Методична база сучасної соціальної географії

Рівень розвитку тієї чи іншої галузі знань визначається також і багатством палітри методів, які вона застосовує у царині власних досліджень. У регіональній соціальній географії використовується низка наукових методів

Метод — це спосіб або засіб досягнення будь-якої мети, розв'язання конкретного завдання, а методика — сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

Методика — це сукупність технічних прийомів і організаційних форм для проведення наукового дослідження. Вона відрізняється від методології, що становить собою сукупність найістотніших елементів теорії (теорій), викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі; методологія — це теорія, переведена в алгоритм розв'язання конкретної проблеми.

Свідоме застосування наукових методів у межах певної методології — істотна умова отримання нових знань.

22. О. Шаблій у праці "Суспільна географія" сформулював вимоги, яким повинен відповідати кожен науковий метод:

— чіткість, загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Незрозумілість у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутанини у його використанні й підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;

— цілеспрямованість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань;

— детермінованість — строга послідовність використання методу, максимальна його алгоритмізація;

— результативність — здатність методу забезпечувати досягнення певної мети (сюди входить і плідність методу);

— надійність — здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;

— економічність — здатність методу домагатися певних результатів з найменшими витратами засобів і часу*114.

Застосування будь-якого методу передбачає володіння загальними принципами наукового мислення. Найважливіші з цих принципів такі:

— індукція — умовивід від фактів до деякої гіпотези;

— дедукція — висновок за правилами логіки; ланцюжок висновків, ланки якого зв'язані логічною послідовністю;

— аналіз — розчленування об'єкта, явища на елементи;

— синтез — поєднання, з'єднання різних елементів об'єкта, явища в єдине ціле;

— аналогія — відповідність, подібність об'єктів, явищ у будь-яких властивостях; умовивід про менш знаний об'єкт, явище з більш знаного, якщо вони входять в однорідну групу;

— експеримент — дослідне відтворення об'єкта пізнання, перевірка гіпотез.

— спостереження — цілеспрямоване вивчення, сприйняття, зумовлене висунутими завданнями; систематичний збір даних з об'єкта, явища;

— порівняння — співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дає змогу виявити загальне й особливе.

Всі методи дослідження розвитку та розміщення загального і конкретних об'єктів регіональної соціальної географії можна розділити на традиційні та нові чи сучасні. Серед традиційних — найвагоміші:

— літературний метод, суть якого полягає у відборі й аналізі літературних джерел, що тією чи іншою мірою стосуються об'єкта, явища чи процесу вивчення;

— описовий метод — належить до давніших при вивченні розміщення видів соціальної реальності й людської діяльності. Широко застосовується описова статистика, зокрема соціальна статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію;

Статистичні методи розміщення об'єктів соціальної сфери, зокрема метод статистичної оцінки — розташування функціональних залежностей між значеннями факторних і результативних ознак, що застосовується для оцінки невідомих параметрів розподілу ймовірностей випадкових величин; метод статистичної перевірки гіпотез — система прийомів у математичній статистиці, призначених для перевірки відповідних дослідних даних гіпотез, що перевіряються; метод статистичних випробовувань (метод Монте-Карло) — дослідження властивостей об'єкта чи явища, що вивчається за допомогою спеціально організованого випробовування натурного об'єкта чи його моделі з урахуванням штучних впливів, а також інші статистичні методи. Слід акцентувати на тому, що при вивченні розвитку і розміщення елементів соціальної сфери необхідно брати до уваги природу статистики у процесі застосування статистичних методів у конкретних дослідженнях. Особливості врахування природи статистики у сучасних наукових дослідженнях детально висвітлені у праці Г. Кімбла "Як правильно користуватися статистикою"*115.

Серед нових або сучасних методів дослідження розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ на особливу увагу заслуговують такі методи:

1. Геопросторова парадигма — основний метод у дослідженні розміщення та розвитку соціальних об'єктів, процесів і явищ у практично всіх регіональних дослідженнях. В основі геопросторової парадигми (наукова парадигма чи парадигма науки — головні елементи знання, своєрідна система відліку, в межах якої мають місце конкретні явища і процеси) міститься географічний метод дослідження.

Цей метод специфічний і формується, на думку Е. Алаєва, як "триєдиний" підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування цього методу неможливе без одночасного використання картографічного методу, який, по суті, становить особливу форму ідеально-просторового моделювання.

2. Моделювання — загальнонауковий метод, що використовується у процесі проведення дослідження розвитку та розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ. При застосуванні цього методу об'єкт дослідження вивчається не безпосередньо, а за допомогою посередника — ідеальної (уявної), матеріальної (предметної) моделі чи особливої форми ідеально-матеріальної моделі, якою може бути, наприклад, мала (картосхема).

