Поняття політичної культури, її функції

Структура, типи і види політичної свідомості.

Масова політична свідомість в кожному суспільстві неоднакова - може бути авторитарною й демократичною. Авторитарна політична свідомість орієнтується на "сильну" політичну владу, беззаперечне підпорядкування їй, культ сили та авторитет тих, хто стоїть при владі, веде до фактичного заперечення прав громадян на реальну участь у здійсненні влади тощо. Авторитарна політична свідомість служить сприятливим ґрунтом для зростання культу особи глави держави, утвердження диктаторських, тиранічних режимів.

Демократична політична свідомість спирається на народовладдя, політичні свободи і рівність громадян перед законом, виборність і підзвітність перед народом органів влади, верховенство закону, а також громадянського суспільства над державою, політичний плюралізм та ін.

Багато політологів у сучасній політичній свідомості виділяють 12 типів масової політичної свідомості:

ліберал-технократичний;

ліберал-реформістський;

лібералістський;

традиціоністський;

нео-консервативний;

радикал-лібералістський,

радикал-етатистський,

право-популістський,

радикал-демократичний,

радикал-бунтар-ський, р

адикал-романтичний і

радикал-соціалістичний.

Швидкий розпад Радянського Союзу розвіяв ілюзорність стереотипу "ідейно-політична єдність радянського суспільства". Виникають незалежні держави, суспільно-політичні об' єднання громадян, політичні партії широкого спектру від вкрай правих до вкрай лівих тощо. Процес динамічної політизації сучасного суспільства в Україні оголив і зробив більш контрастним плюралізм політичних позицій різноманітних груп населення. Навіть у межах демократично спрямованої масової політичної свідомості можна умовно виділити різновидності: демократична, соціалістична, соціал-демократична, консервативна, авторитарна, ліво-радикальна, анархо-синдикалістська, націонал-сепаратистська, конформістська.

Ґрунтовна розробка самого поняття політичної культури як сукупності індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичної системи, суб'єктивної сфери, що лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення, сформульоване Г. Алмондом та С. Вербою у книзі "Громадянська культура" (1963), вважається класичним.

Польський політолог Опалек зробив спробу класифікувати численні дефініції політичної культури, згрупувавши їх за чотирма основними напрямами:

1) "суб'єктивні" або "психологічні", до яких належать визначення політичної культури, сформульовані Г. Алмондом та його послідовниками;

2) "об'єктивні", які розглядають політичну культуру як систему владних зразків, "стандартів" поведінки суб'єктів політичної системи, відхилення від яких призводить до втручання органів влади;

3) "евристичні", які визначають політичну культуру як вибір певних зразків політичних орієнтацій, які (за їхнього домінування) сприяють стабільності або правильному функціонуванню політичної системи;

4) "всеохоплюючий, тобто такі, що визначають цю культуру через самий тільки перелік її об'єктів та елементів без узагальнюючих характеристик з причини надзвичайної складності цього соціального феномену.

Сутність пізнавальної функції в тому, що вона озброює людей суспільно-політичними знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною своєї особистої компетентної думки з питань політики й політичного життя. Призначення виховної функції полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості, формуванні у громадян стійкого інтересу до політичного життя.

Функція соціалізації сприяє набуттю людиною навичок і властивостей, які дозволяють їй реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права й інтереси.

Завдяки функції адаптації виявляється потреба індивіда в пристосуванні до мінливого політичного середовища, умов реалізації його політичних прав і владних повноважень.

Нормативно-ціннісна функція задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення, цілі і мотиви поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей.

Регулююча функція політичної культури покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо.

Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку політичної системи більшістю населення.

Прогностична функція сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб'єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій. Без справжньої, масової політичної культури народ перетворюється на натовп, на предмет маніпуляцій користолюбних політиків.

Таким чином, функції політичної культури є тими напрямами, по яких політична культура входить у життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а отже, практично значущою і досяжною.

Дата добавления: 2015-05-24