Методика розвитку фізичних якостей в учнів на уроках фізичної культури (загальна характеристика фізичних якостей)

Рухові здібності (якості) – це сукупність морфофункціональних особливостей людини, які забезпечують їй успіх у певному виді рухової дії.

Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати в учнів швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов'язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін.

У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових якостей має свої особливості: спритність і швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Для методики фізичного виховання важливо враховувати те, що м'яз як орган відчуття дозріває раніше, ніж як робочий орган. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. З огляду на це, важливо правильно визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку в дітей рухових якостей відповідно до їхніх вікових особливостей.

Програма з фізичної культури для учнів початкових класів приділяє велику увагу розвитку рухових якостей школярів. У кожному її розділі, присвяченому формуванню і вдосконаленню, рухових умінь і навичок, передбачено матеріал для розвитку рухових якостей. Вчителям фізичної культури необхідно орієнтуватися на цей матеріал і виходячи з умов школи, виділяти на кожному уроці певну кількість часу (6-12 хв) на розвиток рухових якостей учнів.

В роботі з розвитку рухових якостей вчителю необхідно враховувати особливості індивідуального та вікового розвитку дитини. Якщо спрямований розвиток рухових якостей здійснюється в період прискореного вікового розвитку, то педагогічний ефект виявляється значно вищим, ніж у період уповільненого зростання. Тому доцільно здійснювати спрямований розвиток тих або інших рухових якостей у дітей в ті вікові періоди, коли спостерігається найбільш інтенсивне вікове зростання їх.

Розвиток фізичних якостей здійснюється у процесі навчання дітей рухових дій, в єдності з формуванням рухових навичок. Однак це не виключає потреби ставити спеціальні завдання з розвитку фізичних якостей школярів як для окремого уроку, так і для серії їх. Систематично вивчаючи фізичну підготовленість дітей, вчитель вирішує, над розвитком яких фізичних якостей учнів він працюватиме, ставить певні завдання і добирає фізичні вправи для виконання під час уроку.

Завдання з розвитку фізичних якостей змінюється від уроку до уроку не так динамічно, як завдання навчання. Дуже часто одне й те саме завдання розраховане на цілу серію (систему) уроків. Формулювання їх у плані уроку може бути таким: «Сприяти розвитку швидкості, спритності, гнучкості під час виконання певних фізичних вправ і проведення рухливих ігор».

Вправи для розвитку рухових якостей у плані-конспекті уроку можуть бути подані у вигляді як окремих вправ, так і комплексів, побудованих таким чином, щоб їхній вплив рівномірно розподілявся між найбільшими м'язовими групами організму учнів: розгиначі і згиначі тулуба, розгиначі рук, ніг, великі грудні м'язи та ін. Ці найважливіші м'язові групи визначають рівень розвитку «загальної сили», швидкості рухів та інших якісних сторін рухової діяльності. З метою підтримання стабільного інтересу до виконання комплексу слід періодично змінювати одні вправи комплексу іншими. У плані-конспекті уроку треба обов'язково зазначити дозування вправ і занотувати всі необхідні організаційно-методичні вказівки.

Опис комплексу або окремих вправ для розвитку рухових якостей можна робити як у плані-конспекті уроку, так і на окремих картках, що додаються до плану-конспекту.

Швидкісні здібності – це здатність людини до максимально швидкого виконання рухових дій.

Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних простих рухів і частоти рухів у локо­моторних, тобто пов'язаних з переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції — це рухи-відповіді на відомі сигнали, що з'являються раптово. В житті вони ма­ють велике значення, наприклад, під час дій у важких умо­вах місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених рухових реакцій до нових досить швидкий: швидка реакція в одних умовах стимулює таку ж реакцію і в інших.

Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу її нервової системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою певних вправ.

Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові реакції. Основні з них — реакція на. об'єкт, що рухається, та реакція вибору. Щоб удосконалити в дітей здатність швидко вловлювати очима предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту, несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово в дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.

Реакція вибору — це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів) відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.

Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів (відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час.

Спритність – це здатність координувати рухи, оволодіваючи новими, вміти швидко переключатись від одних рухів до других в залежності від вимог змінюючої обставини.

Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх, танцювальні рухи, ритміч­ну ходьбу у різних сполученнях, стрибки із скакалкою з додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди; вправи з великим м'ячем — передачі, перекидання тощо.

У дітей 7—8 років швидко вдосконалюється здатність до різних точних рухів. Цьому допомагають метання в ціль, вправи з малим м'ячем — удари об підлогу й кидки об стін­ку з наступним ловінням, підкидання й ловіння м'яча з до­датковими рухами.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівнова­гу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й ко­лоді різними способами, з додатковими завданнями, а та­кож гімнастичні вправи та ігри.

Витривалістю називають здібність протистояти втомі в певному виді рухової діяльності, тобто виконувати роботу максимально довгий час.

Для розвитку статичної витривалості доцільно викори­стовувати вправи з достатньо тривалим утриманням пев­них поз: мішані виси, упори, стояння на носках, вправи з рівноваги на одній нозі.

Вправами, що розвивають витривалість динамічного характеру, є багаторазові повторення згинання й розгинан­ня рук у положенні мішаних висів І упорів, присідання.

Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організм дитини, трохи більше за те, яке вона звикла переносити. Поступово її ор­ганізм адаптується до більшого обсягу роботи, набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних на­вантажень. Витривалість передусім виробляється під час бігу, стрибків, ходьби на лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість переходити на інші види діяльності такого ж характеру, Інтенсивності й тривалості. Так відбувається підвищення загальної витривалості ди­тини.

Найкращий засіб для формування витривалості молод­ших школярів — ігри з короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов'язаним із значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій має бу­ти невелика — їх слід чергувати з короткими перервами для відпочинку.

Сила – це здатність людини протидіяти зовнішньому опору за допомогою мязових зусиль. Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних вправ.

Учителю необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні напруження пов'язані з ве­ликими енерговитратами, що може призвести до загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до тривалого натужування, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск, що веде до здавлювання порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця. Внаслідок підвищення внутрішньолегеневого тиску відбувається здавлювання ле­геневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що може призвести до анемії мозку і знепритомлення. Тому для розвитку сили найкраще застосовувати ігри, що вима­гають від дітей короткочасних швидкісно-силових напру­жень і помірних навантажень.

Швидкісно-силові – це здібності людини проявляти максимальні зусилля у найкоротший проміжок часу з оптимальною амплітудою рухів.

Гнучкість – це здібність людини досягати максимальної амплітуди в будь-якому русі.

Дата добавления: 2015-05-07