Варіант. 1.)Ваше бачення вирішення екологічних проблем сучасності

1.)Ваше бачення вирішення екологічних проблем сучасності.

Оскільки виробнича діяльність викликає порушення природного середовища, суспільству випадає взяти на себе турботу щодо відновлення її властивостей та охорони від подальшої деградації.

Цілі охорони природи мають ставитись рівнозначно з іншими цілями використання (виробництвом продуктів харчування, промисловим виробництвом та створенням інфраструктури).

В Україні охорона навколишнього середовища розглядається як самостійно політичне завдання.

Політика щодо навколишнього середовища - це сукупність усіх дій, спрямованих на уникнення втручання в навколишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Конкретні цілі та програми стосуються на­самперед:

· визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього середовища викидів;

· економії енергії;

· сприяння використанню відходів тепла;

· утилізація старих матеріалів, а також відходів;

· підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм;

· впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

· заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього середовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

1) технологічні — розробка і впровадження нових технологій, очисних споруд, видів палива;

2) архітектурно-планувальні — озеленення населених пунктів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3) інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-па­трульного контролю;

4) економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5) правові — прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6) освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насамперед у молоді.

Охорона природи має проводитись лише в поєднанні з сільським господарством,оскільки тут можуть урівноважитись найзначніші за площею екосистеми. Важливими вимогами є:

· уникання будь-якої інтенсифікації викори­стання;

· обмеження розмірів, широкі смуги околиць;

· розширення сівозмін з місцевими видами та сортами замість централізовано вирощу­ваних високопродуктивних видів;

· скорочення застосування добрив;

· недопущення виливання рідкого гною на сільськогосподарські площі, замість цього - кругообіг органічних відходів;

· підтримка природних методів господарю­вання;

· перехід від грошової допомоги виробництву до допомоги, пов'язаної з певними місцями;

· врахування досягнень сільського господарства для забезпечення природного балансу.

2.)Які основні причини парникового ефекту? Чому він небезпечний для людини?

Парнико́вий ефе́кт — явище в атмосфері Землі, при якому енергія сонячних променів, відбиваючись від поверхні Землі, не може повернутися в космос, оскільки затримується молекулами різних газів.

У результаті на поверхні Землі підвищується температура. Без парникового ефекту температура поверхні Землі за оцінками була б на 25°—30° нижчою, ніж є насправді. Парниковий ефект суттєвий також на Марсі та, особливо, на Венері.

Парниковий ефект відкрив у 1829 Жозеф Фур'є.

Температура довкілля є одною з найважливіших умов існування життя. Головними механізмами, що забезпечують стабільність температури на поверхні Землі, є випромінювання Сонця та парниковий ефект. Явище парникового ефекту полягає в тому, що після відбиття від поверхні Землі частина сонячної енергії не цілком розсіюється в космічному просторі. Значна доля теплового випромінювання утримується парниковими газами, що входять до складу атмосфери Землі. Завдяки цьому температура підвищується на 33°C. Без парникового ефекту температура біля поверхні Землі не перевищувала б -18°C, а це означає відсутність умов для життя, бо вода на земній поверхні існувала б тільки у вигляді льоду. Багаторічний моніторинг виявив яскраво виражену тенденцію до підвищення середньорічної температури. Більшість фахівців пов'язують це явище із збільшенням концентрації газів, що прийнято називати парниковими. Антропогенні викиди CO2, CH4 і N2O (що належать до групи парникових газів) здатні значною мірою збільшити парниковий ефект. Наслідком цього може бути підвищення середньорічної температури протягом наступного сторіччя на 2-5°C. Цей процес не буде відбуватися рівномірно. В певних реґіонах температура змінюватиметься швидше, в інших повільніше. Наслідком цього буде зміна циркуляції вітрів і перерозподіл опадів. Це, у свою чергу, призведе до збільшення вологості в одних реґіонах і посух в інших. Зміни температури, кількості опадів і рівня моря позначаться на життєдіяльності людей. Особливо істотним вплив глобального потепління буде в прибережних зонах. Деякі з них просто зникнуть. Значно зросте ерозія ґрунту, почастішають паводки, затоплення прибережних земель, збільшиться кількість збитково зволожених земель. У сільському господарстві зросте необхідність в іригаційних заходах, зміниться врожайність і якісний склад культур, а це, у свою чергу, позначиться на тваринництві. В енергетичному секторі найбільш уразливою буде гідроенергетика.

