Історія становлення і розвитку соціології 8 страница

На висвітлення цих проблем спрямовано монографічні праці провідних учених України: Є. Головахи «Суспільство, що трансформується», Є. Головахи, Н. Паніної, М. Чурилова «Політична культура населення України», К. Грищенка, А. Ручки «Соціальні аспекти економічної реформи», С. Макеєва «Соціальні переміщення у великому місті», Ю. Саєнка «Моделювання показників розвитку соціальної інфраструктури», за ред. В. Оссовського «Масова інформація і громадська думка молоді», Н. Паніної «Технологія соціологічного дослідження», В. Пилипенка «Соціальна регуляція трудової поведінки: соціологічний аналіз», М. Шульги «Особа і етнос» та інші.

На визначення типу суспільства, механізмів соціальної інтеграції і диференціації, особливостей процесу суспільних трансформацій спрямовано реалізацію Інститутом соціології загальноінститутського проекту «Українське суспільство на межі XXI сто­річчя», що передбачає моніторинг сучасного стану і перспективи розвитку суспільства, його основних структур, соціальних характеристик, відображених у психологічному стані й орієнтаціях різ­них верств населення, у громадській думці. Результати реалізації цього проекту знайшли віддзеркалення в праці «Українське суспільство на порозі третього тисячоліття», інформаційно-аналітичних матеріалах: «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» (1994—1999 рр.), «Українське суспільство — 2000 рік».

Суттєвий крок уперед вітчизняна соціологія зробила, досліджуючи проблеми соціальної мобільності та динаміки соціальної структури українського суспільства, формування суспільної психології населення України; визначаючи особливості економічної свідомості, адаптації особистості в умовах суспільної кризи; аналізуючи показники політичної та економічної культури, чинники і динаміку соціального самопочуття населення за умов соціальних трансформацій.

У 90-ті рр. відбуваються й інші важливі для становлення української соціології події. Зокрема, у травні 1993 р. Міністерство освіти України ухвалило постанову про надання соціології статусу базової дисципліни в державних навчальних закладах. Нині соціологію викладають у всіх навчальних закладах ІІІ та IV рівнів акредитації.

З часу створення незалежної держави в Україні склалася мережа навчальних та науково-дослідних закладів, які забезпечують соціальну політику в системі освіти і науки. У державних університетах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Луцька створено соціологічні факультети та відділення на інших факультетах. Десятки державних і понад двісті недержавних навчальних закладів ІІ та ІІІ рівнів акредитації запровадили спеціальність «соціологія» й готують бакалаврів і спеціалістів, а в Луганському педагогічному інституті — навіть магістрів. У Київському, Харківському національних університетах та Інституті соціології НАНУ, що вони мають відповідне кадрове забезпечення та спеціалізовані ради із захисту дисертацій, відбувається підготовка спеціалістів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру.

Чимало вітчизняних науковців проходять стажування та на-
вчаються в університетах і соціологічних центрах Росії, США, Великобританії, Канади, Німеччини, Польщі та інших країн.

Перспективними і плідними є зв’язки, що передбачають обмін фахівцями, досвідом з теоретичних та емпіричних досліджень, а також спільні дослідні проекти із соціологічними фундаціями багатьох країн, зокрема: соціологічними службами Вашингтонського, Гарвардського, Каліфорнійського, Мічиганського університетів, університетом Квінз (Кінгстон), Інститутом суспільних наук Словацької АН, Ягеллонським університетом у Кракові, Інститутом етнології і антропології РАН (Росія), Міжнародною асоціацією дослідників масової комунікації, Європейською асоціацією експериментальної соціальної психології, Американським товариством досліджень проблем особистості, Інститутом гендерних досліджень (Лондон), Інститутом відкритого суспільства (Будапешт), Гарвардським інститутом міжнародного розвитку, Міжнародним центром Улофа Пальме (Швеція), Інститутом соціології РАН (Росія), Всеросійським центром досліджень громадської дум­ки, Вільним університетом (Берлін), Міжнародною соціологічною асоціацією та іншими.

Поліпшенню рівня викладання соціології сприяє також створення державної атестаційної комісії (ДАК) та фахової ради із соціологічних наук, яка ставить досить високі вимоги до ліцензування вузів, що готують соціологів.

Серед завдань покращання соціологічної освіти головними є забезпечення адекватного змісту та ступеня розвитку сучасної науки викладання соціології та якісної, на рівні сучасних вимог, підготовки фахівців із соціології.

Виконання цих завдань гальмується низкою організаційних та методичних причин. Зокрема, кількість годин у навчальних планах різних непрофільних вузів для викладання соціології є набагато меншою за встановлену державними нормативними документами. Програми викладання розробляються кожним вузом окремо. Це саме той випадок, як зазначає В. Волович, коли плюралізм думок є не перевагою, а вадою. Основна вада таких програм — брак концептуальності, фрагментарність, довільний вибір тематики з орієнтацією на професійні можливості викладачів, а не на системний виклад курсу. Більшість викладачів соціології не мають ні відповідної базової освіти, ні досвіду. Такі «перекваліфіканти» часто «витискують» фахівців. Постає проблема захисту науки від псевдосоціологів. Не діє система підвищення кваліфікації, рідко відбуваються науково-практичні конференції та семінари.

