 3 страница

Фауна уральської тайги значно багатшими фауни тундри. Тут живуть лось, росомаха, соболь, білка, бурундук, колонок, летяга, бурий ведмідь, північний олень, горностай, ласка. По річкових долинах зустрічаються видра і бобер. На Уралі розселені нові цінні тварини. У Ільменському заповіднику вдало була проведена акліматизація плямистого оленя, розселені також ондатра, бобер, марал, хохуля, єнотовидний собака, американська норка, соболь баргузинский.

На Уралі по відмінності у висотах, кліматичних умов, виділяють кілька частин:

Полярний Урал. Гірська тундра представляє собою сувору картину кам'яних розсипів - курумов, скель і останців. Рослини не створюють суцільного покриву. На тундрово-глейовими грунтах ростуть лишайники, багаторічні трави, чагарники, що стелються. Тваринний світ представлений песцем, лемінгів, білої совою. Північний олень, заєць біляк, біла куріпка, вовк, горностай, ласка мешкають і в тундрі, і в лісовій зоні.

Приполярний Урал відрізняється найбільшими висотами хребтів. Сліди древнього заледеніння тут видно краще, ніж на Полярному Уралі. На гребенях гір - кам'яні моря і гірська тундра, яка нижче по схилах змінюється гірською тайгою. Південна межа Приполярного Уралу збігається з 64 ⁰ пн.ш. На західному схилі Приполярного Уралу і прилеглих районів Північного Уралу утворений природний національний парк.

Північний Урал не має сучасних льодовиків; на ній переважають середньовисотні гори, схили гір покриті тайгою.

Середній Урал представлений темнохвойной тайгою, яку на півдні змінюють змішані ліси, на південно-заході - масиви липи. Середній Урал - царство гірської тайги. Він покритий темнохвойними ялицево-смерековими лісами. Нижче 500 - 300 м їх змінюють модрина і сосна, в підліску яких ростуть горобина, черемха, калина, бузина, жимолость.

Південний Урал найбільш різноманітний за природними умовами. Тут проходить межа двох природних зон - лісової і степової. Більш представлена ​​висотна поясність - від степів до Гольцова тундр.

1. Ільменський хребет. Найбільша висота 748метров, він унікальний багатством своїх надр. Серед майже 200 знайдених тут різних мінералів є рідкісні та рідкісні, не виявлені більше ніде в світі. Для їх охорони ще в 1920 р. тут був створений мінералогічний заповідник. З 1935р. цей заповідник став комплексним, тепер у Ільменському заповіднику охороняється вся природа.

2. Кунгурська крижана печера - чудове творіння природи. Це одна з найбільших печер нашої країна. Розташована вона на околиці невеликого промислового міста Кунгур, на правому березі річки Силви, в надрах кам'яної громади - Крижаний гори. Печера має чотири яруси ходів. Вона утворилася в товщі гірських порід у результаті діяльності підземних вод, розчинів і винесли гіпсу і ангідриту. Загальна довжина всіх обстежених 58 гротів і переходів між ними перевищує 5 км.

Розділ 2. АЗІЯ

14. Фізико-географічне положення та генетичні типи берегів Азії.

Географічне положення. Площа — 43,4 млн.км2 (30 % території суходолу земної кулі). Значно витягнута з півночі на південь від мису Челюскін на півострові Таймир до мису Піай, що на півострові Малакка.

Велика протяжність Азії уздовж меридіану забезпечує її розташування в усіх географічних поясах Північної півкулі, що зумовлює чіткий вияв географічної зональності.

Азія дуже витягнута також із заходу на схід, її крайня східна точка — мис Дежньова, західна — на півострові Мала Азія.

Тільки на заході Азія має суходільні кордони з Європою та на Суецькому перешийку з Африкою. Більша ж частина її території виходить безпосередньо до океанів. Азія — єдина частина світу, яка омивається водами всіх чотирьох океанів. Моря подекуди глибоко врізаються в азійський суходіл. Одначе вплив океанів на його природу обмежений. Пояснюється це величезними розмірами Азії, завдяки яким значні простори цієї країни світу дуже віддалені від океанів. Найвіддаленіші внутрішні райони Азії знаходяться від океанів на відстані кількох тисяч кілометрів, у Східній Азії — 1600 км, у Західній — лише 600 км.