Серед важливих проблем, пов'язаних з посиленням парникового ефекту й потеплінням, виділяється проблема підвищення рівня Світового океану за рахунок танення материкових і морських льодів і проблема теплового розширення води в океані. За минуле століття рівень Світового океану підвищився на 10—25 см, а до кінця XXI сторіччя може підвищитися вже на 1—2 м. Якщо ж відбудеться руйнування льодових щитів Антарктиди й Гренландії, то рівень океану підвищиться на 10 м, а це спричинить зникнення з карти світу десятків держав.

Поступове підвищення рівня Світового океану також змусить сотні мільйонів людей мігрувати з прибережних зон, дельт рік і островів. Вода затопить чимало приморських міст, серйозно постраждають місця нересту риб. Більше за інших постраждають Китай, Єгипет, Бангладеш, Нідерланди, Японія, США.

Потепління призведе також до вивільнення метану, що знаходиться в зоні вічної мерзлоти у вигляді гідрату метану. Гідрат метану — це тверда речовина, що складається з кристалів води й метану, поглиненого під тиском водою. За оцін­ками, у зоні вічної мерзлоти метану міститься в багато разів більше, ніж у всій живій матерії на Землі.

Підвищення середніх температур на земній кулі може викликати й істотні зміни в перебігу процесів біосфери:

— порушення кругообігів головних біологічних елементів;

— зміни характеру хмарності й пов'язані з цим кліматичні зміни;

— зміна розподілу опадів за регіонами;

— зміщення кліматичних зон і, зокрема, збільшення пустель;

— порушення біологічних ритмів розвитку рослин і внаслідок цього — три­валі періоди неврожаїв головних сільськогосподарських культур.

Таким чином, парниковий ефект — це складне явище, у якому тісно перепле­лися і взаємодіють природні процеси й результати.

3.)Яке значення для біосфери має ліс?

Ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище

Лісовий покрив Землі — один з планетарних акумуляторів живої речовини, що утримує в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіє з тропосферою і визначає рівень кисневого та вуглецевого балансу. При знищенні лісів на великій території прискорюється біологічний кругообіг низки хімічних елементів, у тому числі вуглецю, який переходить в атмосферу у вигляді СО2. У лісовому біогеоценозі встановлюється своєрідний обмін речовин і енергії між усіма його компонентами. У процесі цього обміну відбувається накопичення і перетворення органічної речовини. Біомаса, що накопичується в лісах, в десятки разів перевищує біомасу трав'яних і рослинних угруповань. Однак різниця в річному прирості фітомаси в лісах і трав'яних угрупованнях не настільки значна. Річний приріст фітомаси багато в чому залежить від водно-теплового балансу: у ялинових лісах Руської рівнини він дорівнює 60-90 цнт/га, в букових лісах Західної Європи близько 130 цнт/га, у вологих тропічних лісах вище 300 цнт/га. Наземна частина фітомаси в лісах у 3-5 разів перевищує підземну.

Ліси вкривають близько 30% суші і присутні на всіх континентах, окрім Антарктиди. Значні площі лісів припадають на Америку (понад 30% від загальної площі материка) і Азію (понад 30%), найменша — на Австралію (близько 10%). Лісові регіони Землі, за даними ФАО (Продовольча і агрономічна організація при ООН з 1968 року), становлять 4126 млн. га, а покрита лісом площа — 3779 млн. га. У минулому ліси були поширені на більшій території, частина якої згодом була зайнята сільськогосподарськими угіддями, промисловими комплексами, містами. З доісторичних часів площа під лісами в середньому на усіх континентах скоротилася більш ніж наполовину. У деяких місцях (Сибір, Канада) ліси ще переважають над безлісими просторами, але, наприклад, на сході США збереглося тільки 10% лісових масивів, що були там в XVI — XVII століттях.

