Підсистема оподаткування фізичних осіб

Підсистема оподаткування юридичних осіб

Система оподаткування в України

Прямі податки

податок на прибуток підприємств

податок на нерухоме майно підприємств

плата за землю

податок з власників транспортних засобів

Непрямі податки

акцизний збір

податок на додану вартість

мито

Інші податки, збори і обов’язкові платежі

збір на геологорозвідувальні роботи

збір за спеціальне використання природних ресурсів

збір за забруднення навколишнього середовища

державне мито

місцеві податки і збори

Прямі податки

податок з доходів фізичних осіб

податок на нерухоме майно громадян

податок з власників транспортних засобів

податок на землю

податок на промисел

Непрямі податки

мито

Інші податки, збори і обов’язкові платежі

державне мито

збір у пенсійний фонд

місцеві податки і збори

збір за забруднення навколишнього середовища

Внески до державних цільових фондів

Фонд соціального страхування від нещасних випадків

Пенсійний фонд

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Рис. 4.2. Складові податкової системи України

Основними видами непрямих податків є акциз та податок на додану вартість, тягар сплати яких по промисловим товарам перекладається на населення. До цього ж виду податків відносять надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які приймають форму різного виду митних відрахувань. Кожен платник податків сплачує при купівлі товарів чи оплаті послуг однакову суму непрямого податку незалежно від отримуваного доходу, що робить такі податки соціально несправедливими. Оцінка непрямого оподаткування приведена на рис. 4.4.

Рис. 4.3. Порівняльні характеристики прямого оподаткування

Рис. 4.4. Порівняльні характеристики непрямого оподаткування

Існування в податковій системі України підсистеми зборів у державні цільові фонди пояснюється необхідністю забезпечення соціально-економічних гарантій та здійснення заходів щодо соціального захисту населення.

У соціально ринковій економіці виникають ситуації, які унеможливлюють самостійне підтримання населенням життєвого рівня та розвиток здібностей людини через причини, пов’язані зі здоров’ям, віком, втратою місця праці, кризовими й техногенними явищами. Формами задоволення з боку держави різноманітних потреб соціально вразливих верств населення на рівні мінімальних стандартів є пенсії, грошові виплати, допомоги, компенсації тощо.

Механізм здійснення стягнень у державні цільові фонди ґрунтується на переведенні коштів від працездатних до непрацездатних, від здорових до хворих, від працюючих до безробітних і т.ін. Його матеріальним проявом є відрахування робітниками частини свого заробітку на пенсії, соціальне страхування і на утримання безробітних, інвалідів.

Встановлення податків і насиченість ними податкової системи, яка базується на законодавчих актах вищої юридичної сили, є виключно перевагою держави. До того ж, і факт встановлення державою податків є формою прояву державного суверенітету і кроком до створення підвалин для повноцінного виконання властивих їй функцій.

Відносини, які встановлюються під час нарахування й сплати податків, регулюються нормами фінансового права, які власне й утворюють інститут податкового права.

Кожен податок як регулюючий платіж є досить складною субстанцією, утвореною з кількох елементів, а саме: суб’єкта податку, об’єкта податку, джерела податку, одиниці оподаткування податкової ставки, податкового окладу, податкових пільг (див. рис. 4.5). За діючими нормами податкового права основні елементи мають відповідний економічний зміст.

Суб’єктом податку виступає платник податку, тобто конкретна фізична або юридична особа, на яку в законодавчому порядку покладено зобов’язання щодо сплати податку. Предмет, що підлягає оподаткуванню, є об’єктом податку. Економічний результат (прибуток, накопичене майно, заробітна плата, додана вартість, обсяг реалізації), з якого сплачується податок, має назву джерела податку. Для кожного об’єкта податку встановлюється одиниця виміру, за якою і здійснюється оподаткування. Безпосередній розмір податку на одиницю обкладання визначається податкова ставка. Світовий досвід накопичив достатньо матеріалів щодо застосування у практиці оподаткування різних податкових ставок, які можна звести у систему (див. рис. 4.6).

Податок

Елементи

Суб’єкт

Об’єкт

Джерело

Одиниця оподаткування

Податкова ставка

Податкове обкладання

Податкові пільги

	Способи утримання
Кадастровий		До отримання доходу (за джерелом)		Після отримання доходу (за декларацією)

Рис. 4.5. Елементи і способи утримання податку.

базова тверда пропорційна

понижена почастинна прогресивна

підвищена (відсоткова) регресивна

змішана

Рис. 4.6. Класифікація податкових ставок

Під час встановлення податкових ставок враховуються особливості платника податків або вид його діяльності. Саме у зв’язку з цим має місце їх поділ на базові (основні), понижені й підвищені ставки. Базова ставка не враховує ні того, ні іншого. В Україні прийняті базові ставки для податку на прибуток у розмірі 25%. Для податку на додану вартість – 20 %. Понижена податкова ставка знижує податковий тягар і може розглядатися як податкова пільга. Закономірно, що підвищена податкова ставка, враховуючи специфіку діяльності, перевищує основну.

Оскільки об’єкти податку різняться за одиницями оподаткування, природнім є встановлення їх в абсолютній сумі на одиницю об’єкта (тверді ставки). В основу класифікації ставок податку покладають і метод їх формування, за яким розрізняють такі види податків, як пропорційні, прогресивні, регресивні й змішані.

