Тваринний світ

У складі фауни цієї природної країни тваринний світ відрізняється видовим різноманіттям і великою чисельністю особин.

Для фауни Індокитаю характерна присутність індійського слона. Дикі слони досі ще зустрічаються в малозаселених районах передгір'їв Гімалаїв, у лісах та інших містах. Домашній слон, привчений виконувати важкі воєнні та складні роботи,— одне з типових тварин країн Індокитайського регіону.

Місцеве населення приручає також дикого бика —гаура. Одомашнений і дуже поширений як робоча худоба індійський буйвіл. У густих прирічкових заростях часто зустрічається дикий індійський кабан. У тих районах, де збереглися значні масиви лісів, живуть велика антилопа нільгау і чотирирога антилопа, олені мунтжак і аксис — одні із найбільш гарних представників цього сімейства. З хижаків поширені тигр, леопард і особлива форма леопарда — чорна пантера, які завдають значної шкоди скотарству.

Для Індокитаю характерна безліч мавп, поширених всюди: у лісах, саванах, садах, поблизу населених пунктів і навіть у містах. Вони поїдають плоди й псують посіви, завдаючи великої шкоди населенню. У Індокитаї зустрічаються гібони, макаки та інші. У межах природної країни як у лісах, так і поблизу людського житла живуть напівмавпи, чи лемури. Для Індокитаю також характерні шерстокрили.

Справжнє лихо для місцевого населення — безліч різних плазунів, особливо отруйних змій, від укусів яких щороку гине тисячі чоловік. У водах Меконга та інших великих річок водяться гігантські крокодили, які мають до 6 м довжини.

Яскравістю оперення і розмаїттям форм вражає світ птахів. У тому числі — звичайний павич, фазан, дикі кури, різні дрозди, тощо. З комах багато різних строкато забарвлених метеликів, гігантських павуків-птахоїдів, які живляться дрібними птахами. У Індокитаї водиться дика бджола — родоначальниця домашньої бджоли.

Розділ 3. ПІВНІЧНА АМЕРИКА

40.Клімат Північної Америки. Особливості прояву факторів кліматотворення та їх вплив на формування клімату. Кліматичні пояси та області.

Вплив кліматоутворюючих факторів. В результаті великої протяжності материка з півночі на південь, різні частини його дістають неоднакову кількість тепла. Так, річні суми сонячної радіації, в північних районах Канади, складають, лише 80 ккал / кв. см, а в південних районах США і в Мексиці вони перевищують 140 ккал / кв. см.

Меридіональне протяг найбільших гірських хребтів, на заході материка сприяє проникненню повітряних потоків, зі сходу. І перешкоджає доступу у внутрішні райони повітряних мас з Тихого океану. Внутрішні райони материка відкриті і для холодних арктичних мас повітря з півночі, і для теплих тропічних, з півдня.

Великий вплив на клімат Північної Америки, надають баричні центри, які формуються над океанами. У північній частині Атлантичного океану такими центрами, є - Ісландський мінімум й-Азорский, максимум, в північній частині Тихого океану - Алеутська мінімум і Гавайський максимум.

Атмосферні процеси, що знаходяться над Північною Америкою, проявляються по-різному.

Взимку материк дуже охолоджується, а тому в центрі його формується область підвищеного тиску. Баричний максимум знаходиться приблизно в районі 40 ° с. ш. і 110 ° з. д., звідки повітря розтікається в різні напрями. Однак у зв'язку з невеликою протяжністю материка, в широтному напрямку стійкого континентального антициклону не бувають. Найінтенсивніші в цей час Ісландський і Алеутська мінімуми.

В середині зими області зниженого тиску майже змикаються над північною Канадою і «витискують» область підвищеного тиску над материком на південь.

У зв'язку з тим, що в помірних широтах переважає західний перевагу, великий вплив на материк має Алеутська мінімум. Взимку по його південно-східній периферії виноситься відносно тепле тихоокеанське повітря. Наприклад, у Сіетлі, в цей час, середня температура над поверхнею землі становить близько +8 °. Переваливши через Скелясті гори, циклони, які рухаються з Тихого океану, втрачають вологість і відносно прогріваються. Лише на кордоні, між США і Канадою в районі Британської Колумбії, де гори знижуються, тихоокеанське повітря проникає далеко на схід.

