Р о з д і л 5. Армія і політика

5.1. Сутність, зміст і призначення армії.

5.2. Армія і політична організація суспільства.

5.3. Моделі взаємодії армії і політики у різних політичних системах.

У суспільно-політичному житті, як у минулому, так і в сьогоденні, велике значення має армія. Проте досить часто соціальна природа армії, її функції у суспільстві визначаються без достатнього наукового аналізу. Різноманіття оцінок зростає. В умовах виходу на міжнародну арену все нових держав зі своїми збройними силами і військовими формуваннями виникає нагальна потреба з більш чітких політологічних позицій та з урахуванням реальної соціальної практики проаналізувати сутність, призначення і місце армії у сучасному демократичному суспільстві, показати соціально-політичну обумовленість процесу військового будівництва.

5.1. Сутність, зміст і призначення армії

Загалом армію можна визначити як сукупність збройних сил держави у єдності сухопутних військ, військово-морських та військово-повітряних сил. Утворення армії має два джерела. Перше – самодіяльний, стихійний, що йде “знизу”, – процес об’єднання населення роду (племені) у збройну організацію для захисту природних умов свого життя. Друге – усвідомлений, організований, що йде “зверху”, – процес створення спеціальної військової організації для ведення збройної боротьби у загарбницьких війнах.

За своїм соціально-політичним змістом виникнення армії обумовлене утворенням держав, класових суспільств усередині них, боротьба між якими вимагала створення спеціального знаряддя для розв’язання суперечностей економічного і політичного плану – армії. Можна виділити історичну закономірність, що відображає якісні зміни армії у процесі розвитку суспільства, переходу від одного його якісного стану до іншого. Це проявляється у такому: зростання чисельності армій; збільшення кількості родів і видів військ; удосконалення озброєння й услід за цим – удосконалення стратегії і тактики; поглиблення і розширення функцій армії.

Безпосередньою методологічною основою для наукового осмислення сутності і природи армії, її місця і ролі в суспільстві є вчення про владу і державу. У політології всебічно обґрунтовується положення про те, що з утворенням держав з’являються особливі загони озброєних людей. Вони поступово перетворюються в армію як один з найважливіших органів держави. Ф. Енгельс у статті “Армия” (1857 р.) зазначив, що армія – це організоване об’єднання озброєних людей, які утримуються державою з метою ведення наступальної або оборонної війни.

У цьому визначенні показано принципові риси будь-якої армії. По-перше, армія – це орган держави, через яку вона входить у політичну систему суспільства, є її складовою частиною. По-друге, її специфіка полягає у тому, що вона є організацією озброєних людей, які утримуються державою. По-третє, вона призначена для ведення війни в ім’я тих чи інших політичних цілей. Порівняно з іншими органами, що входять у суспільство, армія характеризується особливими способами комплектування і методами підготовки кадрів, специфічним укладом життя і строгою субординацією у стосунках між військовослужбовцями.

У сучасних умовах існує досить широкий спектр концепцій, який відображає погляди різних політологічних шкіл на природу армії. Одними з найбільш поширених і впливових поглядів на армію є соціально-політичні концепції. Представникицього напрямуфранцузький соціолог Р. Арон, американські політологи У. Ростоу, X. Болдуїн розглядають армію як надкласову силу держави, як вічне знаряддя регулювання в інтересах усієї нації політичних відносин усередині суспільства і між державами. При цьому самі політичні відносини також вважаються вічними. Оскільки суспільство завжди мало, має і буде мати потребу в такому регуляторі, остільки армія виступає постійним, необхідним органом, що функціонує в інтересах усього суспільства, усіх його прошарків і груп. У книзі “Стратегія на завтра” X. Болдуїн, виходячи з того, що збройні конфлікти між групами людей зберігаються на невизначений час, робить висновок про вічну необхідність армії як атрибута і знаряддя суспільства в цих конфліктах.

