Органічні речовини як основа сучасних матеріалів. Пластмаси, синтетичні каучуки, гума, штучні й синтетичні волокна 2 страница

Смертельна доза нікотину для людини — 50-70 мг (1 мг на кілограм маси тіла). Відомо, що кількість нікотину, який надходить із тютюнового диму в організм, становить приблизно 1/25 вмісту його в тютюні. Важливе значення має те, як часто роблять затяжки під час куріння. Людина дістає смертельну дозу нікотину. Викурюючи 20-25 сигарет на день.

Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця. Цьому заважають запаморочення й нудота, а часом і ще неприємніші відчуття, такі як інтенсивне слиновиділення, шум у голові, головний біль, серцебиття, загальна слабкість, трестіння рук, блювання, пронос. У тяжких випадках людина непритомніє. Поступово організм пристосовується до нікотину і куріння не викликає таких неприємних відчуттів. Хоча отруєння організму триває, але довго воно ніяк не виявляється.

Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, чадний газ та ін.

Тютюновий дим, який вдихає курець, насамперед потрапляє у верхні дихальні шляхи, а потім — у трахею та легені. Під впливом тютюнового диму відбувається хронічне подразнення слизової оболонки гортані, розвивається запалення голосових зв'язок, вони потовщуються, грубішають. Це призводить до зміни тембру голосу (грубий голос курця), що особливо помітно в молодих жінок.

Внаслідок подразнення слизової оболонки бронхів і трахеї тютюновим димом розвивається їх хронічне запалення (бронхіт і трахеїт).

Тому курці частіше хворіють на запалення легень, туберкульоз, захворювання у них мають тяжкий перебіг.

Учені встановили, що куріння — один з основних чинників, які призводять до того, що розвивається рак легень. Захворюваність на рак легень серед курців у 30 разів більша, ніж серед тих, хто не курить. Також відомо, що куріння збільшує ризик захворіти на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, шлунку, сечового міхура. Тютюновий дим згубно ідє на серцево-судинну систему, дихальну систему та органи травлення.

Нині ми не можемо говорити про куріння підлітків як про невинні пустощі. Куріння — соціальне лихо. Через нерозуміння, сліпе наслідування моди, дорослих, ровесників підліток починає курити — спочатку робить одну затяжку, викурює одну сигарету, а потім тягнеться до лиховісної пачки знову і знову. І так куріння стає звичкою. А почати куріння набагато легше, ніж покинути. Отож, краще не починати.

У науковому трактуванні наркоманія — це хворобливий психічний стан, який зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними речовинами і характеризуються психічною або фізичною залежність від них.

Небезпека наркоманії очевидна. Нелегальний обіг наркотичних засобів стає надзвичайно серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на стан здоров'я і благополуччя людей, розвиток суспільства загалом. Різко збільшується число осіб, які незаконно вживають наркотики, і пропорційно до цього зростає кількість злочинів на грунті наркоманії.

Щодо причин дедалі поширюваної пристрасті до згубного заняття, то тут існує чимало далеко неоднозначних думок. Одні дослідники пояснюють це явище звичайним зацікавленням, бажанням зробити навпаки, інші зупиняються на відсутності тепла, захищеності чи своєрідному способі провести час. Є й категорія аналітиків, які вважають основною причиною розповсюдження наркоманії соціальні проблеми: безробіття, відсутність системи виховання молоді, котра, відверто кажучи, залишилася наодинці з власною долею.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками є однією з найважливіших проблем ХХ століття, досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. За своїм характером людина завжди тягнеться до невідомого. І їй, як свідчить практика, не важко було відкрити таємницю: природа в своїй глибині містить рослини, коріння чи листя яких виділяють соки, що піднімають настрій, надають сил, роблячи життя, хоча й ненадовго, "щасливим".