Ліс сприяє збільшенню запасів підземних вод, зберігаючи вологу атмосферних опадів; завдяки лісові поверхневі води отримують рівномірне живлення підземними водами. Зменшуючи поверхневий стік, ліси уповільнюють водну і вітрову ерозію ґрунтів. Крім того, в лісових районах практично не відбувається замулювання річок, ставків, водосховищ. Ліс впливає як на мікроклімат, так і на клімат усієї планети. Вплив на глобальні кліматичні процеси тропічних лісів можна порівняти хіба що з океаном. Їх вирубування (300 млн га, а за останні 30 років — 180 млн га) призвело до виникнення пустель на величезних територіях. Покрита лісом площа Землі з 50-х рр. до початку 80-х рр. скоротилася вдвоє. Велика роль лісу в природному балансі азоту. Листя, хвоя, шматки кори та гілки, відмираючи, поповнюють органічні рештки верхнього шару ґрунту, які за допомогою бактерій поступово перетворюються в органічні добрива. У планетному масштабі найзначимішу роль в стабілізації кисневого балансу у атмосфері відіграють бореальні хвойні ліси Пів­нічної півкулі та вічнозелені листяні ліси тропіків і субтропіків. Ліси утворюють на Землі найбільші екосистеми. У них акумулюється велика частина органічної речовини планети, яка використовується людиною як для особистих потреб, так і для віднов­лення зникаючих в процесі її господарської діяльності компонентів біосфери. У використанні лісових насаджень важливе значення належить їх санітарно-гігієнічним функціям, які забезпечують створення екологічно сприятливого середовища для людини. Ліси активно перетворюють хімічні атмосферні забруднення, особливо газоподібні, та забезпечують біосферу киснем. Окрім того, ліс здатний поглинати окремі компоненти промислових забруднень. Деякі рослини виступають індикаторами забруднення повітря. Незважаючи на те, що лісами вкрито всього 9 % земної поверхні, саме в лісових рослинних формаціях, що представляють собою найбільшу концентрацію біомаси на одиницю площі, спостерігається висока інтенсивність кругообігу кисню і вуглекислого газу. Виробництво кисню лісом на 1 га площі в 3—10 разів перевищує його продукування польовими культурами. Це пояснюється, зокрема, величезною сумарною поверхнею листя деревних рослин. Кисень виділяється зеленим листям рослин завдяки фотосинтезу, тобто процесу створення рослинами органічних речовин із вуглекислого газу та води за допомогою світлової енергії. В сонячні дні, за дослідженнями фізіологів, 1 га лісу поглинає із повітря 220—280 кг вуглекислого газу і виділяє 180—220 кг кисню. Ліс, особливо хвойний, виділяє фітонциди, які вбивають багатьох хворобовотвірних мікробів, оздоровлюючи повітря. Фітон­циди — це біологічно активні газоподібні речовини, які згубно діють або пригнічують інші живі організми (головним чином шкідливі мікроорганізми). Один гектар листяного лісу в період вегетації за день виділяє біля 2 кг летючих фітонцидів, хвойного лісу — 5, а ялівцевого — до 30 кг. Тому максимальне збагачення селітебних територій міст і селищ рослинністю має винятково важливе санітарно-гігієнічне і лікувальне значення. Необхідно відмітити цілющі властивості лісного мікроклімату. Ліс позитивно впливає на психіку. У ньому висока іонізація, особливо в сосняку. Листя крон очищує повітря від шкідливих механічних домішок, значно знижує шум, усуває високочастотні звуки, володіє пилезахисними властивостями. У повітрі лісу відсутні патогенні мікроби. Ліс є ефективним засобом охорони навколишнього середовища від техногенного, зокрема радіоактивного забруднення. Радіаційний фон у лісі в два і більше разів вищий, а температура повітря значно нижча, ніж у місті. Проте вологість більша на 15—30 %. Таке повітря оптимальне для дихання. Завдяки високій фільтрації та поглинальній здатності лісові насадження акумулювали велику кількість радіонуклідів і тим самим перешкодили їх розповсюдженню на населені пункти і землі сільськогосподарського призначення. Тому вважається, що ліс є важливим компонентом у загальній системі захисту середовища від проникаючої радіації.