До популярних сучасних соціально-політичних концепцій армії належить так звана інституційна теорія, її зміст зводиться до того, що армія є життєво необхідним інститутом (звідси і її назва) суспільства, без якого неможливо його функціонування і, отже, існування. Прихильники цієї теорії черпають аргументи захисту своїх поглядів у давньогрецького філософа Платона, англійського філософа XVII ст. Т. Гоббса та ін.

Один з важливих моментів інституційної теорії полягає у запереченні класової сутності армії. Наприклад, висловлюється думка, що армія сучасного суспільства є політично нейтральним інститутом. Такі заяви деякі сучасні політологи підкріплюють тезою про те, що демократичне суспільство – це вільне, плюралістичне суспільство, де враховуються інтереси кожної соціальної групи. У зв’язку з цим армія діє тільки в інтересах суспільства в цілому. У соціологічному словнику, виданому у ФРН, стверджується, що у вільних, плюралістичних суспільствах армія не може виконувати реакційної функції, тому що вона перебуває під жорстким контролем. Уся система масових громадських організацій, сила їхніх позицій не дозволяють військовим здійснити яку-небудь антигромадську справу.

Співзвучними соціально-політичним є техніко-політологічні концепції армії. Вони пов’язані з абсолютизацією військово-технічних перетворень у збройних силах, що змінюють і їхнє соціально-політичне “обличчя”. Характерна у цьому сенсі так звана технотронна теорія, її представники доводять, що військово-технічна революція, здійснена в останнє століття, призвела до нівелювання функцій армії, які на сьогодні зводяться лише до вирішення однієї задачі – охорони держави.

Сучасна армія розглядається представниками цієї концепції як загальнонаціональна, чисто технічна сила, спрямована на вирішення зовнішньо­політичних завдань. Положення технотронної теорії служать базою аргументації необхідності і важливості створення професійних армій.

Важливим для розуміння сутності сучасної армії є її типізація. Професор Північно-Західного університету (м. Еванстон, США) Чарльз Москос пропонує потрійну типологію суспільства і відповідних йому збройних сил: “Суспільство готовності до війни”, “Суспільство стримування війни”, “Суспільство заперечення війни”.

Типу “суспільство готовності до війни” відповідає за своїми характеристиками більшість країн НАТО та Організації Варшавського договору 50 – 60-х рр. XX ст.: великі постійні армії, що будуються, як правило, за принципом загального військового обов’язку.

“Суспільство стримування війни” більш характерне для США, Канади і Великої Британії 70 – 80-х рр. та їх збройних сил. Розміри армій зменшуються по мірі переходу від масових до високооплачуваних і високотехнічних професійних збройних сил.

“Суспільство заперечення війни” характерне для західноєвропейських і північноатлантичних країн та їхніх збройних сил із переходом від існуючих порівняно великих армій до нечисленних кадрових збройних сил за наявності підготовленого резерву.

Істотне значення для армії має питання про співвідношення змісту і форми збройних сил. Соціально-політичний зміст армії полягає в її політичному призначенні бути знаряддям ведення війни в інтересах держави. Форма, як відомо, виступає організацією змісту, способом існування і взаємодії його елементів. У такому сенсі під формою армії можна розглядати її організаційну структуру й організаційні принципи будівництва.

Армія як інструмент цілеспрямованого збройного насильства немислима без чіткої організаційної структури. Вона містить у собі: систему комплектування (добровільна, на основі загального військового обов’язку і т.п.); централізоване й однотипне управління; однакове озброєння і спорядження військ і сил флоту; єдину систему навчання і виховання; загальний порядок проходження служби і єдину регламентацію життя особового складу; військову дисципліну, що забезпечує єдність волі, згуртованість людей для виконання бойової задачі. Організаційна структура армії характеризується також її чисельністю, складом, питомою вагою військової техніки, розподілом на відповідні бойові одиниці, співвідношенням родів військ, сил флоту і видів збройних сил.

Важливим принципом будівництва збройних сил виступає система комплектування. У світі існують сьогодні професійні, міліційні, кадрово-міліційні і кадрово-призовні армії.