Існує безліч доказів тому, що виробництво, торгівля і споживання наркотичних речовин набрали швидких темпів розповсюдження в глобальних масштабах. В Україні за останні роки зловживання наркотичними засобами та їх незаконний обіг набули масового характеру. І якщо раніше, в період правління тоталітарного режиму колишнього Союзу ця правда замовчувалася, скравалася під грифом "таємно", то сьогодні ми змушені відверто визнати, що над Україною нависла реальна загроза самознищення нації за допомогою як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

Практика свідчить, що основною сировинною базою наркоманії в Україні є снотворний мас. Споконвіків насіння, на перший погляд, мирної сільськогосподарської культури використовувалися як продукт харчування. Наркоотруту містить не воно, а головки маку. На жаль, в останні роки пелюстки цієї рослини вкрили пеленою журби не одну українську оселю. Не зважаючи на чисельні укази, постанови, інші нормативні акти, які забороняють висівання та вирощування цієї культури, люди свідомо, а чи ні сприяють розповсюдженню наркоманії. Є чимало прикладів, коли мак популяризується і висівається з метою отримання наживи. З кожним роком кількість виявлених та знищених органами правопорядку незаконних посівів маку та коноплі зростає в десятки разів. Пропорційно збільшуються і осяги вилусення з обігу наркотичних засобів. Якщо, скажімо, в 1996 році в Україні в наркоділків було сконфісковано 38, 2 тонни наркозілля, то зараз ця цифра перевищує 45 тонн. Причому, понад 70% наркозасобів вогтовляєтьмся в державі на основі власної сировини.

Якщо до 1995 року на внутрішньому ринку Украіни був зараеєстрований єдиний факт появи в державі кокаїну, то за останні 5 років їх кількість перевищила тисячу.

Важкі синтетичні наркотики, які виявляються на українській території, як праволи, є результатом життєдіяльності міжнародної злочинності.

Сьогодні чітко простежується небезпечна тенденція поширення неазаконного розповсюдження неркотичних засобів, їх немедичного вживання та зростання кількості хворих наркоманією на Прикарпатті. Тривожна статистика свідчить, що за останні 5 років кількість виявлених злочтинів, пов'язаних з наркоманією, зросла більш як у два рази. З незаконного обігу за цей паріод вилучено близько трьох тонн наркотичних засобів. Нині в області перебуває на обліку майже 500 осіб (в Україні — біля 60 тисяч), які вдаються до немедичного вживання наркотиків. Основною наркотичною базою для виготовлення наркотичних речовин на Прикарпатті є також снотворний мак, який особливо поширений в населених пунктах Богородчанського, Коломийського, Косівського, Надвірнянського, Снятинського, Тисменицького та Тлумацького районів. Власне, на цій основі розиввається наркоманія.

Статистика свідчить, що тільки в Івано-Франківську щорічно помирає по 20-25 наркоманів. Найчастіше від передозування. Ділки, які виготовляють значну кількість наркотика, випробовують його міцність на наркоманах, котрі опинилися, так би мовити, на мілині. Їм вводять дозу і вони, за своїми відчуттями, визначають, наскільки наркотик сильний, але нерідко виходить, що концентрація виявилася надто високою і "піддослідні" помирають.

Наркоманія надзвичайно підступна і тяжка хвороба. Вживання наркотиків нищівно руйнує імунітет наркомана, його серцево-судинну систему, внутрішні органи. Бранця "білої смерті" видає зовнішній вигляд: його шкіра, зуби, волосся. Життя наркоманів ділиться на дві фази: перша, в якій знаходяться під дією наркотиків, і друга фаза, коли шукають чергову дозу. Нічим іншим наркоман не може займатися, бо починається жахлива "ломка".

Наша медицина навчилася лікувати наркоманію. Та біда в тому, що ця людина нерідко повертається у колишнє середовище і не може втриматися від спокуси знову српобувати "заборонений плід". На жаль, хвороба настільки змінює особистість, що наркомани, навіть після тривалого лікування, беруться за старе, бо не можуть адаптуватися до існуючих умов. Неспроможні подолати побутові чи соціальні проблеми.

53-55

Пластмаси
Потреби людини в різних матеріалах постійно зростають, але ресурси природних матеріалів на планеті обмежені. Друга половина XX ст. стала періодом інтенсивного пошуку, дослідження і виробництва полімерів. За своїми властивостями полімерні матеріали вигідно відрізняються від природних. Вони довговічніші, не зазнають корозії, мають невелику густину, досить міцні; їх легко формувати, обробляти, забарвлювати.