3. Картографічний метод належить до найпоширеніших методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, коли розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже мапа, картосхема — це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано може відобразити соціальні об'єкти, явища, зв'язки та взаємозалежності, що відносяться до цієї території.

Мапа виконує двояку роль: вона є наслідком досягнутого рівня знань про територію, об'єкти і явища, які до неї відносяться, й інструментом пізнання, що дає змогу внаслідок умовиводів піднятись на вищу ступінь знань.

4. Просторовий аналіз. Особливості його застосування ґрунтовно висвітлені у праці П. Гаггета "Просторовий аналіз в економічній географії"*116. Надзвичайно важливий при здійсненні соціально-географічних досліджень. П. Гаггету вдалося розкрити співвідношення між географією та регіональною наукою. Розвиток У. Ізардом і його учнями положень про регіональну науку дав змогу розширити і поглибити застосування просторового аналізу при вивченні окремих елементів, у тому числі й елементів соціальної сфери тих або інших територіальних утворень. Безумовно, методична база, яка викристалізувалася в регіональній науці, не може не використовуватися в регіональних соціально-географічних дослідженнях.

Наголосимо, що обґрунтованість соціально-географічних досліджень суттєво зросте, коли просторовий аналіз використовувати у взаємозв'язку зі статистичним аналізом, історичним аналізом, містобудівельним аналізом, факторним аналізом, кластерним аналізом та ін.

5. Факторний аналіз. Зміст його — підбір факторів і заміна набору параметрів, що їх характеризують меншою кількістю категорій, які є лінійною комбінацією вихідних параметрів. Головна ціль факторного аналізу — стискування інформації, економний опис. Особливості його застосування при дослідженні розвитку та розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ випливають з положень про застосування факторного аналізу, які висвітлені у доступній формі в науковій праці Гарі Хармана "Сучасний факторний аналіз"*117.

6. Кластерний аналіз. Суть кластерного аналізу (об'єднання параметрів за окремими факторами в статистичні однорідні групи) полягає у використанні первинних даних у стисненому вигляді без надмірної втрати інформації.

7. Метод регіонального соціального аналізу. На нашу думку — це системне, комплексне і взаємопов'язане вивчення соціальної сфери регіону з метою виявлення перспективних напрямів її розвитку, визначення ступеня впливу факторів регіонального розвитку на результати соціальних процесів за допомогою опрацювання відповідної інформації.

8. Конструктивні регіонально-соціальні обчислення. До них відносяться балансові, техніко-економічні, нормативні й інші розрахунки.

9. Математичні методи. Найпоширеніші математичні методи, які використовуються у дослідженнях регіонального розвитку, описані в праці О. Шаблія "Математичні методи в економічній географії"*118. Серед них — методи і моделі лінійної алгебри (балансові методи та моделі, оптимізаційні методи і моделі), методи та моделі теорії графів, теорії множини і математичної логіки.

10. Комп'ютерній техніці та комп'ютерній технологи належить величезна роль у вивченні сучасної територіальної організації соціальної сфери в межах регіону. Завдяки їм виникла можливість створення, підтримки і збагачення банків даних, необхідних для пошукових робіт у царині регіональної соціальної географії.

Комп'ютерні технології дають змогу обробляти величезні масиви даних у короткі терміни і з мінімальними затратами часу. Завдяки їм можна широко застосовувати на цілком новій основі такі методи, як моделювання, картографічний та ін. Тобто, відбувається суттєва трансформація методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил (описових, кількісних, картографічних, статистичних та ін.) під впливом науково-технічного прогресу, насамперед внаслідок застосування комп'ютерної техніки і комп'ютерних технологій.

Дослідження в царині соціальної географії будуть глибшими і обґрунтованішими при застосуванні соціологічних методів.

Застосування соціологічних методів передбачає здійснення соціологічного дослідження. Зазвичай воно виконується в кілька етапів, на кожному з яких послідовно реалізуються цілі та завдання соціологічного дослідження

Зазначимо, що етапи соціологічного дослідження розглядають у двох зрізах: по-перше, як логічні процедури, по-друге, як види організаційних робіт. Логічні процедури дослідження мають такі етапи: проблемно-пошуковий, дескриптивний, пояснювальний і практичний. Змістом проблемно-пошукового етапу є виявлення проблем і формулювання гіпотез дослідження, дескриптивного етапу — побудова на сформульованих гіпотезах описових і пояснювальних гіпотез, пояснювального етапу — встановлення причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних процесів та явищ, практичного етапу — розроблення рекомендацій, їх апробація на практиці.

