Екзамен з політології. 7 страница. 53. Різноманітні форми авторитаризму.Авторитарні режими можуть бути класифіковані як:абсолютистські монархії

53. Різноманітні форми авторитаризму. Авторитарні режими можуть бути класифіковані як:абсолютистські монархії, в яких верховна, виконавча, законодавча та судова влада повністю належить одній особі (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати тощо);військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотів (в різні часи: Аргентина, Бразилія, Греція, Чилі тощо);вождистські — спираються на авторитет сильного лідера, можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (Німеччина часів Гітлера, СРСР часів Сталіна);неототалітарні режими — владу контролює одна партія, інших партій або не існує, або вони мають декоративний характер (Корейська Народна Демократична Республіка).персональні тиранії — влада належить диктаторові та спирається на підтримку поліцейського апарату (в різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі, Уганда);В умовах авторитарних режимів можуть існувати профспілки і політичні партії, але під жорстким контролем правлячої особи або правлячого угрупування.Авторитаризм може існувати в найрізноманітніших формах. В історичному минулому він виступав у формі древніх тираній, деспотій, абсолютних монархій і у формі різних аристократичних режимів. Виходячи з вищесказаного, є необхідність зупинитися на типології сучасних форм авторитаризму. Залежно від того, на які соціальні групи і інститути спирається влада, можна виділити такі форми авторитарного режиму: Військові диктатури, що передбачають опір на армію. В умовах нерозвинутого громадянського суспільства і слабких демократичних традицій військові виступають найбільш організованою силою, яка володіє ресурсами для захоплення влади (як правило, шляхом державного перевороту). Подібні режими - досить часте явище в Африці, латинській Америці, на близькому Сході. Придушуючи політичні свободи, військові можуть виступити ініціаторами економічної модернізації суспільства (військова диктатура генерала А.Піночета в Чилі). Теократичний - з опорою на духовенство і релігію. На зразок можна навести сучасний Іран, де з середини 90-х pp. намітилась тенденція до лібералізації режиму. Олігархічний - влада належить певним корпоративним кланам. Вождистський (режим особистої влади), що опирається на авторитет сильного лідера. Сам режим може мати підтримку народу. Основою для виникнення подібних режимів може стати відчуття зовнішньої загрози для країни. Самі лідери часто використовують націоналістичні гасла, ідеї незалежності або "модернізаційного прориву" (швидкого вирішення проблем економічної відсталості і бідності) для консолідації населення навколо власної влади. Змішані, поєднуючи в собі елементи різних режимів. Так, режим, встановлений С.Хусейном в Іраці, володів властивостями військового, вождистського і частково теократичного режимів одночасно. Військовий режим, встановлений у 1973 р. в Чилі, пізніше трансформувався в режим особистої влади А.Піночета. Поряд з вищевказаними виділяють однопартійні і багатопартійні, президентські і парламентські, традиційні і мобілізаційні форми авторитаризму. Зрештою авторитарний режим може виступати у формі реакційної диктатури або бути більш ліберальним. Останні форми авторитаризму є своєрідним симбіозом авторитарних демократичних тенденцій.

54. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі. Теза про панування єдиної ідеології в державі є ключовою при розгляді різних аспектів тоталітаризму, оскільки саме ідеологічний монізм дозволяє одній партії монополізувати владу і, понад те, здобувати підтримку населення. Тоталітарна ідеологія пропонує принципи, за якими має функціонувати нове суспільство, а, отже, для реалізації мети режиму вона має бути єдиним світоглядним орієнтиром. Переконати громадян у доцільності монізму партії, яка пропонує загальнодержавну ідеологію, та в правильності тверджень цієї ідеології можна тільки при замовчуванні або й прямій забороні альтернативних ідей. Адже вони за умов тоталітаризму виступають як опозиційні, оскільки плюралізм думок стає загрозою режимові. Відтак влада створює умови, за яких прагнення громадян до альтернативності є фактично неможливим. Це досягається шляхом ідеологічного контролю за поширенням інформації. Отже, цензурна політика, спрямована на ідеологічну фільтрацію будь-якої доступної населенню інформації, є необхідною умовою унеможливлення опозиційності. Цензура існує у будь-якій державі. Але політична цензура як прояв саме ідеологічної дискримінації є атрибутом держави тоталітарної, оскільки стоїть на сторожі збереження ідеологічної єдності. Тому, коли говоримо про тоталітаризм, то в цьому контексті можемо констатувати наявність не лише класової, національної та расової дискримінації, але й дискримінації ідеологічної, проявом якої є заборона опозиційних думок та нав’язування режимом власних ідей. І оскільки в тоталітарній державі ідеологізуються всі суспільні сфери, то цензура, як механізм забезпечення ідеологічного монізму, має бути тотальною. Суттєву роль у формуванні необхідної для тоталітаризму свідомості відіграють такі механізми впливу, як: засоби політичної соціалізації, політична пропаганда, ідеологічна індоктринація. І оскільки ці механізми застосовуються для нав’язування панівної ідеології, то з інформації, яка доходить до населення, вилучаються будь-які дані, що містять ознаки інших ідеологій. Зазвичай при вивченні проблеми тоталітарної цензури увагу приділяють саме обмеженням, що стосуються певних даних. Але щодо цензури як механізму контролю над суспільством, суттєвим є як замовчування невигідної для режиму інформації, так і нав’язування інформації йому потрібної. Так влада за допомогою цензури прагне маніпулювати громадською думкою.. Отже, цензура в тоталітарній державі є політичною цензурою в силу політизації суспільного життя, зв’язку всіх його сфер з політичними питаннями не лише через ідеологічний монізм, але й через необхідність впровадження у свідомість населення відповідної ідеології. Метою цензури в СРСР, Італії, Німеччині в період панування тоталітарних режимів був потужний вплив на громадську думку, зокрема на формування лояльності до влади. В цих умовах політична цензура стає тотальною. Тоталітарна цензура тісно пов’язана з політичною пропагандою (яка, як і цензура, спрямовується на політизацію суспільного життя), здійснюваною державою, оскільки проникнення забороненої інформації може суперечити пропагандистським гаслам. При цьому цензура не допускає реального відображення політичної, економічної та соціальної ситуації у країні. Тому її слід вважати механізмом тоталітарної пропаганди, оскільки фікції, які мають впроваджуватися в суспільну свідомість, створюються на основі неправдивої інформації, при поданні якої або приховуються певні дані, або підтримуються певні ідеї. Гасла тоталітарної пропаганди мають сприяти мобілізації населення та його підтримці офіційної ідеології, а це не передбачає об’єктивності – не допустити її можна саме за допомогою жорстких цензурних обмежень. При здійсненні політики, спрямованої на формування принципів цензури, обмеження впливу альтернативних джерел інформації, тоталітарні режими широко використовували засоби масової інформації. Одним з перших кроків тоталітарної влади завжди було запровадження контролю над ЗМІ.

55. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика. Серед пріоритетних напрямків політичних відносин важливе значення мають міжнародні. Вони є специфічним видом суспільних відносин. їх розуміють як складну систему політичних, економічних, дипломатичних, військових, інформаційних та інших відносин і зв'язків на двосторонніх, багатосторонніх, регіональних, континентальних та глобальних рівнях. Специфіка міжнародних політичних відносин полягає в тому, що: - порівняно із внутрішньо політичними вони мають ширший просторовий вимір; - дають характеристику взаємодії між двома й більше суб'єктами (державами, об'єднаннями, блоками); - основними суб'єктами виступають народи, держави, політичні й громадські структури; - їх прояв пов'язаний із широким спектром міжнародних норм і цінностей; - функціонування міжнародних політичних відносин переважно відбувається в рамках міжнародних політичних структур.Раніше в теорії міжнародних відносин для позначення взаємодії між суверенними державами використовувалося поняття «зовнішня політика». Проте сьогодні світова спільнота складається не тільки з незалежних держав, але і різних економічних, торгових, військових союзів, блоків і так далі, що склалися на двосторонній або багатобічній основі. Окрім них, на міжнародній арені активно діють Організація Об'єднаних Націй; міжнародні урядові і неурядові організації; а також спеціалізовані установи і організації, що займаються питаннями, соціального, економічного розвитку, проблемами роззброєння, безпеці. Всі вони є суб'єктами міжнародних відносин. Отже, міжнародні відносини є системою економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світової спільноти. Очевидно, що не всі взаємини між народами, державами, міжурядовими і неурядовими організаціями мають політичний характер. Проте у зв'язку з розширенням числа суб'єктів міжнародних відносин в політичній науці разом з поняттям «зовнішня політика» почав використовуватися термін «міжнародна політика». Під міжнародної політикою розуміються процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень, що торкаються життя світового співтовариства.Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами й організаціям, що діють на світовій арені.Суб'єктами світової політики виступають держави, міжнародні об'єднання, політичні партія і рухи і т.п. На світовій арені, крім держав, з'явилося багато нових неурядових суспільних і гуманітарних організацій, угрупувань, союзів, діють суспільно-політичні рухи. Але роль їх залишається поки несумірною з роллю держав, на які покладена місія представляти в світовій політиці суспільство в цілому, а не яку-небудь окремо взяту соціальну групу або політичну організацію. Політологи підкреслюють, що держава - єдиний загальнонаціональний інститут, що має легітимні повноваження брати участь у відносинах з іншими державами, укладати договіри, оголошувати війну. Держави як і раніше залишаються основними суб'єктами світової політики. Разом з тим зростання числа міжурядових і міжнародних неурядових організацій робить правомірним твердження про формування нового світового політичного простору, в якому всі суб'єкти світової політики тісно взаємозв'язані. Цей термін відображає взаємодію всіх політичних сил в глобальному масштабі при рішенні питань забезпечення загального миру, безпеки, рівної для всіх прав і можливостей вільного розвитку і т.д..Міжнародні відносини - це система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв'язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації.Види міжнародних відносин: за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні; на основі взаємодіючих суб’єктів - міждержавні, між партійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.

56. Способи рекрутування в еліту: антрепренерська система і система гільдій. В сучасній політології прийнято розрізняти дві основні системи рекрутування політичних еліт - антрепренерську і гільдій.Систему гільдій відрізняють: закритість, відбір претендентів на високі посади головним чином з низьких шарів самої еліти, їх повільне поступове просування по сходинках службової ієрархії; високий ступінь інституціоналізації процесу відбору, наявність численних інституційних фільтрів (формальних вимог для заняття посад (вік, стаж роботи, освіта, партійність тощо); вузький, відносно закритий круг селектората (людей, що здійснюють відбір кадрів); Система гільдій переважала в тоталітарних країнах. Номенклатурна система рекрутування політичної еліти – один з найтиповіших варіантів гільдій, який характеризується відсутністю конкурентної боротьби, політикуванням і домінуванням споріднених зв'язків.Значення ієрархічної побудови номенклатури полягало в тому, що кандидат послідовно підіймався з сходинки на сходинку. Тут були виключені конфлікти усередині еліти, забезпечувалася спадкоємність політичного курсу, відтворювання одного типу лідерства. Разом з тим ця система культивувала особисту відданість кандидата керівництву, догоджання, показна активність і т.д. Тому система все рідше допускала до влади людей здатних, талановитих, самостійних.Елементи системи гільдій є у Великобританії, Японії, Німеччині і інших країнах. Наприклад, у ФРН для того, щоб зробити кар'єру необхідно, як мінімум, відповідати наступним вимогам: по-перше, походження батьків кандидата повинне бути достатньо високим. Компенсацією за недостатнє репрезентативне походження може мати брак з представниками більш високої соціальної групи; по-друге, необхідний певний тип виховання, як правило, його можна отримати у великому місті в поєднанні з університетською освітою; по-третє, кандидат повинен сповідати одну з двох основних релігій і дотримуватися певної системи поглядів. Антрепренерську систему відрізняють: відвертість, широкі можливості для представників різних суспільних груп претендувати на місце в еліті; невелике число інституційних фільтрів, тобто формальних вимог для заняття посад; широкий круг беруть участь у відборі, в який можуть ввійти всі виборці країни; висока конкурентоспроможність відбору, гострота суперництва за заняття керівних позицій; першорядна значущість особистих якостей, індивідуальної активності, уміння знайти підтримку виборців. Дана система поширена в більшості країн Західної Європи і США, оскільки є демократичною, динамічної і здібної до інновацій. Її недоліками є часта зміна курсу у зв'язку із змінами в правлячій еліті, порівняно низька передбачуваність політичних рішень, схильність лідерів до надмірного захоплення зовнішнім ефектом та популізмом.У кожної системи відбору є свої плюси і мінуси. Якщо антрепренерська система більшою мірою пристосована до динамізму сучасного життя, то система гільдій схильна до бюрократизації, консерватизму; перша відрізняється високим ступенем ризику, друга - більшою урівноваженістю і виваженістю політичних рішень, меншою ймовірністю внутрішніх конфліктів, прагненням до консенсусу і спадкоємності.