Професійні армії. Американський політолог Семюель Хантінгтон у книзі “Офицерская служба как профессия” розглядає армію як корпоративну професійну організацію з управління і застосування збройного насильства в інтересах усього суспільства. За його розумінням, вирази “професійна армія” і “професійний солдат” затемняли відмінність між кар’єрним рядовим або сержантом, який є професіоналом у значенні “той, хто працює за гроші”, і кар’єрним офіцером, який є професіоналом в абсолютно іншому сенсі, – той, хто присвятив себе “вищому покликанню” на службі суспільству, та має характерні для професіонала риси компетентності, корпоративізму та відповідальності.

На сьогодні цілком професійні армії мають понад п’ятдесят держав, включаючи такі досить великі країни, як Японія, Індія, Пакистан, Канада, Австралія, Нігерія і Філіппіни. Про свою готовність до переходу на добровільний спосіб комплектування збройних сил заявили Франція, Іспанія і Росія. Україна поставила перед собою завдання перейти на цілком професійну армію до 2015 р.

Найбільш могутню і численну професійну армію мають США. На добровільну дійсну службу згідно із законодавством приймаються придатні за станом здоров’я та розумового розвитку громадяни США – чоловіки і жінки віком від 17 (жінки з 18) до 35 років (у сухопутних військах – з 17 до 34 років, ВПС – 17 – 27 років, ВМС –17 – 35 років, у корпусі морської піхоти – 17 – 28 років).

Прямою протилежністю суто професійним арміям є міліційні і кадрово-міліційні армії.

Для міліційних армій характерна відсутність кадрових військових формувань і практично повне заміщення командних посад офіцерами, для яких військова служба не є основною професією. У чистому вигляді міліційна армія існує тільки в одній країні — Швейцарії.

У цій державі військовозобов’язаним вважається усе чоловіче населення віком від 20 до 50 років, придатне за станом здоров’я до несення військової служби. В армію призивається 91 – 92 % чоловічого населення – більше, ніж у будь-якій іншій країні. Швейцарія при населенні 7 млн чоловік здатна мобілізувати і розмістити на оборонних рубежах протягом 48 годин 650 тис. озброєних і навчених бійців. Стрілецьку зброю, боєприпаси й обмундирування резервісти зберігають дома.

Кадровий склад швейцарської армії нараховує близько 3500 чоловік. До нього належать тільки офіцери й унтер-офіцери інструкторського складу навчальних центрів. Що стосується частин і з’єднань швейцарської армії, то кадровими військовослужбовцями є лише командири дивізій і вище.

Найбільш широко міліційні принципи комплектування використовуються у кадрово-міліційних арміях. Головною особливістю таких армій є утримання у мирний час невеликих кадрових збройних сил з нетривалими термінами обов’язкової військової служби у поєднанні з підтримкою у високому ступені мобілізаційної готовності численних боєздатних резервів. Типовим прикладом кадрово-міліційної армії є Данія.

Кадрово-призовні армії займають проміжне положення між професійними і кадрово-міліційними. Їхньою об’єднуючою ознакою є використання принципу обов’язкового військового обов’язку з відносно тривалим (більше року) терміном служби призовників. На відміну від професійних кадрово-призовні армії мають більше підготовлених резервів і більшу чисельність стосовно числа жителів країни. Порівняно з кадрово-міліційними арміями вони утримують у мирний час більш численні регулярні війська, але мають менше резервів. Як правило, підготовка їхніх резервістів відрізняється від професійних і кадрово-міліційних армій меншою інтенсивністю і регулярністю.

Кадрово-призовні армії мають більше половини країн НАТО, у тому числі ФРН, Італія, Туреччина, а також багато інших країн світу (Бразилія, Аргентина, Індонезія, Південна Корея, Сирія). Терміни обов’язкової служби в таких арміях – від 12 місяців в Італії й Іспанії, до 30 – 36 місяців у Єгипті та Південній Кореї і до 3 – 4 років у Китаї.