Біля північних берегів Азії тягнеться широка смуга материкової обмілини Північного Льодовитого океану. На ній розташовані острови, які відокремлюють одне від одного неглибокі окраїнні моря.

У центральній частині океану знаходиться кілька глибоких улоговин, переділених підводними хребтами.

Зі сходу Азію омивають води Тихого океану і його окраїнних морів. Порівняно мілкі західні частини морів, які лежать на материковій обмілині, на сході поступаються місцем глибоким морським улоговинам. Довгий ланцюг островів відокремлює моря від океану. Вздовж східних берегів цієї острівної смуги тягнуться вузькі її дуже глибокі океанічні западини.

З півдня вздовж берегів Євразії в Тихому океані проходить тепла течія Куро-Сіво. Поблизу 40° пн. ш. вона стикається з холодною Курильскою течією і відхиляється на північний схід. Відгалуження цих течій запливають в окраїнні моря, великою мірою визначаючи природні умови островів та узбереж материка.

У водах океану та його морів розвинуті морські промисли: ловлять лососевих риб, оселедців, сайру, а також крабів і різних молюсків, добувають водорості.

Між Тихим та Індійським океанами багато великих і дрібних островів. Чотири найбільші з них називаються Великими Зондськими островами. Ці острови — материкового походження.

Індійський океан омиває Азію з півдня. Глибокі улоговини океану переділені підводними хребтами; на них де-не-де над поверхнею води піднімаються дрібні вулканічні острови. Найбільший острів — Шрі-Ланка — материкового походження.

Материк виступає в океан великими півостровами, що розділяються Бенгальською затокою та Аравійським морем. На північному заході далеко в суходіл уганяється Червоне море, яке відокремлює Азію від Африки.

Напрями течій в Індійському океані поблизу берегів змінюються за сезонами року зі змінами літніх і зимових мусонів. Моря Індійського океану — найтепліші басейни земної кулі. Температура води на поверхні постійно +25,+30 °С.Рибальство в океані та його морях розвинене значно менше, ніж у Тихому океані.

Генетичні типи берегів Азії. Азия на западе омывается Средиземным и Чёрным морями. Берега Чёрного моря в основном гористые, но береговая линия простая, заливов и бухт мало. Наибольшим расчленением здесь выделяется западное побережье полуострова Малая Азия с бухтовым типом берегов. Берег Ливана совпадает с зоной разлома, что обусловило его прямолинейность. Узкая прибрежная низменность образует здесь аккумулятивный берег с небольшими дельтами и пляжами. Местами он прерывается отрезками абразионного берега с высоким (до 100 м) клифом.

На юге Азии располагаются самые крупные ее полуострова – Аравийский, Индостанский, Индокитайский – которые отделены друг от друга открытыми морями и заливами Индийского океана.

Полуострова Аравийский и Индостанский массивны, имеют слабо расчлененную в целом прямолинейную береговую линию. Берега Красного моря обусловлены рифтовой структурой бассейна, широким распространением грабеновых бухт – «шерм», связанных со сбросовой структурой краевых зон Аравийского полуострова. Здесь также почти повсеместно развиты коралловые сооружения.

Сбросовые берега характерны и для Аденского залива, индоокеанического побережья Аравии, где трудноразмываемые магматические породы способствуют распространению мало измененных морем берегов денудационного типа.

Берега Персидского залива в его вершинной части представляют собой дельту Шатт-эль-Араба. Южноиранское побережье отличается распространением выровненных абразионно-аккумулятивных берегов, а аравийское – крупнобухтовым расчленением и сочетанием абразионно-аккумулятивных и лагунных берегов с угнетенными коралловыми постройками.

Берега Индостана характеризуются сложным сочетанием весьма разнообразных типов берегов. Мелкобухтовый абразионно-аккумулятивный берег Пакистана на востоке сменяется дельтой Инда и переработанным волновыми процессами древнедельтовым берегом полуострова Кач. В районе Бомбея развиты крупнобухтовые абразионно-аккумулятивные берега, нередки мангровые заросли. Малабарское побережье характеризуется преобладанием низменных аккумулятивных берегов с терригенными пляжами и хорошо выраженными лагунными формами. На побережье Шри-Ланки господствующим типом берегов являются аккумулятивные, лагунные и берега аллювиальных равнин, широко распространены также коралловые и мангровые. На Коромандельском побережье и северном побережье Бенгальского залива выделяются крупные дельтовые формы, развитие которых (особенно дельты Ганга) происходит при существенном воздействии приливов.