Етапи з погляду організації робіт мають такий вигляд: підготовчий (розроблення програми, робочих планів, методики й інструментарію дослідження, підготовка виконавців, затвердження плану робіт і кошторису витрат), оперативний, чи експедиційний (збір первинної інформації за сформованою методикою) і результативний (обробка, аналіз отриманої інформації, вироблення рекомендацій, складання й затвердження підсумкових документів).

32. Проблеми становлення сакральної географії в Україні.

Релігійна сфера суспільства виконувала і виконує насамперед засадничі

духовно-культурні функції. Але враховуючи те, що вона включає не лише

систему вірувань, а й релігійні інституції, об’єднання віруючих, її

функції і вплив в цілому ширші, охоплюють різні аспекти життєдіяльності

суспільства, формуючи загальносуспільні стереотипи поведінки, традиції,

цінності.

Кількісні та якісні зміни у релігійній ситуації, релігійному житті

населення і діяльності служителів культу вимагають осмислення багатьма

науками, у першу чергу гуманітарними, а в тому числі і

соціально-економічною географією, в системі якої і виділяється географія

релігії або сакральна географія (від латинського слова sacra – святий).

Релігія – це елемент духовного життя, але вона є водночас сферою

ідеологічної діяльності. Вона включає в себе відправлення різних культів

(молитви, обряди, свята), що відбуваються на базі різних об’єктів

(церкви, монастирі, релігійні громади, мечеті тощо), які, пройшовши

певні етапи становлення і розвитку, є локалізованими і функціонують у

просторі (на земній поверхні з її природними та суспільними

відмінностями). І саме тому до дисциплін, що вивчають релігію, цілком

слушно відносять географію релігії як суспільно-географічну дисципліну,

що вивчає територіальну організацію релігійної сфери життєдіяльності.

Географічні суть релігійної сфери проявляється в різних аспектах, але в

першу чергу це:

а) розміщення та розповсюдження релігійних вірувань і відповідних їм

інституцій;

б) наявність геопросторових ядер релігійного життя і діяльності, які

стягують на себе міграційні потоки віруючих, паломників і рекреантів (т.

зв. святі місця, апостольські столиці, місця знаходження чудотворних

ікон тощо);

в) розвитку територіальної сакральної інфраструктури, яка забезпечує

власне духовну сферу послугами (виробництво церковного одягу, видання

релігійної літератури, малювання ікон, підготовка служителів культу –

осіб духовного стану);

г) залежності територіальної диференціації релігійного життя і

діяльності від геопросторових відмінностей в етнодемографічній і

природно-географічній обстановці.

Сьогодні місце сакральної географії визначається роллю релігії в

суспільстві. Тому ця галузь перебуває на стику географії культури і

географії сфери послуг. В центрі уваги географії релігії ставляться

сакральні інтереси людини, конфесійні інтереси конфесійного життя,

релігійні інтереси суспільства.

Предметом сакральної географії є територіальна організація релігійного

життя і діяльності, а загалом – релігійної сфери. Конкретними об’єктами

дослідження є геопросторові форми цієї організації, зокрема її

морфологія, зміст, генезис, динаміка, а також фактори і закони

формування й функціонування. Таким чином географія релігії виступає

міждисциплінарним напрямком, який розвивається на стику географії,

релігієзнавства, теології.

ТСС формуються під впливом територіальної організації суспільства і є

компонентом духовної підсистеми територіальної суспільної системи. ТСС

як специфічна географічна реальність об’єднує всі різноманітні прояви

релігійного життя в їх взаємозв’язку та взаємодії на певній території.

Вона є структурно-компонентною частиною географічного простору, що

дозволяє застосувати для характеристики територіальної організації

релігії геоситуаційний підхід, який дає змогу простежувати зміни стану

ТСС та її частин за певний проміжок часу.

Науковими завданнями сакральної географії на сучасному етапі є:

– обґрунтування системи чинників розвитку і геопросторової організації

територіальних сакральних систем;

– виявлення і обґрунтування законів і закономірностей їх формування і

функціонування;

– розробка понятійно-термінологічного апарату.

Географічність у вивченні соціальних релігійних явищ полягає в

сполученні просторових, комплексно-пропорційних, конкретних і глобальних

підходів з соціологічними, економічними та екологічними, які охоплюють

територіальні аспекти взаємодії суспільства й природи і проявляються у

вигляді дискретних утворень ноосфери, що є ієрархічно організованими

цілісними системами.

]

Дата добавления: 2015-05-24