Чимало полімерів після нагрівання і подальшого охолодження хімічно не змінюються і зберігають свої фізичні властивості. У розплавленому стані їх заливають у форми, де при охолодженні вони тверднуть. Цю операцію можна повторювати декілька разів. Такі полімери називають термопластичними. До них належать поліетилен, поліпропілен, полістирен, тефлон, поліметилметакрилат та ін. За допомогою пресування, видавлювання, лиття із термопластичних полімерів виготовляють різні вироби.

Існують ще й термореактивні полімери. Під час нагрівання вони втрачають пластичність, а також здатність плавитися і розчинятися. Це — результат необоротних хімічних змін у полімерах, пов'язаних з утворенням додаткових ковалентних зв'язків і формуванням сітчастої структури. Термореактивними полімерами є, наприклад, фенолоформальдегідні й епоксидні смоли.

Велика кількість полімерів становить основу пластичних мас (скорочена назва — пластмаси).

Пластмаси — це матеріали, створені на основі полімерів, які здатні під впливом температури і тиску набувати певної форми і зберігати її.

Пластмаси, крім полімерів, містять різні добавки, які покращують їхні властивості, підвищують стійкість до хімічно агресивного середовища і зміни зовнішніх умов. Добавками слугують розмелена деревина, крейда, графіт, папір, різні волокна. Полімери в таких пластмасах є зв’язуючими компонентами. Якщо до мономера добавлено сполуку, яка розкладається при нагріванні з виділенням газів, то добутий полімер має вигляд застиглої піни (його називають пінопластом). Добавки-пластифікатори надають полімерному матеріалу еластичності.

Розглянемо кілька полімерів, які входять до складу найважливіших пластмас.

Поліетилен — безбарвний прозорий або білий напівпрозорий еластичний матеріал, який на дотик нагадує парафін. Це термопластичний полімер; його властивості залежать від умов перебігу реакції полімеризації. На поліетилен не діють вода, кислоти (крім нітратної), луги, жири, масла. Він нестійкий щодо галогенів та органічних розчинників, горючий. Із поліетилену виробляють пакувальну плівку і плівку для теплиць, водопровідні и каналізаційні труби, електроізоляцію, предмети побуту. Поліетиленові вироби є морозостійкими, але не витримують нагрівання вище 60-100 °С.

Поліпропілен — полімер білого кольору, стійкий щодо лугів і кислот. Вироби з нього відзначаються достатньою міцністю. Із поліпропілену виготовляють одноразові шприци, посуд, пакувальну плівку, стільці, столи, труби, волокна.

Полівінілхлорид — найдешевший полімерний матеріал, стійкий щодо води, слабких основ і кислот, рідких вуглеводнів. Термопластичний полімер; його властивості визначаються добавками. Має невисоку термічну стійкість, при нагріванні розкладається з виділенням хлороводню, але незаймистий.

Із полівінілхлориду виготовляють лінолеум, плитку для підлоги. Він слугує ізоляційним матеріалом для дротів і кабелю. Прозорі гнучкі трубки із цього полімеру використовують у медицині (системи переливання крові).

Політетрафлуоретен, або тефлон, — полімер, зовні схожий на поліетилен, має високу хімічну і термічну стійкість, негорючий. Не руйнується навіть концентрованими кислотами, не розчиняється й не набухає в жодному з розчинників. Вироби з тефлону можна використовувати в інтервалі температур від -260 до +260 °С.

Каучуки і волокна
Каучуки — полімерні матеріали рослинного або синтетичного походження, з яких виготовляють гуму та гумові вироби. Вони дуже важливі для людства, хоча б тому, що без шин не можуть функціонувати ні автомобільний, ні повітряний транспорт.

Найхарактерніша властивість каучуків — еластичність, тобто здатність після деформації відновлювати свою форму. Але при нагріванні або охолодженні така властивість втрачається. Ці матеріали відзначаються ще й високою міцністю та зносостійкістю.

Більшість каучуків — це полімери дієнових вуглеводнів та їх похідних.