Взимку також переноситься морський арктичне повітря, яке заходить далеко на південь і часто приносить снігові опади. Холодне повітря нерідко досягає навіть узбережжя Мексиканської затоки і півострова Флоріди, викликаючи заморозки. Разом з тим відбувається і зворотний процес: тепле і вологе повітря проникає на північ.

Кліматичні пояса та їх характеристика. Північна Америка простягнулася з півночі на південь на 7000 км і в зв'язку з цим, розташована в усіх широтних кліматичних поясах Північної півкулі, за винятком екваторіального. Більша частина материка лежить у субарктичному і помірному поясі, менша - в субтропічному поясі. Арктичний, тропічний і субекваторіальний пояси, в межах материка займають порівняно невеликі території.

Арктичний пояс займає крайню північ материка, більшу частину Канадського Арктичного архіпелагу і про. Гренландія. Клімат відрізняється винятковою суворістю. Протягом всього року панують арктичні повітряні маси. Середні температури січня становлять -25... -30 ° С, липня - +5... +8 ° С. Клімат характеризується невеликою кількістю опадів (150 - 300 мм). Субарктичний пояс включає значну частину Аляски, материковий північ до полярного кола, південну частину Гренландії та Канадського Арктичного архіпелагу. Взимку тут панують арктичні повітряні маси, влітку - помірні. Для субарктичного поясу характерна холодна зима (-25... - 30 ° С) і коротке прохолодне літо (+ 7... + 10 ° С). Опадів випадає від 200-300 мм і центральній частині поясу до 800-1000 мм на Алясці і півдні Гренландії. Широке поширення отримала багаторічна мерзлота. Помірний пояс займає найбільш значну частину території ('' спірної Америки. Протягом року тут панують помірні повітряні маси. У зв'язку зі значною протяжністю із заходу на схід, в помірному поясі виділяються три кліматичні області: східна (атлантична), континентальна і західна (тихоокеанська). Клімат східної області помірного поясу відрізняється відносно холодною зимою і прохолодним літом. Середні температури січня -5... -7 ° С, липня-+ 17... +22 ° С. У континентальній області зима холодна з температурою від - 10 ° С на півдні до - 25 ° С на півночі. Літо досить печеня - +18... +26 ° С. Західна область характеризується рівномірними температурами протягом року, теплою зимою (0... +5 ° С) і вологим прохолодним влітку (+13... +17 ° С). Кількість опадів в межах східної і континентальної областей помірного поясу зменшується зі сходу на захід від 1200 до 300 мм в рік. В тихоокеанської області опадів випадає багато - понад 1500 мм на рік. Субтропічний пояс Північної Америки знаходиться приблизно між 30 і 40 ° с. ш. Взимку сюди зміщуються помірні повітряні маси, влітку - тропічні. У субтропічному поясі також виділяються три кліматичні області. Східна область являє собою вологі субтропіки з теплою і вологою зимою (середня температура + 8... +14 ° С), жарким і вологим літом (+25... +27 ° С). Опади - близько 2000мм на рік - рівномірно розподіляються по сезонах. Центральна область відрізняється жарким літом (+28 ° С), прохолодною взимку (-5... +10 ° С) і невеликою кількістю опадів. Західна область являє собою сухі субтропіки. Тут сухе і жарке літо (+24... +27 ° С) і відносно прохолодна (+8 ° С) і волога зима. Кількість опадів становить 500-600 мм. Такий клімат називають середземноморським. Тропічний пояс займає півострів Каліфорнію, Мексиканське нагір'я, південь Флориди. Тут постійно панують тропічні повітряні маси. На сході клімат вологий і спекотний з високими температурами протягом року і великою кількістю опадів (понад 2000 мм на рік). В центральній частині Мексиканського нагір'я клімат континентальний: посушливий і з незначною кількістю опадів (до 200 мм на рік). Півострів Каліфорнія і тихоокеанське узбережжя відрізняються досить високою відносною вологістю, але малою кількістю опадів. Це пов'язано з впливом холодної Каліфорнійської течії. Субекваторіальний пояс розташований на крайньому півдні материка і займає найменшу площу серед кліматичних поясів Північної Америки. Його відрізняє панування тропічних мас взимку, екваторіальних - влітку. Протягом всього року тримаються високі температури (+27 ° С), випадає велика кількість опадів (понад 2500 мм на рік).

