Поняття, особливості та принципи державного фінансування науки 1 страница

Економічна сутність освіти

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№	Назва етапів курсової роботи	Строк виконання етапів роботи	Примітка
1.	Вибір теми, вивчення літературних джерел та складання плану роботи
2.	Підготовка, 35% курсової роботи та подання її керівнику
3.	Підготовка 70% курсової роботи та подання її керівнику
4.	Підготовка 100% курсової роботи та подання її керівнику
5.	Доопрацювання роботи з урахуванням зауважень керівника
6.	Отримання відгуку керівника роботи
7.	Захист курсової роботи

Студент _________________________

(підпис)

Керівник __________________ _____________________ __

(підпис) (прізвище, ім’я, по-батькові)

“____” _________________ 20____р.

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи фінансування освіти і науки

1.3 Структура освіти. Фінансування основних її ланок

1.4 Особливості фінансування науки та наукових досліджень

Розділ 2. Аналіз фінансування освіти і науки в Україні 2007-2009рр

2.1 Система фінансування освіти

2.2 Фінансування освіти в Київській області

2.3 Актуальні питання бюджетного фінансування науки

Розділ 3. Шляхи та перспективи розвитку освіти в Україні

3.1 Зарубіжний досвід системи освіти

3.2 Шляхи вирішення проблем освітньої галузі

3.3 Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У наш час стрімкий цивілізаційний розвиток призводить до того, що в рамках кожного суспільства постає потреба у висококваліфікованих кадрах. Ця потреба може бути задоволена високим рівнем освіти в державі та постійним його підвищенням. Дослідження проблем системи освіти кожної країни, а також пошук шляхів їх вирішення є необхідним.

Отже об’єктом вивчення в даній роботі є фінансове забезпечення освіти.

Предметом дослідження являється механізми фінансування основних ланок галузі освіти.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування необхідності ефективної системи фінансування освіти. Адже освіта – це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства.

Також необхідною є характеристика структури освіти в Україні і визначення найефективніших методів фінансування її ланок.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

· Дослідити економічну сутність освіти

· Розглянути структуру освіти і фінансування основних її ланок

· Охарактеризувати систему фінансування освіти зарубіжних країн

· Визначити систему управління освітою в Україні

· Дати характеристику і навести основні показники стану сучасної системи фінансування освіти в Україні

· Розглянути стан фінансування освіти в Київській області

· Висвітлити проблеми сучасної системи освіти в Україні і визначити шляхи їх подолання

Дослідження теми фінансування освіти є необхідним тому,що у високотехнологічному інформаційному суспільстві якість освіти є головним аргументом у забезпеченні такого рівня життєвої й професійної компетентності людини, який би задовольняв потреби особистості, суспільства і держави.

Сьогодні є зрозумілим, що людський капітал є ключовим фактором економічного зростання. Тому інвестування у людський капітал, у тому числі і в освіту, стало центральним елементом в стратегіях сприяння економічного процвітання. У результаті, освіта розглядається, як інвестування в колективне майбутнє націй, а не просто майбутній успіх окремої людини.

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки до­сконалих технічних засобів, а й постійного розвитку голов­ної виробничої сили суспільства — людини. Без високої за­гальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джере­лом фінансування витрат на народну освіту, науку і культу­ру є державний бюджет.

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витра­чати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінан­сування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють дер­жаві розвивати систему освіти, культури, задовольняти міні­мальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здій­снювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.

Розділ 1. Теоретичні основи фінансування освіти

1.1 Економічна сутність освіти

На етапі науково-технічної та інформаційної революції освіта трансформується у головний стратегічний напрям економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства. Але що таке освіта?

Одні вчені дають таке визначення освіти. Освіта – це шлях пізнання й виховання людини, підготовка її до життєвого вибору та принципів життєдіяльності.

Багато вчених вважають, що освіта – це процес і результат засвоєння систематизованих знань, вмінь і навиків, як необхідна умова підготовки людини до життя і праці.

Освіта – не тільки процес і результат засвоєння знань, а й неодмінно їх формування та розвиток. Тобто освіта – цілеспрямований процес виховання та навчання в інтересах людини, суспільства, держави, які супроводжуються констатацією досягнень громадянином встановлених державою освітніх рівнів.

Отже, можна зробити висновок, що система освіти має забезпечувати:

· формування особистості, професіонала, який чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;

· збереження і продовження культурно-історичної традиції своєї країни, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, мови і культури, історії і культури народів, які проживають на території країни, формування культури міжетнічних відносин;

· виховання людини, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;

· формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;

· розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;

· виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;

· формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;

· підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;

· екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності.

· організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;

· різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;

· підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів;

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

· особистісна орієнтація освіти;

· створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

· удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

· забезпечення освітніх запитів національних меншин;

· формування національних та загальнолюдських цінностей;

· формування через освіту здорового способу життя;

· забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

· впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

· створення індустрії навчальних засобів;

· створення ринку освітніх послуг;

· гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

· використання наукових результатів як бази і змісту навчання.