57.Стилі лідерства. Визначення та типологія. Лідерство – це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Стилі:1.Авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідера. Головний метод керівництва -директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання. Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість;2. Демократичний стиль. В цьому випадку для лідера характерне урахування інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи. Головний метод керівництва - заохочення та похвала оточуючих;3. Відсторонений стиль проявляється у пасивній позиції лідера при здійсненні ним управлінських функцій і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також в бажанні уникнути можливих конфліктів. Основний метод керівництва - прохання, переконання, поради. Можливі ситуації, коли саме найближче оточення починає маніпулювати політиком.Залежно від мети, на яку орієнтований політик, виділяють:1)інструментальне лідерство, яке сконцентроване на досягненні поставлених завдань і відповідно вимагає від лідера та його команди високого рівня компетентності;2) емоційне лідерство, орієнтоване на установлення добрих стосунків з послідовниками.Залежно від природи авторитету, на якому побудована влада лідера, у політології виділяють:1)традиційне лідерство, яке передбачає вплив, заснований на вірі послідовників у святість традицій (монархи, старійшини та вожді племен);2) харизматичне лідерство, що формується на основі віри населення у виключні особисті якості лідера;3) раціональне лідерство. Ресурси впливу лідера базуються на факті призначення або вибрання його на певну посаду. Саме такою легітимністю володіє більшість сучасних президентів і голів виконавчої влади.

58.Структура політичних партій. У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:-вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;-бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.Інколи бюрократичний апарат може відособлюватися від інших ланок партії і навіть брати партійне керівництво у свої руки.Класичний приклад: висунення в 20-і pp. в РКП (б) секретаріату ЦК на чолі з Й. Сталіним на перше місце у структурі партії.-активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;-пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;-соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

59.Структура політичної влади. Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела і ресурси влади.Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати його сила, краса, багатство, авторитет.Суб'єкти політичної влади мають багаторівневий характер: її первинний рівень виражений індивідами, вторинний -політичними організаціями, суб'єкти більш високого рівня -політичні еліти і лідери.Влади не може бути без підпорядкування об'єкта. Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; переконанням у необхідності підпорядкування; зацікавленістю, щоб бути в підлеглості; відчуттям обов'язку; авторитетом суб'єкта влади.Ресурси влади являють собою все те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб'єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу.Економічні ресурси - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання, гроші, родючі землі, продукти харчування тощо.Соціальні ресурси - соціальні і демографічні структури, соціальна інфраструктура: освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо.Культурно-інформаційні ресурси - знання й інформація, а також засоби їх отримання і поширення: інститути науки і освіти, ЗМІ тощо. Через ці інститути контролюється формування суспільної думки. Особливо великий вплив на політичне життя мають ЗМІ. Хто контролює ЗМІ, той і володіє ресурсами переконання і навіювання.Адміністративно-правові ресурси - система управління, сукупність владних установ.Силові ресурси - це зброя і апарат фізичного примусу (армія, поліція, внутрішні війська, спецслужби, суд і прокуратура з їх матеріальними атрибутами: будівлями, спорядженням, тюрмами).

