Поняття виборчих систем

Висновок

Спостереження

ВИБОРЧА СИСТЕМА – це сукупність правил, принципів та процедур, прийнятих для встановлення результатів народного голосування та розподілу місць між кандидатами на виборні посади.

Світова практика функціонування демократичних держав знає три головні типи виборчих систем – мажоритарну, пропорційну та змішану.

Розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної та відносної більшості.

В умовах мажоритарної системи абсолютної більшості перемогу на виборах одержує кандидат, який набрав 50% +1 голос громадян, які взяли участь у голосуванні (Франція, Білорусь).

При мажоритарній системі відносної більшості перемагає кандидат, який просто отримав більше голосів, ніж усі його суперники, навіть якщо це менше, аніж 50% голосів виборців (США, Велика Британія, Канада, Індія та ін.).

У деяких країнах, які використовують мажоритарну систему, практикується встановлення відсоткових бар’єрів

В усіх країнах, де застосовується пропорційна виборча система, діють кілька впливових партій, жодна з яких історично не одержує сталої більшості в парламенті.

Існують три різновиди пропорційної виборчої системи:

– з використанням жорстких списків;

– списків з преференціями;

– напівжорстких списків.

Змішані виборчі системи. Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують мажоритарну та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу використовують таку систему.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним

25.МАЖОРИТАРНІ ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна виборча система — виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванніДля мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Залежно від способу встановлення переможця, виділяють:

1. Мажоритарну систему абсолютної більшості (переможцем стає той кандидат, котрий набрав понад 50 % голосів виборців). Якщо жодний із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.

2. Мажоритарну систему відносної більшості (переможцем стає кандидат, котрий набрав найбільшу кількість голосів, порівняно з іншими кандидатами, але не обов'язково більше половини).

3. Мажоритарну систему кваліфікованої більшості (кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість, зазвичай 2/3чи 3/4 голосів виборців). Застосовують вкрай рідко через високу нерезультативність.

Переваги мажоритарної виборчої системи:

1) історично більш рання через свою простоту і зрозумілість;

2) сприяє чіткому регіональному вкоріненню представництва інтересів органів влади

3) підтримує більшість,

4) сприяє стабілізації суспільства

5) зумовлює 2партійну систему

Недоліки:

1) суттєва розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;

2) дорога, порівняно з пропорційною, оск. Передбачая 2-3 тур.

3) непропорційність представництва

4) не підтримує інтереси меншості

5) Джерімендорінг (перенарізка округів) – “нарізка” виборчих округів з метою забезпечення переваги певним кандидатам.

Основними принципами джеррімендерінгу є: в регіонах, де твоя власна партія особливо міцна, намагайся стримувати величину округа настільки, наскільки дозволяють закони, а регіонах, де сильні інші партії збільшувати величину виборчого округу

-формування владою виборчих округів таким чином, щоб забезпечити своїй політичній силі краще представництво у парламенті. Технологія проявляється у тому, що влада нарізає виборчі округи таким чином, щоб перемогти хоча б з мінімальною перевагою в більшості округів, а прихильників) іншої чи інших партій зосередити з найбільш суттєвою перевагою в меншості округів.

26.ПРОПОРЦІЙНІ ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана

Пропорційна виборча система — система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати.

Підвиди т а види пропорційних систем:

 Відкриті списки: а) преферен-ні; б) …….

 Система альтернативного голосування

 Сист. Єдиного неперехідного голосування

 Обмежений вотум

 Система одного перехідного голосу

Переваги пропорційної виборчої системи:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх утрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.

Недоліки пропорційної в иборчої системи:1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків;

2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.

Розкрийте суть виборчої системи альтернативного голосування

Альтернативне голосування зазвичай використовується в одномандатних округах.

За системи повністю преференційного голосування, виборці повинні оцінити всіх кандидатів в порядку їх преференцій (1, 2, 3, 4 і т. д.).

За системи преференційного голосування виборці мають можливість відмітити тільки одного кандидата або преференційно оцінити деяких або всіх кандидатів.