Природний (натуральний) каучук міститься в соку деяких рослин (гевеї, фікуса, кульбаби), який нагадує молоко і є емульсією каучуку у воді. Утворення цього полімеру із мономеру описує хімічне рівняння

Сполука розчиняється в бензині, бензені, деяких інших органічних розчинниках. Завдяки подвійним зв'язкам полімер здатний вступати в реакції приєднання.

Природний каучук і донині не втратив практичного значення; його добувають у великій кількості.

Синтетичні каучуки не лише виявилися замінниками натурального, а й набули широкого застосування.

Залежно від мономера (мономерів) розрізняють бутадієновий, бутадієн-стирольний, ізопреновии (аналог природного), хлоропреновий каучуки та ін.

Уперше синтетичні каучуки почали виробляти в Радянському Союзі в 1932 р. за технологією, розробленою академіком С. В. Лебєдєвим. їх синтезують за реакціями полімеризації, більшість яких відбувається за участю каталізаторів.

Найбільше випускають бутадієн-стирольного каучуку, здійснюючи сумісну полімеризацію бутадієну і стирену. Приєднання молекули стирену відбувається в основному за положеннями 1 і 4 молекули бутадієну. Спрощена схема реакції:

За фізичними властивостями бутадієн-стирольний каучук схожий на натуральний.

Каучуки є сировиною для виробництва гуми. Основу цієї технології становить процес вулканізації — нагрівання каучуку із сіркою. Каучук змішують з наповнювачами (глиною, сажею, крейдою, кремнеземом), барвниками, речовинами, які подовжують термін еластичності гуми. Потім до суміші добавляють сірку. В результаті взаємодії каучуку із сіркою відбувається зшивання карбонових ланцюгів за допомогою сульфідних «містків» S – S з утворенням просторової структури. Але частина подвійних зв'язків зберігається. Якщо взяти надлишок сірки, то всі подвійні зв'язки будуть «витрачені» на зшивання й утвориться твердий термореактивний матеріал — ебоніт. Його використовують для виготовлення електротехнічних деталей, хімічної апаратури.

Серед інших сфер застосування каучуків — виробництво на їхній основі клеїв, деяких пластмас, штучної шкіри, взуття, плитки для підлоги, електроізоляційних оболонок.

Волокна — це довгі гнучкі нитки, які виробляють із природних або синтетичних полімерів і використовують для виготовлення пряжі й текстильних виробів.

Розрізняють природні, або натуральні, і хімічні волокна.

Природні волокна. Рослинні волокна формуються на поверхні насіння (бавовна), у стеблах і листі (коноплі, льон). їхня основа — целюлоза.

Тваринні волокна є білковими полімерами. Більшість вовни виробляють із шерсті овець. Шовк — це речовина, яку виділяють особливі залози тутового шовкопряда.

Бавовна відзначається термічною стійкістю, вовна — еластичністю, а шовк — високою міцністю і характерним блиском.

Хімічні волокна виробляють із деяких полімерів лінійної будови. Полімери спочатку розплавляють або розчиняють в органічному розчиннику, а потім розплав або розчин пропускають крізь дуже малі отвори. При цьому утворюються довгі й тонкі нитки.

Хімічні волокна поділяють на штучні і синтетичні.

Штучні волокна добувають переробкою природних полімерів, здебільшого целюлози. Вони мають низку переваг, які стосуються технології волокон і якості виробів із них.

Найважливішими штучними волокнами є віскозне й ацетатне. Основу першого становить целюлоза [С₆Н₇О₂(ОН)₃]n, а другого — її ацетатні естери (наприклад, триацетат С₆Н₇О₂(ОСОСН₃)₃]_n).

Синтетичні волокна виробляють із органічних сполук, здійснюючи хімічні реакції. До волокон цього типу належать капрон, найлон, енант, нітрон, лавсан та ін.

Синтетичні волокна міцніші, еластичніші, довговічніші за природні. Вони мають і недоліки — малу гігроскопічність, здатність до електризації. Тому до синтетичних волокон додають природні волокна і речовини- антистатики.

Капрон, найлон і енант — поліамідні волокна. Зовні капронове волокно нагадує натуральний шовк, але є набагато міцнішим. Із синтетичних нього виготовляють канати, риболовні сітки, волокон тканини, трикотажні вироби.

