Становлення педагогіки як науки. Внесок вітчизняних учених і громадських діячів у становлення та розвиток педагогічної науки

Педагогіка як наука. Предмет педагогіки та її основні категорії.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Основні педагогічні категорії (виховання, навчання, освіта).

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти.

Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Освіта як процес підготовки людини до життя передбачає навчання в певних його формах, зокрема й самоосвіту. Вона тісно пов'язана з вихованням.

Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі обов'язкові певні елементи навчання: використання і застосування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєння та ін. Виховання спрямоване на вироблення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це — складова виховання. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Отже, попри те, що виховання, освіта і навчання тісно взаємопов'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою специфіку, свої особливості.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у мебе позитивних рис і подолання негативних.

Перевиховання – виховний процес, сформований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: на­родна педагогіка — духовна педагогіка — світська педаго­гіка.

1. Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду наро­ду, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдан­ня, засоби і методи виховання та навчання.

Цей термін уперше вжив О. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ й учителей сельских».

У 60-х роках XX ст. запровадже­но термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). По­няття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує мож­ливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педа­гогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педа­гогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педаго­гічне значення явищ народного життя і визначає їх відпо­відність сучасним завданням виховання.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педаго­гіки, який забезпечує практичне за­своєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-істо­ричних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Родинна педагогіка — складова частина народної пе­дагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо ство­рення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін..

Педагогіка народного календаря передбачає вихован­ня дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього гро­мадянина з яскраво вираженою українською національ­ною свідомістю, твердою волею і характером.

2. Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з вихо­вання і навчання особистості засобами релігії

На рубежі XX—XXI ст. важливою гранню соціально­го життя в Україні є повернення до основ релігії. Така по­треба зумовлена тим, що впродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінного основою життєдіяльності біль­шості людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему захисту від негативних явищ довколишнього світу.

3. Світська педагогіка.

Коменський «Велика дидактика». Коменський з позиції гуманізму трактує педагогічні категорії — виховання, навчання й освіту — як процеси, що відбуваються відповідно до законів природи й зумовлені природою дитини. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання стали підґрунтям педагогічних теорій, чимало його ідей актуальні й нині.

Г. Сковорода. Його педагогічні погляди ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до батьківщи­ни й народу.

К. Ушинський. Обстоював думку, що кожен народ має право навчатися рідною мовою, визначив шляхи і засоби роз­виваючого навчання, збагатив принципи навчання.

А. Макаренко. Він роз­робив і втілив у практику принципи створення й педаго­гічного керівництва дитячим колективом, методику тру­дового виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни. Чимало зробив Макаренко і для розвитку теорії сімейного виховання.

В. Сухомлинський досліджував проблеми теорії та методики ви­ховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особи­стості учня, педагогічної майстерності. Його перу нале­жать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.

Г. Ващенка. У відомій праці «Виховний ідеал» він всебічно ана­лізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі, що, безперечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української педагогіки і практичній ді­яльності школи з формування підростаючого покоління незалежної України.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі дже­рела:

1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених видатних педагогів минулого і нині є зло­боденними.

2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями.

3. Передовий педагогічний досвід. Здобуте в процесі вивчення пе­дагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічних наук.

Дата добавления: 2015-05-24