Глобалізація

Лобізм

Демагогія

Політичне управління

Демагогия (др.-греч. δημαγωγία «руководство народом; заискивание у народа») — набор ораторских и полемических приёмов и средств, позволяющих ввести аудиторию в заблуждение и склонить её на свою сторону. Чаще всего применяется для достижения политических целей, в рекламе и пропаганде. Демаго́г (др.-греч. δημαγωγός) — демократ и диктатор в Древней Греции; также популист, «народный» политик. Первоначально слово не имело негативного оттенка и обозначало то, что впоследствии Аристотель (быть может, из-за дискредитации термина «демагог») передавал через выражение «простат (защитник, представитель интересов) народа». «Простатами народа», то есть демократическими лидерами, на протяжении большей части V в. до н. э. были выходцы из знатных родов, вроде Фемистокла или Перикла. Положение меняется к концу столетия, когда на авансцену политической жизни выходят незнатные «выскочки», вроде владельца кожевенной мастерской Клеона или владельца мастерской ламп Гипербола, с радикальными политическими устремлениями (в современной историографии их зовут «вождями радикальной демократии»). Противники обвиняли их в популизме, политической безответственности, коррупции и игре на самых низких и темных инстинктах толпы. Благодаря им, понятие «демагог» начинает обозначать политика-популиста и приближается к современному значению. В смысле современного термина «популист», оно использовалось ещё в XIX веке, например, для обозначения революционных лидеров. Более того, «Словарь иностранных слов» 1954 г. определяет термин «демагог» как

«политикан, лицо, старающееся создать себе популярность среди народных масс недостойными средствами (извращением фактов, лестью и т. д.)», то есть вполне в древнегреческом смысле этого слова.

Демагогия может преследовать любую цель, кроме выяснения истины. При демагогии, аргумент считается «правильным», если он направлен в пользу этой цели; допускаются только «правильные» (в этом смысле) аргументы^[

Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі. Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає "кулуари", "коридори".

За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.

За версією журналу "Український тиждень" (№566)) 6-13 лютого 2009 р.) найвидатнішими сучасними українськими лобістами є: Євген Сігал, Катерина Ващук, Сергій Терещук, Роман Ткач, Сергій Терьохін, Сергій Клюєв, Наталія Королевська, Валентин Ландик, Сергій Рижук, Таріел Васадзе, Дмитро Святаш, Микола Азаров, Станіслав Аржевітін, Василь Горбаль, Ірина Акімова, Юрій Сербін, Ігор Лисов, Володимир Поляченко, Олександр Гудима, Юрій Бойко, Микола Мартиненко.

Легалізувати лобізм в Україні так і не вдалось. Законопроекти «Про лобіювання в Україні» та «Про правовий статус груп, об’єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України», так і залишились не прийняті.В Україні існує Інститут професійного лобіювання та адвокасі, однак діяльність лобістів розгортається у «тіні» від громадськості та інших представників політикуму. На заміну "старій школі" політиків-лобістів у 2010 році прийшла прогресивна молода генерація лобістів (Денис Базилевич, Сергій Биков, Сергій Доротич). Ці лобісти почали запроваджувати досвід американського лобізму в Україні.^{[ Джерело? ]} Важливу роль у розвитку теорії українського лобіювання відіграв вітчизняний вчений Володимир Нестерович, який першим в Україні захистив кандидатську дисертацію з лобіювання зі спеціальності конституційне право (2008 р.), працював у складі Робочої групи Мінінстерства юстиції України з розробки Концепції проекту Закону України "Про лобіювання" (2009 р.) та протягом 2009-2013 років опублікував цілу низку наукових праць з лобіювання, найбільш значущою серед яких стала монографія "Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України". Наряду з іншими, в Україні вже активно працюють такі лобістські організації, як Ukrainian Government RelationsConsulting

Глобаліза́ція (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У вужчому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, такого, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів. Провісником глобалізації стала поява Великого шовкового шляху що з'єднали Китай і Римську імперію. Утворення власне глобального ринку почалось із Великими географічними відкриттями європейців і підштовхувалось їх військово-політичною та економічною експансією по планеті. Глобалізація, зокрема утворення планетарного ринку, дещо призупинялася в періоди поділу людства на ворожі табори (Семирічна війна, Війна за незалежність США, Велика Французька революція і Наполеонівські війни, світові війни) та холодної війни, коли економічний і культурний розвиток окремих суспільств планети, таких як СРСР та КНР, відбувався відособлено від розвитку решти людського співтовариства.

Eastern Telegraph Company діаграма підводних телеграфних кабелів 1901 р. Приклад модерної глобалізуючої технології на початку ХХ-го ст.

Процес утворення світового ринку розпочався на зорі XX століття в епоху становлення великих міжнаціональних монополій. Він дещо призупинився в період поділу світу на ворожі табори та холодної війни між ними, коли економічний і культурний розвиток окремих країн світу, таких як СРСР та КНР, відбувався відособлено від розвитку решти світу. Особливих темпів глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI століття. З одного боку це пов'язано з падінням залізної завіси та інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого — із швидким розвитком інформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до будь-якої інформації у світі.

Хоча глобалізація — об'єктивний процес, оцінки його ходу і наслідків тривалий час викликають активну політичну дискусію а ставлення до змін спричинених нею в локальних і національних спільнотах активізує політичну боротьбу в різних державах. Глобалізація на сучасному етапі (початок 21 століття), має як палких прихильників, так і опонентів. Процес розповсюдження інформаційних технологій, продуктів і систем у всьому світі несе за собою економічну і культурну інтеграцію. Прибічники цього процесу вбачають у ньому можливість подальшого прогресу за умови розвитку глобального інформаційного суспільства. Опоненти попереджають про небезпеку глобалізації для національних культурних традицій та поглиблення соціальної нерівності. Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства. Глобалізація виражається в таких процесах:

• зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;
• зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення в наслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;
• виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, стертя граней між місцевими й всепланетарними подіями.

Початок глобалізації знаменували події після 1945 р.

• Друга світова війна стала глобальною війною, у яку тією чи іншою мірою були залучені всі континенти.
• У 1945 р.була створена ООН, а також могутні наддержавні фінансові установи — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк.
• Науково-технічна революція стала впливовим суспільним явищем.

Другий період 1970 — 1990-ті рр., тривав на тлі розвалу радянського блоку, а згодом і самого СРСР, завершення «холодної війни». У цей період людство усвідомило наявність глобальних проблем і здійснило спроби їх вирішення. З початку XXI ст. розпочався третій період глобалізації:

• 11 вересня 2001 р., після атак на США, глобального характеру набула боротьба проти світового тероризму;
• у 2007 р. свідченням глобального характеру економіки стали спільні дії центробанків провідних держав та початок світової фінансової кризи.

Дата добавления: 2015-05-24