Екологія Західного Бугу 1 страница

38

33

23

20.

19.

18.

17.

а Вернадським жива речовина – сукупність усіх живих організмів біосфери. Це форма активної матерії, і її енергія тим більша, чим більша маса живої речовини.

Властивості живої речовини:

1)високоорганізованавнутрішня структура;
2)здатність вловлювати із зовнішнього середовища і транспортувати речовини та енергію, забезпечуючи ними процеси своєї життєдіяльності;
3)здатністьпідтримуватисталістьвласноговнутрішньогосередовища, незважаючи на коливання умов середовищазовнішнього, якщоціколиваннясумісні з життям;
4)здатність до самовідтворення шляхом розмноження.

Функції живої речовини в біосфері

1) Енергетична - поглинання сонячної енергії в процесі фотосинтезу, а хімічної енергії шляхом розкладу енергонасичених речовин; передача енергії кормовими ланцюгами різнорідної живої речовини
2) концентраційна - вибіркове накопичення в ході життєдіяльності окремих видів речовин: а) використовуваної для створення тіла організму; б) виділеної з неї в процесі метаболізму
3) деструктивна - мінералізація небіогенної органічної речовини; розкладання неживої органічної речовини; втягування утворених речовин у біохімічний кругообіг
4) середовищетворна - перетворенняхіміко-фізичнихпараметрівсередовища (головним чином за рахунок не біогенноїречовини)
5) транспортна - перенесенняречовинпротисилитяжіння і в горизонтальному напрямку.

Закон константності за Вернадським: кількістьживоїречовини (за певнийгеологічний час) є величина постійна.

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (за Вернадським): уся жива речовина Землі має єдину фізико-хімічну природу.

Основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу

Цілісність біосфери визначається самоузгодженісттю всіх процесів в біосфері, обмежених фізичними константами, рівнем радіації та ін.

Земні закони руху атомів, перетворення енергії є відображенням гармонії космосу, забезпечуючи гармонію і організованість біосфери. Сонце як основне джерело енергії біосфери регулює життєві процеси на Землі.

Жива речовина біосфери з найдавніших геологічних часів активно трансформує сонячну енергію в енергію хімічних зв'язків складних органічних речовин. При цьому сутність живого постійна, змінюються лише форми існування живої речовини. Сама жива речовина не є випадковим створенням, а є результатом перетворення сонячної світлової енергії в дійсну енергію Землі.

Чим дрібніше організми, тим з більшою швидкістю вони розмножуються. Швидкість розмноження залежить від щільності живої речовини. Розтікання життя - результат прояву її геохімічної енергії.

Автотрофні організми отримують всі необхідні для життя речовини з навколишньої косної матерії. Для життя гетеротрофів необхідні готові органічні сполуки. Поширення фотосинтезуючих організмів (автотрофів) обмежується можливістю проникнення сонячної енергії.

Активна трансформація живою речовиною космічної енергії супроводжується прагненням до максимальної експансії, прагненням до заполонення всього можливого простору. Цей процес В.І. Вернадський назвав «тиском життя».

Формами знаходження хімічних елементів є гірські породи, мінерали, магма, розсіяні елементи і жива речовина. У земній корі відбуваються постійні перетворення речовин, кругообіг, рух атомів і молекул.

Поширення життя на нашій планеті визначається полем стійкості зелених рослин. Максимальне поле життя обмежується крайніми межами виживання організмів, яке залежить від стійкості хімічних сполук, що становлять живу речовину, до певних умов середовища.

Кількість живої речовини в біосфері постійна і відповідає кількості газів в атмосфері, перш за все кисню.

Будь-яка система досягає стійкої рівноваги, при якому вільна енергія системи наближається до нуля.

СЕРЕДОВИЩЕ - одне з основних понять екології. Під середовищем мається на увазі КОМПЛЕКС природних тіл і явищ, з якими організм знаходиться в прямих або непрямих стосунках. Поняття НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ідентично загальному поняттю, але має на увазі БЕЗПОСЕРЕДНІЙ КОНТАКТ організму із СУБ'ЄКТАМИ або ОБ'ЄКТАМИ.
Розрізняють також:
ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
Сукупність природних і антропогенних факторів живої і неживої природи, що виявляють ефект впливу на живі організми
СЕРЕДОВИЩЕ АБІОТИЧНЕ - Усі сили і явища природи, походження яких прямо не зв'язано з життєдіяльністю нині живучих організмів
Екологічний фактор - будь-яка умова середовища, здатна робити прямий або непрямий вплив на живі організми, хоча б протягом однієї з фаз їхнього індивідуального розвитку. Екологічні фактори бувають абіотичні, біотичні, антропогенні і т.д. (розглядали на першій лекції).