Индокитайский полуостров отличается более сложной конфигурацией. Берега Мьянмы и Малайзии – преимущественно абразионно-аккумулятивные, бухтовые, расчленение которых обусловлено выходом к берегу, под косым углом к его генеральному направлению, крупных складчато-глыбовых структур Араканских и Тенассеримских гор альпийского пояса складчатости. На этом фоне выделяется гигантская дельта Иравади. Здесь широко развиты приливные осушки (ватты) и мангровые берега.

Низменные аккумулятивные берега, покрытые мангровыми зарослями, характерны для побережья Суматры.

Большая часть индоокеанского побережья остальных Зондских островов отличается повсеместным развитием абразионно-аккумулятивных мелкобухтовых берегов, расчленение которых в большой степени связано с их вулканическим генезисом и с тектонической структурой островной суши. Почти на всем протяжении индонезийского побережья Индийского океана широко развиты окаймляющие коралловые рифы, нередки мангровые берега.

Совершенно иную береговую линию и строение берегов имеет Азия на востоке. Здесь преобладают берега с небольшими заливами и бухтами. В приматериковой части океана протягиваются длинные дугообразные цепи островов, приближающиеся к материку своими концами, а в середине удаляющиеся от него на расстояние до 800-1000 км и более. Основными из этих дуг являются: Курило-Камчатская, Сахалино-Японская, Рюкю-Корейская, Калимантан-Лусон-Тайваньская и Зондская, или Яванская (Суматра, Ява, Малые Зондские) и др. острова. Все эти островные дуги выпуклы в сторону Тихого океана, связаны с материком шельфом и обрамляют Охотское, Японское, Желтое, Восточно-Китайское, Южно-Китайское, Яванское и другие моря. К востоку от островных дуг Азия обрывается крутым материковым склоном к глубочайшим впадинам Тихого океана.

Тихоокеанские берега Азии характеризуются большим разнообразием абразионных и аккумулятивных береговых форм при весьма существенном участии в их формировании и развитии биогенных факторов (коралловых построек, мангровых зарослей).

На побережье поступает огромное количество выносимого реками терригенного материала (2,5-3 млрд. т в год), что в условиях высоких приливов обусловливает широкое развитие песчаных гряд и песчаных волн, ваттов, береговых аккумулятивных форм как волнового, так и потамогенного (дельтового) генезиса.

Берега Японского моря, в отличие от других берегов Восточной и Юго-Восточной Азии, формируются в условиях сильного воздействия штормовых волн. Однако широкое распространение на побережье очень прочных пород обуславливает на значительном протяжении развитие денудационно-абразионных берегов. Значительная роль денудационных процессов усугубляется высокой степенью тектонической активности побережий этих морей.

15. Закономірності тектоніко-геологічної будови Азії. Особливості рельєфу, генетичні типи рельєфу.З-поміж інших частин світу Азія вирізняється найбільш контрастним у висотному відношенні рельєфом. Тут — найвищі на Землі гірські хребти і найбільші плоскогір´я, найнижчі низовини, найглибші континентальні западини. Такий характер рельєфу пов´язаний із складною будовою євразійського суходолу, що, своєю чергою, є результатом тривалої історії його розвитку.

Найдавніші ділянки азійського суходолу, як і на інших материках, представлені докембрійськими платформами. Проте на відміну від інших континентів, які формувалися навколо одного давнього платформ мого ядра, в Азії кілька таких ядер. На заході — Сибірська, на сході — Китайська платформи. На півдні Азії є ще Індостанська та Аравійська платформи — частини колишньої Гондвани, які згодом приєдналися до Євразійської літосферної плити.

На відміну від стійкої Східноєвропейської, азійські платформи рухливіші. Вони зазнавали впливу вертикальних тектонічних рухів глибинними розломами. Внаслідок цього рівнини, які утворилися на платформах, підвищені. Наприклад, відносно плоскі рівнини Аравійського та Індостанського півостровів мають піднесені краї. Велика Китайська рівнина характеризується пересіченим рельєфом, Середньосибірське плоскогір´я — найвище серед подібних.

