Прогресивні педагогічні ідеї Льва Толстого, Петра Лесгафта, Станіслава Шацького в контексті світових тенденцій розвитку педагогічної думки XIX ст

Освіта та педагогічна думка у Візантії (395 –1453 рр.).

Особливості розвитку освіти і педагогічної думки

В 395 г. Римська імперія розпалася на Західну і Східну (Візантійську). Візантійська імперія, проіснувавши більше тисячі років, звалилася в 1453 під ударами турецьких завойовників.

Візантія - Пряма спадкоємиця еллінської-римської культури й освіченості. Однак перебували при владі соціальні групи не відчували особливого інтересу до античної культурної спадщини. Більше того, в історії Візантії були періоди, коли влаштовувалися жорстокі гоніння на прихильників античної освіченості. Особливість полягала в тому, що педагогічна думка Візантії одночасно слідувала античної та християнської традицій. Ідеалом утвореного візантійця вважався людина з греко-римським класичною освітою і християнсько-православним світоглядом. Подібний ідеал сформувався як перехідний від античного до середньовічного.

Рівень освіченості в середньовічній Візантії був досить значний і помітно перевершував аж до XIV ст. відповідний рівень в Західній Європі. Соціальних обмежень на отримання освіти не існувало. Школи могли відвідувати всі, хто міг і хотів вчитися. Примітною рисою громадської життя був високий соціальний статус освічених людей. Наявність освіти було неодмінною умовою для чиновників і членів церковних установ.

В Візантії, на відміну від більшості середньовічних держав, була відсутня монополія церкви на освіту. Світська влада в особі імператора диктувала умови і хід розвитку шкільної справи. Але на відміну від античної традиції, наприклад римської, релігія займала провідне місце в шкільному навчанні і вихованні.

В історії освіти та педагогічної думки Візантії кілька етапів. На першій етапі (IV - IX ст.) помітно вплив ідеології раннього християнства і традицій античної освіченості.

Період IX - XII ст. відомий як етап найвищого піднесення освіти. Його початок пов'язане з діяльністю Костянтина VII Багрянородного (913 - 959): були відкриті нові навчальні заклади і з'явилися різні праці енциклопедичного змісту. Костянтин заохочував діяльність вчених з організації освіти. Але в XIII - XV ст. освіта і педагогічна думка опинилися в глибокому кризі

Лев Миколайович Толстой – видатний російський письменник, педагог.

Толстой був виразником інтересів патріархального селянства.

Становлення його педагогічних поглядів пройшло кілька відмінних один від одного етапів. У 1859 р. він відкрив у Ясній Поляні на власні кошти школу для дітей кріпосних селян, де намагався навчити їх елементам грамоти, лічби й закону божому.

У центр уваги Толстой ставить не цілі і завдання школи, а особистість дитини і задоволення у всьому її інтересів. Цим треба керуватися і при виборі методу навчання, який повинен бути спрямованим на розвиток активності, самостійності і здібностей дитини. Л.Толстой заснував школу. Заняття будувались на основі вільних бесід вчителя і учнів. Вивчали 12 предметів: читання, письмо, каліграфія, граматика, історія (священна і російська), малювання, креслення, співи, математика, природознаство, закон божий. Школа була безплатною. Було запроваджено вільне відвідування школи, відсутні домашні завдання. Робота Яснополянської школи стала широко відомою. Це викликало опір з боку місцевих поміщиків і її довелось закрити.

У 70-х роках Толстой знову повертається до педагогічної діяльності. У цей час він займається передусім методичною роботою. Він видав у 1872 р. “Азбуку“, згодом удосконалив її і в 1875 р. видав “Нову азбуку“. Толстой високо цінував наочність у навчанні, закликав вивчати предмети і явища у природних умовах. В учнів треба розвивати спостережливість, для цього проводити екскурсії в поле, в ліс, де діти можуть спостерігати за життям тварин і рослин. В останні роки життя він переосмислює свої погляди, де на перший план виступають проблеми релігійного виховання.

Для розвитку творчості дітей Толстой пропонує самостійні роботи, наприклад написання творів на різні теми. У своїй діяльності він використовував написання учнями колективного твору, складання ними казок тощо.

Петро Францович Лесгафт - видатний вчений у сфері анатомії і фізіології.