4.)Що таке жива речовина?

Жива́ речовина́ — вся сукупність тіл живих організмів в біосфері, незалежно від їх систематичної приналежності.

До складу живої речовини входять як органічні (в хімічному сенсі), так і неорганічні, або мінеральні, речовини. Вернадський писав:

«Ідея про те, що явища життя можна пояснити існуванням складних вуглецевих сполук - живих білків, безповоротно спростована сукупністю емпіричних фактів геохімії... Жива речовина - це сукупність всіх організмів.»

Маса живої речовини порівняно мала і оцінюється величиною 2,4-3,6 ×10 12 т (в сухій масі) і становить менше 10−6 маси інших оболонок Землі. Але це одна «з наймогутніших геохімічних сил нашої планети».

Жива речовина розвивається там, де може існувати життя, тобто на перетині атмосфери, літосфери та гідросфери. В умовах, несприятливих для існування, жива речовина переходить в стан анабіоза.

Специфіка живої речовини полягає в наступному:

Жива речовина біосфери характеризується величезною вільною енергією. В неорганічному світі за кількістю вільної енергії з живою речовиною можуть бути співставлені тільки недовговічні незастиглі лавові потоки.

Різка відмінність між живою і неживою речовиною біосфери спостерігається у швидкості протікання хімічних реакцій: в живій речовині реакції протікають в тисячі і мільйони разів швидше.

Відмінною особливістю живої речовини є те, що індивідуальні хімічні сполуки, які складають її — білки, ферменти тощо — стійкі тільки в живих організмах (значною мірою це характерно і для мінеральних сполук, які входять до складу живої речовини).

Довільний рух живої речовини в значній мірі саморегульований.

В. І. Вернадський виділяв дві специфічні форми руху живої речовини:

а) пасивну, яка створюється розмноженням і притаманна як тваринам, так і рослинним організмам;

б) активну, яка здійснюється за рахунок спрямованого переміщення організмів (вона характерна для тварин і в меншій мірі для рослин). Живій речовині також притаманне прагнення заповнити собою весь можливий простір.

Жива речовина виявляє значно більшу морфологічну і хімічну різноманітність, ніж неживе. Крім того, на відміну від неживої абіогенної речовини жива речовина не буває представлена виключно рідкою чи газовою фазою. Тіла організмів побудовані у всіх трьох фазових станах.

Жива речовина представлено в біосфері у вигляді дисперсних тіл — індивідуальних організмів. Причому, будучи дисперсною, жива речовина ніколи не знаходиться на Землі в морфологічно чистій формі — у вигляді популяцій організмів одного виду: вона завжди представлена біоценозами.

Жива речовина існує в формі безперервного чергування поколінь, завдяки чому сучасне жива речовина генетично пов'язана з живою речовиною минулих епох. При цьому характерним для живої речовини є наявність еволюційного процессу, тобто відтворення живої речовини відбувається не за типом абсолютного копіювання попередніх поколінь, а шляхом морфологічних і біохімічних змін.

Робота живої речовини в біосфері досить різноманітна. За Вернадським, робота живої речовини в біосфері може проявлятися у двох основних формах:

а) хімічній (біохімічній) — I рід геологічної діяльності;

б) механічній — II рід транспортної діяльності.