За системи групового голосування за списками виборець голосує за політичну партію, а в межах партійного списку, який всі політичні партії подають виборчим комісія до дня голосування, виборець відмічає кандидатів відповідно до власних преференцій.

Переможцем виборів є кандидат з 50%+1 дійсних отриманих голосів в певному окрузі. Якщо це не досягається шляхом додавання всіх голосів першої преференції, то кандидат, що набрав найменше голосів першої преференції вибуває з числа претендентів, а голоси другої преференції з виборчих бюлетенів відповідно розподіляються між кандидатами, що залишилися. Цей процес вилучення кандидата з найменшою кількістю голосів і розподілення його/її голосів між кандидатами, що залишилися, кому виборець віддав свою наступну найвищу преференцію, продовжується до тих пір, поки один з кандидатів не набирає 50%+1 голос.

Розкрийте суть виборчої системи єдиного перехідного голосу

виборець обирає не одного кандидата, а визначає свої преференції в багатомандатному окрузі. Маючи один голос і єдиний бюлетень, виборець позначає цифрами, починаючи з одиниці, свої уподобання. Під час визначення переможців відбувається передавання голосів. Якщо для того, щоб отримати мандат, прохідному кандидату вистачає перших голосів, зайві бюлетені з другими і т. д. цифрами переходять до інших кандидатів, які не добрали квоту, в порядку, визначеному самим виборцем. Перехід голосів відбувається до тих пір, поки не будуть розподілені всі мандати в окрузі. Цей особливий вид виборчої системи називається квотно-преференційним голосуванням. Виборець може визначати свій власний набір уподобань, незалежний від партійного розподілу. Остаточні результати дозволяють досягти високого рівня пропорційності разом із збереженням безпосереднього зв’язку між депутатом і виборцем. Система єдиного перехідного голосу була запропонована в середині XIX ст. незалежно один від одного англійцем Томасом Геєром і датським матем Карлом Андре.

Основним недоліком процедури голосування за системою єдиного перехідного голосу є її складність.

1. В одному окрузі обирається не один, а кілька кандидатів.

2. Виборець має один бюлетень, де відмічає цифрами порядок свого вибору у відповідності до своїх уподобань.

3. Після голосування підбивається квота, мінімальний поріг голосів для отримання одного мандату. (Для підрахунку голосів використовуються різні способи, практична реалізація деяких можлива тільки із застосуванням обчислювальної техніки.)

4. Якщо залишаються неотримані мандати, невикористані за квотою голоси під номерами 2, 3 і т. д., якщо потрібно, з бюлетенів за переможців переходять до тих, хто не добрав голосів. Процедура повторюється, поки не будуть розподілені всі мандати.

27.ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ,ЇЇ СТРУКТУРА

. Розкрийте суть теорії еліт В.Паретто

Еліта (з лат. «кращий, обраний»)

Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади.

Концепція еліти, заснована на спостереженні за реальною політичною поведінкою і взаємодіями суб'єктів політики, була створена теоретиками італійської школи політичної соціології Г.Моска, В.Паретто і Р.Міхельсом.

В.Паретто ввів в політичну науку термін «еліта» - пояснював різноманіття соціальних інтересів і статусів психологічною нерівністю індивідів;

визначав еліту за її природжених психологічних якостей і вважав, що вона складається з тих, хто демонструє видатні якості або довів щонайвищі здібності в своїй сфері діяльності

Паретто називає елітою людей, які отримали найвищий індекс у галузі їх діяльності. В.Паретто поділив еліту на: правлячу і не правлячу (еліту духу). У пправлячій еліті виділив 2 типи, які послідовно змінюють один одного: «леви» і «лиси». «Левам» властивий консерватизм та силові методи управління, вони переважають в умовах стабільності суспільства. Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти «лисів» - гнучких керівників, які є майстрами політичних комбінацій. В.Паретто вважає, що панівна верхівка є однорідною, її члени об’єднані спільністю соціального походження та досвіду, для них притаманна енергійність, мужність, доброчесність.

