Воєнно-політичні аспекти взаємодії України і НАТО

Воєнно-політичне співробітництво України і НАТО– напрям військово-по­літичної взаємодії України і Північноатлантичного альянсу з метою встановлення партнерських відносин, зміцнення воєнної безпеки України, посилення гарантій її суверенітету, територіальної цілісності та демократичного розвитку, входження України до структур європейської системи безпеки і оборони, реформування й розвитку Збройних Сил України за європейськими стандартами.

Умовно українсько-натовські відносини поділяються на чотири етапи:

1) 1991 – 1994 рр. – від проголошення незалежності України до приєднання нашої держави до програми НАТО “Партнерство заради миру” (ПЗМ);

2) 1994 – 1997 рр. – від приєднання України до ПЗМ до підписання Хартії про особливе партнерство;

3) 1997 – 2005 рр. – період втілення положень двосторонньої Хартії та активна підготовка щодо вступу до НАТО;

4) 2005 р. – сьогодення.У квітні 2005 р. під час засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ (Вільнюс) започатковується новий формат відносин Україна – НАТО – інтенсифікований діалог.

9 липня 1997 р. у Мадриді Президент України та представники НАТО підписали Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. У цьому документі закріплені пріоритети у відносинах України і НАТО.

По-перше, відзначено, що країни – члени НАТО продовжуватимуть підтримувати статус України як без’ядерної держави, вбачаючи у ньому один із ключових факторів стабільності й безпеки у регіоні ЦСЄ та на континенті.

По-друге, країни – члени НАТО підтримали гарантії безпеки, які отримала Україна від усіх п’яти ядерних держав – учасниць ДНЯЗ як без’ядерна держава – учасниця цього Договору.

По-третє, сторони підтвердили своє зобов’язання повною мірою розвивати РЄАП та розширену ПЗМ, що передбачає участь України в операціях, у тому числі і миротворчих, за повноваженнями Ради Безпеки ООН або за відповідальністю ОБСЄ, а також у разі залучення до таких операцій Об’єднаних загальновійськових тактичних сил (ОЗТС), участь у них України на початковому етапі.

По-четверте, сторони визначили форми реалізації співробітництва, сфери та механізми проведення консультацій з питань запобігання конфліктам, управ­ління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій.

По-п’яте, Україна і НАТО засвідчили подальшу готовність співпрацювати у сфері контролю над озброєннями та роззброєнням, включаючи питання, що стосуються Договору про ЗЗСЄ, Договору про відкрите небо та заходів зміцнення довіри і безпеки за Віденським документом 1994 р.

По-шосте, предметом подальшого розвитку взаємного діалогу між Києвом і Брюсселем стає експорт озброєнь та супутня передача технологій.

Слід наголосити на такій обставині: Хартія передбачає, що Україна та НАТО створюють кризовий консультативний механізм для проведення спільних консультацій у будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.

Інтенсифікований діалог спрямований на вирішення проблемних питань, які безпосередньо стосуються потенційного членства України в НАТО. Консуль­тації та співробітництво між Україною і НАТО в рамках інтенсифікованого діалогу охоплюють широке коло питань, включаючи: операції з підтримання миру та безпеки, оборонну реформу, військове співробітництво, озброєння, планування надзвичайних ситуацій, наукову діяльність, діяльність у сфері охорони навколишнього середовища.

На мадридському саміті (грудень 2008) запропоновано для України замінити “ПДЧ” планами щорічного співробітництва.

Експерти у галузі безпеки і оборони наголошують на таких факторах, що роблять вступ України до НАТО дуже корисним:

- зміниться регіональна та глобальна роль України;

- Україна ввійде до системи надійної колективної безпеки;

- вступ до НАТО – візитка для набуття Україною членства в ЄС;

- буде забезпечений прискорений розвиток демократії в Україні;

- активізується реформа силового блоку держави;

- прискориться завершення реформування ЗС України;

- реалізується створення ефективної системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони, створюються умови для формування прозорого оборонного бюджету країни.

На початку 2010 р. розстановка політичних сил в Україні змінилася. Партія Регіонів, що прийшла до влади, робить акцент на посиленні позаблокового статусу України. Проте цей статус, що передбачає заборону вступу України у будь-який воєнно-політичний альянс, не забороняє (а навпаки, заохочує) співпрацю нашої держави зі структурами колективної європейської і світової безпеки з метою зміцнення національної безпеки.

