Морфологічні особливості «людини вмілої»

В 1960 р. в першому, найдавнішому шарі Олдувайської ущелини, що датується 2—1,7 млн років тому, Льюїс Лікі виявив кісткові рештки гомінідів (нижню щелепу з зубами та дві тім'яні кістки жіночої особини 11—12 років; ключицю й кістки рук ще двох особин, дорослої та молодої; більшу частину кісток ноги четвертої особини) у супроводі десяти кам'яних знарядь зі слідами штучної обробки. За розмірами тіла (зріст до 120 см, вага —25— 40 кг) та будовою зубів ці істоти нагадували гранильних австралопітеків, відрізняючись від них відносно великим об'ємом мозку — 645— 660 см³.

Спосіб виготовлення найдавніших знарядь праці

Кістки стопи свідчили про те, що за локомоцією ця група гомінідів упритул наблизилася до сучасних людей, утримуючи тіло в майже цілком випрямленому положенні. Що ж до кисті, то в її будові поєднувались як мавпячі, так і людські риси. Так, за гнучкістю пальців вона нагадувала кисть тих порід мавп, які пересувались, опираючись на руки. Водночас великий палець був протиставлений іншим, а нігтьові фаланги мали ознаки, які вказують на початок формування широких пальцевих подушечок і добре розвинутого дотикового апарату. Це свідчить про те, що згадані істоти були спроможні виготовляти знаряддя праці. На думку англійського вченого Дж.Нейпіра, їм було властиве так зване силове охоплення, коли предмет згрібається всією жменею і затискується нею, немов обценьками. Для підтвердження своєї гіпотези він провів експеримент, власноруч виготовивши чопер — примітивне кам'яне знаряддя з грубими сколами, — використовуючи лише силове охоплення.

Інші дослідники припускають, що прадавні "олдувайці" вже мали не лише силове, а й "точне" охоплення, що давало змогу не лише виготовляти грубі знаряддя, а й ретельніше обробляти їх.

Л. Лікі кваліфікував свої знахідки як належні до роду Ното, надавши їм видову назву Homo habilis — "людина вміла". Однак Ле Гро Кларк (США), В. Якимов, В. Кочеткова (СРСР) та інші вчені не погодилися з цим, вказавши на близькість цих істот із грацильними австралопітеками.

Згодом нові кісткові рештки Homo habilis були виявлені на східному пустельному березі о. Туркан у Кенії, де з 1969 р. протягом тривалого часу працювала експедиція під керівництвом Р. Лікі. Особливого розголосу набув череп № 1470 (за інвентарним реєстром Національного музею в Найробі, де він зберігається), знайдений разом із кістками нижніх кінцівок. Він характеризувався відсутністю надочного валика, а головне — значно вищим, ніж у своїх олдувайських "родичів", об'ємом мозку — близько 780 см³. Зріст кенійського створіння, яке жило 1,89— 1,88 млн років тому, становив 156- 160см.

Ця та інші знахідки змусили скептиків змінити своє ставлення до "людини вмілої", визнавши її приналежність до роду Ното. Цьому сприяло і подальше розширення географії знахідок: у Східній Африці вже відомо близько двох десятків кісткових решток представників даного біологічного виду. До нього іноді відносять і телантропа, що мешкав на півдні Африканського континенту, та чадантропа з Центральної Африки.

Більшість знахідок Homo habilis датуються 2— 1,7 млн років тому. Це дало підстави висунути гіпотезу про те, що відокремлення "людської" лінії гомінідів від спільного з австралопітеками еволюційного стовбура сталося приблизно 2,5— 2 млн років тому.

Який же спосіб життя вела "людина вміла"? Зауважимо, що реконструкція життєдіяльності найдавніших представників роду Ното здійснюється на підставі комплексного аналізу, по-перше, палеоекологічних даних, які дають певне уявлення про природно-кліматичні умови кінця пліоцену — початку плейстоцену; по-друге, викопних кісткових решток; по- третє, предметів матеріальної культури та залишків фауни, знайдених на стоянках Homo habilis; по-четверте, етологічних спостережень за поведінкою людиноподібних мавп і т. ін.

З— 2 млн років тому тип природного середовища в Олдуваї загалом не відрізнявся від сучасної екосистеми долини Серенгеті в Танзанії, де переважають відкриті степові простори з острівцями зелені на берегах дрібних озер із солонуватою водою. Ці умови вимагали неабиякої пластичності морфологічного типу та поведінки гомінідів, не всі з яких змогли пристосуватися до них. Homo habilis були першими істотами на Землі, які перейшли до систематичного виготовлення штучних знарядь із каменя, кістки та інших матеріалів. Ці знаряддя належать до олдувайської, або олдованської, археологічної культури, носії якої жили 2,5— 1,5 млн років тому.