Найлон є продуктом поліконденсації гексаметилендіаміну й адипінової кислоти:

Чудові штучні хутра, трикотаж, декоративні тканини виготовляють із поліакрилонітрильного волокна — нітрону. Це волокно має значну термо- і світлостійкість, високу еластичність. Його добувають із поліакрилонітрилу — продукту полімеризації акрилонітрилу:

Лавсан [-О-СН₂-СН₂-О-СО-С₆Н₄-СО-]_n — поліестерне волокно. Цей полімер утворюється під час реакції поліконденсації між етиленгліколем і терефталевою кислотою. За зовнішнім виглядом і властивостями лавсанове волокно нагадує вовну, проте є міцнішим, а вироби з нього не потребують прасування.

Побутові хімікати широко використовують у домашньому господарстві. Товари побутової хімії вражають розмаїттям. Яскрава вигадлива упаковка привертає увагу. Найрізноманітніші форми (розчини, гелі, порошки, пас­ти, креми, піни, суспензії, емульсії, гранули, таблетки, олівці, стікери, аерозолі тощо), склад і призначення є наочним свідченням того, наскільки «широко простягає хімія руки свої у справи людські» і як непросто пересіч­ному споживачеві вибрати якісний і безпечний продукт.

Аби спростити орієнтування в безмежному океані товарів побутової хі­мії, треба їх класифікувати. Зазвичай класифікаційною ознакою є призна­чення цих споживчих продуктів (поміркуйте. за якими ще критеріями можна класифікувати їх). Засоби для прання, підсинювання, вибілюван­ня, вибавляння плям, миття, чищення, дезінфікування, склеювання, до­гляду за поверхнями з натуральних, штучних, синтетичних матеріалів, рослинами, боротьби з побутовими комахами, гризунами та іншими шкід­никами... Цей перелік надзвичайно широкий (доповніть його, спираючись на власний повсякденний досвід). Деякі з найважливіших груп товарів по­бутової хімії наведено на схемі (мал. 19.1).

- До складу побутових хімікатів входять як неорганічні, так і органічні ре­човини: природні і штучні, синтетичні. Це неспростовне свідчення того, що хімія, хімічна технологія і її продукти - життєво важливі, необхідні сьогод - ні кожному. Продукти хімічного, передусім органічного, синтезу стали невід’ємною складовою життя сучасної людини.

Звісно, можна до нескінченності називати галузі застосування в повсяк­денному житті різноманітних сполук. Про деякі з них йшлося в попередніх параграфах. На прикладі пластмас, волокон, каучуків, лікарських засобів ®и Веодноразово пересвідчилися в існуванні зв’язку між хімічним складом, ^Удовою, властивостями і застосуванням речовин. Споживчі властивості

Мал. 19.1. Товари побутової хіми зазвичай класифікують за призначенням.

Інсектициди і зооциди - засоби боротьби із шкідниками: комахами (наведіть приклади) І * хребетними тваринами {миші, пацюки)

Засобів побутової хімії зумовлені властивостями речовин, що входять до їхнього складу. Поміж них часто трапляються токсичні, їдкі, шкідливі для здцров'я сполуки. Тому безпечне й ефективне використання побутових хімікатів можливе лише за дотримання певних норм, нехтування якими неприпустиме (поясніть це. залучивши знання з основ здоров'я і власний повсякденний досвід).

Загальні правила поводження з побутовими хімікатами треба знати й не­ухильно виконувати (прокоментуйте наведені далі твердження, допов­ніть їх за потреби).

• використовуйте засоби побутової хімії строго за призначенням, згідно з інструкцією.

• Пильнуйте, аби на кожному з побутових хімікатів була етикетка, не пе­рекладайте їх з упаковок до інших місткостей.

• Беріть до уваги піктограми на етикетці (додаток 8).

• Зберігайте засоби побутової хімії в місцях, недоступних для дітей і хат* ніх тварин, подалі від харчових продуктів, місць приготування їжі, на­грівальних приладів.

• He нехтуйте під час роботи з їдкими та отруйними побутовими хіміката­ми засобами індивідуального захисту (захисні окуляри, рукавиці, респі­ратор тощо).

