Возрожденческие і націоналістичні рухи

Злиття специфічних рухів. Досі ми рассматри-вали окремо специфічні соціальні рухи, релігійні рухи і модні рухи. Проте повинно бути ясно, що вони можуть зливатися, хоча і в дуже різній мірі. Так, революційний рух може мати безліч рис религи-озного руху, а її успіх може залежати певною мірою від того, чи стане воно модним.

Возрожденческие руху. Возрожденческие і национали-стические рухи особливо часто мають такий змішаний характер. Ми присвятимо їм декілька зауважень. Люди, що беруть участь у возрожденческих рухах, ідеалізують про-шлое, шанують деяку ідеальну картину цього минулого, що склалася у них, прагнуть підігнати сучасне життя під цю ідеальну картину. Такі рухи пояснюються, очевидно, як відгуки на ситуацію фрустрації. У цій ситуації люди випробовують втрату самоповаги. Оскільки майбутнє не обеща-ет ним якогось нового гідного уявлення про самих собі, вони звертаються до минулого в спробі сформувати його. Згадуючи минулу славу і досягнення, вони можуть відвоювати трохи самоповаги і задоволення. Слід чекати, що такі рухи матимуть сильний релігійний характер.

У цих стосунках націоналістичні рухи дуже схожі з ними.

Націоналістичні рухи. Більшість националистиче-ских рухів мають сильний возрожденческий характер, предпо-лагающий прославляння минулого народу. Цей аспект тісно пов'язаний з тією мотивацією, яка така характерна для цього типу руху, а саме з комплексом неповноцінності. Ті, хто починають рух, зазвичай мають якісь прикрі особисті спогади про те, як їм дали відчути себе неповноцінними і недостатньо привілейованими для того, щоб отримати якийсь респектабельний статус. Їх уражене самовідчуття і бажання відновити самоповагу ведуть їх до спроб поліпшити статус групи, з якою вони себе ототожнюють. У такому русі спостерігається не лише постановка якоїсь мети, наприклад, завоювання національної автономії, але зазвичай також і ідеалізація якоїсь минулої епохи в житті цього народу.

Висновки відносно колективної поведінки

Соціальний лад може розглядатися як що складається з наступних, разом з іншими, елементів. По-перше, набору якихось загальних экспектаций, на підставі яких люди здатні кооперувати і регулювати свою діяльність по відношенню один до одного. Ця процедура дає їм звичаї, традиції, правила і норми. По-друге, набору якихось ценно-стей, які пов'язані з цими экспектациями і які визначають, наскільки вони важливі і з якою готовністю люди прилучаться до них. По-третє, якихось представлень, які люди мають про самих собі у відношенні один до одного і до своїх груп. І по-четверте, якійсь загальній суб'єктивній орієнтації у формі нахилів і настроїв.

Ця концепція соціального ладу полегшує розуміння положення, висловленого на початку цього обговорення, що при вивченні колективної поведінки ми торкаємося процесу построе-ния того або іншого соціального ладу. На ранніх стадіях цього процесу колективна поведінка невизначена по своєму характеру і відносно неорганізовано. З'являються эле-ментарные і спонтанні типи поведінки. На їх прикладі ясніше видно основні механізми асоціації. У міру продовження взаємодії між людьми колективна поведінка отримує форму і організацію. Виникають нові экспектаций, цінності, уявлення про права і обов'язки і нові смаки і настрое-ния. Ми постаралися довести ту роль, яку в цьому процесі грають механізми колективної поведінки, а також функцію соціальних рухів. Загалом, ми можемо сказати, що рухи, що концентруються навколо механізмів общественно-сти, дають початок політичній фазі соціального ладу; ті, що використовують головним чином механізми функціонування натовпу і контакту, породжують якийсь моральний або священний лад; ті ж, що, подібно до моди, підкреслюють механізми масових рухів, виробляють певні суб'єктивні орієнтації у формі загальних смаків і схильностей.