Характерною рисою олдувайської культури є наявність базових стоянок, де члени первісних колективів ділили між собою їжу, виготовляли знаряддя праці. Більшість розкопаних стоянок були розташовані поблизу джерел питної води. На думку Дж. Кларка, це пояснюється кількома обставинами, а саме: відсутністю засобів для транспортування і збереження води; сприятливішими умовами полювання, оскільки тварини також трималися біля води; необхідністю постійно вгамовувати спрагу, викликану регулярним уживанням сирого м'яса. Крім того, густий рослинний покрив на берегах водоймищ захищав Homo habilis від спеки та хижаків. На одній із стоянок у першому шарі Олдувайської ущелини виявлені сліди найдавнішого житла — майже чотириметрове у діаметрі коло із каменів, що колись підтримували гілки, на яких трималася хижина. Ці необроблені камені — манупорти — також могли слугувати для захисту їстівних припасів під час нападів хижаків. Цікаво, що навіть шимпанзе намагається захиститися від леопардів, кидаючи палиці або каміння.

Під час розкопок базових стоянок в Олдуваї було виявлено багато примітивних штучних знарядь, виготовлених із гальки, кварциту, вулканічної лави, а саме: чопери (галька з однобічним оббиванням), чопінги (камінь або галька, оббиті з обох боків, що мали загострений край), скребки з відщепів, відщепи з кількома сколами, сфероїди — оббиті з усіх боків камені округлої форми, які слугували для метання. Вважають, що кам'яні знаряддя олдувайського типу використовувалися для свіжування та розтину туш тварин, різання м'яса,

роздроблювання кісток і видобування мозку. Крім того, ними могли заточувати палиці, за допомогою яких відкопували їстівне коріння або руйнували нори дрібних тварин під час полювання на них. У найдавнішому шарі Олдувайської ущелини виявлені також окремі кістки з боріздками та відшліфованими поверхнями, які утворюються під час шкребіння шкіри або копання землі. Подібні кістки знайдені й у Стеркфонтейні (Південна Африка). Що ж до кам'яних знарядь олдувайського типу, то їх виявлено також на стоянках Homo habilis у Марокко, Тунісі, Кенії, Ефіопії; знаряддя, близькі до них за формою та способом обробки, віднайдені на території Південної Азії; штучно оброблені камені, схожі на олдувайські, походять з окремих стоянок Якутії, Туви, Китаю, Закавказзя.

Очевидно, колективи Homo habilis (первісні стада) складалися з кількох сімей, які включали самиць і дітей, та трьох-чотирьох самців. Такі колективи, як і спільноти людиноподібних мавп, не мали постійного складу і були відкриті для чужаків. Самиці доглядали за дітьми та підлітками (тривалість дитинства "людини вмілої", виходячи зі строків прорізування зубів, була майже такою ж, як і сучасної), передаючи їм навички, необхідні для життя в колективі, та готуючи до самостійного існування. Крім того, самиці збирали рослинну їжу в околицях базової стоянки, використовуючи для її перенесення шматки кори та шкіри. Самці та бездітні самиці брали участь у колективному загінному полюванні на дрібних та середніх тварин — молодих антилоп, свиней, ящірок, що їх вбивали або голими руками, або за допомогою палиць чи каменів. Вважають, що Homo habilis уживали також м'ясо загиблих великих тварин. Підставою для такого припущення є знахідка у верхній частині найдавнішого шару Олдувайської ущелини кістяка слона гарної збереженості в супроводі 123-х кам'яних знарядь. Крім того, на деяких базових стоянках виявлено окремі розрізнені кістки великих тварин. Це свідчить про те, що Homo habilis приносили сюди вже розчленовані шматки туш і розподіляли здобич серед членів стада. Житгєспроможність колективів перших представників роду Ното значною мірою залежала від використання знарядь праці та від передання наступним поколінням навичок обробки природних матеріалів.

Лабораторна робота №8. РОЗВИТОК МОЗКУ ПРЕДКІВ СУЧА СНИПХ ЛЮДЕЙ, ВИНИКНЕННЯ МОВЛЕННЯ 1 МИСЛЕННЯ

Мета роботи: ознайомитись з етапами формування мозку первісних людей;

розглянути механізми формування та становлення мислення і мовлення.

Завдання: 1. Прослідкуйте етапи формування мислення та мовлення і виділіть головні моменти.

2. Назвіть основні особливості анатомічної будови мовленнєвого апарату первісних людей, які заважали їм вимовляти певні звуки.

Матеріали та обладнання: таблиці, атласи.

Дата добавления: 2015-05-24