41.Загальна характеристика внутрішніх вод материка та особливості розподілу поверхневих вод у Північній Америці. Річки, їх живлення, озера, їх походження. За загальним обсягом річного стоку (понад 6500 км3) Північна Америка перевершує Австралію, Антарктиду і Африку. За багатством водними ресурсами материк займає третє місце в світі після Південної Америки і Євразії, але розподілені вони по його поверхні нерівномірно. Найбільша висота шару стоку (понад 1500 мм) характерна для північного заходу Кордильєр, для більшої частини Кордильєр і Аппалачів вона становить 400-600 мм, для значної частини сходу 200-400 мм, зате на південному заході материка і в південній частині Великих рівнин цей показник знижується до 50 мм і нижче.

Річки. Велика частина річок Північної Америки впадає в Атлантичний океан і його моря; менш значна - в Тихий і Північний Льодовитий океани. Вододіл між басейнами річок Атлантичного і Північного Льодовитого океанів слабко виражений у рельєфі східній частині материка. У Кордильєрах вододіл між басейнами річок Тихого і Атлантичного океанів майже скрізь проходить по східних гірських хребтах.

У північній частині материка, що випробувала недавнє заледеніння, гідрографічна мережа дуже молода і складається з безлічі річок і озер, на півдні Північної Америки є добре розроблені давні річкові системи, кількість озер порівняно невелике.

Річки Північної Америки, особливо на заході материка, володіють величезними енергетичними ресурсами, значна частина яких освоєна. Каскади ГЕС споруджені на річках Колумбія, Колорадо в США, а також на річках півострова Лабрадор у Канаді. Багато річки і озера мають велике транспортне значення. Природні водні шляхи доповнені мережею каналів, що з'єднують між собою найбільші водні системи.

Річки півдня, південного сходу і центральних частин материка мають переважно дощове живлення. Але річна кількість і режим опадів в різних місцях різні, тому і режим річок дощового живлення неоднаковий.

Південно-східна частина материка отримує особливо рясні літні опади, але і взимку там не відчувається нестачі вологи. Річки, що стікають з Аппалачів, короткі, але повноводні і швидкі. Перетинаючи крутий край передгірного плато, майже всі річки утворюють водоспади. Більшість річок південно-східного узбережжя закінчуються біля Атлантичного океану великими естуаріями в низов'ях доступні для океанських суден. Найбільш значні з них - Гудзон, Делавер і Потомак. Повноводні протягом більшої частини року і володіють значними запасами водної енергії ліві притоки Міссісіпі, найбільший з них - Огайо з припливом Теннессі.

У центральній частині материка є великі і складні річкові системи. Сусідство високогірної зони Кордильєр і просторих рівнин створило умови для розвитку однієї з найбільших річкових систем світу - Міссісіпської. Праві притоки Міссісіпі (Міссурі з Йеллоустон, Платт і Канзасом, Арканзас Ред-Рівер), а також деякі річки, що впадають безпосередньо в Мексиканську затоку, наприклад Ріо-Гранде, мають непостійний режим, в'язаний з режимом опадів та гірським рельєфом тих районів, в яких вони починаються. Головну роль в їх живленні грають дощі, але деяке значення мають також снігу, що випадають в Скелястих горах. Навесні і влітку у цих річок бувають бурхливі паводки, пов'язані зі зливами в горах і частково з таненням снігів. В інший час року вони сильно міліють і навіть пересихають. Велика кількість уламкового матеріалу, стерпного під час паводків, захаращує русла і змушує річки блукати по рівнинах, а місцями навіть зникати з поверхні, гублячись у власних наносах. Багато річки в межах Центральних рівнин використовують для зрошення полів.

Південний захід і північна частина Мексики знаходяться в умовах вкрай посушливого клімату і характеризуються відсутністю регулярного стоку (виняток становлять деякі великі річки, харчуються за рахунок танення снігів у горах). У цих районах переважають короткі водотоки, що стікають з гір, а потім губляться в межах улоговин в масі уламкового матеріалу. Зустрічаються також періодичні водотоки, що впадають в замкнуті солоні озера Великого Басейну, або сухі русла, що наповнюються водою лише на кілька годин після сильних злив.

На порівняно невеликій території тихоокеанського заходу Північної Америки небагато постійні водотоки мають різко виражений зимовий максимум у зв'язку з зимовими дощами. У Центральній Америці, на материку і островах де опади приносять пасати, багато швидких і повноводних річок на атлантичних схилах. Річки тихоокеанського схилу відрізняються набагато меншою водністю, взимку вони пересихають, а влітку під час мусонних дощів наповнюються водою.

Дата добавления: 2015-05-24