Дж. Мид. Від жесту до символу1

^{1Mead G. From Gesture to Symbol //Mead G. Mind, Self and Society. Chicago, 1934. P. 65. 66-76, 78. (Переклад А. Гараджи).}

У разі голосового жесту біологічна форма чує свій власний стимул якраз тоді, коли він використовується іншими формами; таким чином, вона прагне відгукуватися і на свій власний стимул, коли відгукується на стимул інших форм. Це означає, що птахи прагнуть співати для самих себе, діти - говорити для самих себе. Вироблювані ними звуки є стимулами до твору інших звуків. Там, де є якимсь особливим звук, що викликає якийсь особливий відгук, цей звук у разі його використання іншими формами викликає цей відгук в тій (біологічною) формі, про яку йде мова. Якщо горобець (що наслідує канарку) використовує цей особливий звук, відгуком на цей звук стане той, який буде чутний частіше, ніж який-небудь інший відгук. Таким чином, з репертуару горобця будуть відібрані ті елементи, які зустрічаються в співі канарки, і поступово такий відбір накопить в співі горобця ті елементи, які є загальними для обох птахів, не припускаючи тут ніякого особливого прагнення до подра-жанию. Тут в наявності деякий виборчий процес, який обирає те, що є загальним. "Наслідування" залежить від індивіда, що впливає на себе самого так, як інші впливають на нього, так що він знаходиться під дією не лише іншого, але і самого себе постільки, поскільки він використовує той же самий голосовий жест.

Отже, голосовий жест має таке значення, якого не має ніякий інший жест. Ми не можемо бачити себе тоді, коли наші особи приймають певне вираження. Нам набагато простіше затримати свою увагу у тому випадку, коли ми чуємо свій голос. Чують себе тоді, коли бувають раздраже-ны внаслідок використання якоїсь дратівливої інтонації, і, таким чином, несподівано спохвачуються, починаючи воспри-нимать самих себе. У разі ж лицьового (facial) вираження роздратування має місце такий стимул, який не має властивості викликати те ж вираження у цього індивіда, яке він викликає в іншому. Набагато простіше спохопитися і контролиро-вать себе в голосовому жесті, ніж у виразі обличчя.

Якщо є правда в старій аксіомі, що свідчить, що задирака завжди боягуз, обгрунтувати її можна тим, що індивід будить в собі ту ж установку страху, яку будить його задираюча установка в іншому, так що в конкретній ситуації, що провокує його блеф, його власна установка виявляється установкою інших. Якщо установка індивіда поступитися задираю-щей установці іншими є установка, що будить задираю-щую установку, тоді в цьому ж заході він виявляється пробу-дившим установку задирання в самому собі. Ми побачимо, що в цьому визначено є доля істини, якщо повернемося до того ефекту, який робить на індивіда використовуваний ним жест. Посколь-ку індивід викликає в собі ту установку, яку він викликає в інших, остільки відгук відбирається і посилюється. Це єдина основа для того, що ми називаємо наслідуванням. Це наслідування не в тому сенсі, що індивід робить те ж, що, як він бачить, робить інший механізм наслідування полягає в тому, що індивід викликає в- собі той відгук, який він викликає в іншому, і внаслідок цього надає таким відгукам більші ваги, чим іншим відгукам, поступово вибудовувавши ці набори відгуків в деяке переважаюче ціле. Це може відбуватися, як ми говоримо, несвідомо. Горобець не знає, що він наслідує канарку. Це просто поступовий відбір звуків, загальних для обох птахів. І це вірно для усіх випадків, де б ми не зустрічали наслідування.

Я протиставив дві ситуації для того, щоб показати, якою довгі путь2 повинні виконати мова або комунікація від ситуації, в якій немає нічого, окрім голосових сигналів, до ситуації, в якій використовуються значущі символи. Для останньої характерно якраз те, що індивід відгукується на свій власний стимул точно так, як і відгукуються інші люди. Коли це має місце, тоді символ стає значущим, тоді починають висловлювати щось. "Мова" папуги нічого не означає, але там, де щось значущо висловлюють за допомогою свого голосу, висловлюють це і для самих себе, і для будь-якого іншого в межах досяжності голосу. 'Лише голосовий жест годиться для цього типу комунікації, тому що лише на свій голосовий жест відгукуються або прагнуть відгукнутися так, як отклика-ется на нього інший. Мова рук, правда, має той же характер. Тут можна спостерігати використання тих жестів, якими користуються глухі. Вони впливають на того, хто їх використовує, точно так, як і вони впливають на інших. Зрозуміло, те ж саме вірне і стосовно будь-якої форми писемності. Але усі подібні символи розвинулися із специфічного голосового жесту, бо це - фундаментальний жест, що впливає на індивіда так, як він впливає на інших. Він не стає значущим в перекличці двох птахів. Проте тут в наявності той же тип процесу: стимул одного птаха прагне викликати такий же відгук в іншому птаху, якою він прагне викликати, як би слабо не простежувалася ця тенденція, в першому птаху.

^{2 На попередніх сторінках Г. Мид обговорював, що відбувається, коли горобця саджають в клітину разом з канарейкой.- Прим. ред.}

Дата добавления: 2015-05-24