Здебільшого у вузах погано організують самостійну роботу студентів, обмежуючись пропонуванням «комплекту» готових знань, які студенти повинні заучувати за викладачами.

Розв’язання проблеми соціологічної освіти в Україні сприятиме піднесенню загального рівня гуманітарної освіти, поглибленню знань про суспільні процеси, поліпшенню державного управління, а головне — дасть тисячам молодих людей наукові знання про світ, що в ньому вони живуть, та створить інтелектуальне підґрунтя для їхніх переконань — ту світоглядну культуру, якої нині відчутно бракує молоді.

У листопаді 1997 р. відбувся Республіканський семінар со-
ціологів України. Мета його — обговорення питання про ство-
рення або відновлення Соціологічної асоціації України (САУ).
Під час роботи семінару обговорювались головні напрямки її
роботи, повноваження, роль та завдання асоціації, проект ста-
туту САУ та проект «Кодексу соціолога», що мали бути схвалені ІІІ з’їздом соціологів.

Учасники семінару звернули увагу на серйозність ситуації, що склалася навколо соціологічної освіти відтоді, коли соціологію визнано обов’язковою загальноосвітньою дисципліною. Зокрема, викладання курсу соціології у вузах потребує підвищення якості, перегляду деяких наукових напрямів та визначення нових пріоритетів. Комерціалізація соціологічних досліджень часто настільки знижує їхню якість, що ставить під сумнів існування самої професійної соціології. З метою поліпшення фінансового забезпечення асоціації було запропоновано заснувати спеціальний фонд, використовуючи банківський рахунок САУ. У грудні 1997 р. в Бердянську відбулася IV школа молодих соціологів України «Сучасна соціологія на межі тисячоліть», організована УСУ, Бердянським педінститутом та благодійним фондом «Інтелектуальна перспектива». У роботі школи взяли участь майже п’ятдесят представників академічної й вузівської науки, соціологи-практики.

Доповіді та «круглі столи» було присвячено обговоренню актуальних проблем сучасної соціологічної науки. Учасники школи серйозну увагу приділили питанням місця та ролі соціології в системі гуманітарної освіти та викладання соціологічних дисциплін у вищих навчальних закладах.

У квітні 1998 р. в Києві відбулися наукова конференція і
ІІІ з’їзд САУ. Головна їх мета — сприяння розвитку громадянського суспільства. Там обговорювалися і були схвалені професійний «Кодекс соціолога» та статут САУ, її президентом був обраний доктор соціологічних наук М. Шульга. Крім того, ішлося про проблеми розвитку та досягнення соціології України, зокрема, наголошувалося на нестачі фінансування, необхідності захисту соціології від псевдосоціології, соціологів від псевдосоціологів. Серед досягнень у розвитку соціології за останні роки зазначалося надання соціології у 1993 р. Міністерством освіти статусу базової дисципліни, створення в багатьох вузах соціологічних факультетів та соціологічних кафедр. Проведено велику наукову роботу з визначення предмета соціології, розроблено типову програму для підготовки соціологів. Видано десятки навчальних посібників із соціології, наприклад: В. Ворона, В. Пилипенко «Економічна соціологія», М. Захарченко, В. Бурлачук та ін. «Соціологічна думка України», О. Нельга «Теорія етносу», І. Прибиткова «Основи демографії», А. Руч­ка, В. Танчер «Курс теоретичної соціології», за ред. В. Андру­щенка, Н. Горлача «Соціологія: наука про суспільство», М. Захарченко, О. Погорілий «Історія соціології», О. Пого­рілий «Соціологічна думка ХХ століття», І. Попова «Соціологія. Пропедевтичний курс», Н. Черниш «Соціологія. Курс лекцій», О. Якуба «Соціологія», Г. Дворецька «Соціологія праці» та ін.

Нині українська соціологія переживає певні труднощі, оскільки криза, що охопила всі сфери суспільного життя, не обминула і її. Брак економічної підтримки є підставою того, що не діє у повну силу Соціологічна асоціація України, припинилося видання газети соціологів «Український оглядач», часопису «Філософська і соціологічна думка», заснованого ще 1927 року.

Державі бракує коштів на прикладні соціологічні дослідження, що потребують великих фінансових витрат, а новостворені комерційні соціологічні заклади працюють перш за все на власні інтереси. З’являються найрізноманітніші фірми, служби, центри з вивчення громадської думки. У таких «соціологічних службах» іноді працюють люди, які не мають відповідної професійної підготовки. У результаті — спотворюються масова свідомість, громадська думка.

Засоби масової інформації нині рясніють даними так званих опитувань населення, які не завжди є науковими і не можуть забезпечити надійності й вірогідності отриманої інформації.

Зважаючи на це конче важливого значення для розвитку соціологічної науки в Україні набуває діяльність зі створення загальнонаціонального соціологічного архіву, що її розпочато Інститутом соціології.

На цей час зібрано і нагромаджено величезного обсягу емпірич­ного матеріалу про стан і тенденції розвитку соціальних процесів в українському суспільстві, об’єктивну інформацію, необхідну як наукове підґрунтя для прийняття державних рішень щодо стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації в Україні.

Дата добавления: 2015-05-24