Лесгафт приймав активну участь у відкритті в центральних і провінційних містах дитячих майданчиків, зимових і літніх колоній для дітей дошкільного віку, у створенні спортивних залів і кімнат гімнастики в учбових закладах.

Мета освіти і виховання, за Лесгафтом, повинна полягати у забезпеченні гармонійного розвитку людини (фізичне, розумове, моральне, естетичне і трудове виховання). Лесгафт критикував стару школу і виступав за створення нової, яка дає наукову, пов'язану з життям освіту. Завдання загальноосвітньої школи, як він вказував, – сприяти розвитку мислячих і свідомо діючих людей.

Особливо цінною є розроблена ним система фізичного виховання. Фізичне виховання дітей і молоді розумів досить широко – як фізичну освіту і культуру. У ньому Лесгафт бачив невід'ємну складову всебічного розвитку людини, що знаходиться у тісному зв'язку з розумовим і моральним розвитком.

Лесгафт приділяв значну увагу проблемам сімейного виховання дітей. У сім'ї, на його думку, слід з повагою ставитись до особистості дитини, визнавати за нею право на вільну розумну діяльність. Він вказав на основні принципи сімейного виховання: дотримання дітьми правил гігієни, поєднання слова й діла у поведінці дітей і дорослих, розумна організація дитячих ігор, правильні взаємовідносини між батьком і матір'ю, між батьками і дітьми та ін.

Великого значення Лесгафт надавав розвитку жіночої освіти. Він вимагав широкої наукової освіти для жінок, їх всебічного розвитку. Вказував, що це потрібне, насамперед, жінці-матері.

Станіслав Шацький - різносторонній педагог (медична освіта, педагогічна, сільськогосподарська). Він вважається засновником дитячих клубів – нової форми роботи з дітьми і підлітками, яка спрямована на задоволення дитячих запитів і на розвиток ініціативи та самодіяльності дітей (сучасною мовою – клуби за інтересами). Шацький стояв на позиції, що виховання дітей здійснюється у процесі їх діяльності. Дитяча життєдіяльність, на його думку, складається з наступних елементів: фізична праця; ділове самоврядування (соціальна діяльність); мистецтво (живить естетичні почуття); гра; розумова діяльність; охорона здоров'я (самозбереження). Вважав, що поєднання усіх видів діяльності визначає повноту дитячого життя, забезпечує всебічний розвиток дітей. Набуття знань, на думку Шацького, повинно поєднуватись із оволодінням умінням працювати. У зв'язку з цим він розробляв проблему розвитку дослідницьких навичок у дітей.

Великого значення надавав питанням самоврядування. Він прагнув до того, щоб максимальна кількість дітей брала участь у різних формах управління справами дитячого колективу. Шацький вважав, що на формування особистості впливає не лише школа, але й середовище. Тому, на його думку, необхідно вивчати оточуюче середовище (через вивчення дітей і продуктів їх діяльності, ознайомлення з сім'ями, оточуючими людьми, установами, використання спеціальних психологічних та інших досліджень). З іншої сторони, школа повинна проводити роботу з оточуючим середовищем, щоб підтримувати його позитивні впливи і боротися з негативними.

72. Сучасна педагогічна освіта в Україні. Педагогічні університети України як генератори субкультури і освіти наступного тисячоліття

У сучасному українському суспільстві, як і в інших демократичних державах, розвиваються такі основні види людських відносин: дружні, товариські, високоморальні, правові, відповідно до встановлених етичних норм; негативні, недружелюбні. Завдання школи та сучасного вчителя-вихователя полягає в тому, щоб формувати у своїх вихованців саме дружні, високоморальні, товариські морально-естетичні відносини.

Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежатиме від того, чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів минулих часів, чи готове воно перейти до перебудови взаємовідносин, чи готова сама школа до заміни педагогіки вимог і заборон, авторитарності на педагогіку співробітництва і співдружності, наукової виховної мудрості.

Суттєва увага приділяється національному вихованню, головною метою якого є надбання молодим поколінням соціального досвіду успадкування духовних надбань українського народу, формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Вищу освіту в сучасній Українській державі мають можливість здобувати близько 35 відсотків випускників загальноосвітніх шкіл, ПТУ та технікумів. В розвинутих країнах світу система вищої освіти забезпечує можливість вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників середніх шкіл.

Дата добавления: 2015-05-24