У палеозої між платформами виникла область складчастості. Тут утворився велетенський гірський пояс, який поступово "спаяв" окремі платформи в єдине ціле. На відміну від європейських азійські гори формувалися в усі періоди горотворення. Найдавніші з гір — у районі Байкалу. Саме тому цей період горотворення дістав назву байкальського.

Крім байкальських, в Азії є утворення каледонського та герцинського горотворення, які руйнувалися протягом тривалого часу. Однак їхня доля неоднакова. Більша частина після руйнування була відроджена, тобто знову піднялася. Так утворився ланцюг гірських систем переважно широтного напряму: Урал, Тянь-Шань, окремі хребти Південного Сибіру та ін.

Палеозойські утворення Західного Сибіру та Західного Казахстану, Середньої Азії, навпаки, зазнали інтенсивного опускання. Внаслідок цього вони були перекриті товшею осадових порід і утворили складчастий фундамент молодих палеозойських платформ — Західносибірської й Туранської. Вони справді молоді: первісна людина могла бачити, шо на цьому місці було море. Його відклади й утворили найбільші в світі низовини.

Окремі палеозойські утворення, наприклад, на сході Казахстану, не зазнавали подальшого складкоутворення, зруйнувались і перетворилися на пенеплен ("майже рівнину"). Саме таким є Казахський дрібносопковик.

У мезозойський період горотворення на сході Азії, від Чукотки до Малаккського півострова, сформувався пояс гір меридіонального простягання. Тут відзначаються розмірами хребти Перського і Верхоянський, Сіхоте-Алінь.

Після мезозою до формування рельєфу континенту "приступив" кайнозой. Виник велетенський Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс, який з´єднав гірські споруди Європи (починаючи від Піренеїв) та Азії (до хребтів Суматри і Яви). У межах Азії найвищі серед таких утворень — Кавказ, Памір, Гіндукуш, а також найвищі гори світу Гімалаї. Їх облямовують середньовисотні гори Тавр, Копетдаг, Загрос та ін.

Гірські хребти Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу іноді розходяться у вигляді віяла, ніби обіймаючи більш вирівняні нагір´я — Малоазійське, Вірменське, Іранське. Своєрідна будова нагір´я Тибет. Його основа дуже давня, але, зазнавши піднять разом із Гімалаями, він лося г рекордної для нагір´їв світу висоти.

За кайнозойської ери утворилися не тільки найвищі гори Азії. На межі платформи складчастих поясів сформувалися Месопотамська та Індо-Гангська низовини. Про глибину прогинів, у яких вони розташовані, свідчить те, що річкові відклади тут сягають 8—9 км.

Другий величезний пояс кайнозойської складчастості розташований на сході материка. Його назвали Тихоокеанським, оскільки він утвори вся внаслідок зіткнення Тихоокеанської та Євразійської літосферних плит уздовж узбережжя Тихого океану.

Тихоокеанський пояс простягається від Камчатки до Великих Зондських островів. Гірські утворення тут простежуються не лише на суходолі, а й у вигляді гігантської острівної дуги. Вона збігається з тихоокеанським "вогняним" кільцем, тому тут часті виверження вулканів і землетруси. Вершини хребтів, що здіймаються над морем, — діючі (найвищий — Ключевська сопка, 4750 м) та згаслі вулкани.

Найвища вершина Азії та земної кулі — Джомолунгма (8848 м), а найглибша западина — Мертве море (лежить на 395 м нижче від рівня Світового океану).

Генетичні типи рельєфу. Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного-рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений) і вулканічний (вибуховий і акумулятивний).

Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, морський та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний та техногенний.

Самі форми поверхні кожного з цих типів рельєфу бувають або денудаційними (виробленими) або акумулятивними. Переважно під впливом денудаційних процесів сформувались комплекси форм рельєфу у горах та на височинах.

Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Велику постійну руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах виконують річки. У горах вони утворюють глибокі вузькі річкові долини з крутими схилами, на яких розвиваються різні схилові процеси, що знижують гори.

Схиловий тип рельєфу формується під впливом таких гравітаційних процесів, як зсуви, обвали, селі, лавини. Велику руйнівну силу мають тимчасові грязекам'яні потоки (селі). Вони переносять до підніжжя гір величезну кількість уламкового матеріалу, часто спричинюючи катастрофічні руйнування селищ, доріг, гребель.