Пропорційне оподаткування базується на стабільних ставках. Фінансовою практикою відпрацьовано два варіанти прогресивного оподаткування – простий і складний. За простої прогресії ставка податку зростає відповідно до збільшення обсягу доходу або вартості майна. Застосування складної прогресії пов’язано з поділом доходу на частини, для яких встановлюються збільшені за ступенями ставки. Регресивне оподаткування є зворотнім відносно прогресивного. Змішані податкові ставки використовують позитивні моменти прогресивного і регресивного оподаткування.

Якщо орієнтуватися на світову практику, то прогресивне оподаткування повинно охоплювати до 20% платників податку, а максимально можлива ставка податку не перевищує 1% від їх загальної кількості.

Податковим правом загальна сума податку, що сплачується з одного об’єкта, кваліфікується, як податкове обкладення.

Законодавство передбачає також заходи щодо повного або часткового звільнення суб’єктів від податків.

Окрім ставок проблему податкових надходжень вирішують і способи утримання податку. У податковій практиці розвинених країн застосовуються кадастровий спосіб утримання податку, тобто до і після отримання доходу суб’єктом економіки. Кадастр являє собою реєстр, який містить перелік типових об’єктів та їх середню дохідність. Існують поземельний, житловий, промисловий кадастри та ін. Стягненням податку до отримання доходу займаються бухгалтерії підприємств. Так утримується прибутковий податок із заробітної плати. Щодо вилучення доходу після отримання доходу, то він пов’язується з поданням до податкових органів офіційної заяви (декларації).

Апаратом державної виконавчої влади, на яку покладено функції контролю у сфері оподаткування, є Головна державна податкова адміністрація України. Її головне завдання - забезпечення виконання законодавства про податки, повний облік платників податків й обов’язкових платежів до бюджету, забезпечення правильності обрахування і сплати податків.

Неподаткові надходження. У ході ринкової трансформації економіки здійснювалися заходи щодо роздержавлення і приватизації державного майна. Проте у власності держави залишилася вагома частка основних виробничих фондів, продуктивне використання якої відтворює зміст і результати підприємницької діяльності держави в частині безпосереднього отримання прибутку. Увесь прибуток державного сектору за правом власності належить державі. Але за тими механізмами розподілу, які діють в державному секторі економіки, певні права на чистий доход належать і трудовим колективам державних підприємств. Тому майже ніколи прибуток державного сектору не вилучається в повному обсязі до бюджету. Більш того взаємовідносини державних підприємств з бюджетом можуть будуватися як на принципах прямого вилучення доходів, так і на принципах оподаткування прибутку.

Окрім того, змістом підприємницької діяльності держави виступають надходження від перевищення валових доходів над власними доходами Національного банку України, проведення грошово-речових лотерей, нарахування відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, а також дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які перебувають у державній власності.

На основі конституційних прав власності держави всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використання спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів є надходження від відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, доход від користування лісовими ресурсами, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, використання надр при видобуванні корисних копалин (рентна плата, плата за нафту й природний газ, що видобуваються в Україні).

Чималу частину цього блоку надходжень до бюджету складають адміністративні збори та платежі, а також доходи від некомерційного й побічного продажу. Їх матеріалізацією виступають плата на утримування дітей у школах-інтернатах, за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, за оренду майнових комплексів та іншого майна, державне мито, митні збори, які стягуються в пунктах пропуску через державний кордон України.

До неподаткових відносять: надходження від штрафів та фінансових санкцій, які охоплюють суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації; перерахування підприємцями частки вартості нестандартної продукції, виготовленої з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікації; штрафні санкції за порушення правил пожежної безпеки; кошти від реалізації конфіскованого майна митними, правоохоронними та іншими уповноваженими органами; кредиторську та депонентську заборгованість підприємств та організацій, щодо яких минув строк позовної давності; кошти від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних сил України; пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Безумовно, це не повний перелік можливих надходжень. Вони не є постійними, їх коло поповнюють надходження з розрахунків виборчих фондів, кошти за транспортування нафти чи аміаку нафто- та аміакопроводами, торговий збір, плата за послуги, що надаються бюджетними установами, а також сплати зборів при відчуженні легкових автомобілів, доходи з торгівлі ювелірними виробами із золота, з виробництва та імпорту тютюнових виробів та ін.

Доходи від операцій з капіталом. До них належать надходження від продажу землі й нематеріальних активів та реалізації безхазяйного майна, від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності, реалізації державних запасів товарів та матеріальних цінностей державного резерву. Вони становлять незначну частку доходів державного бюджету.

Офіційні трансферти. Ця група доходів визначається обсягом трансфертів, які надходять від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону та із недержавних джерел на безоплатній та безповоротній основі.

Державні цільові фонди. Частину доходів держава мобілізує з цільовим призначенням. Зокрема з ними пов’язуються платежі до фонду України соціального захисту інвалідів, збір за забруднення навколишнього природного середовища тощо.

Зазначені збори є джерелами формування доходної частини спеціального фонду державного бюджету.

Дата добавления: 2015-05-24