60.Структурні компоненти політичної системи. У політичній системі суспільства розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру.Інституціональну підсистему складають політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії,громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи.Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні політичні норми цілеспрямовано створюються державою — норми права; інші складаються поступово під впливом політичних, економічних, духовних чинників — норми моралі, звичаї, традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми суспільства є норми національного права.Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режим.Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.Політична свідомість і політична культура складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

61.Суб'єкти політичної влади: соціальні, інституціональні і функціональні. Суб'єкт влади — це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади — державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політичне домінуючих соціальних груп. Такий поділ є відносним. Побутує й інша класифікація владних суб'єктів. Згідно з нею суб'єкти влади умовно поділяють на первинні й вторинні:1. Первинним суб'єктом за республіканського, демократичного правління є народ — носій суверенітету і єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Поняття народ неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення, об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними — невеликі етнічні групи, релігійні громади тощо.2. Вторинні суб'єкти носіїв влади — малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, благополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колективним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.Якщо суб’єкти політичної влади поділити на соціальні, інституціональні і функціональні, то до соціальних належать це певні суспільні класи (робітники, селяни, буржуазія, поміщики, інтелігенція); соціальні прошарки (підприємці, фермери, священики, службовці); професійні групи (машинобудівники, педагоги, будівельники і т.д.);етнічні спільності (нація, народність, плем’я); вікові групи (молодь, середній вік, пенсіонери).

62.Суб'єкти та об'єкти політики. Суб'єкти політики - це люди, їхні організації, рухи, інститути, окремі особистості, що беруть участь у політичному житті суспільства і держави і чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної й інших сфер життєдіяльності людей як відповідних об'єктів політики. Отже, суб'єкти політики спроможні сформулювати і реалізувати власні цілі, мають усвідомлені інтереси і потреби, цілеспрямовану активність, тобто суб'єкти політики є головним регулятором взаємодії з об'єктом, керування ім.У процесі діяльності суб'єкт взаємодіє з реальними суспільними відносинами і вибирає з них той шар, що має для нього певний інтерес. Тому об'єкт взагалі, і політики зокрема, - це той предмет, конкретна галузь реальності, що стала значимою, цікавою або необхідною для суб'єкта. Об'єкти політики - це реальна політична дійсність із властивими їй суспільними відносинами, насамперед політичними, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, протиріччя політичного процесу, як у межах держави, так і в регіональному або світовому просторі. Об'єкт політики дає уявлення про те, на що суб'єкт політики спрямовує свою активність у вигляді перетворюючої або руйнуючої політичної діяльності.Суб'єкти політики активні за своєю природою. Рушійною силою такої активності, цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного (у сукупності й у залежності з іншими) інтересу. Обсяг активності, обумовлений спроможністю суб'єкту, впливати на поводження людей (взаємодіяти з іншими суб'єктами політики), підкоряти політичні дії розробленим цілям, викликати зміни в політичному середовищі. Суб’єктність у політиці визначається залежністю між об'єктивними можливостями діяти, які обмежуються структурою політичних сил і досягнутим рівнем зрілості суб'єкта, зрілістю політичного середовища і т.п. і суб'єктивними можливостями (знаннями, уміннями діяти, послідовністю діяльності, мотивацією, емоційним станом, волею і т.п.).

63.Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування. Під політичним суспільним рухом розуміються такі суспільні сили, що намагаються змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряди або державні органи або ж шляхом завоювання влади. Політичний рух - особлива форма суспільного руху, що визначається в найбільш загальному вигляді як спільне прагнення людей до реалізації загальної політичної мети і політичної програми.Громадські рухи масові і виникають з певною метою. Це структурно неоформлені масові об'єднання громадян та організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на реалізацію певних тактичних завдань. Основними різновидностями громадських рухів в Україні є: політичні рухи (Народний Рух України на початковій стадії), масові: демократичні рухи (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські, проти расової та національної дискримінації, націоналістичні об'єднання, соціальні, екологічні, неофеміністські та ін).Характерною рисою, що відрізняє політичний рух від усіх інших суспільних течій і об'єднань є те, що політичний рух використовує для досягнення політичної мети політичні засоби, методи і способи, тобто завойовує шляхом масових політичних заходів і виступів політичну владу або впливає на засоби та методи здійснення політичної влади, добиваючись реалізації економічних і соціальних проблем. Один з важливих критеріїв формування політичних рухів - класовий, політичний характер.

Дата добавления: 2015-05-24