Кадрово-призовні армії мають чимало загального як із професійними, так і з кадрово-міліційними арміями. З професійними їх зближає велика насиченість військовослужбовцями-професіоналами. Так, у збройних силах Італії частка професіоналів становить 30%, Нідерландів – 52%, ФРН і Бразилії – 55%. Ще вищий рівень професіоналізації у ВПС і ВМС країн із кадрово-призовними арміями.

Із міліційними і кадрово-міліційними арміями кадрово-призовні збройні сили зближають характер призову на військову службу і широке використання територіального принципу комплектування.

У розвитку армії можна виділити три групи закономірностей: закономірність походження армії; закономірність, що характеризує зв’язок між суспільством і армією у процесі її функціонування; закономірність, яка характеризує зв’язок між внутрішніми елементами армії.

Перша закономірність полягає у тому, що причина виникнення армії зумовлена політикою держави, яка прагне добитися чи змушена добиватися реалізації (захисту) своїх інтересів шляхом збройного насильства.

Друга закономірність виражає залежність характеру і бойової могутності армії від суспільства. Характер армії і її бойова могутність обумовлені економічним, соціальним, політичним ладом суспільства, його духовним життям і науково-технічними можливостями. Відповідно до цієї закономірності правомірне виділення таких залежностей.

1. Залежність характеру і бойової могутності армії від економіки. Уся історія людської цивілізації свідчить про те, що озброєння, склад, організація, тактика і стратегія армії визначаються характером матеріального виробництва. Матеріальною базою цієї діалектичної єдності є техніка, озброєння. Без озброєння немає і не може бути армії. У зв’язку з цим армія – це зліпок з економіки, науки і техніки суспільства. Військово-технічна сторона армії складається не сама по собі, а залежно від політичних цілей держави, на основі розвитку продуктивних сил країни, досягнень науки і техніки, під впливом змін у способах і формах ведення збройної боротьби і з урахуванням стану ймовірного противника.

2. Залежність характеру і бойової могутності армії від соціальної структури суспільства. Кожна цивілізація згідно зі своєю соціальною структурою, взаємовідносинами між великими соціальними групами визначає принципи будівництва, комплектування, навчання і виховання армії.

3. Залежність характеру і бойової могутності армії від політичного режиму суспільства. Будучи елементом держави, а через неї і всієї політичної системи суспільства, армія несе на собі відбиток цієї системи. Будучи невід’ємною частиною суспільства, вона будується і функціонує відповідно до даної політичної системи і її політичного режиму.

4. Залежність характеру і бойової могутності армії від духовної культури суспільства, його духовного потенціалу. Рівень духовної культури є необхідною умовою для підготовки освічених офіцерів і для розумового розвитку військовослужбовців. Духовне життя суспільства істотно впливає на світоглядні настанови військовослужбовців, на їхні морально-бойові та психологічні якості, а отже, на бойову міць армії.

5. Залежність характеру і бойової могутності армії від науково-технічних можливостей суспільства. Розвиток науки в масштабах суспільства, його технічного потенціалу традиційно знаходить своє перше застосування в армії: у військовій науці, у науці управління бойовими діями, особовим складом та військовою технікою і зброєю.

Усі ці залежності, що характеризують зв’язок суспільства й армії, є загальними для армій усіх історичних епох, але проявляються специфічно залежно від конкретно-історичних обставин.

Третя закономірність виражає залежність бойової могутності армії від характеру її внутрішніх елементів і ступеня їх погодженості. Армія, будучи породженням суспільства, має свої закономірності функціонування. Основними з них є такі.

1. Залежність бойової могутності від кількості і якості військово­службовців. Досвід останніх років свідчить про переважну тенденцію у напрямі посилення якісних параметрів збройних сил, підвищення професіоналізму особового складу. Оскільки головною силою на війні є люди, то і всі військово-технічні перетворення потрібно розглядати в органічній єдності зі зміною людини. Військово-технічна база армії створює певні умови перемоги, реалізують же їх люди, які досконало володіють зброєю, військовою технікою і мають високі морально-психологічні та бойові якості.