Води морів та озер руйнують береги, утворюють пляжі, спричинюють заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.

Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов'язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків, талих льодовикових вод. Льодовики на сьогодні займають близько 11 % суходолу. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Ґренландії, полярних островів і тільки близько 2 % — на гірські льодовики. Потужність, покривних льодовиків сягає 2—3 км і більше. У горах льодовики займають плоскі вершини, зниження на схилах і міжгірні долини. Матеріал, що переноситься льодовиком у вигляді несортованого суглинку, піску з валунами, називають мореною. Він відкладається на краях льодовика, а потім водними потоками, що починаються від краю льодовиків, виноситься до підніжжя гір.

Під час епохи максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більшою, ніж зараз, а гірські льодовики в субполярних і помірних широтах опускалися до підніжжя гір.

Центрами й областями льодовикового зносу під час четвертинних зледенінь були Скандинавські гори, височини Кольського півострова, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також півострів Лабрадор тощо. Тут зустрічаються відполіровані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у вигляді пагорбів, що називають баранячими робами та кучерявими скелями. Південніше, на відстані 1000—2000 км від центрів зледенінь, розташовуються області льодовикових наносів у вигляді хаотичних пасм, що збереглися дотепер. Талі води, розмиваючи моренні відклади, винесли дрібні піщані і мулисті частинки, сформувавши зандрові рівнини.

Руйнівна і творча робота вітру найбільше виражена в пустелях. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими. У кам'янистих пустелях вітер не тільки видуває дрібні частки, а ще й обточує ними скелі, надаючи їм екзотичних форм, а в кінцевому результаті руйнує їх і вирівнює поверхню. У піщаних пустелях вітер утворює бархани — пагорби серпоподібно! форми. На узбережжях морів і річок денний бриз утворює піщані пагорби — дюни, які часто заростають сосновими лісами і вересом.

Значні зміни земної поверхні спричинює робота підземних вод, які розчиняють деякі гірські породи і формують карстовий тип рельєфу (печери, провалля та ін.). До форм біогенного походження належать болота та купини. Прикладом антропогенних форм рельєфу є кар'єри, терикони шахт, дамби тощо.

16. Клімат Азії. Особливості прояву основних кліматотвірних факторів та їх вплив на формування клімату. Характеристика кліматичних поясів та областей.

Завдяки величезній протяжності суші в Азії представлені всі широтні кліматичні зони – від тундрової до еква­торіальної. Численні хребти і замкнуті западини створюють велику різно­манітність умов для сонячної раді­ації, атмосферної циркуляції, різних форм рельєфу та інших кліматотворних факторів. На більшій частині Азії переважає континентальний клімат. Атлантичне повітря, досягаючи Азії встигає втратити більшу частину вологи і перетворитися в континентальне. Вплив морського повітря з Тихого океану внаслідок західного переносу повітряних мас та ізолюючого впливу краєвид хребтів простягається тільки на східну окраїну Азії. З півночі в Азію вільно проникає арктичне повітря. На півдні переважають тропічні, а літом екваторіальні повітряні маси,проникнення яких в глибинні райони суші обмежено високими хребтами гірського поясу, витягнутого з заходу на схід. Контрасти між сильним прогріванням великих площ суші літом і охолод­женням її зимою викликають в атмосферній циркуляції над Азією різкі сезонні відмінності. Узимку - стійкий режим високого атмосферного тиску з ясною морозною і безвіт­ряною погодою. Найбільш низькі температури – полюс холоду Північної півкулі – спостерігаються на північному сході (Верхоянськ, Оймякон), де в окремих випадках температура понижується до – 70, а середня температура січня нижче –50. По периферії Азійського циклону панують стійкі вітри.

Границя між повітрям помірних широт (полярним), як і помірних широт і тропічним (полярний фронт), зміщена на південь, що зумовлено із зимовим зміщенням на південь всіх зон загальної циркуляції атмосфери. У південних смуг Передньо­азійських нагір’їв з цим положенням зв’язані зимові дощі. В більш північних областях Передньої і Середньої Азії циклонічна діяльність на полярному фронті особливо сильна весною, що створює весняний максимум атмос­ферних опадів. Влітку атмосферний фронт зміщується на північ, викликаючи випадання циклонічних дощів в горах південного Сибіру. В Передній, Центральній і частково Середній Азії формуються маси запиленого конти­нентального тропічного повітря. Літом над прогрітою поверхнею Азії форму­ється низький атмосферний тиск, особливо над її південною частиною. Східна Азія вліт­ку знаходиться під дією тихоокеанського полярного фронту. В теплих секторах циклони, що рухаються на сушу приносять тепле і вологе морське тропічне повітря (літній мусон). Охолоджуючись над холодними морськими течіями воно призводить до флотування в прибережних районах туманів і мрячних дощів.