Біогенна міграція атомів I роду проявляється в постійному обміні речовини між організмами і навколишнім середовищем в процесі побудови тіла організмів, перетравлення їжі. Біогенна міграція атомів II роду полягає в переміщенні речовини організмами в ході їх життєдіяльності (при будівництві нір, гнізд, при заглибленні організмів в грунт), переміщення самої живої речовини, а також пропускання неорганічних речовин через шлунковий тракт грунтоїдів, мулоїдів, фільтраторів.

Для розуміння тієї роботи, яку здійснює жива речовина в біосфері дуже важливими є три основні положення, які В. І. Вернадський назвав біогеохімічними принципами:

Біогенна міграція атомів хімічних елементів в біосфері завжди прагне до максимального свого прояву.

Еволюція видів у ході геологічного часу, що призводить до створення стійких в біосфері форм життя, йде в напрямі, що підсилює біогенну міграцію атомів.

Жива речовина перебуває в безперервному хімічному обміні з космічним середовищем, що його оточує, створюється і підтримується на нашій планеті променистою енергією Сонця.

Виділяють п'ять основних функцій живої речовини:

Енергетична. Полягає в поглинанні сонячної енергії при фотосинтезі, а хімічної енергії — шляхом розкладання енергонасичених речовин і передачі енергії по харчових ланцюгах різнорідної живої речовини.

Концентраційна. Вибіркове накопичення в ході життєдіяльності певних видів речовини. Виділяють два типи концентрацій хімічних елементів живою речовиною: а) масове підвищення концентрацій елементів у середовищі, насиченою цими елементами, наприклад, сірки і заліза багато в живій речовині в районах вулканізму; б) специфічну концентрацію того чи іншого елемента незалежно від середовища.

Деструктивна. Полягає в мінералізації необіогенної органічної речовини, розкладанні неживої неорганічної речовини, залученні речовин, що утворилися, в біологічний кругообіг.

Середовищеутворююча. Перетворення фізико-хімічних параметрів середовища (головним чином за рахунок необіогенної речовини).

Транспортна. Харчові взаємодії живої речовини приводять до переміщення величезних мас хімічних елементів і речовин проти сил тяжіння і в горизонтальному напрямку.

5.)Основні екологічні правила.

Принцип збереження впорядкованості (І.Пригожий). У відкритих системах ентропія не зростає, а зменшується, доки не досягається мінімальна постійна величина.

Принцип Ле Шательє-Брауна. Якщо є зовнішня дія, що виводить систему зі стану стійкості рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямку послаблення ефекту зовнішньої дії.

Принцип економії енергії (Л. Онсагер).За ймовірності розвитку процесу в деякій множині напрямків, що допускаються началами термодинаміки, реалізується той, котрий забезпечує мінімум розсіювання енергії.

Закон максимізації енергії та інформації. Найкращі шанси самозбереження має система, що найбільшою мірою сприяє надходженню, виробленню та ефективному використанню енергії та інформації; максимальне надходження речовин не гарантує системі успіху в конкурентній боротьбі.

Періодичний закон географічної зональності А.А. Григор'єва-М.М. Будико. Зі зміною фізико-географічних поясів Землі аналогічні ландшафтні зони та деякі загальні властивості періодично повторюються, тобто в кожному поясі — субарктичному, помірному, субтропічному, тропічному та екваторіальному — відбувається зміна зон за схемою: ліси - степи - пустелі.

Закон розвитку системи за рахунок навколишнього середовища. Будь-яка система може розвиватися лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей оточуючого середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий.

Правило затухання процесів. Зі зростанням ступеня зрівноваженості з навколишнім середовищем або внутрішнього гомеостазу (у випадку ізольованості системи) динамічні процеси в системі затухають.

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини В.І. Вернадського. Уся жива речовина Землі фізико-хімічно єдина, що не виключає біогеохімічних відмінностей.

Термодинамічне правило Вант-Гоффа-Арреніуса. Зростання температури на 10°С призводить до 2-3-кратного прискорення хімічних процесів.