Розкрийте суть теорії еліт Г.Моска

Г.Моска в роботі «Правлячий клас» писав, що у всіх суспільствах існують два класи людей - клас який править, і клас, яким правлять. Правлячий клас завжди є нечисленним. Меншина править більшістю, тому що вона, по-перше, зорганізована, а по-друге, має особливі якості, завдяки яким користується пошаною і великим впливом в суспільстві.

Влада, затверджував він, завжди знаходилася і повинна знаходитися в руках меншини. Коли вона переходить з одних рук до інших, то переходить від однієї меншини до іншої, але ніколи від меншини до більшості. Г.Моска довів, що еліти були неминучі, бо всі суспільства характеризуються диктатурою меншості над більшістю. Він стверджував, що фундаментом суспільного розвитку стає не економіка, а політика. Г.Моска обґрунтував проблему необхідності циркуляції еліт, панування організованої меншості над неорганізованою більшістю. Г.Моска підкреслює, що «рекрутування» правлячої меншості проходить різними способами, але головним критерієм повинні бути здібності, потрібні для політичного управління в певну епоху. Еліті властива організованість і цим пояснюється її влада над більшістю. Г.Моска виділяє 2 типи партійної верхівки: аристократична (закрита) та демократична (відкрита, допускає розширення своїх лав за рахунок вихідців із низів).

Розкрийте суть теорії еліт Р.Міхельса

До основоположників елітаризму відноситься Р.Міхельс з його «залізним законом олігархічних тенденцій». Суть його концепції полягає в тому. що «демократія», щоб зберегти себе і досягти відомої стабільності, вимушена створювати організацію. А це пов'язано з виділенням еліти - активної меншини. Необхідність управління організацією (зокрема, політичною партією) вимагає створення апарату, і влада концентрується в його руках. Оскільки керівництво цими організаціями не може здійснюватися усіма членами суспільства, то з суспільства виділяється політична еліта, яка поступово виходить з-під контролю решти громадян і підпорядковує політику власним інтересам. Пересічні члени суспільства недостатньо компетентні, пасивні, проявляють байдужість до повсякденного політичного життя.

Опишіть типи політичних еліт за класифікацією Дж.Хіглі та Я.Пакульські

Диференціфція еліти	Єдність
Сильна	Слабка
Широка (різні групи в еліті)	Відповідає консенсуальній еліті – що відп. консолідованій демократії або ліберальній олігархії	Фрагментарна еліта – неконсолідована демократія або авторитарний політ. режим
Обмежена (закрита група)	Ідеологічна еліта – відповідає тоталітарному або посттоталітарному політ.режиму	Розділена еліта – авторитарний політ.режим дуже часто це султанати. (відсутність ідеалів, програмних дій. Тут закрита група, але всередині цієї групи відбувається жорстка боротьба. Це може бути форма конкурентної олігархії

Якщо диференційованість широка – це означає, що в середині еліти є різні елементи: олігархи, управлінці, військові, представники різних класів, різні регіони, мовні, релігійні спільноти, етнічні групи.

Якщо ж обмежена, то відповідно вся еліта монолітна, наприклад представники тільки одного етносу, 1 релігії, 1 класу.

Єдність – консенсус щодо основних цінностей та правил гри.

Структура еліти:

1Політична(вища-НАЙВИЩЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО ДЕРЖАВИ, ПРЕЗИДЕНТ, середня-ЧЛЕНИ УРЯДУ,ПАРЛАМЕНТУ, адміністративна-АПАРАТ ВЛАДИ)

2Економічна

3 Культурна,духовна,інформаційна

28.ЦИРКУЛЯЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ

Спосіб	Ступінь
Поступовий і мирний	Класична	Репродуктивна
Швидкий і насильницький	Заміщувальна	Квазізаміщувальна

Американські дослідники Дж. Хіглі та Я.Пакульскі виділяють чотири моделі циркуляції еліти

Класична циркуляція – це тип циркуляції, котрий Моска і Парето пов'язували зі стійким та ефективним правлінням еліти. Рівень циркуляції великий і соціально глибокий (охоплює великі верстви еліти). Цей тип характеризується еволюційним характером оновлення еліти, він призводить до появи та існування консенсусної еліти. Функціонування цього типу циркуляції є достатнім для заміщення негучких політичних лідерів особистостями, менш схильними до конфліктів, шляхом їх виключення або підпорядкування політикам, більш орієнтованим на співпрацю. Класична циркуляція – процес поступових змін в еліті.