• Кліматичні - світло, температура, рух повітря, тиск;
• Едафогені («едафос» - ґрунт) - механічний склад ґрунту, вологоємність, повітропроникність, щільність;
• Орографічні – рельєф, висота над рівнем моря, експозиція схилу;
• Хімічні – газовий склад повітря, сольовий склад води, концентрація хімічних речовин, кислотність і склад ґрунтових розчинів.
СЕРЕДОВИЩЕ БІОТИЧНЕ
Сили і явища природи, зобов'язані своїм походженням життєдіяльності нині живучих організмів
• Біотичні – фітогенні (рослини), зоогенные (тварини), мікробіогенні (ві-руси, найпростіші, бактерії, риккетсии);
• Антропогенні – обумовлені діяльністю людини.
Класифікація екологічних факторів (І.М.Пономарьова, 1975), відповідає вище зазначеним.
Більш конкретне просторове розуміння середовища - це СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ. Це поняття було розглянуто в перших лекціях.
Поняття середовище не тотожно поняттю "УМОВИ ІСНУВАННЯ". Умови існування являють собою суму ЖИТТЄВО НЕОБХІДНИХ ФАКТОРІВ СЕРЕДОВИЩА, БЕЗ ЯКИХ ЖИВІ ОРГАНІЗМИ НЕ МОЖУТЬ ІСНУВАТИ.
Зупинимося докладніше на дії деяких екологічних факторів.
ТЕМПЕРАТУРА.
Температури у Всесвіті змінюються в межах багатьох тисяч градусів, і в порівнянні з ними межі температур, при яких зареєстроване існування мешканців Землі, невеликі (від - 200 до +100ос). Однак життєдіяльність живих організмів протікає в більш вузькому діапазоні температур.
Значення тепла, як фактора складається насамперед у тім, що від температури навколишнього середовища залежить температура організмів, він також безпосередньо впливає на ШВИДКІСТЬ і ХАРАКТЕР протікання всіх хімічних реакцій, що складають обмін речовин.
(При підвищенні температури на 10 градусів реакція прискорюється в 2 - 3 рази [закон Вант-Гоффа]).
Границями існування життя є температурні умови, при яких ЩЕ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ВЛАСТИВОСТІ, НОРМАЛЬНА БУДІВЛЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ НАСАМПЕРЕД МОЛЕКУЛ ФЕРМЕНТНИХ БІЛКІВ (0 -50).
Джерелом тепла на Землі є промениста енергія Сонця, а також тепло надр нашої планети. Температурні умови середовища найтіснішим образом зв'язані з дією сонячного світла, але визначаються не тільки ім. На температурний режим місцевості впливає СВІТЛОПОГЛИНАЮЧА ЗДАТНІСТЬ ҐРУНТУ, ЇЇ ТЕПЛОПРОВІДНІСТЬ, ТЕПЛОЄМНІСТЬ, НІЧНЕ ВИХОЛОДЖУВАННЯ, ВОЛОГОЄМНІСТЬ, і т.д. Внаслідок акумуляції тепла ґрунтом і водоймами навесні і влітку і поступової віддачі його з настанням осені і зими значно згладжуються сезонні переходи температур у середніх і високих широтах, у морських берегів, де величезні маси води є резервуаром літнього тепла. Подібне вирівнювання температурних контрастів відбувається також протягом доби, при зміні дня і ночі.
Температурний фактор на більшій площі Землі піддається різко вираженим добовим і се-зонним коливанням, що у свою чергу обумовлює відповідний ритм біологічних явищ у при-роді.
У залежності від забезпеченості променистою енергією Сонця симетричних ділянок обох півкуль земної кулі розрізняють починаючи з екватора наступні кліматичні зони: ТРОПІЧНА, СУБТРОПІЧНА, ПОМІРНА і ХОЛОДНА зони. Розподіл організмів на планеті також відбувається зонально.
Температура і світло два пов’заних фактора середовища