Важливим напрямком у вихованні воїнів є формування їх психологічної стійкості. Широкомасштабні інформаційно-психологічні операції починають займати провідне місце в системі засобів і способів сучасної збройної боротьби. Судити про те, як здійснюються інформаційно-психологічні операції, можна на основі досвіду війни в зоні Перської затоки у 1990 – 1991 рр., а також бойових дій НАТО в Іраку під час вторгнення у 2003 р. За визначенням аналітиків, Ірак програв війну до початку бойових дій. У результаті дипломатичної активності і ретельного політичного забезпечення військової акції США вдалося добитися міжнародної ізоляції Іраку, у тому числі навіть серед сусідніх арабських держав. Іракська армія піддалася масовому психологічному впливу. Вона була “приголомшена”, “осліплена”, деморалізована. За даними Пентагона, психотропні втрати іракців значно перевершили фізичні. З метою деморалізації іракських військовослужбовців американці поширили 30 млн. листівок, для дезінформації було залучено 2500 радіопередавачів.

2. Закономірність, що відображає залежність бойової могутності армії від кількості і якості бойової техніки та зброї. Військова техніка впливає на створення нових видів збройних сил і родів військ, удосконалення старих, на зміну структури військових формувань тощо. Ці зміни виступають у двох формах: еволюційній і революційній.

Повільне зростання кількості і якості військової техніки супроводжується незначними змінами структури військ. Нова зброя, якщо вона зроблена в невеликій кількості, не викликає злому організаційної структури армії, а “вживається” в існуючу структуру, посилюючи бойові можливості військ.

Подальше кількісне і якісне зростання озброєння призводить до радикальних, стрибкоподібних змін в організації збройних сил. Під впливом нової військової техніки, впроваджуваної у війська у значній кількості, створюються нові підрозділи, частини, з’єднання, об’єднання, з’являються нові роди військ. Деякі з них при цьому закономірно “сходять зі сцени”, як це відбулося з кавалерією після Другої світової війни, а деякі зазнають корінних змін, що було характерним, зокрема для піхоти, що перетворилася у мотострілецькі, а згодом – на механізовані війська.

Нова техніка впливає і на способи ведення збройної боротьби, що істотно проявляється на зміні бойової могутності армії. Великі надії у збройній боротьбі майбутнього покладаються на інформаційну та інші види “несмертельної” зброї. Вважається, що сучасні, а тим більше армії майбутнього настільки залежать від інформації, що їх цілком можна привести в небоєздатний стан, “оглушивши” й “осліпивши” засобами радіоелектронного придушення.

Робиться ставка на розроблення електромагнітної зброї. Не вбиваючи людей, така зброя може порушувати роботу телефонів, радіолокаторів, комп’ютерів, інших засобів зв’язку, наведення, навігації і управління. Передбачається також використовувати “інгібітори згорання”, що зупиняють двигуни машин, а також хімікати, що руйнують шини автомобілів і літаків, якщо їх розпорошувати на шляхах і аеродромах. Акцент робиться на те, щоб за допомогою подібних засобів паралізувати війська, не знищуючи їх.

3. Залежність бойової могутності армії від характеру і рівня управління військами. Якість і кількість особового складу і техніки можуть бути використані по-різному залежно від налагодженої системи управління ними. У сучасних умовах управління військами стало фактором, який висунувся на одне з перших місць.

Отже, у сучасній воєнно-політичній науці існують різні концепції походження та соціально-політичної природи армії, погляди на принципи її комплектування та функціонування. Однак принциповим та незмінним вважають два положення для характеристики будь-якої армії. По-перше, армія – це орган держави, державний інститут, через який вона входить у політичну систему суспільства, є її складовою частиною. По-друге, специфіка армії полягає у тому, що вона є організацією озброєних людей, які утримуються державою для ведення війни (або її стримування). Більш детально розглянемо роль армії у політичній організації суспільства.

Дата добавления: 2015-05-24