• Рештки побутових хімікатів і упаковку утилізуйте згідно з рекомендаці­ями виробника.

• Тримайте на видноті список телефонів для екстреного звернення по допо* могу в разі нещасного випадку.

Як шкідливі речовини у складі побутових хімікатів потрапляють до орга­нізму? Розгляньмо приклад. Фенол - отруйна речовина, про це вже йшлося

Ми́ло — розчинна у воді мийна речовина; як хімічний продукт являє собою відносно складне з'єднання жирних кислот з лугами, а за своєю будовою відноситься до класу солей. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.

Мийна дія мила – складний фізико-хімічний процес. Мило є посередником між полярними молекулами води і неполярними частинками бруду, нерозчиненого у воді. Умовно склад мила можна позначити формулою R –COONa, де R – вуглеводневий радикал, до складу якого можуть входити 12–17 атомів Карбону. За хімічною природою мило – це сіль, йонна сполука. Вона містить полярний залишок –COO^–Na⁺ і неполярний радикал R. Під час миття молекули мила так орієнтуються на забрудненій поверхні, що полярні групи – COONa звернені до полярних молекул води, а неполярні вуглеводневі радикали – до неполярних часток бруду. Таким чином, частинки бруду ніби потрапляють в оточення молекул мила і легко змиваються з поверхні водою.

У твердій воді мило втрачає свою мийну дію, тому що утворюються нерозчинні магнієві та кальцієві солі вищих карбонових кислот. У зв’язку з цим широко розвивається виробництво синтетичних мийних засобів. Вони мають добру мийну дію і не втрачають її у твердій воді. До ефективних синтетичних мийних засобів належать алкілсульфати. Це натрієві солі моноестерів сульфатної кислоти з вищими спиртами R O–SO₂ONa, де R – насичений вуглеводневий радикал. Молекули цих солей містять 12–14 атомів Карбону і мають дуже добрі мийні властивості. Кальцієві та магнієві солі їх розчинні у воді, а тому такі мийні засоби миють і у твердій воді. Вони входять до складу поширених пральних порошків.

Синтетичні миючі засоби - це сполуки, основною складовою яких є синтетичні миючі речовини. В склад СМЗ, крім синтетичних миючих речовин, входять лужні і нейтральні солі, відбілюючи і дезінфікуючі речовини, піноутворювачі та піногасники, ароматизовані речовини і ін.

СМЗ розрізняють за призначенням, консистенції (порошкові, пасти, рідкі), наявності допоміжної функції (з відбілюванням, підкрашуванням і ін).

За призначенням СМЗ поділяють на засоби для прання виробів із волокна льону; із волокна шерсті, шовку і хімічних; універсальні, комплексної дії, піномиючі.

Засоби для прання виробів з льону мають більш високий вміст лужних солей. Використовують для прання і замочування білизни, для ручного і машинного прання, для прання з одночасним відбілюванням, для машинного і ручного прання сильно забруднених виробів.

Засоби для прання виробів із шерсті, шовку і хімічних утворюють слабо лужне середовище і не містять підбілювачів. Призначені в основному для ручного прання.

Універсальні засоби застосовують для прання виробів із льону, шерсті, шовку і хімічних. Активність лугів регулюється температурою прання в залежності від того, який виріб.

Засоби комплексної дії - універсальні, але мають в своєму складі спеціальні домішки для проявлення допоміжних функцій: підкрашування, дезінфекція, видалення плям, антистатичної обробки.

Піномиючі засоби утворюють піну і використовуються для миття голови і приймання ванни.

Відбілюючі засоби використовують для відновлення білизни тканин. На торгові підприємства поступають відбілюючи засоби хімічної дії. Випускають їх у вигляді порошків, рідин і таблеток. Використовують в основному для відбілювання лляних тканини, а також інших виробів із тканин.

Відбілюючі засоби для виробів із лляних тканин і з віскозного шовку в залежності від виду відбілюючої речовини розрізняють перекисні і хлорвмісні[2 c 238].

До перекисних відбілювачів відносять Персоль, Персоль-2 та ін; до хлорвмісних - Білизну, Білизну-купаву і інші сильнодіючі препарати.