СВІТЛО.
Сонячна радіація, що досягає поверхні Землі, є основним джерелом енергії для формування середовища, здатної задовольнити життєві потреби організмів. При проходженні через земну атмосферу сонячне випромінювання помітне послабляється.
Більше третини всієї падаючої радіації відбиває хмарами або відкидається у виді розсіяного випромінювання у світовий простір.
Близько 20% поглинається хмарами, аэрозолями і перемінними компонентами атмосфери. Радіація, що доходить до поверхні землі, складається з прямих сонячних променів (24%), і 23% складає розсіяна небозводом дифузійна радіація.
Від того яку частину енергії поглатит поверхня залежить загальний режим температури і вологості.
Наприклад:

чистий сніг відбиває 80-95% світла;
забруднений сніг - 40-50%;
чорноземний ґрунт - до 5%;
сухий світлий ґрунт – 35-45%;
хвойні ліси – 10-15%.

Прихожа на земну поверхню сумарна радіація створює для її мешканців СВІТЛОВИЙ РЕЖИМ, що складають який є прямій і розсіяний світло. Співвідношення між ними закономірно змінюється в залежності від географічної широти. (У полярних областях переважає розсіяна радіація - 70%, на екваторі пряма).
Екологічно значимими є наступні показники світла:
тривалість впливу (довжина дня), інтенсивність (в енергетичних величинах), якісний склад променистого потоку (спектральний склад).
Живі організми дуже тонко реагують на ці показники, особливо на тривалість впливу. Це виражено в такому загальбіологічному явищі як ФОТОПЕРІОДИЗМ, що зв'язаний з біоритмологієй, зокрема, з феноменом БІОЛОГІЧНИХ ГОДИН.
Як відомо, усі живі організми існують у навколишнім середовищі тільки у формі популя-ції (сукупність осіб одного виду, що населяють визначений простір усередині якого здійснюєть-ся той або інший ступінь обміну генетичною інформацією – панміксія). Кожна популяція має визначену структуру:
1. вікову (співвідношення осіб різного віку);
2. сексуальну (співвідношення статей);
3. просторову (колонії, родини, зграї і т.п.).
Має визначену чисельність і амплітуду коливань цієї чисельності.
Усе це визначається ЕКОЛОГІЧНОЮ НІШЕЮ даного виду – тобто умовами мі-сцеперебування (тобто режиму факторів середовища) і толерантністю) вимогами органі-змів, що складають популяцію.
(Н).

Раннє згадувалося про біотичні фактори. Розглянемо деякі особливості цієї групи факторів.
БІОТИЧНІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА: До них відносяться
• Фітогенні,
• зоогенні,
• мікробіогенні.
Виділяють різні форми биотических відносин.
КОНКУРЕНЦІЯ-
Тип міжвидових і внутрішньовидових взаємин, при якому популяції або особи в боротьбі за їжу, місце обитания й інші, необхідні для життя умови впли-вають один на одного негативно
ХИЖАЦТВО-
Відношення між хижаком і жертвою
Хижаки - це тварина або рослина, що ловлять і поїдають тварин, як об'єкт харчування. Обидва види (хижак і жертва) здобувають такий спосіб життя і такі чисельні співвідношення, що забезпечують існування обох видів.
ПАРАЗИТИЗМ –
Така форма біотичних зв'язків організмів різних видів, при якій один з них живе за рахунок іншого, знаходячись усередині або на поверхні його тіла.
Паразитизм буває постійний і тимчасовий.
СИМБІОЗ –
Тривале, нероздільне і взаємовигідне співжиття двох або більш видів організмів.

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища — сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організмитощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

21

Закон оптимуму (толерантності) Шелфорда

У природних умовах не завжди можна розрізнити вплив окре­мих факторів та їх наслідок. Організми завжди відчувають на собі сукупний вплив різних екологічних факторів. На них одночасно впливають взаємопов'язані між собою температура, вологість, світло, повітря, сусідні організми. Вплив будь-якого фактору на організм визначається його інтенсивністю — існують межі значення фактора (вони є суто індивідуальні, але одночасно властиві для всіх особин конкретного виду), при яких життєдіяльність організму неможлива, тобто наступає смерть — точки екстремуму, й існують показники фактора за яких організм може підтримувати але пригнічену життєдіяльність — це межі песимуму, або почуватись комфортно і давати потомство — межі оптимуму або комфорту.

Здатність виду існувати при різних значеннях фактора нази­вають його екологічною валентністю або екологічною амплітудою.

Організми які можуть існувати при широкій амплітуді фактора називають еврибіонтними, а ті які існують при обмежених значеннях будь-якого фактора — стенобіонтні.