Заміщувальна циркуляція, як і класична, характеризується широтою і глибиною, але більш динамічна і здійснюється примусовим шляхом. Типовий випадок – це повалення попередньої еліти і формування нової в результаті революції. У цьому випадку циркуляція визначається боротьбою між елітою старого режиму і контрелітою, яка захоплює владу і відсторонює від неї всіх, хто раніше домінував. Цей спосіб породжує ідеологічну еліту і тоталітарний режим.

Репродуктивна циркуляція – обмежена, і поверхнева, і поступова та еволюційна. Елітна група відмовляється від старих доктринальних положень або їх значно змінює для того, щоб залишитися при владі. Завдяки таким маневрам більшості представників еліти вдається зберегти владу і статус. Великих змін немає, але соціальний профіль еліти змінюється. Можлива певна фрагментація еліти. Репродуктивна циркуляція частіше за все формується тоді, коли відбувається дезінтеграція ідеологічної еліти та її члени утворюють "партію влади", займаючи ключові посади в економіці та інших сферах суспільного життя.

Квазізаміщувальна циркуляція характеризується найменшою обмеженістю змін в еліті, їх раптовим і вимушеним характером. Відбувається поділ еліт, наслідком чого можуть бути перевороти. Незважаючи на різноманітність лідерських стилей, не відбувається кардинальних змін у характері політики, тобто поділ еліти не спричиняє серйозних змін.

29.ЛІДЕРСТВО ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов’язане з управлінням державними та суспільними процесами. Однією з головних функцій політичної еліти є висунення політичних лідерів (від англ. ведучий, керуючий). Лідери виступають ключовими фігурами політичного життя і реально впливають на суспільно-політичні процеси.

Є багато поглядів вчених на те, кого слід вважати лідерами.

На думку одних, лідерами є всі великі політичні діячі, які виконують управлінські функції: державні чиновники вищого рівня, призначені на свої посади (наприклад, міністри) або вибрані на них (президент, парламентарії).

Інші автори, на противагу вказаній позиції, заявляють, що лідерство — це форма визнання авторитету не усіх політичних керівників, а лише найбільш видатних.

З позицій третіх вчених—реально лідерами визначаються лише значні суспільні діячі, вплив яких здійснюєься тільки на основі авторитету, особистої харизми. Прикладом такого лідерства є Ганді.

ВІДМІННІСТЬ ЛІДЕРСТВА ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА

- Опосередкований характер спілкування з послідовниками, прихильниками

- Багато рольовий характер (політичний лідер має бути всюди і показувати себе з різних сторін)

- Корпоративність рішень

- Інституціоналізований характер діяльності (лідер представляє організацію і залежить від інших осіб)

Функції лідерства: 1)легітимації 2) мобілізації 3)управління 4)нормотворчості 5)циркуляції 6)комунікативна

Теорії лідерства:

1)ситуативна (певна історична обумовленість) немає єдиного набору якостей лідерства,лідер має поводитись у кожній ситуації по різному.

2 )послідовників(конституентів) (лідер має сподобатись народу,не повинен мати певного набору якостей,незалеж від історич умов) Згідно цієї теорії, лідер повинен орієнтуватися на інтереси і потреби тієї групи, тих соціальних прошарків, які готові його підтримати, які і роблять з нього лідера – немає жодних обумовленостей наперед визначених.

3)теорія особистих якостей: Згідно цієї теорії, лідер повинен орієнтуватися на інтереси і потреби тієї групи, тих соціальних прошарків, які готові його підтримати, які і роблять з нього лідера- має бути легітимний,політичний – весь набір якостей.

