Й паростки національної школи

Антиукраїнська освітницька політика московського царату

З КІНЦЯ ХУ111 – ДО ПОЧАТКУ ХХст.

У СКЛАДІ ДВОХ ІМПЕРІЙ – УКРАЇНСЬКА ОСВІТА ТА ПЕДАГОГІКА

Запитання і завдання

1. Які, на Вашу думку, позитивні та негативні наслідки мало для української освіти тісне сусідство з католицьким світом?

2. Розкрийте причини, що обумовили існування двох напрямків освіти в Україні у ХУ1-ХУ11ст.

3. Покажіть розмаїття типів шкіл в Україні в означений період.

4. Охарактеризуйте основні риси діяльності братських шкіл.

5. Доведіть існування вищої освіти в Україні в ХУ1-ХУ11ст.

Майже півтора століття з кінця ХУ111ст. до закінчення 1-ої світової війни українці перебували під владою двох імперій – 80% з них були в складі Російської імперії, інші 20% - під владою Австро-Угорської.

Входження України до Російської держави означало для України втрату самобутнього змісту української освіти, набуття нею рис уніфікованої імперської системи, ігнорування будь-яких національних особливостей, установлення одноманітності в управлінні освітою та приведення у відповідність із загальноросійською системою.

Починаючи з кінця ХУ111ст. московська влада намагалася знищити не тільки традиційну українську освіченість, але й народне шкільництво. Відібрання земельних маєтків в українських монастирів було силь­ним ударом для українських шкіл, занепад яких входив у план царського уряду. Катерина 11 вважала Київську Академію за вогнище опозиції супроти московсь­кого централізму. Її політика поклала кінець українській школі вищого типу, зате сприяла появі російських шкіл для привілейованих станів (дворянства та духівництва) із обмеженою кількістю учнів, а також приватні пансіони для дворянства по губернських містах. Із фахових шкіл діяли медико-хірургічна академія в Єлисаветграді, сільськогосподарська школа в Миколаєві, музич­на – в Катеринославі. Для дворянських дітей велике значення мало домашнє на­вчання. Звичайною школою для українського народу залишилася парафіяльна. Політика, що проводилася російським самодержавством, призвела до загального падіння рівня освіченості і письменності в Україні. Якщо у 1768р. одна школа припадала на 746 жителів України, то 1876р. – одна школа на 6750 жителів. А загальна кількість студентів у трьох університетах (Київ, Харків, Одеса) складала 1200 осіб. Якщо у ХУ111ст. рівень загальної освіти українців був предметом їх гордості, особливо на Лівобережжі, то в Х1Хст. він став просто жахливим. До занепаду освіти насамперед призвели впровадження кріпосного права та переконаність правлячих кіл у тому, що освіта кріпакам не потрібна.

Московський уряд всіляко намагався викорінити із школи українську культуру, рідну мову. У другій половині XIX ст. в Російській імперії продовжувалися акції, спрямовані проти української школи, а саме: у 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуєв видав циркуляр, яким забороняється випуск українською мовою будь-якої літератури, окрім творів “изящной словесності”.

У 1876 р. Емським актом було заборонено будь-яке українське слово. Цей нелюдський “акт” суворо забороняв друкувати будь-що українською мовою, привозити з-за кордону українські книжки, часописи та ін. Заборонялися також українські вистави, промови та співи на концертах. Священикам наказувалося виголошувати проповіді виключно російською мовою.

Ці акції викликали бурхливу реакцію українського народу і його духовної еліти: учительства, письменників, учених, діячів культури. Засуджуючи політику царизму в галузі освіти, вони відстоювали українську школу, права українців навчати своїх дітей рідною мовою на засадах багатовікової національної культури, порушуючи питання про незадовільне становище народних шкіл та вчителів.

У кінці XIX – на початку XX ст. політиці заборони української мови й культури активно протидіяли “Просвіти”, які ставили собі за мету сприяння освіті українського народу його рідною мовою. Перша організація “Просвіти” виникла у 1898 р. у Львові. Революція 1905-1907 рр. сприяла відкриттю просвітніх товариств у Києві, Одесі, Чернігові, Житомирі, Катеринославі, Кам’янець-Подільському, Миколаєві та інших містах. Вони впроваджували в школи українську мову, історію України, дбали про видання українських підручників, книг, порушували питання про відкриття українських шкіл, проводили свята за народними традиціями тощо. У цей період видавництвом “Український вчитель” були видані “Українська граматика для школи” Г.Шерстюка, “Арифметика для українських шкіл” О.Кониського, “Граматика (Букварець)” С.Черкасенка та ін.

Значну просвітницьку роботу проводив педагогічно-освітній щомісячник “Світло”, що висвітлював питання дошкільного, шкільного та позашкільного виховання, відстоював права української школи та української мови в ній. У журналі давалися цінні поради вчителям, вихователям, батькам з різноманітних освітньо-виховних проблем. Діяльності товариств “Просвіти” протидіяла вся система самодержавства, з її механізмом переслідувань та репресій. То ж прогресивні діячі освітянської ниви, громадськість кінця XIX –початку XX ст. відстоювали національну суть, зміст і традиції українського шкільництва, педагогічної думки. Завдяки їх невтомній праці вдалося зберегти основи національного шкільництва і традицій, української педагогічної думки.

Дата добавления: 2015-05-24