[ред.] Закон мінімуму Лібіха

Для нормального існування організму необхідний набір факторів. З усього комплексу екологічних факторів, що діють на живий організм, найбільший лімітуючий вплив має той фактор, показник якого найвіддаленіший від оптимуму конкретного виду.

Німецький вчений Юстус Лібіх встановив, що продуктивність рослин залежить від того мінерального елементу, якого вміст у ґрунті найменший. Наприклад, якщо вміст фосфору у ґрунті лише 20% від норми, а кальцію — 50% від норми, то обмежуючим фактором буде недостача фосфору.

Ґрунт, як жодне інше середовище, — густо заселений різними тваринами і мікроорганізмами, залишається при цьому основним життєвим субстратом для рослин. Ґрунтова фауна, або едафон, включає представників багатьох найвищих за ранґом таксонів. Відомо, що близько 90% видів комах на тих чи інших стадіях свого онтогенезу пов'язані з ґрунтом. В особливо сприятливих для життя умовах на 1 м2 шару ґрунту і підстилки налічується до 1,5 більйона найпростіших, до 20 млн нематод. Ґрунт став місцем проживання не лише безхребетних. У земляних сховищах багато хребетних навіть виводять нове потомство. Серед них і земноводні, і птахи, і ссавці. На окремих лісових ділянках порожнини нір крота становлять до 15% площі. Кроти, утворюючи в ґрунті численні ходи, спушують ґрунт, поліпшують його фізичні й водні властивості. В земляних нірках гніздяться берегові ластівки, рибалочки, бджолоїдки. Різноманітний і багатий органічний світ ґрунту відіграє важливу роль у його трансформації. Прискорюючи розклад і загальний кругообіг речовин, ґрунтові редуценти, тобто тварини, які живляться мертвими органічними речовинами, що розкладаються, збагачують ґрунт органічними сполуками, поліпшують його фізичні властивості: структуру, водопроникність, аерацію, а отже, умови мінерального і водного живлення, росту і кореневого дихання рослин. За хімічним складом ґрунт суттєво відрізняється від своєї материнської породи. Він складається з мінеральних, органічних і органо-мінеральних речовин. Головною особливістю хімічного складу ґрунту с наявність у ньому специфічної групи органічних речовин — гумусових. Визначальним для генезису ґрунтів та їх родючості є ґрунтовий розчин, який бере участь у процесах перетворення (руйнування і синтез) мінеральних і органічних речовин, переміщення вертикальними профілями різноманітних продуктів ґрунтоутворення, а головне — у живленні рослин. Тому дуже важливо знати його склад та властивості (реакцію, буферність, осмотичний тиск) і динаміку.

24

Для прикладу розглянемо термін “симбіоз”, точний переклад якого означає “життя з...”, “життя разом” у розумінні “співжиття”. Формально у симбіозі перебувають всі види малих і великих істот, які живуть на певній території. Фактично ж це слово використовується для тих випадків “співжиття”, коли дві чи більше особини різних видів мають істотний зиск з нього. У граничному випадку симбіоз такий сильний, що істоти не можуть існувати окремо, утворюючи нерозривне ціле.

Наведемо для прикладу лишайники, які першими колонізують голе й непридатне для зелених рослин каміння. Це нерозривний зв’язок водоростей і грибів, представники яких нарізно не змогли б вижити на такій негостинній поверхні.

Науковці віддають перевагу не узагальненому і не досить чітко визначеному слову “симбіоз”, а групі термінів, які визначають різні стадії посилення взаємовигідного зв’язку між особинами різних видів, а саме: коменсалізм, протокооперація, мутуалізм, ектобіоз, ендобіоз, метабіоз.

25

Приро́дні ресу́рси (рос. природные ресурсы, англ. natural resources; нім. natürliche Ressourcen f pl, Naturschätze m pl, natürliche Hilfsquellen f pl (Ressourcen f pl), Rohstoffquellen f pl) — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини.

Зміст [показати]

[ред.]Поняття та класифікація

Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи. Речовина природи, яка залучена до суспільного виробництва і складає його сировинну і енергетичну базу.

Ресурси поділяються на: первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні і невідновні.

Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. П.р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До П.р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

Природними ресурсами є:

землі, земельні ресурси

надра

води

повітряний простір

атмосферне повітря

клімат[1][2]

радіочастотний ресурс

тваринний світ

рослинний світ

альтернативні джерела енергії.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на наступні групи:

- невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

- вичерпні відновлювані: фунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

- вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання.

Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно- та багатоцільового призначення.

26

Важливим чинником соціально

розвитку, функціонування суспільно-тернторіального комплексу України є різноманітні природні ресурси.іВони наіібільше впливають на розвиток, розміщення й територіальну організацію виробництва. Це пояснюється тим. що саме вони здебільшого є предметом праці, а їх видобуток становить початковий етап суспільного виробництва в цілому. Природні ресурси відбивають безпосередній зв'язок природи з діяльністю людини.

У широкому розумінні під природними ресурсами, в їх сукупності з усіма природними умовами, можна розуміти весь навколишній матеріальний світ, узятий у його відношенні до людського суспільства.

Природні ресурси найбільше впливають на розвиток і територіальну організацію тих виробництв, технологічні процеси яких пов'язані з використанням природних багатств. Крім добувної промисловості, природні ресурси істотно впливають на галузі обробної промисловості, що тяжіють до яжерел сировини і палива. Звичайно, роль природних ресурсів у формуванні виробничо-територіальних комплексів визначається не тільки рівнем розвитку продуктивних сил і техніко-економічними особливостями розміщення галузей, а й характером самих ресурсів. Найважливішими на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва є насамперед земельні, водні, лісові й мінеральні ресурси.

Величезне значення для людства, розвитку матеріального виробництва, зокрема сільськогосподарського, мають земельні ресурси. Вони характеризуються особливостями території, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси є територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, розселення населення, основним засобом виробництва, насамперед сільського й лісового господарства. Саме в останніх використовується найважливіша продуктивна властивість землі — родючість. На земній кулі із 134 млн км' площі земельного фонду сільськогосподарської землі (рілля, луки. пасовища, сади. плантації) займають майже 35%, ліси та чагарни-

17Я

мі — понад ЗО^с, населені пункти, промислові підприємства і транспорт — З ^г.

В Україні загальна земельна площа становить 60.4 млн гектарів, з них сільськогосподарські угіддя (рілля, сади. виноградники, сіножаті й пасо-[ііішаї — 41,9 млн гектарів, у тому числі 33.4 млн гектарів — рілля.

Водні ресурси — джерело промислового й побутового водопостачання. виробництва енергії. Як джерело водопостачання водні ресурси відіграють значну роль у розвитку всього народного господарства і у життєдіяльності населення. Річки та інші внутрішні води України (водосховища, озера. ставки, підземні води) мають важливе значення у водопостачанні, зрошенні. а річки, крім того, використовуються як джерела енергії, а також як транспортні шляхи. Найбільше народногосподарське значення має Дніпро, на нього припадає 65 % стоку річок України. Зростає значення підземних прісних вод. Їх використовують для водопостачання невеликих міст. сільських населених пунктів, промислових підприємств.

Україна належить до районів, недостатньо забезпечених водою. Водні ресурси по її території розміщені нерівномірно. Найбідніша на воду південно-східна її частина, а рівень розвитку промисловості там дуже високий. Не мають значних місцевих джерел водопостачання такі великі міста, як Харків, Кривий Ріг, Львів. Тому виникає потреба у перерозподілі водних ресурсів. Для постачання води населенню й промисловості споруджено канали. Багато води потрібно для зрошування земель південних районів: там створено зрошувальні системи, побудовано Північно-кримський канал.

Велику роль у розвитку суспільного виробництва й життєдіяльності населення відіграють лісові ресурси, під якими розуміють ліси певної території. котрі використовуються або можуть бути використані для задоволення ряду потреб суспільства.

27

Екологічна культура - це такий напрям люд­ської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому.

Екологічна культура має давню історію, вона є атрибутивною, тобто органічною складовою люд­ського життя з часів його виникнення. Водночас вона - феномен XX ст., коли людство дедалі більше усвідомлює необхідність перелаштування свого життя, з тим щоб воно стало безпечним, здоровим, радісним, щоб екологічна культура кож­ного зокрема і всіх разом стала імперативом буття.

Пропонований навчальний курс якраз і ставить за мету познайомити із засадами екологічної культури в єдності її теоретичних та практичних вимірів, в проявах історичних, політичних, природничих, соціологічних та сві­тоглядних, в колізіях її утвердження в реально­му, зокрема українському, суспільстві.