Демос стадії фантазійного лідерства:

Л. Демос стверджує, що діяльність лідера залежить від групових фантазій нації. Президент, з його точки зору, це «фантазійний лідер». Однак фантазії не пов'язані з об'єктивною реальністю, а живуть своїм життям. Лідерство, похідне від групових фантазій, проходить у своєму розвитку чотири стадії

а) стадія сили (триває 1 рік, перший рік правління президента, люди вірять у силу, неминучість глибоких змін)

б) стадія тріщини (поява перших сумнівів,виправдання невдач). Лідер перестає відповідати фантазійним потребам групи, і нація починає шукати козла відпущення – перші сумніви,але поки що його виправдовують.

в) колапс (розбіжність між народом і лідером,розкол серед прихильників,пошук ворогів,зрадників,хто у всьому винуватий) триває від к-кох місяців до 2років.

г)стадія перевороту: - пов'язана з визначенням отруйника і руйнівника групи. – 3 сценарії:

1-царевбивче рішення-на зміну старого лідера приходить новий,з його оточення,більш сильний

2-військове рішення (приймається як правило до вн рішення «війна все спише»

3-суїцидальний синдром (розкаяння політичного лідера,визнання своїх помилок) 4. - інверменталістська

30.ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛІ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА.

Стиль лідерства — спосіб, метод роботи, манера поведінки індивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.1. Найпоширеніша типологія акцентує увагу на характері взаємовідносин політика з найближчим оточенням (командою політика).

· авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідера. Головний метод керівництва -директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання. Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість;

· демократичний стиль. В цьому випадку для лідера характерне урахування інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи. Головний метод керівництва - заохочення та похвала оточуючих;

· відсторонений стиль проявляється у пасивній позиції лідера при здійсненні ним управлінських функцій і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також в бажанні уникнути можливих конфліктів. Основний метод керівництва - прохання, переконання, поради. Можливі ситуації, коли саме найближче оточення починає маніпулювати політиком.

На основі такого критерію, як ставлення лідера до змін і здатності до інновацій, виділяють:

· консервативний стиль. Консервативні лідери орієнтовані на керівництво у відповідності з нормами, що раніше установилися. Їхніми сильними сторонами є витримка, вірність справі, терпимість, увага і вміння передбачити обставини;

· ініціативний стиль проявляється у здатності лідера виходити за межі загальновизнаних правил управління і в генерації нових ідей.

Стосовно суспільного діяча ініціативний стиль, в свою чергу, може проявлятися в декількох формах: реформаційне лідерство - лідер ставить завдання поступового еволюційного перетворення політичної реальності;

революційне лідерство - лідер орієнтований на завдання фундаментальної зміни суспільної системи в цілому або окремих її сфер;

реалістичне лідерство - політик висуває адекватні ситуації завдання, враховує наявність ресурсів для їх досягнення і прогнозує можливі наслідки;

авантюристичне лідерство - при прийнятті рішень політик керується емоціями, а не тверезим розрахунком, прагне до досягнення завищених або ризикованих завдань.

3. Залежно від мети, на яку орієнтований політик, виділяють:

· інструментальне лідерство, яке сконцентроване на досягненні поставлених завдань і відповідно вимагає від лідера та його команди високого рівня компетентності;

· емоційне лідерство, орієнтоване на установлення добрих стосунків з послідовниками.

Залежно від природи авторитету, на якому побудована влада лідера, у політології виділяють:

· традиційне лідерство, яке передбачає вплив, заснований на вірі послідовників у святість традицій (монархи, старійшини та вожді племен);

· харизматичне лідерство, що формується на основі віри населення у виключні особисті якості лідера;

· раціональне лідерство. Ресурси впливу лідера базуються на факті призначення або вибрання його на певну посаду. Саме такою легітимністю володіє більшість сучасних президентів і голів виконавчої влади.

Г.Лассуелл розрізнив три типи лідерства:

лідер-ідеолог, який маніпулює ідеями, концепціями суспільної перебудови (К.Маркс, Мао Цзедун, А.Лінкольн);

лідер-агітатор, який маніпулює емоціями, настроями послідовників, який уміє захопити маси (Ф.Кастро, М.Л.Кінг); лідер-організатор, який маніпулює ситуаціями. Більшість сучасних політиків виступають в ролі адміністраторів і менеджерів.

