Антитерористична діяльність силових формувань: світовий досвід

Слід зазначити, що боротьба з тероризмом точиться протягом не одного століття. Однак тільки після 11 вересня 2001 р. проблему антитерористичних дій почали розглядати не лише з позиції оперативно-розвідувального і правоохоронного реагування – поглибилися спроби комплексного вирішення проблеми. Пріоритетними напрямами цієї діяльності, як вважають експерти, є такі аспекти, як вдосконалення антитерористичної міжнародно-правової бази, активізація боротьби з фінансуванням тероризму (зокрема, перекривання каналів його підживлення за рахунок обігу наркотиків, відмивання брудних грошей), протидія доступу терористів до засобів масового ураження та їх доставки, посилення контролю за обігом звичайних видів озброєння, заходи для забезпечення права людини на захист від насилля.

Проте єдина світова стратегія у боротьбі з тероризмом тільки ще формується. Для США беззаперечним імперативом залишаються воєнні акції, оскільки, як вважають, саме вони сприяють встановленню міжнародного порядку на пріоритеті односторонніх дій та їх спроможності до таких дій.

У європейському підході наголос робиться на певних структурно-організа­ційних перетвореннях, спрямованих на створення безпечного середовища. Саме цим характеризується концепція безпеки ЄС, яка остаточно сформувалася після подій 2004 р. у Мадриді, коли масштабна терористична атака засвідчила, що Європа для міжнародного тероризму стала реальною мішенню. У цілому Рада Європи напрацювала солідну правову базу протидії міжнародному тероризму. Ця база ґрунтується на принципах, згідно з якими з тероризмом необхідно боротися, дотримуючись прав людини, її свобод та верховенства права.

Під егідою Ради Європи діє Європейська конвенція із попередження терактів. З 1977 р. функціонує механізм спільних дій у сфері антитероризму країн Євросоюзу, зокрема в рамках так званої “Групи Треві”. Обговорюється питання про переведення питання боротьби з тероризмом у компетенцію європейського агентства “Європол”.

ЄС розглядає ООН і Раду Безпеки ООН як ключові структури у боротьбі з міжнародним тероризмом. Правові основи протидії тероризму закладено 13 універсальними конвенціями ООН, а також резолюціями Ради Безпеки ООН. Зміцненню міжнародного авторитету організації сприяє прийняття ООН у вересні 2006 р. Глобальної контртерористичної стратегії. Цей документ прийнято у формі Резолюції з додатком Плану дій, у якому викладено заходи як ідеологічного, так і практичного характеру.

Протидія сучасному тероризму потребує винятково системного підходу, де поряд із комплексом державно-правових заходів найважливішим складником має стати активна позиція громадянських інститутів суспільства.

Резолюція визначає такі основні напрями державно-правової контртерористичної діяльності:

- утримуватися від організації, підбурювання, сприяння, участі, фінансування терористичних дій на території країни;

- забезпечити затримання і переслідування або екстрадицію осіб, винних у здійсненні терористичних актів;

- зміцнювати координацію і співпрацю між державами у боротьбі зі злочинністю, яка може бути пов’язана з тероризмом, включаючи незаконний оборот наркотиків у всіх його аспектах, незаконну торгівлю зброєю, зокрема стрілецькою зброєю і легкими озброєннями, у тому числі переносними зенітно-ракетними комплексами, відмивання грошей і контрабанду ядерних, хімічних, біологічних, радіоактивних та інших потенційно смертоносних матеріалів;

- створювати або укріплювати національні та регіональні центри з боротьби з тероризмом;

- активізувати всі зусилля для зміцнення безпеки і захисту особливо уразливих об’єктів, таких, як об’єкти інфраструктури і місця громадського користування, документів, які засвідчують особу.

Необхідно консолідувати різні громадські течії для підтримки глобальної стратегії з протидії тероризму й екстремізму, створити багатофункціональну систему антитерористичних дій. За такого підходу Міжнародна громадська організація “Міжнародна антитерористична єдність”, метою функціонування якої є протидія світовій загрозі номер один – тероризму, виступає за об’єднання громадських зусиль, щоб максимально сприяти формуванню і розвитку недержавної системи національної безпеки. Серед її завдань найбільш принциповими є: проведення моніторингу й аналізу загроз національній безпеці, що зароджуються, виявлення джерел напруженості і конфліктогенності; участь у формуванні ідеології безпеки і на її основі сприяння забезпеченню соціального миру, підвищенню громадянської відповідальності, розвитку правової і патріотичної самосвідомості; організація і здійснення громадського контролю за діяльністю як недержавної, так і державної систем безпеки, сприяння їх погодженому функціонуванню як єдиного організму; розроблення і реалізація проектів, спрямованих на забезпечення національної безпеки (інформаційно-аналітичних, експертно-правових, організаційно-прикладних, пропагандистських та ін.), залучення широких верств населення до процесу забезпечення життєдіяльності держави, підготовка кадрів для недержавної системи безпеки.

Дуже важливим є культурно-цивілізаційний вимір протидії міжнародному тероризму. Мова йде про культивацію у громадському середовищі (школа, ЗМІ, освіта) толерантності до інших культурних, релігійних, політичних цінностей, налагодження міжцивілізаційного діалогу народів і культур, впровадження новітніх інформаційно-суспільних технологій подолання насильницьких стереотипів у суспільстві.

Дата добавления: 2015-05-24