Екологічну культуру необхідно розглядати з двох сторін: по-перше, це - сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в си­стемі "людина - довкілля"; по-друге, це - те­оретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регу­ляції стану біосфери. Без знання кола проблем, що належать до екологічної культури, не можна зрозуміти, наприклад, чому одні спільноти (етно­си) живуть у злагоді з природою, тобто утверд­жуються у світі як етноси екофільні, а інші - залишають по собі руїну як спільноти екофобні, чому в одних випадках людська діяльність по­роджує гармонійні ландшафти та екосистеми, а в інших - довкілля перетворюється на пустку.

В основу концепції екологічної культури покладено діяльнісний підхід. Це - одна з основних мето­дологічних парадигм сучасної науки, яка дає змогу зрозуміти як причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення "світу в собі" у "світ для себе", світу натураль­ного, природного у світ трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини. У цьому контексті екологічна культура є такою життєдіяльністю людини, за якої досягається адаптація (трансформація) навколишнього при­родного світу до людини, а її самої - до дов­кілля. Тому екологічна культура включає коло питань, пов'язаних з використанням людиною природи, перетворенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої діяльності.

Розкриттю цих питань і підпорядкована структура навчального курсу та логіка ви­кладу проблем екологічної культури. Спочатку окреслюється загальний підхід до феномена еко­логічної культури як до людської діяльності і водночас простежуються різноманітні аспекти та обставини екологізації цієї діяльності. Далі увага зосереджується навколо питань про субстанційні, процесуальні, енергетичні та інші об'єктивні підвалини життя людини, на основі яких розкри­то механізм перетворення однієї з груп біологіч­них істот (гомінід, за існуючою класифікацією організмів), причому за незначний (у геологічно­му вимірі) час, у домінантний для всієї біосфери вид, котрому стало до снаги поставити (чи ста­вити) для задоволення власних потреб практично всі її ресурси. Інакше кажучи, з погляду плане­тарно-натуралістичного, людина перетворила всю біосферу у своє монопольне житло, у власну екологічну нішу.

Після розгляду зазначених питань слушно вести мову про сам механізм відносин людини і біосфери та про явища, викликані такою вза­ємодією. Особлива увага звертається на розкрит­тя кризових наслідків життєдіяльності людини для екосистем та їх впливу на функціонування суспільства. У зв'язку з цим докладно розглядаються принципи та типи природокористування. Останнє в системі екологічної культури тлумачиться як головний чинник самоорганізації та розвитку бі­осфери в сучасних умовах. Найголовнішим аргу­ментом на користь такого підходу слугує мож­ливість або ж бажання людини "замкнути на себе" потоки речовини та енергії в біосфері, принаймні вплинути на їх перебіг. Людина стає основною "геологічною силою" в біосфері, як писав акад. В.І. Вернадський, і природокористу­вання - суть той засіб, котрий дає змогу це зробити.

У заключних частинах курсу йдеться про предметні та світоглядно-ціннісні засади тради­ційної екологічної культури, а також про мо­рально-етичне і юридично-правове забезпечення її інституалізації в суспільстві. При цьому ши­роко використано матеріал, який розкриває особ­ливості екологічної культури українського народу, її архетипові традиційні риси та сучасний стан. Цей досвід повчальний як у позитивному, так і в негативному вимірі: з одного боку, в ми­нулі часи було вироблено блискучі зразки гар­монійного природокористування та закріплено їх у структурі ментальності, обрядності, навіть ре­лігійності українців; з іншого - через відомі причини, пов'язані з хижацьким ставленням до довкілля, колізії відносин між людиною і при­родою на теренах України давно вже можуть розглядатися як модельні для осягнення неба­жаних напрямів та форм природокористування взагалі.

Вимоги та засади екологічної культури мають стати складовою світогляду і мірилом практич­них дій кожної людини у сфері природоко­ристування, певною запорукою порятунку дов­кілля і забезпечення сталого розвитку та посту­пу людської цивілізації. Досвід розумного при­родокористування відомий не лише з давніх-давен, а й з практики сьогодення, коли посилю­ється усвідомлення необхідності шанобливого ставлення до природи, коли світова спільнота приймає екофільність найвищою цінністю життя.

Незаперечним є лише переконання в тому, що досягненню гармонії відносин людини з довкіл­лям мають слугувати найрізноманітніші напрям­ки людської думки та дії, і екологічна культура тут має посідати своє належне місце.

Дата добавления: 2015-05-24