Американська дослідниця М. Херманн аналізує зміст функцій політичного лідерства через такі образи людей:

Образ перший: лідер-прапороносець. Він визначає для своїх послідовників цілі й вказує напрями їх діяльності. Йому притаманні власне бачення дійсності, яскраві, привабливі персональні якості.

Образ другий: лідер-комівояжер, або служник, якому властиве уважне ставлення до потреб людей, здатність переконати їх в тому, що саме він може надати цю допомогу.

Образ третій: лідер-маріонетка, для якого важлива здатність переконувати людей, завдяки чому "купують" його ідеї та плани.

Образ четвертий: лідер -"пожежник", дії якого багато в чому визначені нагальними вимогами політичної ситуації. Автор вважає, що в політичній практиці всі зазначені риси в різному поєднанні реалізуються більшістю лідерів. В Україні, на жаль, переважають лідери-маріонетки і пожежні, відверто бракує лідерів-прапороносців та служителів.

5.- ЛІДЕР-СЛУЖИТЕЛЬ – ВСІХ ПОЧУЄ, ЗРОЗУМІЄ

6.- ЛІДЕР-ТОРГОВЕЦЬ – ОБИРАЙТЕ МЕНЕ, А Я ВАМ ЗА ЦЕ..

31.ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.

Політична культура

Гердер ввів у вжиток слово «культура».

Поняття «політична культура» у 1956 р. ввів Алмонд.

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.

Основа розуміння «політичної культури»:

1)сукупність індивідуальних позицій та уособлень даної політичної системи; це суб*єктна сфера, яка (визначає) утворює основу політичних дій та позицій, її значення.

Структура політичної культури(Алмонд,.), 3 ГРУПИ УСТАНОВОК..

1) пізнавальна орієнтація (КОГНІТИВНА) (фактичні значення про політичні явища).

2) ефективна або емоційна ( солідарність, певним політичним явищам).

3) оціночна або ціннісна орієнтація (ставлення до певних явищ у політиці,судження або думки, сума 2 попередніх, висновок..).

Розенбам(структура політичної системи)3 групи орієнтацій:

1) щодо інститутів державного управління;

А) щодо режиму (сприйняття основних способів, символів здійснення влади);

Б) шодо «входу» (оцінка реакції щодо вимог);

В) щодо «виходу».

2) щодо ін.. політ. Систем:

А) політична ідентифікація(відчуття приналежності до нової політ. Системи);

Б) політ. Міркування/ переконання;

В) уявлення про правила гром-н; гри!

3)щодо власної політичної д-сті.:

А) політична компетентність (наскільки ми обізнані в політиці);

Б) дієвість - наскільки важливі дії для суспільства

32.ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Алмонд та Авербах:

1) патріархальнийтип: характеризується повною відсутністю у простих людей інтересу до політичного життя

а) приходСЬКА;

б) провінц-на;

в) общинна;

Г)ЛЕКЦІЙНА

А) влада персоні-на;

Б) невіддільність політичної ієрархії від?? … релігій;

2 )підданський тип відрізняється сильною орієнтацією на політичну систему та результати її діяльності, але слабкою орієнтацією на активну участь у функціонуванні політичної системи, ЗАКРИТА СИСТЕМА, ПОЗА МЕЖАМИ ВСТАНОВЛЕНОЇ ІЄРАРХІЇСЛЮДИНА НІЧОГО НЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ., НЕ ІСНУЄ ЖОДНИХ ВИМОГ ДО СИСТЕМИ.

а) є знання про політ-ну сист.,яка?? персоніфікована;

б) існують певні очікування від політ. систем;

в)мінімал. політ. активність.

3) активістський тип(УЧАСНИЦЬКА):характеризується активною зацікавленістю громадян не тільки тим, що їм дасть політична система, політичне життя, але також і тим, що вони можуть відіграти активну роль у політичному житті,ГОТОВНІСТЬ ДО БОРОТЬБИ,ВІДЧУТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

а) політ. активність;

б) переконаність у своїй політ.-ій компетентності;

в) ін.. особливості????? д-ви;

Дата добавления: 2015-05-24