Правило Шредингера «про живлення організму негативною ентропією. За умови впорядкованості організму краще за навколишнє середовище він віддає в це середовище більше невпорядкованості, ніж отримує.

Правило прискорення еволюції. Зі зростанням складності організації біосистем тривалість існування виду в середньому скорочується, а темпи еволюції зростають.

Принцип генетичної передадаптації. Здатність до пристосування в організмів закладена споконвічно і зумовлена практичною невичерпністю генетичного коду.

Правило походження нових видів від неспеціалізованих предків. «Нові великі групи організмів беруть початок не від спеціалізованих представників предків, а від їхніх порівняно неспеціалізованих груп».

Принцип дивергенції Ч.Дарвіна. Філогенез будь-якої групи супроводжується її поділом на ряд філогенетичних гілок, котрі розходяться в різних адаптивних напрямках від середнього вихідного стану.

Принцип прогресу спеціалізації. Група, що ступає на шлях спеціалізації, в подальшому розвитку буде йти шляхом все більш глибокої спеціалізації.

Правило більш високих шансів вимирання глибоко спеціалізованих форм (О.Марш).Швидше вимирають більш спеціалізовані форми, генетичні резерви котрих для подальшої адаптації знижені.

Закон збільшення розмірів (зросту) та ваги (маси) організмів у філогенетичній гілці (В.І.Вернадський). У ході геологічного часу форми, що виживають, збільшують свої розміри (а відтак — вагу), а потім вимирають.

Аксіома адаптивності Ч.Дарвіна. Кожний вид адаптований до певної, специфічної для нього, сукупності умов існування.

Екологічне правило С. С.Шварца. Кожна зміна умов існування прямо або опосередковано викликає відповідні зміни способів реалізації енергетичного балансу організму.

Закон відносної незалежності адаптації. Висока адаптивність до одного з екологічних факторів не дає такого ж ступеня пристосовуваності через фізіолого-морфологічні властивості організмів.

Закон єдності «організм-середовище». Життя розвивається внаслідок постійного обміну речовиною та інформацією на базі потоку енергії в сукупній єдності середовища та організмів, що його населяють.

Правило відповідності умов середовища генетичній зумовленості організму. Вид може існувати лише тоді, коли оточуюче середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його коливань та змін.

Закон обмеженого росту (Ч. Дарвін). Існують обмеження, котрі перешкоджають тому, щоб нащадки однієї пари особин, розмножуючись за геометричною прогресією, заполонили всю земну кулю.

Принцип мінімального розміру популяцій. Існує мінімальний розмір популяції, нижче котрого її чисельність не може опускатися.

Правило А. Уоллеса. В міру просування з півночі на південь видова різноманітність зростає. Причина полягає в тому, що північні біоценози історично молодші та перебувають в умовах меншого надходження енергії від Сонця.

Закон збіднення живої речовини в його згущеннях (Г.Ф. Хільмі). Індивідуальна система, котра працює в середовищі з більш низьким рівнем організації, ніж рівень самої системи, приречена: постійно втрачаючи структуру, система через деякий час розчиняється в навколишньому середовищі.

Правило біологічного підсилення. За умови переходу на більш високий рівень екологічної піраміди накопичення ряду речовин, у тому числі токсичних та радіоактивних, зростає приблизно в такій самій пропорції.

Правило екологічного дублювання. Зниклий або знищений вид у рамках одного рівня екологічної піраміди заміняє інший, аналогічний за схемою: дрібний заміняє великого, нижче організований — більш високо організованого, більш генетично лабільний та мутабельний — менш генетично мінливого.

Правило обов'язковості заповнення екологічних ніш. Порожня екологічна ніша завжди й обов'язково заповнюється.

Правило екотопу, або краєвого ефекту. На межі біоценозів зростає число видів та особин у них, оскільки зростає число екологічних ніш внаслідок виникнення на межі нових системних властивостей.