Мило і синтетичні мийні засоби належать до так званих поверхнево-активних речовин (ПАР). Їхнє широке застосування часто пов’язують із забрудненням водойм, довкілля. Річ у тім, що до мийних засобів додають фосфати, які у водоймах перетворюються на речовини, що живлять мікроорганізми. Вони починають швидко розмножуватись. А це спричинює заболочення водойм. Через це сучасні мийні засоби повинні хімічно чи біологічно розкладатися на нешкідливі речовини, що не забруднюють стоки.

Органічні розчинники широко застосовують у техніці й побуті. До їхнього: кладу входять представники різних класів органічних сполук - вуглевод­ні, їхні галогено - і нітропохідні, спирти, естери, органічні кислоти та їхні похідні тощо.

Багато з-поміж добре відомих вам з курсу хімії органічних речовин вико­ристовують як розчинники. Наприклад, етанол - розчинник, що застосову­ють для виготовлення парфумів, лікувальних екстрактів і настоянок, інших лікарських засобів. Ним вибавляють плями від трави (адже хлорофіл добре розчиняється в етиловому спирті), фломастерів. Спирт денатурований, або розчинник денатурат, - рідина з неприємним запахом, виготовлена з від­ходів лікеро-горілчаного або спиртового виробництва з добавлянням речо­вин і барвників, що робить денатурат непридатним для вживання як напою. Як розчинник спирт-денатурат використовують для вибавляння плям, ви­робництва лакофарбових матеріалів, знежирювання поверхонь тощо. Засто­сування метанолу як розчинника обмежує його висока токсичність.

Технологічні можливості розчинників використовують у виробництві пластмас і синтетичного каучуку, у лакофарбовій, фармацевтичній, тек­стильній, парфумерно-косметичній, медичній промисловості, у сільському господарстві, для хімічного чищення одягу тощо.

Дізнайтеся більше... Хімчистка - це фізико-хімічний процес очищення одя­гу або текстилю, у якому використовують будь-який розчинник (окрім води).

Основне призначення хімічного чищення: видалення бруду і плям, які не мож­на видалити пранням.

У виробництві лакофарбових матеріалів розчинники застосовують для розчинення різних речовин, наприклад частинок полімеру. Оскільки роз­чинники - леткі речовини, то після їх випаровування первісна структура розчинюваного матеріалу відновлюється і утворюється плівкове покриття.

Також розчинники використовують для розбавляння фарб, емалей і ла­ків, аби надати дисперсній системі потрібної консистенції. Розчинниками очищають і знежирюють поверхню перед фарбуванням, очищують інстру­менти (пецзлі, фарбувальні пульти) після завершення роботи. У промисло­вості і виробництві, в автосервісах розчинники використовують для очи­щення і промивання деталей.

Органічні розчинники можуть містити один або декілька компонентів. Нафтові розчинники - фракції нафти, одержувані її перегонкою. Вони складаються із сумішей індивідуальних вуглеводнів (парафінових, цикло- парафінових, ароматичних). Це прозорі оліїсті рідини з характерним запа­хом нафтопродуктів, легкозаймисті й токсичні. НайВідоміші з-поміж них - бензини (мал. 21.1), гас, уайт-спірит. їх використовують на виробництві й

У побуті для розбавляння фарб, промивання деталей, видалення забруднень і консервувальних покриттів (шару мастила, наприклад).

Сольвент - суміш ароматичних вуглеводнів (їхня частка становить близько 56 %) з невеликим вмістом циклопарафінів, парафінів і ненасиче - них циклічних вуглеводнів. Сольвент отримують під час коксування кам’яного вугілля і піролізу нафтових фракцій. Його застосовують для роз­чинення масел, бітумів, каучуків, полімерних смол.

Скипидар - чи не найвідоміший з-поміж терпенових розчинників. Це безбарвна прозора летка рідина з характерним запахом соснового дерева. Він добре розчиняє органічні масла, жири, смоли, каніфоль. Скипидар одержують із соснової живиці (живичний скипидар) перегонкою з водяною парою, а також з деревини шляхом сухої перегонки.

Дата добавления: 2015-05-24