Там, де до берегів Японії підходить тепла течія Куросіо, літній мусон приносить затяжні дощі і велику вологість при висо­­ких температурах повітря. Восени поблизу від східноазійських берегів нерідко прохо­дять тропічні циклони, тайфуни, які супроводжуються ураган­ними вітрами і зливами. На східноазійських островах вплив зимового континентального мусону зм’якшений окраїнними морями. Зимові сухі і теплі вітри південноазійського континентального мусону направлені в сторону ек­ватора, аналогічні пасатам над іншими океанами. Суха весна різко змінюється дощовим літом ("вибух мусону”). Літній мусон дає вели­чезну кількість атмосферних опадів (до 2500 мм за місяць). Над приеква­торіальними частинами Азії (південь о. Цейлон і півострова Малакка, Великі Зондскі острови) панує екваторіальне повітря з рівним ходом високих тем­ператур і рясними дощами, що зв’язані з внутрішньотропічною зоною кон­вергенції. Малі Зондські острови мають мусонний субекваторіальний клімат, його вологий і сухий сезони підпорядковані календарному ритму Пів­денної півкулі (вологе літо в листопаді-лютому, суха зима в травні-серпні).

Середня температура січня на значній частині материка становить нижче –20, поблизу північноазійських берегів Тихого океану, в результаті його теплового впливу,вона може підвищуватися до -5. Січнева ізотерма нуля проходить через Самарканд на північ від Нанкіна і Токіо; поб­лизу Північного тропіку проходить ізотерма +20оС. В липні найбільш теплими, з середньою температурою +30 і більше, виявляються Передня і Середня Азія, пустелі Такла-Макан і Тар. Липнева ізотерма +20С у внутрішньоматерикових районах доходить до 55о-60опн.ш., а біля бе­регів Тихого океану відхиляється на південь. На півночі Азії середні температури липня типові для клімату тундр, нижче +10.

В екваторіальному поясі випадає біля 2000 мм атмосферних опадів в рік. На приморських навітряних схилах Південної і Східної Азії випадає 2000-3000 мм і більше, місцями до 8000-12 000 мм. В Черапунджі(штат Асам, Ін­дія) в 1861 випало 22 900 мм – рекордна річна сума атмосферних опадів для всієї Землі. На підвітряних схилах в субек­вато­ріальних районах випадає мен­ше 1000 мм. В субтропічному і помірному мусонному кліматах достатнє зво­ложення створюється в при 600-1000 мм в рік. В Східному Сибіру опадів ме­н­­ше 350 мм, в пустелях Середньої,Центральної і Передньої Азії 150-200 мм, місцями менше 100 мм.

В Азії розрізняють наступні основні типи клімату: пустельно-арктичний,субарктичний (тундровий), в помірному поясі – сухий різко континентальний з дуже холодною зимою клімат Східного Сибіру; холодний, помірно вологий клімат Західного Сибіру; пустинний Середньої Азії, Казахстану, і північної частини Центральної Азії; помірний мусонний східної окраїни материка; в субтропічному поясі – середземноморський західної окраїни Передньої Азії; субтропічний гірсько-степовий і пустинний на більшій частині Передньої Азії;волого-субтропічний колхідський з круглорічним зволоженням;високо-гірсько-пустинний Паміру, Каракорума і Тибету; субтропічний мусонний східної окраїни Азії; тропічний пустинний південних районів Передньої Азії і суміжних частин Західного Пакистану і Індії; субеква­торіальний (тро­пічно-мусонний)Індостану, Індокитаю, східних районів Яви і Малих Зондських островів;екваторіальний решти районів Великих Зондських островів і півострова Малакка.Виділяються і численні варіанти типів клімату, зв’яза­них з особливостями рельєфу (експозиція схилу, захисний вплив гір, висотна поясність) і вплив морських течій.