Правило взаємопристосованості організмів у біоценозі К. Мьобіуса-Г.Ф. Морозова. Види в біоценозі пристосовані один до одного настільки, що їхня спільнота складає внутрішньо суперечливе, але єдине та взаємопов'язане ціле.

Принцип формування екосистеми. Тривале існування організмів можливе лише в рамках екологічних систем, де їхні компоненти та елементи доповнюють один одного та взаємно пристосовані.

Закон сукцесійного сповільнення. Процеси, що відбуваються в зрілих рівноважних системах, котрі перебувають у стійкому стані, мають тенденцію до зниження темпів.

Правило максимуму енергії підтримання зрілої системи. Сукцесія йде в напрямку фундаментального зміщення потоку енергії в бік зростання її кількості з метою підтримки системи.

Правило константності числа видів у біосфері. Число видів, що з'являються, в середньому відповідає числу вимерлих, і загальна видова різноманітність у біосфері є постійною.

Правило множинності екосистем. Множинність конкурентно-взаємодіючих екосистем є обов'язковою для підтримання надійності біосфери.

6.)Визначте основні токсичні компоненти відпрацьованих газів автомобіля і їх вплив на живі організми.

Найбільш токсичні:

- оксид вуглецю (CO);

- оксиди азоту (NOx);

- вуглеводні (CnHm);

- свинець (при застосуванні етилованого бензину);

Склад відпрацьованих вихлопних газів автомобілів різниться в бензинових і дизельних двигунах. Це пов'язано з більш повним згорянням палива в дизельних двигунах.

За рахунок більшої кількості повітря в дизельному двигуні утворюється більша кількість оксиду азоту, а також присутній викид твердих частинок (сажа).

Сажа сама по собі не токсична, але вона збільшує концентрацію на своїй поверхні канцерогенних вуглеводнів. При використанні низькоякісного, що містить сірку, дизельного палива, утворюється сірчистий ангідрид.

Оксид вуглецю (CO) - газ без кольору і без запаху. Він легкий, що дозволяє йому безперешкодно поширюватися в атмосфері. При впливі на людину викликає швидку стомлюваність, сонливість, головний біль, дратівливість, болі в області серця, запаморочення.

Оксид азоту (NO) - безбарвний газ, при попаданні в організм людини вступає в хімічну реакцію з водою, утворюючи азотну кислоту. Оксиди азоту дратують слизову оболонку ока, носа, рота.

Діоксид азоту (NO2) - газ червоно-бурого кольору з характерним запахом. Вплив на людину цим токсичним газом може сприяти захворюванню легенів.

Найсильнішими токсичними речовинами відпрацьованих автомобільних газів є деякі вуглеводні CH (наприклад, бензапирен), які переносяться частинками сажі, що містяться у вихлопних газах.

При впливі світла на скупчення над асфальтом токсичних хмар (CH) і (NOx), з ними відбуваються хімічні реакції. Це призводить до розкладання оксидів азоту і озону. Озон є нестійким з'єднанням, однак вуглеводні (CH), що знаходяться в продуктах горіння, сповільнюють його розпад. Після, озон вступає в реакцію з дрібними крапельками вологи, що знаходяться у вільному стані, і іншими сполуками. Згодом отримуємо каламутну суміш. Озон володіє такими токсичними для людини властивостями, як роз'їдання очей і легенів. Викиди оксиду азоту присутні у формуванні кислотних дощів.

Застосовуючи етилований бензин, разом з відпрацьованими газами автомобілів відбувається постійних викид в атмосферу найдрібніших частинок свинцю 1-5 мкм, які досить довго зберігаються в атмосфері. Поблизу доріг концентрація свинцю в 2-20 разів вище, ніж в місцевості, віддаленій від них. Збільшена концентрація свинцю в повітрі сприяє до серйозних ускладнень в здоров'ї людини: вражаючи органи травлення, центральної і нервової системи, знижує кількість гемоглобіну і призводить до руйнування еритроцитів у крові.

7.)Автотрофами є такі організми: г) рослини.

Дата добавления: 2015-05-24