Ті роки XX ст. Деструктивні прояви суспільного та освітнього життя у Радянському Союзі

Проблема виховання у поглядах Жан-Жака Руссо, Йоганна-Генріха Песталоцці, Фрідріха-Вільгельма-Адольфа Дістервега.

До розуміння необхідності системи природного та вільного виховання прийшов французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо. У трактаті „Еміль, або про виховання” Ж-Ж. Руссо стверджував, що в основі виховання та навчання повинен лежати принцип слідування за вказівками природи, відповідно до яких кожному віковому періоду відпо- відають особливі форми навчання та виховання; виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; інтелектуальному розвитку повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

Власне, подальшого розвитку принцип природовідповідності набув у педагогічній теорії Йоганна Генріха Песталоцці. У праці „Лебедина пісня” він розвинув ідею природо-відповідного розвитку „…задатків (нахил, здібність) людського серця, людського розуму і людських умінь”.

Предметного характеру принцип природовідповідності набув у творах німецького вченого та педагога Фрідріха-Адольфа-Вільгельма Дістервега, який вважав, що головною вимогою до того, хто здійснює процес навчання, є „навчати природовідповідно”.

Відповідно до педагогічної теорії А.Дістервега навчання повинно бути узгодженим з природою дитини і законами її розвитку, культуровідповідним і самостійним. Виходячи з концепції особистості як суб’єкта навчального процесу, А.Дістервег сформулював правила навчання. Серед них: навчати, враховуючи рівень розвитку учня; навчати тому, що є для дитини актуальним, що вона здатна засвоїти; навчати, щоб закласти загальні основи людської, громадянської та національної освіти; рахуватись з індивідуальністю учня у визначенні предметів, обсягу їх вивчення з метою досягнення найбільшого успіху, що, в сучасному розумінні, є необхідною умовою створення ситуації успіху в процесі особистісно орієнтованого навчання.

Визначаючи три рівня розвитку людини (превалювання відчуттів (чуттєвого пізнання) або споглядання, пам’яті і роздумування), педагог обґрунтував правила навчання, які стосуються учня та вчителя як суб’єктів цього процесу, навчальний матеріал при цьому визначався як категорія об’єкта, що є домінуючим положенням у сучасній теорії особистісно-орієнтованого навчання.

В квітні 1930 р. на Всесоюзній партійній нараді Нарком освіти України М.Скрипник виступив з пропозицією уніфікації системи народної освіти СРСР, обґрунтовуючи це тим, що "цього вимагає єдиний план господарської перебудови СРСРґ. Таким чином, поступово сформований наприкінці 20-х років тоталітарний режим ліквідував українську освітню специфіку в рамках загальносоюзної уніфікації системи освіти. При цьому за взірець було взято, звичайно, російську систему народної освіти. Таким змінам також сприяли постанови ЦК ВКП (б) про організацію і зміст роботи радянської школи. 5 вересня 1931 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову "Про початкову і середню школу", в якій зобовґязав наркомоси республік негайно розпочати роботу по складанню нових навчальних планів і програм, що забезпечили б засвоєння учнями основ наук і відповідали б завданням політехнічного навчання, яке повинно здійснюватись на основі опанування учнями загальноосвітніх дисциплін, звґязку теорії з практикою, вивчення основ виробництва. Невдовзі після цієї постанови були затверджені нові навчальні плани, побудовані на основі предметного викладання, і введені нові програми з основних навчальних предметів, в яких ще було багато серйозних недоліків. 25 серпня 1932 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі. Даною постановою було засуджено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод, метод "цілих слів" у навчанні грамоти, недооцінку класно-урочної системи навчання. Вимагалось, щоб основною формою навчальної роботи став урок зі сталим складом учнів і стабільним розкладом; при навчанні повинен використовуватись систематичний виклад учителем матеріалу, самостійні та лабораторні роботи, екскурсії. В постанові давались принципові вказівки щодо обліку знань учнів. Рекомендувалось проводити індивідуальний систематичний облік знань. ЦК ВКП(б) рекомендував Наркомосу переробити навчальні програми до 1 січня 1933 року для того, щоб забезпечити "дійсно міцне і систематичне засвоєння дітьми основ наук."

Дата добавления: 2015-05-24