17. Внутрішні води Азії. Класифікація річок Азії за джерелами живлення, розподілом стоку й типами водного режиму. Озера, походження та особливості їх поширення.

В Азії багато великих рік. В Північний Льодовитий оке­ан течуть ріки Об з Іртишем, Єнісей з Ангарою, Лена з Алданом і Вілюєм, Яна, Індигірка, Колима; в Тихий океан – Анадир, Амур з Сунгарі і Уссурі, Хуанхе, Янцзи, Сінцзян, Меконг і Менам; в Індійський океан – Салуін,Іраваді, Брахмапутра, Ганг і Інд, а також Шатт-ель-Араб, що утворюється в в результаті зливання Тигру і Євфрату.

До океану з території Азії впадають тільки невеликі гірські річки. В обширні внутрішні басейни Каспійського і Аральського морів і озера Балхаш течуть ріки Кура, Амудар’я, Сирдар’я, Ілі. Частина рік басейнів внутрішнього стоку впадає в озера, частина закінчується сухими дельтами в пісках і солончаках або в оазисах, де вся вода витрачається на зрошення полів і на випаровування. Найбільші з цих рік – Тарім, Чу, Гільменд.

Сибірські ріки замерзають зимою, невеликі річки промерзають до дна, утворюючи наледі. Весною всі ріки широко розливаються. В сухих безстіч­них областях Азії багатоводні тільки транзитні ріки з снігово-льодовиковим живленням в горах, які мають літній або весіннє-літній пік витрат і рівня води, наприклад Амудар’я і Сирдар’я. Ріки середзем­номорських окраїн Азії, якщо вони не мають снігового живлення в горах,літом міліють, а деколи і пересихають. В екваторіальних районах ріки багатоводні круглий рік.

Найбільші моря – Каспійське і Аральське, що є залишками раніше існувавших більших морів, зокрема океану Тетіс. В тектонічних западинах лежать озера Байкал, Іссик-Куль, Хубсугул, Мертве море,Ван, Резайс, Телецьке (западини Ван і Резайс підпряжені лавами). Ряд озер виникло в ре­зультаті обвалів (Серезьке), карстових процесів (озера Західного Тавра), ла­вових запруд (Цзинбоху на північному сході Китаю). В безстічних запади­нах багато солених озер (Кукунор, Туз та інші). Озеро Балхаш має на заході пріс­ну воду, на сході – солонувату воду. Проточні озера – надійні регулятори стоку рік (Байкал для Ангари, Ханка для Уссурі, Дундинху і Поянху для Янцзи, Тонлекап для Меконгу). В сухих областях нерідко єдиним джерелом водопостачання є підземні води. Великі нагромадження підземних вод наявні в артезіанських котловинах і під нахи­­леними передгірськими рівнинами. З їх виходами на денну поверхню та з використанням поверхневих вод зв’язано життя оазисів Середньої, Цент­ральної і Передньої Азії.

Тільки азіатські ріки несуть свої води до всіх чотирьох океанів Землі. Водночас, майже 40% території Азії належить до басейну внутрішнього стоку. Цьому сприяють і кліматичні особливості (сухість внутрішніх частин Азії), і особливості рельєфу (на­явність великих улоговин).

Ріки басейну внутрішнього стоку або губляться в пісках великих пу­стель, або несуть свої води в озера. Найбільші з таких рік — Амудар'я і Сирдар'я, що починаються високо в горах. На рівнинах їхню воду роз­бирають на зрошення, через що ці ріки вже не впадають в Аральське море, як це було в недавньому минулому.

Ріки басейну Тихого океану живляться переважно мусонними дощами. Найбільші ріки басейну — Амур, Хуанхе, Янцзи.

Каламутні темні води Амура розливаються після літніх мусонних дощів. На початку осені на узбережжя обрушуються тайфуни зі злива­ми, і ріка розливається на десятки кілометрів.

Хуанхе — друга за довжиною ріка Азії (4845 км) — починається в горах, у середній течії перетинає плато з пилюватої гірської породи жовтого кольору. Він обумовлює жовтий колір Хуанхе.

Янцзи — найдовша річка Азії (580.0 км). На відміну від Хуанхе, вона чиста, глибока і придатна для судноплавства від гирла до підніжжя гір. У низов'ях стік ріки регулюють численні озера.

Дата добавления: 2015-05-24