Отже,обороноздатність держави можна охарактеризувати як ступінь її підготовленості до захисту від агресії. Воєнна політика України як складова частина загальної політики держави у сфері національної безпеки спрямована на підготовку Воєнної організації для забезпечення воєнної безпеки країни, створення необхідних умов для стримування та відбиття можливої збройної агресії, підвищення її обороноздатності. Важливими напрямами воєнної політики України є посилення її військового співробітництва в рамках СНД, євроатлан­тичної системи колективної безпеки.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття “обороноздатність держави” та охарактеризуйте її складники.

2. Проаналізуйте роль кожного з потенціалів (факторів) у формуванні воєнної могутності України.

3. Яке, на Ваш погляд, співвідношення між матеріальним і духовним факторами в структурі воєнної могутності держави?

4. Яке місце у складі воєнної могутності держави займає бойовий потенціал Збройних Сил та які його основні показники?

5. Визначте напрями діяльності офіцерських кадрів щодо зміцнення морально-політичного і психологічного стану особового складу частин і підрозділів внутрішніх військ як складника їх бойового потенціалу.

6. Визначте сутність і головну мету воєнної політики держави та охаракте­ризуйте принципи, на яких вона будується в Україні.

7. Охарактеризуйте правові, теоретичні і методологічні основи воєнної політики України.

8. Розкрийте завдання та напрями воєнної політики України, що визначені у воєнній доктрині України у її внутрішньому і зовнішньому аспектах.

Література

1. Актуальні проблеми воєнної політології / за заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – Вінниця: Нова книга, 2002. – С. 33 – 68, 272 – 308.

2. Бойко В. Оборонно-промисловий комплекс України: курс на уніфікацію / В. Бойко, В. Білетов // Військо України. – 2007. – № 2.

3. Воєнна доктрина України: указ Президента України вд 15 червня 2004 р. № 648/2004 // Народна армія. – 2004. – 23 черв.

4. Про основи національної безпеки України: закон України від 19.06.2003 р. № 964 // Відомості Верхов. Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

5. Лисицин Е. М. Воєнна політика як складова частина політики національної безпеки України / Е. М. Лисицин // Наука і оборона. – 1999. – № 2. – С. 23 – 30.

6. Морозов К. П. Політологічне обґрунтування євроатлантичного вибору України / К. П. Морозов //Наука і оборона. – 2006. – № 1. – С. 3 – 13.

7. Політологія. – К.: Нова книга, 2002. – С. 436 – 444.

8. Рєзніков В. О. Короткий воєнно-політичний словник / В. О. Рєзніков, Г. В. Бондарєв. – Х.: ХІТВ, 2001. – С. 22 – 33, 41 – 49, 92 – 94, 102 – 104, 150 – 152.

9. Рєзніков В. О. Воєнні аспекти курсу політології / В. О. Рєзніков, Г. В. Бондарєв. – Х.: ХІТВ, 2000. – С. 92 – 110.

10. Смолянюк В. Ф. Військова могутність України: Теоретико-методологічні засади формування і розвитку (політологічний аналіз досвіду 1990-х років): моногр. / В. Ф. Смолянюк. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2000. – 448 с.

11. Смолянюк В. Ф. У силовому середовищі. Військова могутність суміжних держав як проблема геополітичного визначення України / В. Ф. Смолянюк // Політика і час. – 2000. – № 7 – 10.

12. Соболєв А. А. Ключові питання воєнної політики України. Міжнародна обстановка та оборонна достатність / А. А. Соболєв // Стратегії розвитку України: теорія і практика. – К.: НІСД, 2002. – С. 509 – 516.

13. Соболєв А. А. Еволюція поглядів України на питання забезпечення власних воєнно-політичних інтересів у Європі / А. А. Соболєв // Стратегічна панорама. – 2003. – № 3, 4. – С. 56 – 68.

14. Стратегічна концепція Альянсу // Наука і оборона. – 1999. – № 3.

15. Ткачов В.Європейська та євроатлантична інтеграція в контексті національної безпеки України // Військо України. – 2005. – № 11. – С. 6 – 9.

Дата добавления: 2015-05-24