Фінансування системи освіти.

Система фінансового забезпечення освіти має створити стабільні передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня нації. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію таких завдань:

· формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти;

· визначення фінансування освіти як пріоритетного напряму державних видатків;

· всебічне стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти та оплати освітніх послуг;

· створення сучасної системи оплати праці в освіті на основі визнання особливого статусу вчителя і викладача;

· визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і концентрація в них фінансових ресурсів;

· забезпечення ефективності використання коштів на функціонування й розвиток освіти.

Обсяг фінансування освіти і науки має задовольняти потреби суспільства і особистості у якісній освіті.

Ефективність використання фінансових ресурсів, спрямованих в освіту, забезпечується на основі встановлення та неухильного дотримання базових принципів її фінансування:

· чітким розмежуванням використання бюджетного та позабюджетного фінансування діяльності закладів освіти;

· встановленням державних нормативів видатків на особу, яка навчається, введенням прямої залежності між обсягами фінансування та рівнем освітніх послуг, що надаються конкретним закладом;

· забезпеченням підзвітності та прозорості у використанні коштів на фінансування освіти;

· виділенням бюджетних асигнувань на конкурсній основі для закладів освіти, заснованих на недержавній формі власності, виходячи з критеріїв якості освітніх послуг;

· здійсненням економічної діяльності закладів освіти на засадах неприбутковості.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

· кошти державного та місцевих бюджетів;

· кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів;

· спонсорські і доброчинні внески та пожертвування;

· кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо.

Фінансування освіти за рахунок даних джерел може здійснюватися такими методами:

· кошторисне фінансування закладів освіти;

· бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

· індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

· спеціальні кредити для здобуття освіти;

· отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

· отримання додаткових доходів від різноманітних послуг не освітнього характеру.

Важливим джерелом фінансового забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.

У системі дошкільної освіти це здійснюється за рахунок платних послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім'ям на оплату перебування їх дітей у дошкільних закладах. Загальну середню освіту фінансує держава і водночас використовуються всі можливості недержавного сектора. Плата з фізичних осіб може братися тільки за надання додаткових освітніх послуг (понад базовий навчальний план). Надходження додаткових коштів на обсяги бюджетного фінансування не впливає. Професійно-технічна освіта фінансується за рахунок коштів державного бюджету та коштів фізичних і юридичних осіб. Вища та післядипломна освіта фінансуються виходячи як із суспільних, так і з індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. В основі фінансування – суспільно-необхідні витрати на підготовку фахівця у формі національних нормативів, зокрема соціальної підтримки учнів і студентів (стипендії та інша допомога відповідно до розміру прожиткового мінімуму, пільги на транспорт, культурний розвиток та ін.). Особливі й індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання з використанням різноманітних джерел:

· плата юридичних і фізичних осіб (із звільненням її від усіх видів оподаткування);

· державні стипендії найбільш обдарованим і талановитим дітям, батьки яких не можуть оплатити навчання;

· стипендії і гранти різноманітних громадських, у тому числі міжнародних фондів та організацій;

· кредити комерційних банків та інших кредитних установ кредитоспроможним громадянам;

· державні (муніципальні) безвідсоткові кредити на навчання;

· оплата за рахунок різноманітних накопичувальних систем, у тому числі, на основі впровадження спеціальних видів особового страхування.

Важливим додатковим джерелом фінансового забезпечення вищої освіти є ширше залучення на навчання іноземців. Для цього удосконалюють правову й нормативну базу, сприяють розвитку інфраструктуру, підвищенню якості дипломів.

1.2Поняття особливості та принципи фінансування науки

Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фі­нансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між дер­жавою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, уста­новами всіх форм власності та фізичними особами, – з іншо­го, з точки зору спрямування та використання грошових кош­тів централізованого фонду на розширене відтворення, під­вищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забез­печення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що зако­номірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також до­даткові заходи, пов’язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюд­жетне фінансування останніх чотирьох років, то можна пере­конатись, що в цілому витрати були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основ­ними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінан­сове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов’язаний з дохо­дами бюджету. Цей взаємозв’язок полягає у кількісній відпо­відності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми заплано­ваних видатків.

Однією з проблем, пов’язаних з функціонуванням механіз­му бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визна­чення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати витрати, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити витрати, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтрим­ку їхнього економічного становища щодо комунальної влас­ності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого само­врядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюд­жетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функ­цій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджет­ного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямо­вуються державою на економічні та соціальні потреби країни.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансу­вання:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод вико­ристовується для фінансування заходів з державного бюдже­ту України. Це система бюджетних рахунків органів Держав­ного казначейства, відкритих в установах банків за відпо­відними балансовими рахунками, з яких органами Державно­го казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єк­там діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних ра­хунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпоряд­ників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що від­повідно до бюджетного розпису фінансові органи перерахо­вують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

1.3 Структура освіти. Фінансування основних її ланок

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України "Про освіту" включає:

· дошкільну освіту;

· загальну середню освіту;

· позашкільну освіту;

· професійно-технічну освіту;

· вищу освіту; післядипломну освіту;

· аспірантуру; докторантуру;

· самоосвіту.[9]

При цьому держава повинна забезпечувати:

У дошкільній підготовці:

· безоплатністю навчання і виховання;

· дотаціями держави на утримання дітей у дошкільних закладах;

· широкою і різноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів різних форм власності;

· охопленням усіх дітей, незалежно від місця проживання, різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи;

· створенням системи підтримки молодих сімей.

