Основні завдання та напрями воєнної політики України

Воєнна політика України – складова частина загальної політики держави у сфері національної безпеки, яка базується на законодавчих положеннях із питань безпеки і оборони та має визначити основні цілі і напрями з підготовки й застосування Воєнної організації держави для забезпечення воєнної безпеки, запобігання війнам і воєнним конфліктам, створення необхідних умов для успішного протистояння та відбиття можливої збройної агресії.

Основи української воєнної політики почали складатися ще на початку 90-х рр. з отриманням країною незалежності. Їх формування пройшло три етапи. Перший етап (1991 – 1993 рр.) характеризується створенням Україною основ власних Збройних Сил, напрацюванням законодавства з військових питань, прийняттям Воєнної доктрини. На другому етапі (1994 – січень 1997 рр.) затверджено Державну програму будівництва і розвитку Збройних Сил України, прийнято Верховною Радою України Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. З початку 1997 р. почався третій етап розбудови воєнної політики України. Він характеризується початком реалізації Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил до 2005 р. та побудови моделі “Збройні Сили України – 2010”, розробленням нової Воєнної доктрини. Із січня 2006 р. почався наступний (четвертий) етап у розвитку воєнної політики України. Він пов’язаний із прийняттям Закону України “Про основи національної безпеки України”, нової Воєнної доктрини України та Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2011 р. Кінцевою метою зазначеної програми є створення професійних Збройних Сил, які комплектуються на контрактній основі.

Основні завдання та напрями воєнної політики України визначені у Воєнній доктрині України.

Виходячи з головних аспектів Воєнної доктрини України – воєнно-політичного, воєнно-стратегічного, воєнно-економічного і воєнно-технічного, – можна визначити основні напрями воєнної політики України.

Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини відображають головні принципи та пріоритети внутрішньої й зовнішньої політики України, базові цінності українського народу, які повинні бути захищені. З цього аспекту Воєнної доктрини випливають такі напрями воєнної політики України.

1. Проведення зовнішньополітичних заходів, спрямованих на встановлення відносин миру, добросусідства, співробітництва з усіма державами, що межують з Україною, та іншими країнами світу, участь у всіх процесах щодо роззброєння, які здійснюються в Європі, у світовому співтоваристві.

2. Участь України у створенні систем європейської та світової безпеки, у тих системах колективної воєнної безпеки, які вже існують у рамках ОБСЄ, ЄС, ЗЄС, НАТО тощо. Україна веде активну зовнішньополітичну діяльність у цьому напрямі. Вона активно співпрацює з ОБСЄ, ЄС, ліквідувала ядерну зброю на своїй території, підписала документи ОБСЄ про обмеження звичайних озброєнь та збройних сил у Європі, активно співпрацює з НАТО в рамках програм військово-політичного співробітництва на основі “Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору” (1997 р.), бере участь у міжнародній миротворчій діяльності. Україна веде пошук шляхів військового співробітництва з Росією – стратегічним партнером на Сході, іншими державами СНД.

3. Виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері, у тому числі щодо заборони та непоширення зброї масового ураження і зміцнення довіри між державами.

4. Прискорення реформування Збройних Сил України, інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь зовнішнім і внутрішнім реальним та потенційним загрозам національній безпеці України у воєнній сфері, перехід до комплектування ЗС України на контрактній основі.

5. Розвиток воєнної науки, формування науково-технічної і технологічної бази для створення високоефективних засобів збройної боротьби.

6. Впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами.

7. Забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях.

8. Розвиток військово-політичного партнерства та співробітництва з НАТО і ЄС.

У воєнно-стратегічній сфері воєнна політика України зосереджується на таких напрямах:

- підтримання Збройних Сил, інших військових формувань у постійній бойовій і мобілізаційній готовності;

- проведення заходів з оперативної, бойової, мобілізаційної та гуманітарної підготовки військ до виконання завдань за призначенням;

- визначення та обґрунтування способів застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, сил і засобів збройної боротьби у випадку збройного конфлікту або війни;

- підготовка та застосування військових формувань і правоохоронних органів для боротьби з тероризмом у межах компетенції, визначеної законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами.

Воєнно-економічний аспект Воєнної доктрини України охоплює широке коло питань, – починаючи з формування й розвитку оборонно-промислового комплексу країни і закінчуючи фінансуванням потреб оборони. Основними напрямами воєнної політики в зазначеній сфері є такі:

- створення й розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК), орієнтованого на потреби Воєнної організації України та на досягнення національної незалежності у сфері забезпечення цих потреб;

- гармонічне поєднання в оборонній промисловості державного та приватного секторів виробництва з розміщенням оборонних замовлень на приватних підприємствах на конкурсних договірних засадах із фінансуванням із бюджету України;

- пріоритетний розвиток та ефективне використання критичних технологій та технологій подвійного застосування;

- збалансоване поєднання у військово-технічній сфері модернізації наявного та розроблення нового озброєння з високими якісними параметрами при раціональних витратах;

- надання пріоритетного значення розробкам у сфері високоточної зброї і засобів захисту від неї, а також використанню нетрадиційних фізичних принципів у створенні засобів збройної боротьби;

- всебічний розвиток взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері розроблення та виробництва військової техніки та озброєння;

- визначення й формування кошторису на утримання й реформування Збройних Сил, інших військових формувань у таких розмірах, які б давали змогу здійснювати їх якісний розвиток, а також забезпечити соціальні потреби військовослужбовців і членів їх сімей на необхідному рівні.

Військово-технічна політика як напрям воєнної політики України спрямовується на підтримання у боєздатному стані, модернізацію, розроблення та оснащення Збройних Сил України, інших військових формувань системами озброєння і військової техніки, що є основою їх бойового потенціалу. Головним завданням у цьому напрямі вважається створення ефективних систем (комплексів, зразків) озброєння і військової техніки для вирішення завдань ЗС України, інших військових формувань з урахуванням реальних економічних можливостей держави. Для Збройних Сил України – це передусім створення новіших систем ППО, високоточної зброї, авіаційно-космічних систем.

Дата добавления: 2015-05-24