У загальній середній освіті:

· обов'язковістю і безоплатністю здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах національного стандарту;

· збереженням і розвитком єдиного освітнього простору;

· оптимізацією структури освітньої мережі, створенням умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання;

· відповідальністю сім'ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов'язковості навчання;

· вирівнюванням умов одержання якісної середньої освіти.

В освіті дітей з особливими потребами:

· доступністю, безоплатністю освіти в державних і комунальних навчальних закладах для дітей з особливими потребами відповідно до їх здоров'я;

· своєчасним виявленням і діагностикою дітей з особливостями психофізичного розвитку, врахуванням цих даних у структурі мережі закладів корекційної і реабілітаційної допомоги, в тому числі і в умовах сім'ї;

· забезпеченням варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей;

· створенням системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку;

· розгортанням регіональної мережі навчально-реабілітаційних, соціально-реабілітаційних центрів та інших закладів не лише для дітей, а й дорослих з особливостями психофізичного розвитку.

У позашкільній освіті:

· створенням цілісної багаторівневої системи позашкільних закладів різних типів і форм власності для забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволенням їхніх інтересів і запитів, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, дозвільно-розважальних послугах;

· оновленням змісту й методичного забезпечення на засадах диференціації та заохочення творчої активності дітей і молоді, мотивації до самовдосконалення, саморозвитку;

· індивідуалізацією навчання обдарованої учнівської й студентської молоді, його безоплатністю у державних і комунальних позашкільних закладах;

· встановленням гарантованих державою нормативів, які визначають умови фінансування та ефективної діяльності й розвитку позашкільних закладів різних типів і форм власності;

· створенням системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів для позашкільної освіти.

У професійно-технічній освіті:

· безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі;

· розвитком мережі навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

· поєднанням професійної та повної загальної середньої освіти;

· участю роботодавців у забезпеченні функціонування й розвитку професійно-технічної освіти;

· оновленням матеріально-технічної бази та впровадженням інформаційних технологій.

У вищій освіті:

· безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах;

· створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;

· встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів;

· розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування;

· створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами;

· забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази;

· створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави;

· дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства;

· створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти;

· створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;

· інтеграцією освіти, науки і виробництва.

1.4 Особливості фінансування науки і наукових досліджень

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюєть­ся за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

І. Заклади Академії наук України.

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозу­вання, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, На­ціональний інститут економічних програм, Науково-дослідний інсти­тут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки), Українська акаде­мія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються за­мовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюєть­ся через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, пе­редбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

1. фундаментальні;

2. прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефектив­ність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встанови­ти їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і мето­дів впровадження в практику результатів фундаментальних до­сліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в да­ному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійсню­ватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Акаде­мічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослі­дженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бю­джету. Так, в Державному бюджеті на 2005 рік під кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету «Національна академія наук України» заплановано видатків на фундаментальні дослідження наукових установ НАНУ під кодом в сумі 551,3 млн. грн..

У частині прикладних досліджень фінансування здійсню­ється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких — прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної га­лузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих ко­штів міністерств і відомств або за кошти замовників. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету. Наприклад, в Держбюджеті на 2005 рік під кодом 2300000 «Міністерство охорони здоров’я України» заплановано видатків на фундаментальні дослідження у сфері профілактичної та клінічної медицини під кодом 2301020 в сумі 3,3 млн. грн.., А під кодом 2600000 «Міністерство промислової політики України» заплановано видатків на прикладні розробки з проблем розвитку основних галузей обробної промисловості під кодом 2601020 в сумі 2,3 млн. грн. Аналогічні видатки сплановані і для інших відомств, наприклад, для Міносвіти та науки під кодом 2200000.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

1.Фінансування наукових закладів;

2.Фінансування наукової тематики.

Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штат­ним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка скла­лась у даному закладі. Ставка зарплати залежить від посади (ла­борант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує йо­го керівник. Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень — придбання та обслуговуван­ня спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошто­риси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той на­уковий заклад, який розроблятиме цю тему.

Розділ 2. Аналіз фінансування освіти і науки в Україні 2007-2009рр

2.1 Система фінансування освіти в Україні

Оскільки в Україні існує три рівні державного управління (державний, обласний, районний), то і фінансування освіти також здійснюється з бюджетів, що формуються на цих трьох рівнях: державному, обласному та районному. Причому переважна частина бюджету освіти формується на рівні району. Кошти районного і обласного бюджетів складають приблизно 94-99% всього бюджету середньої освіти.

Дата добавления: 2015-05-24